«…блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне»
Мт. 5:1-3
Блаженні, – сказано, – убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженство, на мою думку, є обсяг усього, що подається як благо, в якому немає недоліку ні в чому згідному з добрим побажанням. Ознака блаженства – безперервна радість, яка не має тіні і походить від чесноти. Блаженному можливо веселитися і радіти на запропоноване йому в насолоду, а лихому – печалитися і засмучуватися тим, що у нього є. Тому воістину все блаженним є саме Божество: тому що, чим лише не уявимо Його собі, блаженством буде те чисте життя, невимовне і незбагненне благо, невимовна краса, джерельна благодать, мудрість та сила, істинне світло, джерело всякої благості, влада, що все перевищує; єдина висока ласкава, завжди незмінна, постійна радість; вічна радість, про яку, якщо хтось скаже все, що може, не скаже за достоїнством ще нічого. Бо розуміння не осягає Сущого, і якщо встигнемо уявити про Нього щось найбільш піднесене в розумі, то уявлене неможливо висловити ніяким словом. Оскільки Той, Хто створив людину, «за образом Божим сотворив її» (Бут. 1:27), то на другому місці блаженним буде назване так через причастя до істинного блаженства. Людське єство, будучи образом найвищого блаженства, і саме відрізняється доброю красою, коли показує на собі блаженні риси. Але оскільки гріховна скверна спотворила красу образу, то прийшов Той, Хто омиває нас Своєю власною водою, живою і такою, що тече «в життя вічне» (Ін. 4:14), щоб, коли відкладемо гріховну мерзенність, знову оновився в нас блаженний образ. Той, Хто мальовничо описує нашу душу за подобою єдиного Блаженного, все за порядком, що служить до блаженства, зображає словом, і спочатку каже: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне».
Що означає зубожіти духом, чим досягається право здобути Царство Небесне? Убогість буває двоякою: одна відкидається, а інша схвалюється. Тому хто зубожів цнотливістю або дорогим надбанням – справедливістю або мудрістю, або розсудливістю, або виявляється і убогим, і не користолюбцем і убогим через якусь іншу коштовність, яка багато вартує, той бідує від убогості і жалюгідний через не надбання того, що для людини є дорогим. Але хто добровільно зубожів від усього, що є порочним, і не відкладає в свої схованки жодної диявольської коштовності, але палає духом і через це збирає собі як скарб убогість на погані діла, той, за вказівкою Слова, – перебуває у блаженній убогості, плодом якої є Царство Небесне.
Господь каже: Блаженні убогі духом. Сказано було деяким чином і раніше, і тепер знову буде сказано, що кінець побожного життя – уподібнення Божеству. Але Безпристрасне і Чисте повністю не підвладне наслідуванню для людей, бо зовсім неможливо, щоб пристрасне життя уподібнилося єству, яке не допускає в собі пристрастей. Тому якщо блаженним є «єдиний Бог», як називає Його апостол (1 Тим. 6:15), а для людей причастя у блаженстві можливе через уподібнення Богу, наслідування ж це є вкрай важким, – то виходить, що й блаженство людського життя є недоступним. Але і в Божестві є щось таке, що, як можливе, пропонується бажаючим для наслідування. Що ж саме це є? Як мені здається, – убогість духа; нею Писання іменує добровільну смиренномудрість. Як її приклад апостол показує убогість Божу, кажучи: «Він, будучи багатим, заради нас став убогим, і ми Його убогістю збагатилися» (2 Кор. 8:9). Отже, оскільки все інше, що вбачається належним до Божественного єства, перевищує міру людського єства, а смиренність є чимось з нами спорідненим і таким, що зростала разом з нами, які по землі ходимо, із землі складаємося і в землю повертаємося, то і ти, уподібнившись Богу в тому, що для тебе природне і можливе, сам одягаєшся в цей блаженний образ. І нехай ніхто не вважає легким і зручним до здобуття успіх в смиренномудрості. Навпаки, така справа є важчою за всяке доброчесне починання. Чому? Тому що коли людина, прийнявши в себе добре насіння, заснула, ворог нашого життя вкоренив в нас головне з протилежного насіння – кукіль гордості. Оскільки пристрасть звеличування вроджена майже кожному, хто належить до людського роду, то Господь через це і починає говорити про блаженства, начебто якесь первородне зло, викорінюючи із нашої вдачі гордість тим, що радить уподібнюватися Тому, Хто добровільно зубожів, Хто істинно блаженний, щоб і ми, в чому можемо, скільки є у нас сил, уподібнившись Йому добровільною убогістю, здобули собі і причасність у блаженстві. То ось, – сказано, – «почування нехай будуть у вас, як у Христі Ісусі, Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові, але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба (Флп. 2:5-7).
Але добре буде розглянути уважно нерозумність пристрасті хизування, щоб, коли з великою охотою і зручністю досягнемо успіху в смиренномудрості, і досягнення блаженства стало для нас успішним. Ми, упокоривши розумом хизування суєтністю, легкодоступним для себе робимо шлях смиренномудрості. Бо немає підстави впасти в таку пристрасть тому, хто дивиться на себе, а не на те, що оточує його. Наш Прикраситель, до величі готуючи людське благородство, від тління веде родовід єства; і твоє благородство, твоя знатність, гордовитий, звідти ж ведуть рід і у родстві з плінфою. Ті, які на позорищі життя величаються своєю начальницькою владою, не думають про те, що було незадовго і що буде незабаром після цього. Як розширюються надуті бульбашки, так і вони підносяться при гучному заклику оповісника, надягають на себе будь-яку чужу личину, природний вигляд обличчя змінюючи на похмурий і страшний, і голос роблять суворішим, який до жаху слухачів стає схожим на звірячий. Не залишаються вони вже в межах, відведених людині, але втілюють себе в таких, які нібито володіють Божою могутністю і Божою владою. Хоча для применшення їхнього марнославства достатньо лише того, що багатьох із начальників під час їхнього правління бачили викраденими з начальницьких тронів і віднесеними до могили, де голос оповісника замінив плач. Тому як володарем чужого життя бути тому, для кого і своє життя є чужим? Але і він, якщо стане убогим духом, зважаючи на Того, Хто добровільно зубожів заради нас, і маючи перед очима рівночесність нашого єства, однорідне з ним не зневажить ніяким плачевним видовищем мрійливо виявленого володарювання; то воістину буде блаженний, на тимчасову смиренномудрість змінивши Царство Небесне.
Тому якщо належить нам зійти у горнє, то зубожіймо тим, що тягне донизу, щоб стати в горньому. Господь зубожів, щоб і ти не побоявся зубожіння. Але Той, Хто зубожів заради нас, царює над всім творінням. Тому якщо і ти зубожієш із Зубожілим, то будеш і царювати разом із Царюючим. Тому що «блаженні убогі духом: бо їхнє Царство Небесне», якого і ми нехай сподобимося у Христі Ісусі Господі нашому! Йому слава і держава навіки віків! Амінь.
Підготував: Духовний центр св.ап. Івана Богослова