СТАРЕЦЬ ЙОСИП ІСІХАСТ І ВІДРОДЖЕННЯ СВЯТОГІРСЬКОГО ЧЕРНЕЦТВА

Відродження афонського чернецтва, яке спостерігається в даний час, стало фіксуватися статистично на початку 70-х років. Статистичне дослідження, проведене в липні 1972 року, показало, що загальна кількість ченців на Афоні досягло 1.146 чоловік. Це на одиницю перевищує число ченців, вказане в минулому 1971 журналом Irenikon [1], який публікує періодичні статичні дані афонського чернецтва. З тих пір постійне зменшення числа ченців афонської спільноти змінилося стабільним і вражаючим зростанням.

Цьому зростанню сприяли кілька чинників. До них відносяться, зокрема, групові парафії братії з монастирів, що знаходяться за межами Святої Гори. Ці парафії створюються завдяки сильним особистостям, носіям глибокої духовності та моральності. Вони підготували ґрунт і підтримали чисельне зростання чернецтва Святої Гори. Значне місце серед них займає старець Йосип Ісіхаст, і сьогодні 6 з 20 обителей Святої Гори вважають себе його духовними спадкоємцями [2].

Старець Йосип Ісіхаст народився, виріс і прийшов до чернецтва в період секуляризації та занепаду чернечого і церковного життя в цілому. Через приблизно десять років після його народження, в 1907 році, архімандрит Євсевій Матфопулос заснував братство богословів «Життя», що складається як з кліриків, так і з мирян, пов’язаних чернечими обітницями. Це стало спробою заповнити суттєві прогалини пастирської місії в Церкві. Створення цього братства відродило чернецтво у світі, яке вирішальним чином вплинуло на хід церковного та соціального життя Греції та інших країн.

Разом з цим багато ієромонахів і ченців, зазнали впливу секуляризації, залишали монастирі і здійснювали церковне служіння в миру. Нарешті, численні ієрархи були негативно налаштовані по відношенню до пустельницького життя, в той час як Священний Синод Грецької Церкви в положенні «Про організацію чернечого життя», виданому в 1932 році, присвяченому відродженню чернецтва, визначає головною метою чернечого життя «освіта народу проповідуванням Слова Божого, катехізису, святого таїнства сповіді, навчання різним мистецтвам і благодійну діяльність»[3].

Звичайно, не переставала існувати і традиція добротолюбія, що зробила великий вплив не тільки на Афон, а й на весь грецький світ. Різні християнські рухи, такі як, наприклад, рух «Життя», досить багато успадкували від Добротолюбія [4]. Ця традиція особливо сильно проявилася на острові Парос, де провів свої дитячі та юнацькі роки молодий Франциск, як в миру звали старця Йосипа. До свого рішення піти у ченці він прийшов через читання житій святих, а також після одного сну-бачення, в якому він був покликаний служити в «царському палаці». Він почав віддалятися в тихі та спокійні місця для молитви і подвижництва, намагаючись наслідувати всім видам аскези, які він зустрічав у житіях святих. Тоді він і задумався про Святу Гору, куди пішов в 1921 році у віці двадцяти трьох років.

Там Йосип очікував побачити отців, подібних святим, про які він читав. Однак, цього не сталося. «Опинившись на Святій Горі, – пише старець Йосип, – я плакав днями і ночами, бо не знайшов тих, хто був би подібний афонським святим» [5]. Незважаючи на те, що духовні очікування Йосипа були вельми високі, розчарування, яке він випробував на Афоні, не було суб’єктивним і безпідставним. Загальна картина духовного стану Святої Гори в той період, навіть за відсутності серйозних досліджень у цій області, представляється далеко не ідеальною. Тут варто додати, що і старець Софроній, будучи ченцем монастиря святого Пантелеймона, приблизно за одне десятиліття до приходу старця Йосипа на Афон, пише: «Розумова робота, яка є ядром істинної чернечого життя, перебуває зараз у стані крайнього занепаду» [6].

У цей же період в монастирі святого Пантелеймона жив святий Силуан, який разом зі старцем Софронієм, що склав його біографію, зробив вирішальний вплив на відродження як афонського чернецтва, так і православного чернецтва в цілому. Відомими отцями цього періоду є кіновіати і пустельники, такі як: Ієронім Сімонопетра, Опанас Григоріат, отець Сава, отець Тихон, старець Косма з монастиря Пантократор, старець Августин з монастиря Філофей та ін. [7]. Старець Йосип Ісіхаст в своїх творіннях призводить імена великих аскетів, яких він зустрів у роки свого життя на Афоні. У скиті Катунакья, першої обителі, де жив старець, він познайомився з наймудрішим старцем Данилом і його братією. Інші важливі подвижники обителі: старець КаллінікІсіхаст, який з невідомої причини відмовився присвятити його «в таїнства ісіхії і молитви» [8], наступні його духівники, старці Данило і Євфимій, а також і інші благочестиві отці. Зрештою, старець Йосип набуває дар безперервної молитви, який він отримав завдяки виняткової ретельності і відвідуванню Божественної благодаті [9].

