І. Вступ

Перший Митрополит Буковини і Далмації Євген (Гакман) (16 березня 1793 – 12 квітня 1873) є одним з найвидатніших українських православних діячів Буковини. Важко переоцінити його роль у становленні та обороні Українського Православ’я в час Австро-Угорської імперії, а його життя та діяльність ще чекає ґрунтовного дослідження. Але в цьому невеликому дослідженні ми хочемо торкнутися спроб його вшанування саме в церковному плані – прославлення в чині святителя.

До недавнього часу жодних документальних свідчень про спроби канонізації Митрополита Євгена в кінці ХІХ – на початку ХХ століть в Україні знайти не вдавалося. І це не дивно, адже архів Буковинської Митрополії зазнав кілька суттєвих руйнацій: вивезення частини документів до Санкт-Петербурга під час окупації Буковини московською армією (1914 р.); вивезення до Москви під час приєднання до СРСР (1940 р.) та вилучення частини документів у 1946-1948 рр. Чи були всі ці документи об’єднані в якийсь спільний фонд одного з історичних архівів СРСР, невідомо…

Однак у 1993 р. російська дослідниця Тетяна Воробей опублікувала велику статтю про стосунки Московської патріархії з Румунською Православною Церквою у 1945-1948 рр., яка була написана за документами «Ради у справах Російської православної церкви». Серед інших відомостей згадувалася пропозиція Г.Карпова провести канонізацію Буковинського митрополита Володимира (Репти) (+1926), який, з одного боку, шанується румунами, а з іншого – підтримав приєднання Буковинської Митрополії до Московської церкви в 1914 р. Обґрунтовуючи цю ідею, Г. Карпов писав, що це мусить сподобатися і буковинським українцям, адже свого часу владика Володимир здійснював спробу канонізації Митрополита Євгена (Гакмана). При цьому дослідниця відзначала – свої пропозиції Г.Карпов давав на підставі опису архіву Буковинської Митрополії, який йому зробили.

Отже, як мінімум, частина вивезеного архіву Буковинської Митрополії була розібрана та описана. Цим, як у подальшому нам вдалося вияснити, займалися фахівці «Головного архівного управління МВС СРСР» (до 1946 р. – «Головне архівне управління НКВС СРСР»). І хоча Російська Федерація (читай НКВД-КГБ-ФСБ) весь час утруднювала українським дослідникам доступ до архівних документів, а самі документи послідовно пересували в так звані «спецфонди», нам вдалося дещо знайти, за що щиро дякуємо деяким науковцям з Білорусі та Росії.

Дійсно, в 1946-1948 рр. (можливо, в рамках підготовки т.зв. «Всеправославної наради 1948 р.») був зроблений опис документів Буковинської Митрополії 1873-1918 рр., які «вилучені та зберігаються в архівах Москви та Ленінграда». Рукопис (машинопис), який містить багато правок, явно готували до видання, яке так і не було здійснене. Через названі обмеження сьогодні проведений тільки поверховий огляд, але й він дав певні результати, які ми й викладаємо в цій статті.

ІІ. Перша спроба церковного прославлення Митрополита Євгена (Гакмана) (1882-1891)

Коли спиратися на опис документів Буковинської Митрополії, що зберігалися в архівах СССР, перша згадка про початок спроб щодо церковного прославлення митрополита Євгена датується 10 травня 1880 р. Це лист протоієрея Василя Продана до митрополита Сильвестра (Андрієвича-Морару) про «потребу відзначення десятої річниці з дня смерті Владики Євгена та його церковне вшанування. Адже вже існує шанування церковно-народне». До цього листа прикріплена чернетка відповіді, в якій відзначається, що «благословляється врочисте вшанування, але церковний бік (канонізація – С.Г.) потребує детального вивчення та згоди вищої влади імперії».

