«Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться» (Мт. 5:6)
Щоб підтримувати свої фізичні сили, людині потрібна їжа, якою подаються нам сили і енергія. «Бо, – за словами святителя Григорія Ниського, - неможливо людині ні бути сильною без достатньої їжі, яка підкріплює її сили, ні насититися їжею, не споживаючи її, ні харчуватися нею без бажання їжі. Христос сорок днів пробувши без їжі, «потім зголоднів» (Мт. 4: 2). Так, коли хотів, давав єству час робити своє. Але винахідник спокус, як тільки дізнався, що і в Ньому сталася ця неміч голоду, радив задовольнити бажання камінням, тобто побажання природної їжі звернути до неприродного, бо каже: «Скажи, нехай камінь цей перетвориться на хліб» (Мт. 4:3), – це і донині говорить він тим, які спокушаються своїм власним бажанням, і, кажучи так, найчастіше переконує тих, які споглядають на нього, готувати собі їжу з каменів. З каменів їдять хліб ті, які готують собі дорогі та пишні трапези з користолюбства та неправди.
Що таке відчуття голоду? Чи не бажання заповнити недостачу у необхідному? Хліба або чогось іншого, придатного в їжу, бажає єство. Тому коли замість придатного в їжу хтось шукає речовини, яка не вживається в їжу, тоді він прямо піклується про каміння, тому що одного вимагає єство, а він зайнятий іншим. Єство відчуттям голоду, ніби виразним голосом, майже говорить, що тепер потрібна їжа, бо потрібно знову повернути тілу втрачену силу. А ти не слухаєш єство; даєш йому не те, чого просить. Єство вимагає пиття; а ти готуєш дорогі чаші, великі посудини і тисячі інших предметів, що не мають нічого спільного з необхідною потребою. Невже в тому, що робиш, не чуєш того, хто явно радить тобі звернути погляд на камінь? А що, якщо хтось опише тобі, чим супроводжується ця кам’яна їжа, ці мерзенні видовища, пристрасні потішання слуху, якими ті, які приправляють їжу тим, що розпалює розпусту, прокладають шлях для низки бід? Ось порада супротивника про їжу! Саме це, звертаючи твій погляд на каміння, пропонує він тобі замість законного вживання хліба!
Господь наш Ісус Христос, Котрий долає спокуси, не голод як причину зла виганяє з єства, не відкидає бажання їжі як такого, що служить для підтримання нашого життя, але говорить, що знає поживний хліб, який засвоєний єству словом Божим. Яка ця їжа, бажання якої Ісус не соромиться? Після бесіди з самарянкою Він говорить ученикам: «Моя їжа є творити волю Отця Мого» (Ін. 4:34). Очевидна ж воля Отця – «щоб усі люди спаслися і до пізнання істини прийшли» (1Тим. 2:4).
А як можна нам досягти успіху в такому жаданні, це ми пізнали тепер з цієї заповіді блаженства. Бо хто забажав правди Божої, той знайшов справді те, що достойне бажання. Господь заспокоює тих, які терплять і голод, і спрагу правди. Святитель Григорій, розмірковуючи про «їжу духовну», говорить, що «не у всіх людей бажання схильні до одного й того ж». Одні жадають слави або багатства, або якоїсь суєтної знаменитості, інший жадібно поглинає заздрість, як отруйну їжу, але є й ті, хто постійно турбується «про хорошу їжу, про те, що є природно прекрасним. Природно ж прекрасним є те, що не заради чогось іншого обирається, але саме по собі бажане, завжди однакове і ніколи не втрачає привабливості після насичення ним».
Як тіло постійно потребує їжі для підтримки життєвої сили, так само для духовного життя ми маємо потребу в Христі, в Хлібі небесному. Жодна людська сила не спроможна задовольнити голод, або спрагу душі, але Ісус каже: «Я – Хліб життя. Хто до Мене приходить – не голодуватиме він, а хто вірує в Мене – ніколи не прагнутиме» (Ін. 6:35)
Слово ублажає не просто голодних, але тих, у кого бажання має схильність до істинної правди».
Що ж таке правда? “Деякі дослідники говорять, що правда – це дотримання правила віддавати кожному однаково і за гідністю. Наприклад, якщо хтось, отримавши владу судити, виголошує вирок не з власної прихильності чи ворожнечі, але, слідуючи суті справи, карає достойних того і виправдовує своїм вироком тих, які не підлягають відповідальності, і в інших суперечливих справах творить суд за істиною, то і він називається правдивим».