Благодатний старець Йосип Ісіхаст поклав підставу для відродження чернецтва Святої Гори, що підтверджується, як ми сказали, статистичними даними початку 70-х років XX століття. З його братії, з якою він жив з 1953 року до кінця своїх днів (1959) в Новому Скиті, вийшли духовні отці, які вже зі своєю власною братією поширилися по всій Святій Горі.

Каталізатором цього благого починання, яке зробило винятковий внесок у відродження Святої Гори, з’явився старець Йосип. Застосовуючи незвичайний на той час духовний порядок, він давав кожному зі своїх духовних чад благословення на створення власного братства. Такий підхід старця Йосипа був заснований на його турботі про майбутнє монастирської братії. Після багатьох років, коли один знайомий старця, Іоан Біціос, запитав його, чи відносяться три ченці, що знаходяться поруч з ним, до його братії, старець відповів: «Звичайно». Потім він додав: «Бачиш цих братів, Іоан? Прийде час, і вони заповнять всю Святу Гору ченцями. »[10]. Так, за вісім місяців до його кончини, у грудні 1958 року, в келію Нового Скиту з’явилися чотири братства, що стали магнітами, що притягають все нових і нових ченців. Крім того, слава цих отців-ісіхастів дійшла до сусідніх монастирів, два з яких поспішили запросити цих отців в духівники [11].

У відродженні святогірського чернецтва істотну роль зіграла ісіхія (спокій, безмовність) пустелі. Обстановка в святих обителях цього періоду залишалася несприятливою, так що молоді люди, початківці чернечого життя, воліли монастирям невеликі братства з духовними старцями, що знаходяться в підпорядкуванні у монастирів. Однак, зростання числа ченців у цих братствах означав і зростання їх потреб у житлі, що, у свою чергу, ускладнювало їх подальше перебування в цих невеликих поселеннях. З’явилася необхідність пошуку більш підходящих місць проживання. Цими місцями стали великі скити і, головним чином, монастирі, спорожнілі з плином часу і мають багато місця для задоволення зростаючих потреб братств.

Звичайно, у відродженні чернецтва велику роль зіграло і встановлення братств, що походять з монастирів, що знаходяться за межами Афона. Ці братства були запрошені старшими поколіннями афонських ченців, які з болем у серці дивилися на занепад монастирів. Звичайно, в таких випадках їм доводилося долати безліч перешкод, пов’язаних з дозволом на перебування цих братств в їх монастирях. Монастир запрошував певне братство за згодою Священної громади, обходячи приписи Статуту (стаття 112) щодо віку та місця постригу духовного отця братства, і, таким чином, давала дозвіл на його приїзд і обрання в ігумени. Однак таких труднощів не існувало для святогорських братств, які з підлеглих поселень переходили в монастирі, так само як і для братств духовних чад старця Йосипа.

Перший соратник старця Йосипа, старець Арсеній, разом з отцем Харалампом і його братією в 1967 році переселилися в Буразери і, врешті-решт, у вересні 1979 року в кількості двадцяти чоловік перейшли в монастир Діонісія, де отецьХаралампія став ігуменом [12].

Отець Єфрем, нинішній про ігумен монастиря Філофей, разом зі своєю братією в 1967 році відправився в келію святого Артемія скиту Провато і в 1973 році, перебуваючи у своєму братстві, що складається з двадцяти шести ченців, став ігуменом монастиря Філофей, який з самоуправного став чернецький. У 1979 році група з дванадцяти чоловік з числа братії Філофея, шо на той час значно кількіснозбільшилася, переселилася в монастир Констамоніт. У 1980 році один з духовних чад отця Єфрема, блаженної пам’яті Єфрем молодший, у супроводі двадцяти ченців Філофея, стає ігуменом монастиря Ксіропотам, який також отримав статус обителі загального життя. У 1981 році дванадцятій ченців приєднуються до братії монастиря Каракалли. Крім того, протоігумен монастиря Філофей засновував і керував численними жіночими та чоловічими монастирями по всій Греції і вісімнадцятьма монастирями США і Канади з центром у монастирі святого Антонія в Арізоні, де він і проживає.

