«Сину, дай Мені серце» (Притч. 23,26) – саме в цих словах Господа Бога нашого ховається глибока істина і шлях до спасіння, яке не можливе без миру в душі. Кожну мить нашого життя ми стоїмо, наче воїни, на охороні нашого серця, яке постійно атакують думки. І ми вирішуємо, які думки прийняти, пильнуємо чи угодні вони Богу, чи навпаки, саме від нашого рішення залежить життя, яке ми будуємо, бо через свою любов Бог дав нам свободу вибору. Отже, оберігання мир свого серця, свій душевний спокій, який походить лише від Бога і є невідємним на нашому життєвому шляху. Бо те найдорожче, що Бог нам дає, душевний мир, можна втратити через нашу необережність і гріхи всього лише в одну мить. Нам потрібно оберігати наше серце, бо як тільки воно збентежиться чим-небудь, то все нутро наше приходить в безладний рух і розум втрачає здатність правильно мислити. В мирі наша молитва чиста і мила Богу. Сину мій! веди діла твої з лагідністю (Сір.3,17). Серце людини створене Богом для того, щоб воно любило Його єдиного і служило Йому оселею. Але якщо Бог є мир, що перевищує всякий розум, то необхідно, щоб серце, яке бажає прийняти Бога в себе, було мирне і вільне від всякого замішання. Ми і самі не раз помічаємо, що без миру в серці будь-яка справа дуже важко дається, а душа перебуває в неспокої. Тому великий безмовник Арсеній казав: «Усе твоє піклування зверни на те, щоб внутрішнє твоє налаштування було по Бозі, і переможеш зовнішні пристрасті». Отже, коли серце тривожить якась погана думка, пристрасне замішання, не варто кидатися на пристрасть, щоб перемогти її, а варто зійти скоріше в серце і потурбуватися замирити його, ставши на сторожі розумом, який пильнуватиме, які думки впускати, а які ні. Як тільки замириться серце – і боротьбі кінець.

Прп. Никодим Святогорець наводить нам деякі способи для зберігання миру внутрішнього.

1.Найперше, потрібно тримати в порядку свої зовнішні почуття і уникати сваволі в зовнішній поведінці, а саме: не дивитися, не говорити, не махати руками і нічого іншого не робити схвильовано, але завжди благопристойно і тихо. Бо за свідченнями отців, внутрішня людина приймає свій настрій від зовнішнього.

2.Стараймося любити всіх людей і з усіма жити в згоді, як заповідає св. Павло: Якщо можливо і залежить від вас, з усіма людьми мир майте.

3. Оберігаймо нашу совість.

4.Звикаймо без замішання зносити всякі неприємності і образи.

Якщо трапиться, що не зможемо ми впоратися з серцем своїм, і відігнати тугу чи скорботу, поселити мир в ньому, то потрібно зосереджено помолитися і, наслідувати Господа Спасителя нашого, Який у саду Гексиманському молився. Христос показав, що в будь-якій тузі і скорботі треба молитися. Які б ми розбиті і засмучені не були, не полишати молитву та читання Святого Письма, аж доки воля наша не погодиться з волею Божою і серце, умиротворившись, наповниться мужньою відвагою, щоб з радістю зустріти, прийняти і перенести те, чого перед цим боялося і не хотіло. Бо і Господь жахався, тужив і сумний був, а по молитві, умиротворившись, спокійно сказав: «Встаньте, підемо: Ось приблизився той, хто зрадив Мене» (Мт. 26,46).

Ми повинні бути готовими до того, що не все одразу в нас вийде. Багато доведеться потрудитися, помучитись і постраждати серцем через недосвідченість. Зате, коли придбаємо мир, душа почне черпати велику втіху з самих неприємностей, що зустрічаються. Помалу, день за днем, при рішучості, і невідступності від справи, усе краще і краще будемо справлятися з собою і дійдемо до того, що зможемо в мирі зберігати дух свій при всіх збуреннях ззовні і всередині.

Завжди пам’ятаймо, що Бог з нами і, бачачи наші старання, працю і бажання прийти до Нього, і як люблячий Батько, завжди прийме нас і допоможе, вийде нам на допомогу, Бог лише чекає акту нашої волі. Він оселиться в душах наших миром. Але для цього потрібно терпіння. Бо як не в один день будується місто, так не в один день здобудемо мир внутрішній. Бо це є не що інше, як улаштування Дому для Бога миру і скинії для Всевишнього, – і так будемо храмом для Нього. Але лише Бог миру дає мир нашому серцю, бо без Нього буде даремний всякий труд: «Якщо не Господь будує дім, даремно трудиться будівничий» (Пс.26,1). А основою сердечного миру є смиренність і лагідність. Хто тихий серцем і лагідний – той і смиренний, і навпаки. Для здобуття смиренності змушуймо себе і постараймося прийняти в люблячі обійми всякі невдоволення і прикрості, як рідних сестер, і усіляко уникати слави і почестей, бажаючи краще бути приниженим і незнаним, і ні від кого не одержувати піклування і втіхи, крім єдиного Бога. Якщо потерпимо посоромлення, кривду, біду, осуд, презирство, ганьбу, не треба засмучуватись, але постаратись прийняти це з радістю, бо Бог з покривдженим і засмученим. А під цими бідами насправді ховається велике благо, великий скарб від Бога і якщо ми з смиренням і терпінням приймемо це, то Бог не залишить, а духовно збагатить і покаже свою велику милість на нас. Бог є єдине благо наше і єдиний притулок.