Правда (праведність) означає святість, богоподібність, а Бог «є любов» (1 Ін. 4 :16). Це узгоджується із тим, що говориться про Закон Божий «Бо всі твої заповіді – справедливість» (Пс. 119:172). Праведність є любов, а любов – це світло й життя у Богові. Праведність Божа втілена у Христі, і приймаючи Його, ми отримуємо цю праведність. Праведність – це вільний дар, який пропонується кожній голодній і спраглій за нею душі. Господь – наша праведність (Єрем 33: 16).
«Правда, – у розумінні Григорія Ниського, – поширюється на всіх: багатий він чи бідний, раб чи господар, знатного роду чи куплений раб, ніяка зовнішня обставина не збільшує і не применшує поняття правди. Тому нам потрібно шукати тієї правди, якою бажаючий її, за обітницею, насолодиться нею. Бо сказано: “Блаженні голодні правди, бо вони наситяться».
Григорій Ниський розмірковує, що якщо окрім правди, хтось буде мати подібне налаштування до цнотливості або мудрості чи розсудливості, або до іншого якогось виду чесноти, то чи Слово не ублажатиме його? Правда є одним з того, що ми розуміємо під словом чесноти: однаково достойний блаженства жадаючий і розсудливості, і мужності, і здорового розуму, або чогось іншого, що тільки розуміється в тому ж понятті чеснот. Бо неможливо, щоб лише одна якась чеснота, окремо від інших чеснот, сама по собі була всеохоплюючою чеснотою. Поняття правди охоплює в собі всяке добро; добро ж завжди розуміється як чеснота. Тому ім’ям правди визначається тут всяка чеснота. Набута чеснота, в кому одного разу вона твердо вкоренилася, ні часом не вимірюється, ні ситістю не обмежується, але тим, які живуть доброчесно, завжди приносить чисте, живе, сильне відчуття своїх власних благ.
На думку святителя, Сам Бог Слово є «істинна чеснота, добро без домішок поганого, добро, при якому осягається всяке поняття, складене думкою про найкраще, - ця чеснота, що покрила небеса», як висловлюється пророк Аввакум (Авв. 3:3). І вельми справедливо зараховані до блаженства голодні цієї правди Божої, бо той, хто насправді “спожив” Господа, як говориться в псалмах (Пс. 33: 9), тобто прийняв в себе Бога, стає сповненим того, чого прагнув і жадав, за обітницею Того, Хто сказав: «Я і Отець прийдемо і оселю сотворимо у нього» (Ін. 14: 21 – 23). Апостол Павло у посланні до Галатів, сповідує: «Живе в мені Христос” (Гал. 2: 20). Він, як жадаючий, завжди “вперед поривається» (Флп. 3: 13), кажучи: «Не вважаю, що вже досяг або вдосконалився, але поспішаю і прагну» (Флп. 3: 12).
Як втомлений мандрівник у пустелі прагне до джерела і, знайшовши його вгамовує свою спрагу, так і віруючий християнин у своєму житті повинен прагнути чистої води життя, джерелом якої є Христос. Якщо ми пізнаємо досконалість нашого Спасителя, у нас з’явиться бажання цілком змінитися, очиститись та уподібнитись Його славного образу. Чим глибше ми пізнаємо Бога, тим вищим стає наш ідеал характеру, і тим сильнішим буде бажання уподібнитися Йому. Коли душа прагне до Бога, божественна сила приходить на допомогу людським зусиллям. Якщо ми відчуваємо голод і спрагу за праведністю, це свідчить про те, що Христос уже торкнувся нашого серця, щоб воно шукало Його. Духом Святим Він може здійснити те, чого ми самі не здатні зробити. Не можна втамувати спрагу біля природнього струмка, коли перед нами велике Джерело, від повноти Якого ми можемо достатньо пити, щоб вірою підніматися вище і вище.
Отже, якщо ми зрозуміли це блаженне жадання, то, відкинувши всю повноту пороку, забажаємо правди Божої, щоб нею прийти до повноти у Христі Ісусі Господі нашому. Йому слава на віки віків! Амінь.
Василина, Православний духовний центр св. ап. Івана Богослова, м. Чернівці