Старець Йосип Ватопедський в 1975 році перебував у Кутлумуш, потім на Кіпрі, звідки він повернувся в 1981 році і оселився в келії Благовіщення в Капсалі, щоб згодом разом зі своєю братією, що складається з 23 ченців, перейти в Ватопедський монастир, який також був самоуправним і перебував у повному занепаді. У 1990 році монастир став чернецьким, а старець Єфрем був обраний ігуменом. Зараз монастир налічує близько 100 ченців.

Наприкінці 2001 року брати з восьми ченців на чолі з колишнім ігуменом монастиря Філофей, Єфремом молодшим поселяються в Ватопедському скиті святого Андрія в Карієсі. Кількість ченців поступово доходить до двадцяти.

Серед духовних чад старця Йосипа Ісихаста є й інша важлива фігура сучасного афонського чернецтва – старець Єфрем Катунакський [13]. Незважаючи на те, що, згідно монастирським статутом, старцем отця Єфрема був отець Никифор, якому він служив з величезним терпінням, його духовним отцем і наставником став Йосип Ісіхаст. Крім нечисленного братства, яке Єфрем сформував у Катунаках, він наставляв людей в дусі свого старца-ісіхаста, надихаючи і підтримуючи їх. Багато з цих людей стали на шлях чернецтва.

Інше духовне дитя старця Йосипа – пустельник Георгій Виткович [14]. Він знаходився поруч зі старцем протягом шести місяців, навчаючись безперервній молитві. Потім він прийшов в Старий Руський монастир. Час від часу він відвідував старця і опинився поруч з ним в момент його кончини. Цей пустельник продовжував традиції, успадковані від старця, в сербському чернецтві.

Численні духовні діти і внуки старця Йосипа засновують і стають наставниками жіночих і чоловічих монастирів як у Греції, так і за кордоном. Вважається, що від Йосипа Ісіхаста і прямо, й опосередкованопоходять тисячі ченців і черниць [15].

Разом з цим чисельним зростанням чернецтва ісіхастська традиція з її вправами в Ісусовій молитві, яка була відроджена старцем Йосифом, проникла не тільки в кіновії, утворені його духовними нащадками, а й поширилася в православному чернецтві Греції та зарубіжжя. Цьому, як і відродженню чернецтва в цілому, сприяли і інші великі старці цього періоду, такі як старець Паїсій і старець Софроній, якщо обмежитися тими, хто вже пішов з життя.

Старець Паїсій підтримав першу спробу відродження афонського чернецтва, коли в 1968 році був укомплектований монастир Ставронікіта. Однак сама його присутність заражала багатьох молодих людей духом ісіхазму і тим самим сприяло відновленню келій і створенням вогнищ ісіхазму, які існують на Святій Горі й донині. Більше того, старець вважав, що «ісіхазм стане ключем до відродження Церкви» [16].

Крім цього, старець Софроній своєю працею про святого Силуана Афонському багатьох молодих людей надихнув на чернецтво, а його богословська думка стала природним продовженням ісіхастської традиції святих Симона Нового Богослова та Григорія Палами в наші дні.

Це показує, що ісіхастська традиція є істотним складовим статуту спільного життя. З іншого боку, традиція спільного життя ченців, з її регулярними службами утвердилася певною мірою в ісіхастському житті. Зрештою, цей дух справив великий вплив на Церкву, підносячись , у свою чергу, до найперших діячів відродження чернецтва.

Цей підйом афонського чернецтва, що зародився в період розвитку секуляризації соціального життя і як прямого, так і непрямого засудження відлюдництва церковним керівництвом і християнськими організаціями, характеризується величезною важливістю та виключної злободенністю. З одного боку, цей підйом показує історичну фортецю ісіхастської традиції у православному світі і, особливо, на Святій Горі, де він виживає навіть у самих несприятливих умовах, виявляючи, з іншого боку, ті небезпеки, які тягне за собою неминуче пристосування цієї традиції до сучасності.

На підставі всіх цих фактів може бути сказано, що недавній розквіт чернецтва Святої Гори був відзначений новим підйомом ісіхазму, здійсненим старцем Йосифом ісіхастом та іншими великими старцями. Таким чином, відродження ісіхазму, з яким пов’язаний загальний підйом святогірського чернецтва, має безліч джерел і володіє найширшими перспективами.

З іншого боку, зміцнення цього відродження здійснюється в світі, що стрімко змінюється. Всі молоді ченці були виховані в цьому світі. Звичайно, ніхто з них не народився на Святій Горі. Ніхто з дитинства не був знайомий з порядками афонській життя. Ісіхастське життя абсолютно чуже і протилежне тим канонам сучасного життя, в яких росли молоді ченці. Крім того, численні паломники і відвідувачі, довгі будівельні роботи, транспортні засоби, засоби зв’язку, охорони та задоволення потреб монастирів, що сильно збільшилися, призводять до явної присутності мирського шуму і проблем. Як все це може не заважати ісіхаському відродженню? Як може щось, народжене в тиші пустелі, зберегти свою сутність, будучи оточеним сучасними проблемами?

У 1963 році, коли чернеча громада Святої Гори святкувала тисячоліття своєї історії, було сказано, що це святкування є нічим іншим, як «заупокійною службою», «панахидою» чернецтва Святої Гори. Однак ми знаємо, що події стали розвиватися всупереч людським судженням. І з точки зору людської логіки, ми не знайдемо цьому пояснення.

Афон, «Сад Богородиці», не керує людською логікою. І це переконання являє собою найсильнішу зброю, що зберігає самобутність Святої Гори. Разом з тим, її невичерпні витоки, безперервна спадкоємність духовних отців, багатство і мудрість богослужбових статутів та аскетичних канонів стають істотною противагою зовнішньому тиску. Тому послух, що є найважливішою чернечою чеснотою, регулярна участь у богослужіннях, яке є ядром духовного життя, суворе дотримання статуту та аскетичних канонів, сприяюче спадкоємності чернечих традицій, можуть зберегти ісіхастське відродження в його первозданному вигляді і в наші дні. Природно, це зберігання традиції не повинно бути подібно фотографічному відтворення минулого, але виявляє собою живе сприйняття цієї традиції в історичному процесі.

Посилання:

1. IrénikonN44, 1971. р. 529-530.

2. Κοινωνιολογία του Χριστιανισμού, Θεσσαλονίκη, 1999. р. 409-410.

3. Α. Γουσίδη, Οι χριστιανικές οργανώσεις, Θεσσαλονίκη 1996. р. 21

4. Αναγεννητικό κίνηµα. Παραφυάδες των Κολλυβάδων, Αθήναι, 1987. р. 79-80.

5. Έκφρασις Μοναχικής Εµπειρίας, Επιστολή 37, Ιερά Μονή Φιλοθέου, Άγιον Όρος 2003. р. 220.

6. Αγώνας θεογνωσίας, Η αλληλογραφία Γέροντος Σωφρονίου µέ τον Δ. Μπάλφουρ, Αρχιµ. Ζαχαρία, Έσσεξ Αγγλίας 2004. р. 135.

7. Παΐσιος ο Αγιορείτης, “οι Πατέρες του Αγίου Όρους και Άγιο Όρος της ιστορίας», Θεσσαλονίκη, 1994.

8. Γέροντος Ιωσήφ του Βατοπεδίου, «Γέρων Ιωσήφ Ησυχαστής» Μεγάλη ιερά μονή Βατοπεδίου, Άγιον Όρος 2004. р. 41.

9. Έκφρασις Μοναχικής Εµπειρίας, Επιστολή 9, р. 90-92, Επιστολή 37, р. 221.

10. Γέροντος Ιωσήφ του Βατοπεδίου, «Γέρων Ιωσήφ Ησυχαστής» Μεγάλη ιερά μονή Βατοπεδίου, Άγιον Όρος 2004. р12.

11.Ιωσήφ Μ. Δ., Ο Γέρων Αρσένιος ο Σπηλαιώτης (1886-1983), Θεσσαλονίκη 2001. р. 91.

12. Ιωσήφ Μ. Δ., Παπαχαράλαµπος Διονυσιάτης, Ασπροβάλτα Θεσσαλονίκης, 2003. р. 165.

13. Ιεροµονάχου Ιωσήφ, Γέροντας Εφραίµ Κατουνακιώτης, Κατουνάκια Αγίου Όρους 2000. Γέροντος Ιωσήφ Βατοπαιδινού,Ο χαρισµατούχος υποτακτικός, Γέροντας Εφραίµ Κατουνακιώτης, Ι. Μ. Μ. Βατοπαιδίου, 2002.

14. Μοναχού Μωυσέως Αγιορείτου, Ο µοναχός Γεώργιος, ο ερηµίτης του Άθω (1920-1972),Θεσσαλονίκη, 2005.

15. Αρχιµ. Εφραίµ, Καθηγουµένου Ι. Μ. Μ. Βατοπαιδίου, Αίσθησις ζωής αθανάτου, Οµιλιες για τον Γέροντα Ιωσήφ τον Ησυχαστή, Ι. Μ. Μ. Βατοπαιδίου, Άγιον Όρος, 2005. р. 79 , р.184-185.

16. См. Ιεροµονάχου Ισαάκ, Βίος Γέροντος Παϊσίου του Αγιορείτου, Άγιον Όρος 2004. р. 484.

професор Георгій Мандзарідіс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»