У процесі нашого дослідження щодо спроб церковного та громадського прославлення митрополита Євгена Гакмана в кінці ХІХ – початку ХХ стст., одним з ключових моментів було питання про віднайдення його мощів. З доступних документів було не дуже зрозумілим: чи здійснив митрополит Володимир Репта попереднє дослідження гробниці, яка знаходилася в Кафедральному соборі Чернівців, або тільки збирався це зробити. Отже ми продовжували свої пошуки…

Однак незабаром, за допомогою п. Василя Козьмика, була знайдена стаття Дмитра Тащука «Де покоїться митрополит Гакман?». У цієї статті розповідається про відкриття гробниці осені 1976 р.; дається описання стану мощів спочилого митрополита, а також розповідається про дії радянської влади щодо їх таємного перепоховання (про ці факти ми розповімо згодом). Факт такого таємничого та поспішного перепоховання релігійного діяча ХІХ ст. подався нам дещо дивним. Тому ми звернулися до кількох науковців, які спеціалізуються на історії СРСР. Усе вони висловили наступну думку: Для таких дій були потрібні серйозні причини та тут не обійшлося без втручання КДБ. Але чим це було викликано? На нашу думку, відповідь треба було шукати в архіві Буковинської митрополії, частина якого була вивезена російськими військами у 1914 р.

І. Відкриття мощів митрополита Євгена Гакмана у 1914 р.

Загально відомо, що митрополит Володимир Репта щиро вітав війська Російської імперії. Як повідомляє російська газета «Новое время» у вересні 1914 р., «Чернівецький митрополит Володимир (Репта) із сонмом православного духовенства у повному облаченні, разом із міським головою, з урочистою процесією вийшли назустріч російським військам, запрошуючи їх вступити до столиці Буковини». У подальшому він видав указ духовенству молитися за російського царя й перемогу російських військ… Усе це вказує на те, що планувалося долучення Буковинської митрополії до Російської Православної Церкви. Отже, було б цілком логічний вивіз певних документів саме до «Святішого урядового синоду» Російської імперії. Кола пошуку отримала певну локалізацію, адже ці документи знаходитися у «Центральному державному історичному архіве СРСР».

Як вдалося висвітліть, частина документів Буковинської митрополії дійсно «поступила в Канцелярію обер-прокурора Синоду в 1914 р.», де вони вочевидь мусили бути вивчені та систематизовані. Але І Світова війна, а потім і падіння російської монархії, внесла свої корективи. Частина документів, особливо німецькою та румунською мовами, була описана та перекладена тільки в кінці 60-х – початку 70-х років ХХ ст. У фонді канцелярії обер-прокурора (1890-1920 рр.) мається окрема течка, у якій зберігаються кілька десятків перекладів, серед яких один дуже цікавий – це переклад «Акт відкриття могили архієпископа Євгена Гакмана, здійснений комісією під керівництвом митрополита Володимира Репта від 29 червня 1914 р.», який був здійснений в 1971 р.

«Акт написаний німецькою мовою, каліграфічним почерком на гербовому папері (тут незрозуміло: чи то на якомусь бланку; чи проста на якось папері особливої якості – С.Г.). Текст акту наступний: Ми, комісія, яка складається з церковних та світських осіб, під головуванням Високопреосвященного митрополита Володимира, згідно дозволу уряду Його Величності імператора Франса-Йосипа, 29 червня 1914 р., у 2 години дня (по-полудні) відкрили поховання архієпископа Володимира Гакмана в Кафедральному соборі м. Чернівці. Після відкриття нам представилися мощі людини в архієрейському облаченні, без слідів гноєння, неприємного паху або явного тління. Комісія прийшла до спільної думці, що темна та суха шкіра цілком відповідає вигляду інших мощів, які на сьогодні відомі Святої Церкві. Кілька членів комісії повідомили про приємній запах ладану, які вони відчували. Але інші заперечували, що це пов’язано з відкритою труною, а є звичайним пахом у соборі. Таким чином, ми засвідчуємо наявність мощів архієпископа Євгена Гакмана та віддаємо остаточне рішення про його церковне прославлення вищої Церковній Владі в особі митрополита Володимира Репта, яке він мусить представити Його Величності імператору Франсу-Йосипу. Акт підписали: Metropolit Wladimir von Repta, Rudolf von Meran, Alexander Freiherr von Hormuzaki та ще 12 осіб духовного і світського звання».

Таким чином, переписка митрополита Володимира Репта з урядом Австро-Угорської імперії щодо ексгумації та обстеження тіла митрополита Євгена Гакмана, яка розпочалася, як ми відзначали в попередньої статті, на початку червня 1914 р., мела результат. Таким чином, у кінці липня дійсно почала готуватися врочиста канонізація та відкриття мощів для поклоніння.

