«Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мт. 5:7)

Святитель Григорій Ниський, розмірковуючи, над даною заповіддю блаженства, підкреслює: «З багатьох місць Богонатхненного Писання, ми довідуємося, що святі мужі милостивою називають Божу могутність. Давид у піснеспівах, Іона у своєму пророцтві, Мойсей у багатьох місцях свого законоположення називають Бога милостивим». Отже милостивий Бог заповідає і нам, прикрашеним властивістю Божою, наслідувати Його. Ми повинні набути властивість Божу – блаженство, досягнувши того, чим Божество називається. «І чи не найбільш блаженно людині називатися і стати тим, чим за Свої діла називається Бог?» Бог – милостивий, і милості Його не має меж або умов: «Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не до кінця прогнівається і повік не ворогуватиме. Не за беззаконнями нашими вчинив нам і не за гріхами нашими воздав нам. Бо як високо небо над землею, так утвердив Господь милість Свою над тими, що бояться Його» (Пс. 102:8-11).

Кожен віруючий християнин повинен плекати в собі прагнення бути милостивим. Милостивість стає умовою віри, умовою релігійного життя. Що це означає? Бути милостивим означає бути терплячим, добрим, милосердним, готовим відгукнутися на чужий біль і проблему.

Погляньмо ще глибше на це блаженство. Сказано: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». Чому блаженний той, хто бере назад те, що дає? Найближче значення цього вислову закликає людину до взаємної любові і співчутливості, бо, як пише святитель, – життя здебільшого ділиться на протилежності, розрізняючись багатством і бідністю, славою і безславністю, старінням тіла і добрим здоров’ям і всім до того подібним. Тому, щоб недостатнє прийшло в рівність достатком і убоге наповнилося надлишком, Господь узаконює людям бути милостивими до нижчих, бо милість пом’якшує душу.

Як жорстокий і лютий недоступний для тих, що наближаються, так співчутливий і милостивий приходить ніби в один стан з нужденним, для засмученого стаючи тим, чого вимагає його скорботний розум. Милість є сповнене любові налаштування до тих, які терплять зі скорботою що-небудь для них обтяжливе. Бо як жорстокість починається з ненависті, так і милість походить від любові і тільки її має своїм початком. Визначальною властивістю милості, на думку Григорія Ниського, є стан любові, поєднаний з відчуттям печалі. Всі однаково піклуються, щоб мати спілкування в доброму, і вороги, і друзі, але бажати брати участь у скорботному властиво лише тим, які володіють любов’ю. Зі всіх уподобань у цьому житті найсильнішою визнається любов, а милість є посиленням любові. І нехай ніхто не уявляє собі цю чесноту як таку, що відбувається в одному тільки матеріальному сенсі, бо в такому випадку вдосконалення в подібному буде надбанням тільки того, хто має можливість займатися благодійністю. Але справедливіше тут дивитися на волевиявлення. Хто побажав лише доброго, але зустрів перешкоду до того, щоб зробити добре, бо не мав можливості, той по розташуванню душі нічим не менший за того, хто довів бажання своїми ділами.

Григорій Ниський вказує на те, що Той, Хто створив людину за Своїм образом, в єство творіння вклав початки всіх благ, так що не ззовні входить в нас добре, але в нашій волі є брати благо з єства. Господь говорить: «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17: 21), і: «Кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Мт. 7: 8), так що отримати бажане і знайти шукане – в нашій волі, як тільки захочемо цього, і від нашого волевиявлення це залежить. А значить і схильність до поганого відбувається не ззовні, але разом із волевиявленням на зло виникає саме зло, поза волевиявленням зло ніде не виявляється таким, що існує. З цього ясно відкривається свобідна сила, яку Господь влаштував у людському єстві для того, щоб від нашого волевиявлення залежало все – і добре, і зле. А Божественний суд, згідно з нашим волевиявленням оприділить кожному своє: «Тим, які, – як каже апостол, – терпінням у доброму ділі шукають слави, честі, – життя вічне», а хто противиться істині та підкоряється неправді: гнів, скорбота і все, що називається суворою відплатою (Рим. 2: 7 – 8). Прийдіть, – скаже, – благословенні» (Мт. 25: 31) «Йдіть, прокляті» (Мт. 25: 41).

Чи не за те, що робили добро, перші отримають милість? А інші чи не тим, що жорстоко поводилися з ближніми, жорстоким для себе зробили Божество? Не милував знеможеного біля воріт жебрака багач, який потопав у розкоші. Цим і себе позбавив милості, і, маючи потребу в помилуванні, був не почутий. «Бо що спільного у світла з темрявою» (2 Кор. 6:14.)? «Людина, – сказано, – що посіє, те й пожне: якщо сіє від плоті, то від плоті пожне тління, а якщо сіє від духа, то від духа пожне життя вічне» (Гал. 6: 7 – 8.).

Милість є матір’ю прихильності, союзом всякого дружнього налаштування. Милість є проявом справжньої величі, глибини людської душі, переповненої любов’ю. Милість не дає місця ненависті. У милості можлива тільки любов. «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34) – слова Господа Ісуса Христа, у той момент, коли Його розпинали на хресті.

