21 жовтня / 3 листопада
Святитель Іларіон, митрополит Київський (+1055), жив в епоху великого князя Ярослава Мудрого, сина святого рівноапостольного Володимира. В історію Київського Православ’я він увійшов як перший саме київський предстоятель, поставлений на митрополію Собором єпископів Київської Русі.
Окремі факти біографії Іларіона свідчать, що він походив з Київщини. Про це йдеться, зокрема, в «Повісті временних літ». Прийнявши чернечий сан, юний Іларіон пройшов «учення книжне» під керівництвом наставників у Києво-Печерському монастирі. «Києво-Печерський патерик» сповіщає, що в ченці його постриг засновник монастиря Антоній. Оскільки Іларіон був «муж благочестивий, божественний писанням розумний і постник», Ярослав Мудрий зробив його пресвітером у своїй заміській резиденції—Берестові. Ці свідчення можна зіставити з літописними відомостями 1037 р. про те, що князь Ярослав «зібрав писців багатьох», організував перекладання й переписування книг, створивши тим самим при Софіївському соборі в Києві першу бібліотеку Київської Русі.
Великі здібності й особисте знайомство з членами княжого дому дали змогу Іларіонові швидко піднятися східцями церковної ієрархії. У 1051 р. за бажанням Ярослава Мудрого він став київським митрополитом — першим митрополитом-русичем. Поставлення Іларіона на митрополита собором руських же єпископів порушило прерогативи Константинопольського князя, після смерті якого в 1054 р., очевидно, митрополит змушений був поступитись місцем грекові Єфрему — ставленикові Візантії. Багато дослідників вважають, що після цього Іларіон повернувся до Києво-Печерського монастиря.
З ім’ям митрополита Іларіона пов’язане створення вченого гуртка при Софіївському соборі, формування там осередку вищої освіти, заснування бібліотеки. Митрополит вивів руську церкву з-під константинопольської опіки, різко виступив проти вчення про богообраність одного народу, був поборником політичної та культурної самостійності Київської Русі.
Важливою складовою просвітницької діяльності митрополита Іларіона стала участь у практичних освітніх заходах князя. Різноманітні джерела повідомляють, що після завершення будівництва Софійського собору в 1037 р., Ярослав розмістив в одному з його приміщень нову школу, відкрив майстерню, в якій перекладалися й переписувалися книжки, створив велику бібліотеку, яка стала фундаментальною навчальною базою школи. Найактивнішу участь у цій діяльності брав Іларіон. Про підготовку високоосвічених кадрів у софійській школі свідчать написи-графіті, виявлені на стінах собору. Автор повідомляє, що його навчав не один учитель (дяк), а кілька педагогів. В іншому йдеться про те, що на території собору викопали труп учителя-граматика. У двірцевій школі здобували освіту діти князя, бояр, майбутні посадники, перекладачі книг, упорядники збірників.
Між 1037 і 1050 рр. митрополит Іларіон написав один з найвизначніших творів літератури Київського Православ’я — «Слово про закон і благодать», у якому погляд на історію, розуміння сутності й шляхів розвитку людського суспільства конкретизувались у зв’язку з вирішенням актуальних політичних завдань — обґрунтуванням незалежності Київської Русі перед лицем гегемоністських претензій Візантії, патріотичної ідеї єдності держави під владою київського князя, засудженням відцентрових і міжусобних проявів. «Слово про закон і благодать» переросло жанрові рамки урочисто-панегіричної проповіді і сприймається як філософсько-політичний трактат просвітнього спрямування. За обсягом твір удвоє більший, ніж усі п’ять проповідей іншого просвітителя ХІ ст. — Феодосія Печерського.
З ім’ям митрополита Іларіона пов’язують ще кілька творів: «Послання до брата стовпника» та «Сповідання віри». У початковій частині однієї з найдавніших пам’яток Київського права — Статуту церковних судів — йдеться про те, що «князь великий Ярослав… з митрополитом Іларіоном уклав грецький номоканон…», тобто здійснив часткову реформу візантійського канонічного права з урахуванням церковно-політичної ситуації в Київської Русі.
Тропар Святителю Іларіону Київському, глас 3
З печери київської був ти покликаний Божим задумом до святительського служіння / хрест цей з покорою прийняв єси. / Виявив себе взірцем лагідності і милосердя, / преподобними справами твоїми Київська Русь просвітилась православною книжністю. / Через це до тебе припадаємо і молимо: / Встань на допомогу нам, що оспівують пам’ять твою осяйну, отче Іларіоне, / і молися, щоб спастися душам нашим.
Кондак Святителю Іларіону Київському, глас 3
З вишині прийняв ти Божественну благодать / молитися Богу за нас, духовних дітей твоїх, / як архієрей приношення підносячи, / і мир нам подаючи, / і освіту розуму, Іларіон блаженний. / Бо ти є Києву похвала / і радість мешканців його.