У квітні 1889 р. керівник організації «Руська Бесіда» Омелян Попович знову нагадує митрополитові Сильвестру про його обіцянку вивчити справу можливості канонізації Митрополита Євгена. До листа прикладено «кілька проектів рішення», але їх зміст не описаний. Цілком вірогідно, що саме цей лист став підставою для створення відповідної комісії (чи групи) по збору свідчень і матеріалів.

На превеликий жаль, нам поки не судилося знайти матеріали ні про дату створення комісії, ні про її повний склад. Також немає жодних свідчень про її юридичний статус: чи була вона створена офіційно відповідним указом, чи була приватною ініціативою певних осіб або «Руської Бесіди», на що було отримано благословення (дозвіл) церковної влади. Однак відомо, що 21 вересня 1891 року комісія «по вивченню справи церковного прославлення Євгена (Гакмана)» подала в консисторію свій «звіт на 172 ст.». Також згадується «голова комісії» – архімандрит Ілярій Филипович, а також деякі її члени: протоієрей Ізидор Воробкевич, Євген Семака та Г. Галицький.

Вочевидь, митрополит Сильвестр, якого практично всі дослідники називають ярим українофобом, не поспішав з розглядом питання щодо канонізації Митрополита Євгена. В описі документів є дві чернетки його листів (10 листопада 1892 та 17 червня 1894), «відповідей на листи О. Поповича, в яких він пояснює складність підготовки вшанування Євгена (Гакмана) та потребу консультацій з закордонними богословами»…

Згадані вище листи є останніми документами ХІХ ст., що стосуються спроб канонізації Митрополита Євгена. Тому можна припустити, що ні митрополит Сильвестр (Андрієвич-Морару), ані його наступник, митрополит Аркадій (Чуперкович), ніяких дій щодо канонізації не вчиняли.

Нові відомості з’являються тільки на початку ХХ ст.

ІІІ. Спроба відновити процес канонізації при митрополиті Володимирі (Репті) (1903-1914)

На початку березня 1903 р. українська делегація зустрілася з митрополитом Володимиром (Рептою). Серед різних питань була й вимога врочистого відзначення 30-ї річниці смерті Митрополита Євгена, яка знайшла підтримку урядовців Австро-Угорської імперії.

У неділю, 12 квітня 1903 р., біля гробу Митрополита Євгена у крипті Свято-Духівського кафедрального собору відбулося поминальне богослужіння, яке очолив митрополит Володимир. Під час богослужіння, на якому був «присутній представник (представники?) Вселенського патріарха, була озвучена пропозиція відновити процес канонізації Євгена Гакмана».

На нашу думку, православні українці не дуже вірили в обіцянки митрополита Володимира, тому, вірогідно, спробували залучити до справи Константинопольський Патріархат. Адже, хоча Буковинська Митрополія була де-факто автокефальною, канонічно вона вважалася автономією Вселенського Патріархату. У всякому разі, в описі є згадка про чернетку (копію) листа митрополита Володимира до Константинопольського патріарха Йоакима III від 19 травня 1905 р.: «у якому він дякує за схвальний відгук щодо можливості церковного прославлення Євгена (Гакмана) та цінні поради в організації цього процесу».

Однак, не дивлячись на лист Вселенського патріарха, митрополит Володимир продовжував гальмувати справу канонізації. Все це змусило українську делегацію знову підняти питання про здійснення конкретних кроків, зокрема створення відповідної комісії, перед імператором Францом Йосифом у березні 1906 р.

На превеликий жаль, нам нічого невідомо про здійснення якихось кроків по збору матеріалів для канонізації Митрополита Євгена від 1906 до кінця 1913 р., коли вже новий Вселенський патріарх Герман V цікавився цією справою у посла Австро-Угорщини. Якщо вірити матеріалам, відповідь була дуже загальною: «ведеться збір матеріалів». Тільки в кінці квітня – на початку червня 1914 р., розпочалася «переписка Володимира (Репти) з урядом Австро-Угорщини щодо дозволу ексгумації тіла Євгена (Гакмана) та його обстеження».