Але найгіршим нашим ворогом є ми самі, адже акт волі видаємо ми. Бог дав нам свободу тому наше життя – це постійний вибір. Нам пропонуються погані думки або угодні Богу і саме наша воля – який вибір зробити. Тому тримаймо завжди напоготові знаряддя проти самих себе. Навіть якщо бажання наші схиляться до чогось хорошого, не поспішаймо робити, а найперше – поставимо це діло перед Господом Богом. З найглибшою смиренністю благаємо Його, хай буде в цьому ЙОГО – а не наша воля. І тоді робимо цю справу з щиросердною відданістю себе волі Божій, без домішку самолюбства, але лише на славу Божу. Адже ми самі по собі нічого путнього зробити не можемо, а тим більше у справах нашого спасіння. Кожне наше діло повинно бути на славу Божу і заради Бога, а не на славу собі, чи своєму самолюбству, лише тоді наша справа, який кінець вона б не мала, увінчається успіхом. Отже, якщо любимо мир в серці, постараймося увійти в нього дверима смиренності.

Якщо до нас підступаються помисли, які представляються святими: ніби справа, яку ми хочемо зробити є дуже великою і принесе велику користь, то в цьому випадку треба бути дуже обачними. Господь говорив про це: «Уважайте від оманливих пророків, які приходять до вас в одягах овечих, усередині ж є вовки хижі. Від плодів їх пізнайте їх (Мт. 7:15-16)». Все, що віддаляє нас від смиренності і від внутрішнього миру і спокою, під яким би то гарним виглядом не представлялося, усе це – неправдиві пророки. Якщо зробимо помилку, не треба піддаватися малодушності, але упокоримося перед Богом, і усвідомивши неміч свою, візьмемо з цього урок на майбутнє. Бо, можливо, Бог попустив це, щоб смирити в нас яку-небудь рису гордині, приховану в нас і нам самим навіть не відому. Подякуймо за все Господу.

Якщо відчуємо, що душа наша вражена яким-небудь шипом отруєного терня, тобто пристрастю або помислом пристрасним, не треба панікувати. Просто треба збільшити увагу і постаратися не допустити їх до серця, тримаючи його недосяжним для них – чистим перед Богом. І в той же час пригадуймо собі, що все, що з нами трапляється негативне( на нашу думку), насправді є великим даром Божим і доказом Його любові, бо все це трапляється, або через наші гріхи, від яких ми очищуємось, або як випробування і навчання. Щоб ми навчились розпізнавати, що є корисним для нашого спасіння, і слідуючи тому, сподобилися одержати вінець правди, приготовлений нам благістю Божою.

Господь сказав у Євангелії, що Він прийшов вкинути вогонь любові на землю серця нашого і тому Він прагне, щоб вогонь цей скоріше загорівся (див.: Лк. 12, 49). Любов до Бога немає міри як і улюблений наш Бог – немає межі і обмежень. Але любов до ближніх повинна мати в собі межі і обмеження. Нам потрібно тримати її в належних обмеженнях, бо інакше вона віддалить нас від любові Божої, заподіявши велику шкоду. Стараємось робити всі діла свої просто, маючи одне на меті – догодити Богу. Це охоронить нас в справах любові до ближніх від усяких невірних кроків. У цих справах найважливішим є сприяння спасіння ближніх. Але тут нерідко вдираються ревнощі не по розуму, які нічого не приносять крім шкоди ближнім і самому собі. Нам треба показувати приклад щирої віри і богоугодного життя, і будемо тоді подібними до апостолів пахощами Христовими. Саме цим ми можемо допомогти ближнім на шляху їхнього спасіння. Але потрібно, щоб це все походило лише від любові до Бога, а не від нерозумних ревнощів. Бог Сам насадить таку любов у наших душах після відкинення душі від усього земного, і у свій час прийде зібрати плід від цього. Самим по собі нам не треба сіяти нічого, але піднести Богу землю серця, чисту від усякого терня і колючок, і Він посіє на ній насіння, як і яке хоче.

Перебуваймо без роздумів про себе, про своє минуле, майбутнє, а намагаймося думати лише про догоджання Богу покірністю Його волі. Вже вийшов Домовладика і шукає робітників у виноградник Свій, по євангельській притчі. Відкладемо всяке піклування і усякий помисел, звільнимося від усяких про себе турбот і Бог одягне нас Собою Самим і подасть те, про що ми і подумати не могли. Всі справи наші не для нагороди, бо нічого достойного того ми зробити не можемо. Бог діє в усьому і від нас не бажає нічого, крім того, щоб ми упокорилися перед Ним і Йому віддали душу свою свобідною від усього земного, тримаючи у глибині серця одне бажання: щоб сповнилась на нас в усьому і через усе воля Божа.

Уповаймо на Господа нашого, який призиває всіх, говорячи: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені і Я заспокою вас» (Мт. 11:28). Тож, ідемо у слід за цим голосом, сподіваючись разом з тим пришестя Святого Духа. З закритими очима пливемо у море божественного провидіння і благовоління, нехай носять нас сильні хвилі Божої волі, без усякого спротиву волі нашої, щоб таким чином, скоріше бути принесеними у пристань спасіння і досконалості християнської та безмежної, неосяжної і величної любові Божої.

Преподобний Никодим Святогорець

Підготувала Марина Порушник, Духовний центр св.ап. Іоана Богослова