Але якщо подивитися на повсякденність, то де, коли і до кого ми можемо виявити милість? Відповідь на це запитання Господь дає в притчі про милосердного самарянина (Лк. 10:30-37). Самарянин міг пройти повз, адже побитий і поранений розбійниками житель Єрусалиму не був йому родичем, другом, одноплемінником, і навіть більше того – самаряни і юдеї ворогували і не спілкувалися між собою. Але милість до того, хто тут і зараз має потребу, стає мостом, що простягається над усіма людськими нерозуміннями і ворогуваннями.

Тому справедливо ублажається милостивий, коли стільки благ виявляється в його імені. Бо сказано, що милостиві – будуть помилувані Богом. З плином часу пізнають милість Божу до самих себе – у відповідь на милість, яку виявили до інших. Слід відзначити, що в милості не має бути причин: людина виявляє милість не тому, що той, хто має потребу, на неї заслужив, а саме тому, що він потребує її.

Головне ж, навчитися відчувати чужу нужду і страждання. Не проходити повз, не залишати добру справу «на потім». Але, щоб навчитися цьому, людині необхідно самій усвідомити, що вона потребує Бога, Його любові і милосердя, Його правди та істини.

Плід милості стає власним надбанням того, хто милує, хто виявляє співстраждання душі до чужих бід. Допомогти іншій людині – значить залишити свої справи і турботи, щоб перейняти на себе чужий біль і горе. Допомогти, не дивлячись ні на що. Іноді саме цього так не вистачає нам. Часто людина запитує: «Чому ніхто не бачить і не помічає мого болю?» А чи часто ми самі помічаємо чужий біль? «Тому, хто просить у тебе, дай і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся» (Мф. 5:42). Саме ці євангельські слова викликають найбільшу кількість запитань: а як бути з тими, хто просить не на добро, а на шкоду самому собі? Господь не ставить умов для милості, Він каже просто – «дай». Віддай щось від себе, допоможи тому, хто просить.

Милосердя і співчуття завжди вищі за людську логіку і правду. Прикладом цього є притча про блудного сина (Лк. 15:11-32). Батько міг не приймати блудного сина, міг не прощати, міг зробити все те, чого так вимагає часом людська справедливість, але натомість ми бачимо глибину милосердя люблячого серця. Коли батько побачив свого сина, який ішов дорогою до дому, то «переповнився жалем, побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його» (Лк. 15:20). Напевно, милість і логіка ніколи не будуть сумісними. Але саме в таких вчинках розкривається християнство в дії.

З цього бачимо, що милість – це ще і уміння прощати, уміння виявити любов до того, хто не зміг зробити цього відносно мене особисто.

Це і становить найбільші труднощі. Як бути милостивим до того, хто образив? «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас», – каже Господь, – «щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мт. 5:44,45). Христос призвав нас відповісти милістю і любов’ю на зло і образи. Чи можливо в наш час досягнути цього? Можливо, але не в одну мить.

Ми, християни, віримо, що весь людський рід постане «перед Судом Христовим, щоб кожний одержав, за вчинками, живучи в тілі, добре або лихе». Але дуже часто матеріальним речам людина віддає перевагу більше, ніж майбутнім блаженствам…

«Що за блиск у золота? – запитує Григорій Ниський, – що за сяйво у дорогих каменів? Що за таке оздоблення від одягу в порівнянні з цим благом, яке запропоноване в упованні? Коли Той, Хто панує над творінням, відкрито явить Себе роду людському, пишно сидячи на піднесеному престолі, коли біля Нього будуть видимі незліченна кількість ангелів і коли очам всіх відкриється невимовне Царство Небесне, а також на противагу цьому будуть показані страшні муки, і серед цього весь людський рід від першого творіння до всієї повноти, який був приведений в буття, у страху і надії майбутнього постане з подивом. Невже через матеріальне багатство стане він вираховувати свою благу частину? А хто своє багатство ретельно приховував під печатями, замками, за залізними дверима, у безпечних таємних місцях, а річ, яку отримував, ховав і зберігав у себе та вважав це кращим від будь-якої заповіді, тоді все, що в цьому житті випробовувало його жорстокість і немилосердя, стане докоряти і скаже йому: «Згадай, що ти вже отримав блага твої за життя твого» (Лк. 16: 25). Зі своїм багатством ти уклав милість і на землі ти погордував справами милосердя; не приніс у це життя людинолюбства – і не маєш, чого не мав, не знаходиш, чого не думав, не збираєш, чого не розкидав, не пожинаєш, чого не сіяв, жниво твоє достойне сіяння; ти сіяв гіркоту – збирай її плоди; ти поважав жорстокість – май при собі те, що любив; ні на кого не дивився співчутливо – і на тебе ніхто не подивиться з жалем, ти зневажав скорботного – зневажать і тебе загиблого; ти втікав від можливості виявити милість – і від тебе втече милість; ти нехтував жебраком – погордує і тобою той, хто від тебе був у злиднях. Якщо скажуть про це і подібне до цього, то де опиниться золото? Де блискучі посудини? Що вони означають проти плачу і скреготу зубів? Хто осяє темряву? Хто загасить полум’я? Хто відверне невмирущого черв’яка?..»

Тому зрозуміємо, браття, Господнє слово, яке навчає нас в небагато чому багато про майбутнє, і станемо милостивими, щоб стати через це блаженними у Христі Ісусі Господі нашому. Йому слава і держава на віки віків! Амінь.

Василина, Православний духовний центр св. ап. Івана Богослова, м. Чернівці

 СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 1)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 2)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 3)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 4)