Останній лист (чернетка) митрополита Володимира до імператора в справі канонізації Митрополита Євгена датується 27 липням 1914 р. Дуже короткий опис листа свідчить, що «Константинопольський патріарх Герман V схвально ставиться до його (Митрополита Євгена – С.Г.) місцевого вшанування та просить про остаточне рішення щодо його (прославлення – С.Г.) та відкриття могили». Вочевидь, ці перемовини та всі бюрократичні процедури відбувалися дуже мляво, адже не були закінчені до початку І Світової війни, яка остаточно заморозила цей процес.

За деякими опосередкованими даними, остаточна згадка щодо завершення процесу канонізації Митрополита Євгена (Гакмана) датується початком 1930 р., коли Вселенський патріарх Фотій ІІ спробував щось дізнатися через амбасаду Туреччини в Бухаресті. У відповіді румунської влади (можливо, митрополита Нектарія (Котлярчука)) говорилося, що всі зібрані матеріали пропали під час російської окупації Буковини восени 1914 р., тому все треба починати спочатку, але тепер доцільність такого процесу буде розглядати Румунська Православна Церква.

IV. Попередні висновки

Малий обсяг доступного матеріалу, а також відсутність безпосереднього доступу до документів, не дозволяють нам поки що зробити якісь остаточні висновки щодо історії перебігу процесу канонізації та його реального стану на літо 1914 р. Але можна взяти на себе сміливість зробити наступні попередні висновки.

а) Церковний аспект

Церковно-суспільна діяльність Митрополита Євгена (Гакмана) була гідно оцінена українцями Буковини. Через це незабаром після його смерті почався процес народної канонізації, коли до нього молитовно зверталися за допомогою. Випадки народно-церковного прославлення, акти допомоги через молитву до Митрополита Євгена були засвідчені комісією під головуванням архімандрита Ілярія (Филиповича) на початку 90-х років ХІХ ст. На превеликий жаль, сам документ знаходиться в сховищах Російської Федерації та недоступний українським дослідникам. Разом з тим два Вселенських патріархи схвально ставилися до місцевого прославлення Митрополита Євгена (Гакмана) в чині святителя.

Враховуючи той факт, що Митрополит Євген (Гакман) і сьогодні глибоко шанується буковинськими вірними Православної Церкви України, цілком можливо відновити процес канонізації та завершити його.

б) Історичний аспект

Навіть по тих історичних матеріалах, які описують релігійну ситуацію на Буковині в час Австро-Угорської імперії, не кажучи вже про румунський період, можна зробити висновок, що канонізація Митрополита Євгена (Гакмана) була невигідна: Австро-Угорській імперії, яка мала особливі стосунки з Римом та аж ніяк не була зацікавлена в зміцненні Православ’я; буковинській румунській спільноті, адже вона прагнула повної румунізації Буковини; греко-католикам, які у ХІХ ст. спробували розгорнути активну місіонерську діяльність та долучити до себе максимальну кількість буковинських українців; Російській Православній Церкві, адже Митрополит Євген був прибічником автокефалії Буковинської Митрополії (читай – автокефалії Українського Православ’я). Саме тому, як у часі Австро-Угорської імперії, так і в часі Російської імперії та СССР, державні структури, Румунська та Російська Православні Церкви аж ніяк не були зацікавлені в прославленні українського церковного діяча.

Тому, на нашу думку, варто зайнятися прискіпливим дослідженням життя та діяльності Митрополита Євгена (Гакмана), історії спроб його церковного вшанування з проведенням ретельного пошуку документів не тільки в українських архівах, а й архівних збірках Константинопольського Патріархату та, можливо, в архівах Австрії.

протоієрей Сергій Горбик, «Православний Духовний Центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці

Усі посилання маються в редакції, не викладаються з метою безпеки людей, які допомагають нам збирати матеріали в російських архівах.