ПЕРШ ЗА ВСЕ, ПРИНОСИ МОЛИТВУ НЕВПИННУ, І ЗА ВСЕ, ЩО ТРАПЛЯЄТЬСЯ З ТОБОЮ, ДЯКУЙ БОГОВІ

Слова, що винесені в заголовок нашої статті, є цитатою зі Статуту святого отця Антонія Великого. Антоній Великий – реаліст. Його статут – це не абстрактна формула, що вигадана їм і подарована нам. Кожне його правило містить щось унікальне для чернечого життя, причому, якщо порушити хоч одне, руйнуються всі. Потрібно, за його словами, приносити молитву невпинно, але й одночасно дякувати Господу за все, що з нами трапляється. У такому поєднанні є особливий сенс, бо ці дві дії нероздільні, супроводжують один одну. Ми дякуємо Господу за все хороше, що з нами відбувається, однак, головним чином, і за все інше, бо в нашому житті не все відбувається так, як ми цього бажаємо. Наприклад, ми молимося, але нам здається, що Бог не чує нас. Ми просимо в Нього здоров’я, а хворіємо все сильніше і сильніше. Ми просимо у Господа певних життєвих благ, але не отримуємо від Нього нічого. Все нібито відбувається не за молитвами нашим.

Той, хто не навчиться дякувати Господу за все, в тому числі і за життєві біди і негаразди, не просунеться в духовному житті ні на міліметр з того моменту, коли з’явився він з утроби матері. У його житті не буде розвитку. Навпаки, коли людина народжується, вона ще невинне дитя, яке має святість від природи, а ми, досягнувши зрілості, вже володіємо суворістю і знаннями, які посилюють нашу провину. Отже, ми повинні навчитися дякувати Богу. У момент, коли нас долають лукаві помисли або коли брат наш говорить нам якісь слова, а ми відчуваємо до нього злобу в душі своїй, саме тоді ми повинні дякувати Господу і посміхатися братові нашому. А якщо ми так не робимо, ми не можемо просунутися вперед ні на крок, бо все буде приходити до нас не по молитвам. Особливо ж наші близькі й ті життєві ситуації, в яких ми опиняємося, будуть викликати у нас лукаві помисли, спокуси, пристрасті і ворожнечу.

Неспинна молитва і подяку Господу за все, що відбувається з нами, – це необхідні умови нормального життя. Якщо людина не дякує за все на світі Господу, вона не здатна ні молитися, ні жити в чернечому співтоваристві. Людина повинна бути вдячною за все, що відбувається з нею у монастирі, незалежно від того, виникає це з його внутрішнього світу, від братів, від ворогів або від бісів. Наприклад, якогось ченця відвідують помисли, що гнітять його. Не повинен він засмучуватися, але треба радіти і дякувати Богу. І бісу він повинен говорити: «Вийди, сатана», і гнати його, а якщо той не йде, то чернець може сказати йому: «Ми поміщаємося на ліжку, лягай зі мною, тільки повернись на інший бік, щоб не відчувати мені смороду твого дихання ». І негайно ж біс вийде, як блискавка.

Неспинна молитва і подяка за все, безпосередньо пов’язані і з нашим особистим молитовним правилом. Іншими словами, людина може виробити своє правило, коли у нього увійде в звичку молитися безперестанно. І може молитися неспинно лише той, хто встановив для себе правило. Якщо ви захочете відокремити невпинну молитву від правила, і те й інше завалиться. Це основа всього і це необхідно постійно пам’ятати. Відхилися на два дні від свого правила, і не помітиш, як забудеш навіть і раз на день сказати «Слава тобі, Боже!». Такий закон.

архімандрит Еміліан Сімонопетрський

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»