ІІ. Події радянського часу щодо відкриття мощів та «перепоховання» митрополита Євгена Гакмана

Після дослідження документу 1914 р., нам знову варто повернутися до статті Дмитра Тащука та зосередитися на двох моментах: Чому радянська влада вирішила «перепоховати» (читай спробувати знищити) мощі митрополита Євгена Гакмана? Що побачили при повторному відкритті його гробниці?

Для відповіді на перше питання, нам потрібно згадати кілька істотних моментів, які стосуються архівної справи в СРСР та політичної ситуації кінця 60-х – початку 70-х рр. у їм.

Усі наукові бібліотеки, а тим більше архіви в СРСР знаходилися під пильним наглядом КДБ. Саме т.зв. «перші відділи», що існували в кожної установі, вирішували: які книги та документи могли знаходиться у вільним доступі, а які мусили були покладені на «спецсховищі» або загалом знищені. Це стосувалося і документів Буковинської митрополії, зокрема і зроблених описів та перекладів.

Тепер звернемось до політичної ситуації в СРСР. Після хрущовської «відлигі», а особливо після окупації Чехословаччини, у Радянському Союзе почалася нова хвиля боротьби з «інакодумством та антирадянщиною». Це особливо стосувалося національних рухів. У цьому процесу «увага» надавалася не тільки людям, але і тому, що історики називають «матеріальними пам’ятниками». Зокрема відбувалася спроба знищити все, що якось може підняти національну самосвідомість поневолених Москвою народів (власне про це і пише  Дмитро Тащук у своєї статті).

Отже, що з відбулося в 70-х роках ХХ ст.?

На нашу думку, яку поділяє кілька експертів-дослідників, які працювали в архівах на початку 70-х, тоді відбувалася ревізія архівних матеріалів, яка мусила визначити ступень доступу да їх. У цієї акції відбувалися і переклади документів, які до цього зберігалися в короткому опису. Отже акт про відкриття поховання митрополита Євгена (Гакмана) був серед документів, що були перекладені через потребу визначення їх доступу.

Вочевидь, переклад був переданий у КДБ, яке мусило визначити ступень доступу да його. І, як ми вже відзначали у попередньої статті, вшанування митрополита Євгена не було вигідно, ані Російської Православної Церкві, бо він був прибічником автокефалії Буковинської митрополії (читай – Українського Православ’я); ані ворогом українського національного руху, адже він був одним з його засновником на Буковині… Саме тому, відкриття місця його поховання, а ще більш факту існування його мощів, було дуже невигідно радянської владі. А час, якій пройшов від часу перекладу до відкриття та спроби знищення мощів митрополита, визначається тільки часом пересовування документів з архіву тогочасного Ленінграду до структур КДБ України та конкретно – Чернівецької області.

Однак, у цьому дослідженні нам найбільш цікаво те, що побачили ті радянські діячи, які відкрили могилу митрополита Євгена та спробували знищити його мощі… Тут ми звернемось до цитування згаданої статті Дмитра Тащука: «Виявилось, що і це деко, що мало форму домовини без дна, знімалось. Його зняли – і всі побачили мумію людини, що пролежала в могилі 103 роки. Останки мали чорний як смола колір. На голові біла митра зі скромним темним хрестиком. Одяг — біло-золотистий шовк, але ушкоджений в місцях прилягання до тіла. Зверху накидка з рожевої шовкової тканини з символічними візерунками хрестиків і екзотичних пальмових гілок. З-під накидки виднілись чорні черевики на досить високих підборах. Шкіряна підошва відліпилась від верхньої частини».

Отже, свідчення тих, хто бачив мощі митрополита в 1914 р., цілком збігаються зі свідченнями радянських «дослідників» осені 1976 р. Саме це, на нашу думку, найбільш вплинуло на рішення щодо спроби перепоховання (знищення) мощів, яке вочевидь приймалося на рівні Києву або, навіть, Москви. Адже радянська Влада аніяк не могла дозволити дати українцям церковно вшанувати одного з починальників українського національного руху на Буковині.

ІІІ. Деякі попередні висновки

Отже, ми маємо два документа: Акт відкриття гробниці митрополита Євгена Гакмана у 1914 р. та статтю Дмитра Тащука, яка розповідає про повторне відкриття мощів восени 1976 р.

Порівняльний аналіз документів свідчить, що це дійсно були мощі святителя, які не потерпіли руйнації або тління, ані через 41 р., ані через 103 р. Мощі залишалися нетлінними, а щодо одягу, то мусимо знати, що мощі переодягають стабільно через певний період, бо ризи не є нетлінними.

Загалом, історія знає багато прикладів, коли влада антихристів знищувала мощі святих, які їй заважали. Але це не було перешкодою, особливо коли заховалися свідчення про наявність мощів, для канонізації святих.

На нашу думку, надійшов час зібрати всі матеріали та, не дивлячись на приховання (знищення мощів) закінчити канонізацію митрополита Євгена, як видатного діяча Українського Православ’я в чині святителя.

прот. Сергій Горбик, «Православний Духовний Центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці.