Неможливо зупинити паровоз без гальм. Особливо коли увесь час підкидати вугілля та підливати воду…
Американське прислів’я
Ми не випадково винесли старе американське прислів’я як епіграф другої частини нашої статті. Бо ще у кінці першої частині, яка побачила світ 19 травня 2019 р., відзначали, що «далекі від думки, що нам час святкувати перемогу та спочивати на лаврах. «Зовнішні сили», які усі ці місяці працювали на кризу у ПЦУ нікуди не зникли, та не склали зброї» [1]. На великий жаль, можемо констатувати: Усе так і сталося. Використовуючи «почесного патріарха» Філарета як локомотив, «зовнішні сили» та їх місцеві «корисні ідіоти», продовжували рухатися до своєї мети саме як потяг без гальм, особливо не вдаючись у тактичні маневри та незважаючи на «червоне світло» здорового глузду…
Отже, подивимось на події більш прискіпливо.
І. Зміна вектору та мети «зовнішніх сил»
Після поразки спроби розколу 14 травня 2019 р., коли біля «почесного патріарха» у Київському Володимирському соборі «встали тільки чотири «російські» архієреї колишнього Київського Патріархату» [1], «зовнішні сили» зрозуміли, що реальний розкол ПЦУ, на які так сподівалися у Москві, практично неможливий. Тому відбулася переорієнтація на інші кінцеві цілі операції «Розкол». Не вдаючись у конспірологію, на підставі відомих фактів, ми визначили, що метою цієї нової стратегії є:
а) Використання авторитету «почесного патріарха» Філарета для поширення російської критики ПЦУ і Томосу в Україні, бо вона вже практично не сприймається з уст представників Московського Патріархату.
б) Провокація ПЦУ, найперше Блаженішого митрополита Епіфанія, на антиканонічні дії щодо «почесного патріарха» Філарета. Це мусило надати колишньому очільнику УПЦ КП «німб» мученика та викликати певний неспокій серед священиків та вірних ПЦУ
в) Через певні інформаційні викиди, які озвучував «почесний патріарх», поставить під сумнів легітимність виборів Предстоятеля на Київському об’єднавчому соборі. Це мусила активізувати «опозиціонерів» щодо скликання архієрейського та помісного соборів. Такі дії, попри всі інші проблеми, мусили показати іншим Помісним Церквам «нестабільність» ПЦУ та реально вплинути на процес її визнання.
г) Створити (відновити) в Україні, нехай і маргінальну, УПЦ КП під головуванням патріарха Філарета, яку можна буде використовувати як інформаційний привід критики ПЦУ та вічний антицентр єдності Українського Православ’я. Адже до цієї структури, на думку «зовнішніх сил» будуть приєднуватися різні авантюрники й «покривджені» з ПЦУ. Крім того, ця структура буде завжди безкоштовно створювати «гарну картинку» для російських медіа відносно «вічного розколу» в Україні.
ІІ. Ворожа риторика «почесного патріарха» Філарета та її використання «зовнішніми силами»
Попри поразки 14 травня, «почесний патріарха» Філарет цілеспрямовано продовжує критикувати ПЦУ і, як ми вже відзначали у попередній статті, явно повторює «речитативи» російських методичок. Цей «словесний потік», попри аргументовану критику з боку провідних богословів та істориків різних країн, не зупиняється й до сьогодні. Не вдаючись у дискусії, які не є метою цієї статті, відзначимо, що під аніяк не обрунтовану критику «почесного патріарха» підпав не тільки зміст Томосу та Статуту ПЦУ, а навіть прогучали відверті образи у бік Вселенського Патріарха Варфоломія, Блаженішого митрополита Епіфанія, Петра Порошенко та інших осіб, які жертовно спричинилися до визнання автокефального статусу Українського Православ’я.
Варто відзначити, що промосковська критична риторика «почесного патріарха» Філарета щодо Томосу та сучасного статусу Українського Православ’я не залишилася поза увагою ЗМІ. З’явилося багато публікацій, у яких архієреї ПЦУ, а також провідні науковці дуже аргументовано спростовували брехню колишнього очільника Київського Патріархату та прямо вказували на джерело цієї неправдивої інформації [2].
Також «почесний патріарх» продовжує видавати певні укази, а також нагороджувати орденами від ім’я неіснуючого «Київського Патріархату». Зокрема він вимагає від священиків Київської єпархії, яка була передана під його керування рішенням Священного Синоду ПЦУ, щоб його згадували першим під час богослужіння, а також усіляко гальмує перереєстрацію своєї єпархії та її парафій як структур ПЦУ.
На нашу думку, усі ці виступи та дії «почесного патріарха» були дуже добре сплановані та керовані, як закордонними центрами у Російської Федерації, так і їх резидентурою у найближчому оточенні митрополита Філарета. І, мусимо це визнати, на першому етапі вони отримали певні перемоги:
1. Критика Томосу і Статуту ПЦУ, яка гучала з вуст саме «почесного патріарха» Філарета та ще саме на українських медіаресурсах («Радіо Свобода», «Українська Правда» та інш.), завдяки його авторитету змогла, як мінімум, внести неспокій і сумніві у душі певної частини вірних ПЦУ, яка до цього перебувала в Київському Патріархаті. Такого результату ЗМІ Московського Патріархату, російські та проросійські медіаресурси не могли досягнути увесь попередній час, навіть не дивлячись на більш ніж колосальне фінансування.
2. У розуміння певної частини священиків і вірних Московського Патріархату в Україні, які схилялися до переходу в ПЦУ, був вкоренено кілька тезисів, що примушували їх відмовиться або утриматися від цього. Зокрема, користаючись токсичністю особи «почесного патріарха», ПЦУ представлялася як «перелицьований Київський Патріархат», яким і надалі керує Філарет. Також культивувалася думка про «нестабільність та неминучий розкол ПЦУ», «відкликання Томосу» та інш. Результатом було те, що від середини травня практично зупинився перехід парафій МПвУ в ПЦУ.
3. Резидентура Московського Патріархату у інших Помісних Церквах отримала додаткові аргументи для гальмування процесу визнання автокефалії ПЦУ.
4. Медіаресурси Російської Федерації, промосковські ЗМІ в Україні, а також власне Московський Патріархат регулярно отримували «гарну картинку» для інформаційної війни проти Вселенського патріархат та ПЦУ.
Можна припустити, що шкода від публічної діяльності «почесного патріарха» Філарета була б набагато більшою, коли б Православна Церква України, у особі свого Предстоятеля, Блаженішого митрополита Епіфанія, архієреїв, священиків та вірних не спромоглася на досить оперативне реагування на виклики. Численні інтерв’ю Предстоятеля, приведені відео свідоцтва і документи, статті в ЗМІ та дописи у соціальних сітках спроміглися доказати переважної більшості православних українців безпідставність російської критики Томосу і статусу ПЦУ, яку наполегливо озвучував митрополит Філарет. Також, через офіційні заяви єпархій ПЦУ, інші Помісні Православні Церкви отримали переконливі докази: Позиція митрополита Філарета – це позиція виключно одного з архієреїв, яка не має підтримки українського єпископату, за виключенням кількох владик з Російської Федерації…
Не добилися «зовнішні сили» пропорціональної «мови ворожнечі» щодо митрополита Філарета з боку Предстоятеля та єпископату ПЦУ. Блаженнійший митрополит Епіфаній, хоча і безкомпромісно відстоював рішення Київського об’єднавчого собору, не дозволив собі жодного образливого слова у бік «почесного патріарха», був максимально коректний у своїх оцінках.
Крім того, практично ПЦУ весь час робила спроби «достукатися» до розуму митрополита Філарета. Ці намагання здійснювали не тільки представники колишнього Київського Патріархату, про що є багато свідчень у соціальної мережі ФБ, а і представники Вселенського Православ’я, зокрема 23 травня 2019 р. його три години спробувала переконати делегація Константинопольського Патріарха, яка навідала Київ для участі в дні тезоіменитства Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія. І хоча по підсумкам цієї зустрічі було видано досить обнадійливе комюніке, того ж дня, у інтерв’ю телеканалу «Настоящее время», митрополит Філарет повторив свою стару мантру про «поганий Томос», «недійсний собор» та інше… [3].
Отже, вже до останнього травневого тижня 2019 р. усім стало зрозумілим, що ситуація з заявами та діями митрополита Філарета потребує негайної, хоча і максимально взваженої, реакції з боку Священного Синоду Православної Церкви України, який відбувся 24 травня 2019 р. Але, перед тим як перейти до аналізу наступної фази операції «Розкол», мусимо розглянути ще одну спробу провокації з боку «зовнішніх сил», яка також відбувалася за участю «почесного патріарха». Бо без цього картина була б явно неповною.
ІІІ. Спроби залучити «опозиціонерів» з ПЦУ та їх провал
Одною з головних тез, які увесь час повторює митрополит Філарет, є теза про «нелегітимність» Київського об’єднавчого собору 15 грудня 2018 р. При цьому практично весь час ідеться про якісь кулуарні домовленості між «почесним патріархом» та тогочасним Президентом України Петром Порошенко щодо керування ПЦУ, а ліпше казати – про свої спроби зірвати собор через мову ультиматумів. Власне про цей «негативний бекграунд» об’єднавчого собору, а також формування першого складу Священного Синоду ПЦУ багато вже говорилося, зокрема і в інтерв’ю безпосереднього свідка – митрополита Макарія (Малетича) [4]. Тому не будемо повторюватися. Однак, цей негатив мусив згуляти свою роль у операції «Розкол» та задати ще одного удару по єдності ПЦУ. Так чого ж домагалися «зовнішні сили»?
На нашу думку, головною метою «зовнішніх сил», коли вони активно поширювали інформацію про «негативний бекграунд», як з допомогою власне «почесного патріарха», так і з допомогою своє агентури, зокрема митрополита Іоасафа (Білгородського), було спровокувати тих архієреїв ПЦУ, які голосували проти вл. Епіфанія та виказували незадоволення перебігом виборчого процесу, а також принципом формування першого складу Священного Синоду (найперше – митрополита Михаїла Зінкевича), на спробу скликання архієрейського та помісного соборів через підписи 1/3 правлячих архієреїв.
Отже, план «зовнішніх сил» не відзначався складаними тактичними ходами, а був максимально простим: Переконати архієреїв, що вибори Предстоятеля були нелегітимними через тиск «почесного патріарха» та певні кулуарні домовленості. Тому, потрібно скликати архієрейський, а потім і помісний собор для нових, цілком незалежних та легітимних виборів Предстоятеля ПЦУ. Коли б такий план почав діяти, то з’явилася б ще одна лінія розколу, вже незалежна від митрополита Філарета.
Крім того на цьому, «новому» помісному соборі, вже не будуть присутні представники Вселенського Патріарха, адже ПЦУ вже має визнану автокефалію і це її внутрішнє життя. Останнє, на думку деяких експертів, цілком влаштовувало митрополита Філарета, який міг знову висунути свою кандидатуру на посаду Предстоятеля. І саме надія на такий розвиток подій примушувала «почесного патріарха» максимально довго залишатися у складі єпископату ПЦУ, бо по інформації деяких джерел, він був готовий проводити свій «собор» та «хіротонію» нових єпископів Київського Патріархату вже 20-22 травня 2019 р.
Однак день тезоіменитства митрополита Київського і всієї України Епіфанія, показав його повну підтримку, як з боку єпископату, так і з боку священиків та вірних ПЦУ. Сподів митрополита Філарета і його закордонних кураторів на «внутрішню опозицію» виявився марним, тому вони перейшли до наступної фази операції «Розкол»
ІV. «Диявол ховається у деталях» або провокації митрополита Філарета
Хоча, як ми вже відзначали, кінцевою метою операції «Розкол» було відокремлення частини єпископату, священиків та вірних від ПЦУ, прости відхід митрополита Філарета та його «фан-клубу» не дуже задовольняв «закордонні сили» і їх резидентуру в оточенні «почесного патріарха». Вони бажали, щоб він пішов «мучеником за Українську Церкву», «невинною жертвою підступних греків та зрадника Епіфанія». Тому був запущений план реальних провокацій проти Предстоятеля ПЦУ у розрахунку того, що Блаженнійший митрополит Епіфаній не витримає та припуститься фатальної помилки.
З іншого боку, заяви та дії митрополита Філарета вимагали якось реакції з боку керівництва Православної Церкви України, бо їх ігнорування починало сприймалося як його мовчазна підтримка.
Спроба закликати «почесного патріарха» до поваги голосу Церкви відбулася 24 травня 2019 р. під час чергового засідання Священного Синоду Православної Церкви України. Зокрема синод прийняв кілька організаційних та канонічних рішень, які мусили закликати митрополита Філарета до порядку.
Так, «Журнал № 21» наказував завершити перереєстрацію єпархій за місяць, а «Журнал № 27» встановлював канонічний порядок поминання за богослужінням: «Православній Церкві України мають підноситися ім’я Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія за формулою «владику і отця нашого Епіфанія, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України» та свого єпархіального архієрея за формулою «владику нашого Преосвященнійшого (ім’я), єпископа (титул)». Крім того, Священний Синод засвідчив, «що у своїх житті та діяльності Помісна Українська Православна Церква (Православна Церква України) керується Священним Писанням та Переданням, канонами Православної Церкви, власним Статутом, ухваленим Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 р. та відповідно зареєстрованим державою, Патріаршим та Синодальним Томосом про автокефалію від 6 січня 2019 р., рішеннями власних статутних органів» [5].
Вже після Священного Синоду ПЦУ, ми дізналися про демарш «почесного патріарха», який не підписав низьку його рішень та, по свідченню проф. Олександра Сагана: «Екс-патріарх Філарет хоче одноосібно виконувати функції церковного суду – визначити канонічність рішень Синоду ПЦУ» [6]
Сьогодні багато хто не розуміє, чому митрополит Філарет, який виступив проти низькі цілком канонічних рішень Священного Синоду ПЦУ, раптом прийшов на службу у Михайлівський Золотоверхій монастир та на банкет на честь тезоіменитства Блаженнійшого митрополита Епіфанія. Ми, проаналізувавши всі факти, можемо відповісти на це непросте питання.
По-перше, сама поява митрополита Філарета у соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря у патріаршому облаченні – була певною провокацією відносно самого Блаженнійшого митрополита Епіфанія, а також відносно присутніх там представників Вселенського Патріарха. Адже канонічно ніхто не вважає його саме «патріархом» та навіть не визнає існування т.зв. «Київського Патріархату» [7]
По-друге, відмова співслужіння митрополита Філарета з Предстоятелем ПЦУ була явним демаршем, який свідчим про невизнання Блаженнійшого Епіфанія саме як Предстоятеля.
Па-трете, це для митрополита Філарета була єдина можливість зустрітися та поспілкуватися з колишнім єпископатом Київського Патріархату. Що стосується його присутності на банкеті, то вона може бути витлумачена тою ж можливістю неформального спілкування з єпископатом та зондажам імовірності «бунту опозиції».
На нашу думку, саме відверте спілкування митрополита Філарета з єпископатом колишнього Київського Патріархату, обумовило його подальші провокаційні дії щодо ПЦУ. Бо «почесному патріарху» та його кураторам з «зовнішніх сил» стало зрозумілим – ніякого реального розколу в ПЦУ зробити неможливо, тому, імовірно, було прийнято рішення максимально використати провокації для досягнення певного формування з «почесного патріарха» Філарета «жертви митрополита Епіфанія».
Вже 28 травня 2019 р., був оприлюднений «Указ» на бланку неіснуючої «Української Православної Церкви Київського Патріархату» та за підписам «Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета», про «заборону у священослужінні» ректора КПБА, прот. Олександра Трофимлюка. З тексту цього «документа» бачимо, що священик був «покараний» за «порушення клятви священика», яку він надав раніше, ще перебуваючи у складі Київського Патріархату. Само обвинувачення не витримує навіть мінімальної критики, про що практично відразу написало багато архієреїв, священиків та науковців, зокрема і автор даної статті [8]. У подальшому і сам прот. Олександр дав роз’яснення причини конфлікту з митрополитом Філаретом: Незгода з його позицією щодо Томосу та Статуту ПЦУ, а також те, що «почесний Патріарх вимагав від мене, як від колишнього голови Видавничого управління УПЦ Київського Патріархату, розробити Православний церковний календар на 2020 рік, в якому Патріарх хотів на власний розсуд розташовувати єпископат, а декого з архієреїв взагалі не поміщати, що не входить до сфери його повноважень як керуючого єпархією міста Києва» [9].
Природно, що подібні антиканонічні дії «почесного патріарха» вже не могли залишатися без відповідної реакції Предстоятеля ПЦУ Блаженнійшого митрополита Епіфанія. Тому, 29 травня 2019 р., був оприлюднені відповідний Указ № 265, який офіційно розкривав безпідставність обвинувачень, які висунув митрополит Філарет щодо прот. Олександра Трофимлюка, а також, для запобігання подальшої антицерковної діяльності, вказував: «будь-які документи і розпорядження від імені релігійного об’єднання УПЦ КП, яке припинило свою діяльність, видані після 30 січня 2019 р., є не дійсними, і не підлягають виконанню в Українській Православній Церкві (Православній Церкві України)» [10].
Дії та заяви митрополита Філарета, особливо зроблені після 25 травня 2019 р., викликали відверте несприйняття переважної більшості єпископату, священиків та вірних ПЦУ. На сайтах багатьох єпархій з’явилися нові офіційні звернення, а ряд архієреїв виказали своє обурення на сторінках українських ЗМІ та соціальних мережах [11]. Усе це остаточно переконує «зовнішні сили», що здійснити реальний розкол у ПЦУ у їх не вийде. Тому, на нашу думку, патріарх Філарет та резидентура Російської Федерації з його оточення, розпочали останню (вочевидь резервну) частину операції «Розкол»
V. Створення гарної картинки для російських ЗМІ та відхід владики Філарета від ПЦУ
Забігаючи трохи наперед, хочемо відразу відповісти на питання, яка багато хто запитує: «Для чого було відділяти невелику маргінальну групу та надавати їй назву Київський Патріархат?»
Дійсно, з точки зору звичайної логіки, таки дії важко пояснити виключно намаганням «почесного патріарха» чимось одноосібно керувати, а тим більше активну участь у цьому процесі колишніх єпископів УПЦ КП з Росії. Адже «Церква», яка буде мати максимум 10-20 парафій, яка тримається виключно на авторитеті свого очільника, не підтримується переважною більшістю суспільства та не має ніякої надії на визнання з боку Вселенського Православ’я, вочевидь не буде відігравати будь-якої значної ролі в Україні. Але все робиться зрозумілим, коли ми подивимось на цю структуру очами «зовнішніх сил», яким вона потрібна виключна як інформаційні привід, «медійна картинка», у війні проти Православної Церкви України. Бо для російської пропаганди цілком неважливо скільки реальних парафій є у «відновленої УПЦ КП»; або той факт, що у нових «єпископів» немає, ані храмів, ані реальних священиків чи вірних. З решти, подальші події підтвердили факт зацікавленості «зовнішніх сил» виключно у «гарній картинці» та існуванню «відновленої КПЦ КП» виключно як медійного проекту.
а) Імітація «народної підтримки» митрополита Філарета та його ініціатив
Зважаючи на те, що на протязі березня – травня 2019 р., «почесному патріарху» не вдалося сформувати реальну «групу підтримки» з впливових архієреїв, священиків та вірних ПЦУ, «зовнішні сили» розпочали операцію по імітації подібної підтримки.
Так, вже 3 червня 2019 р., користаючись своєю владою керуючого Київською єпархією, митрополит Філарет збирає збори настоятелів храмів міста Києва. На цих зборах, які пройшли «за зачиненими дверми», він заявив про намір «провести собор УПЦ КП», наказав поки не перереєстровувати парафії як ПЦУ, а також забороним учасникам спілкуватися з ЗМІ [12]. Незважаючи на відсутність офіціального прес-релізу цих зборів, вже вечором того ж дня переважна більшість російських ЗМІ повідомили про підтримку «почесного патріарха» з боку священиків Києва.
Оскільки більшість київських священиків не підтримали митрополита Філарета, кураторами з «зовнішніх сил» було вирішено провести 11 червня 2019 р. додаткові «форум української інтелігенції «За Українську Православну Церкву! За Київський Патріархат!»», який мусив зробити переконливу «картинку» щодо підтримки вірними позиції «почесного патріарха». Це, на нашу думку, було потрібно переважно (навіть виключно) для російських ЗМІ.
Власно гіпотезу про те, що т.зв. «форум Філарета» був чисто піар-акцією, яку організували виключна як елемент інформаційної війни проти ПЦУ, незаперечне доказує аналіз цього дійства: «Я була на його заході сьогодні. Де не було жодної помітної фігури. … Господи помилуй, який же там маргінес, нікому не відомі науковці і загальновідомі аферисти» [13].
б) «Собор» митрополита Філарета, «відновлення УПЦ КП» та відхід на маргінес
Другою і завершальною фазою операції «Розкол» було проведення «собору УПЦ КП», яке було анонсовано Філаретом на зборах настоятелів та на «форумі інтелігенції». Датою проведення собору було обрано 20 червня 2019 р. Вже 12 – 14 червня, деякі єпископи та священики колишнього Київського Патріархату, почали отримувати запрошення на цей «собор» на офіційних бланках УПЦ КП та за підписом митрополита Філарета.
Зважаючи на суспільний резонанс, 14 червня 2019 р., прес-служба Православної Церкви України опублікувала відповідну заяву, у якої роз’яснює ситуацію та відзначає: «…проведення будь-яких заходів від імені УПЦ КП, зокрема під назвами її статутних органів (Священного Синоду, Архієрейського і Помісного Соборів) є незаконними. Почесний Патріарх Філарет не має права одноосібно скликати «Помісний Собор УПЦ КП» ані за Статутом Православної Церкви України, ані навіть за припиненим Статутом УПЦ КП. Самовільне та позастатутне проведення зборів невизначеної групи не уповноважених осіб з присвоєнням цим зборам назви «Собору» означатиме церковне розділення та відділення організаторів та учасників таких зборів від Православної Церкви України з усіма канонічними та юридичними наслідками» [14].
Цікаво, що інформація про майбутній «собор» прозвучала виключно з уст митрополита Філарета. Жодних інших повідомлень, ані про дату «собору», ані квоти від священиків та мирян, ані акредитацію ЗМІ, на офіційному сайті «Київського Патріархату» не публікувалося. Фактично це була підготовка зібрання осіб, яких єдиноосібно запросив «почесний патріарх»…
Загалом, не вдаючись у описання самого собору, який проходив «за зачиненими дверями», навіть без присутності представників ЗМІ, можна відзначити, що його представництво було навіть гірше, ніж на скликаної митрополитом Філаретом «архієрейській нараді 14 травня 2019»: На «собор» прибули тільки митрополит Іоасаф (Шибаєв) та його вікарний єпископ Петро (Москальов) з Росії, що мають дуже сумнівну репутацію. Також було кілька десятків священиків та близько 150 мирян, переважно парафіян Київського Володимирського собору…
Практично відразу з’явилася заява прес-служби ПЦУ «щодо зборів, проведених у Володимирському соборі м. Києва», де була надана вичерпна оцінка цього «собору», як з точки зору ПЦУ, так і відповідності Статуту колишнього Київського Патріархату: «Особи, яких Почесний Патріарх Філарет скликав на збори у Володимирському соборі, ніким не уповноважені. Отже навіть згідно з нормами вже не чинного Статуту УПЦ КП зібрання, проведене 20 червня 2019 р. у Володимирському соборі м. Києва, є зборами довільно скликаних кліриків та мирян, а не Помісним Собором» [15].
Не зважаючи на об’єктивні реалії, митрополит Філарет не тільки об’явив про свій вихід (з «відновленою УПЦ КП») з ПЦУ та здійснив висвячення двох «своїх» єпископів, а й розпочав певні деструктивні дії, що мали на меті створення «картинки» для ворожих «зовнішніх сіл».
Так, вже 21 червня 2019 р., представники митрополита Філарета вчинили провокацію у Київському Свято-Феодосіївському монастирі [16]; 22 червня 2019 відбулася спроба заколоту у Рівненської єпархії, яку вчинив «тимчасовий адміністратор парафій Київського Патріархату в Рівненської області» прот. Віталій Друзюк [17], а «24 червня 2019 року заборонений у священослужінні колишній клірик Одеської єпархії протоієрей Віталій Сеник, заручившись підтримкою «указів», виданих «почесним патріархом» Філаретом, намагався зі своїми прибічниками захопити приміщення, де розташоване управління Одеської єпархії та кафедрального храму» [18]. Крім того, на своєму брифінгу 25 червня, митрополит Філарет анонсував «звернення до міжнародних організацій» про утиск віруючих УПЦ КП з боку Православної Церкві України [19].
На думку більшості експертів, зокрема і закордонних, таки провокативні дії з боку «відновленої УПЦ КП» щодо структур Православної Церкви Україні, слід очікувати й надалі. Адже саме для цього була «зовнішніми силами» була здійснена операція «Розкол», кінцевою метою якої і було «відновлення Київського Патріархату» під владою давнього агенту КДБ СРСР «Антонова» (колишнього митрополита Філарета (Денисенко)).
VІ. Протидія провокаціям «зовнішніх сил» та офіціальна реакція Священного Синоду ПЦУ
Хоча на першому етапі ПЦУ не була готова до адекватної відповіді у інформаційної війні «зовнішніх сил», вже за короткий час єпископат, священики та вірні спромоглася організувати досить дієвий спротив. Зокрема це була група «Десять тез» [20], а також інші інтернет-платформи спілкування єпископату, священиків та вірних ПЦУ.
Так, як альтернатива «форуму української інтелігенції «За Українську Православну Церкву! За Київський Патріархат!»», ще 10 червня 2019 р., у Києві відбувся «форум української інтелігенції «За Помісну Православну Церкву України!»», який дійсно зібрав еліту української православної інтелігенції. Як зазначив проф. Олександр Саган: «Ми не гонилися за кількістю учасників – за бажання, можна було б зібрати зал у рази більший. Йдеться швидше про осмислення проблеми та пропонування шляхів її вирішення. А для цього потрібна експертна думка та виваженість, а не мітингування. Було багато (понад 15) виступів, цікаве обговорення. Був біль за долю православної Церкви та України. За наслідками обговорення було прийняте відкрите (бо є можливість долучатися із підписами тим, хто поділяє його ідеї) звернення» [21].
Ще більш нищівною відповіддю на дії «почесного патріарха» Філарета та його кураторів, був «Всеукраїнський церковно-громадський форум єдності православних», який відбувся, з благословення Блаженнійшого митрополита Епіфанія, саме 20 червня 2019 р., одночасно з «собором Філарета». На відміну з «собором», на цьому форумі було п’ять архієреїв, численне священство та еліта науково-мирянського руху ПЦУ. Такий склад ставив це зібрання набагато вище «самочинного зборища Філарета» [22].
Останньою крапкою духовному протистоянні став Священний Синод Православної Церкви України, який відбувся 24 червня 2019 р. Цей вищий орган керівництва ПЦУ нарешті визначив долю резидентури «зовнішніх сил»: «Преосвященного Іоасафа (Шибаєва), митрополита Білгородського і Обоянського, та Преосвященного Петра (Москальова), єпископа Валуйського, вікарія Білгородської єпархії, виключити з 24 червня 2019 р. зі складу єпископату Православної Церкви України». Щодо «почесного патріарха», була винесена досить суперечлива постанова: «беручи до уваги особливі заслуги в минулому перед Українською Православною Церквою, констатувати, що Почесний Патріарх Філарет залишається у складі єпископату Православної Церкви України, однак втратив канонічні права і обов’язки, пов’язані з управлінням єпархією» [23].
На думку більшості експертів, досить поблажливе та незрозуміле рішення Священного Синоду ПЦУ щодо «почесного патріарха» Філарета (неможна визнавати «своїм» архієрея, який публічно заявляє про вихід з юрисдикції. Бо у цьому випадку, на визнання його (та інших колишніх архієреїв та священиків) своїм ще більше прав має Московський Патріархат, через «особливі заслуги» до 1992 р. З відповідним визнанням покарань), можна пояснити певними ментальними проблемами частини керівництва ПЦУ. Адже сам Блаженнійший митрополит Епіфаній, а також ще шість членів синоду ПЦУ, більш ніж десять років були «постійними членами Священного синоду УПЦ КП» [24]. Підтримували все ініціативи «почесного патріарха», у тому числі ті, як об’єктивно були скеровані проти визнання Української Помісності. Зокрема варто згадати тільки останні рішення Синоду УПЦ КП про відкриття структур Київського Патріархату на канонічної території інших Помісних Церков, пропаганду безальтернативності особи «патріарха» Філарета як Предстоятеля об’єднаної ПЦУ (хоча вже у жовтні було погоджено з Константинопольським Патріархатом невисування очільників УПЦ КП та УАПЦ на Предстоятеля об’єднаної Церкви), а також багато публічних образливих звинувачень щодо єпископату УАПЦ та Московського Патріархату, з яким сьогодні знаходяться у однієї Помісної Церкві.
На нашу думку, яка ґрунтується на сьогоднішнім брифінгу митрополита Філарета [19], у найближчому майбутньому Священний Синод ПЦУ буде просто вимушений констатувати відхід «почесного патріарха» від ПЦУ зі всіма канонічними наслідками.
VІІ. Підсумок. Що буде далі.
Демократичне релігійне законодавство України без проблем дозволяє «відновити УПЦ КП». Можна багато казати, та навіть переконливо доказувати, що вона не має жодного відношення до колишньої УПЦ КП, що існувала до 15 грудня 2018 р., але немає жодних законних підстав для заборони діяльності релігійної організації з подібною назвою.
Більш того, завдяки «гурустичному авторитету» «почесного патріарха» Філарета, який формувався у суспільстві, а особливо у УПЦ КП, маємо дуже багато латентних його прибічників, як мінімум, серед священиків та вірних ПЦУ. Тому цілком можливо, що через особисті конфлікти та непорозуміння, ми будемо свідками певного росту маргінального Київського Патріархату. Також, через тієї ж «авторитет», митрополит Філарет надовго залишиться у медійному просторі України, а також буде активно використовуватися російськими інформресурсами (читай ФСБ) як знаряддя війни проти ПЦУ.
Отже, на нашу думку, ПЦУ мусить нарешті усвідомити, що дії «почесного патріарха» Філарета не просто «вікові розумові зміни», а частина добра продуманої операції закордонних спецслужб, яка зокрема здійснюється й через його оточення. Ми мусимо «нарощувати» інформаційні м’язі, вести роз’яснювальну роботу серед своїх вірних, а головне на справі доказувати свою здорову історичну українську та соборноправну ідентичність. Саме це зруйнує всі можливі провокації, а також остаточно приведе до краху операції «Розкол».
Посилання:
1. Крах операції «розкол». Частка І. Що і як відбувалося.
2. Критикуючи положення Томосу, Філарет повторює російські темники.
4. Митрополит Макарій (Малетич): якщо таке неподобство триватиме, ми можемо втратити Томос
5. Журнали засідання Священного Синоду від 24 травня 2019 р.
6. проф. Олександр Саган. Допис у мережи ФБ.
7. Варфоломій заявив, що Київського патріархату УПЦ немає і ніколи не існувало
9. Олександр Трофимлюк. Допис у мережі ФБ.
10. Указ Предстоятеля Української Православної Церкви (ПЦУ)
11. Філарет хоче скликати собор для відміни рішень Синоду ПЦУ
12. Учасники зустрічі з Філаретом розповіли подробиці його планів боротьби з рішеннями Синоду ПЦУ
13. Ярослава Олеговна Мищенко Допис у мережі ФБ
14. Заява Прес-служби Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ).
16. Захоплення Свято-Феодосіївського монастиря у Києві вдалося нейтралізувати
17. Віталій Друзюк Допис у мережі ФБ
18. Одеська єпархія Православної Церкви України, сторінка у мережі ФБ.
19. Брифінг Філарета 25.06.2019
20. Десять тез, сторінка у мережі ФБ
21. Відкрите звернення форуму української інтелігенції «За Помісну Православну Церкву України!»
23. Журнали засідання Священного Синоду від 24 червня 2019 р.
24. ПЦУ утвердила состав своего первого синода
прот. Сергій Горбик