«Ми усвідомлюємо потребу змін, відходу від пострадянської моделі життя й управління, ми дослухаємося до слушних думок і порад наших вірних і духовенства. Ми відкриті до спілкування, ми не хочемо відгороджуватися від суспільства й закриватися в собі, а намагатимемося зменшувати відстань і загороджувальну стіну між вірними й духовенством, між Церквою та її народом»

Блаженніший Митрополит Епіфаній, Предстоятель ПЦУ, 25.05.19.

Одним із основних завдань, яке стоїть перед Православною Церквою України, і яке особливо підкреслює її Предстоятель, Блаженніший митрополит Епіфаній, є наше повертання до історичних джерел, повний відхід від російсько-імперської моделі. Звичайно, кардинальна зміна свідомості духовенства та вірних ПЦУ відбудеться «не в одну мить». Але, на нашу думку, є певні зміни, таке повертання до історичних джерел Київського Православ’я, яке можна впровадити дуже швидко та яке не потребує особливих зусиль, крім, власне, нашого бажання.

Саме тому, група наукового проекту «Київського Православ’я», сформулювала кілька загальних тез, які ми сьогодні виносимо на ваш розсуд.

І. Зміни у царині богослужіння

– Відхід від практики, у часі служіння літургії священиком, багаторазового «відкриття – закриття» Царських Врат. Таких приписів не зміщає жодний служебник саме Київського Православ’я до його анексії Москвою. Крім того, «відгородження» духовенства від вірних під час богослужіння суперечить самому поняттю «Літургія» – спільна справа, спільна молитва.

– Перехід на грецьку, історично притаманну Київському Православ’ю, систему кольорів богослужбових риз. Зокрема відкинути новітню, вже «радянську», практику РПЦ МП служити на Пасху та на пасхальних тижнях у червоних ризах, а перейти на біли.

– Коли співслужать кілька митрофорних протоієреїв, то митру одягає тільки один, той хто очолює літургію. При цьому, поступово відійти від практики «митрофорних» священиків, яка була введена російською імператрицею Катериною ІІ та є цілком чужою  Православ’ю.

– Коли під час співслужіння священиків серед їх присутній ієромонах, то саме він очолює богослужіння через особливість «ангельського образу». Коли є кілька ієромонахів, очолює старший за хіротонією або за саном  (архімандрит, ігумен).

– Читати Євангелія виключно з амвону обличчям до вірних. Адже Євангеліє – це Слово Боже, яке звернуте саме до вірних. Жодний припис Вселенського патріархату, або історичні приписи Київського Православ’я, не містить варіанту читання обличчям до престолу або на престолі.

– Під час архієрейської літургії, у митрі служить тільки архієрей (архієреї). Коли таке служіння очолює Предстоятель, то у митрі служить тільки він. Загалом, практика, коли у присутності Предстоятеля, усі інші архієреї служать у митрах, з’явилася у Російській Православній Церкві внаслідок реформи Петра І, а саме усунення власно посади Предстоятеля.

ІІ. Загальні пропозиції

– Поступове усунення практики літургійних нагород духовенства, яка є атавізмом, що успадкований від РПЦ часів Російської імперії, а саме регламенту імператора Павла І. Прибрати для священиків такі літургійні атрибути як «палиця», «набедреник», «камилавка», «хрест з прикрасами» та «митра». Залишити тільки сан протоієрея, який відповідає історичному «протопоп» (старший священик). При цьому, на час перехідного періоду, чітко прописати: кому, через який час після хіротонії, за що і т. інакше, повинні даватися якісь «літургійні нагороди», що буде сприяти усуненню корупційної складової у цьому питанні.

– Сан ігумена та архімандрита надавати тільки тим ієромонахам, що провели саме у монастирі не менш 5 років, як це є у практиці інших сучасних Помісних Церков.

– Надавати сан архідиякона через певну кількість років служіння та при наявності відповідної практики та освіти. Нагадаємо, що раніше архідиякони були тільки при кафедральних соборах та як викладачі академій та семінарій.

– Продовжити вже присутню у ПЦУ практику ліквідації всіх т.зв. «церковних орденів», які виникли виключно у радянські часи. При цьому, ввести три відзнаки Предстоятеля (з читко прописаним статусом):

а) Відзнака архієреям і духовенству за служіння;

б) Відзнака мирянам за служіння Церкві;

в) Відзнака благодійникам.

– Аналогічно відзнакам Предстоятеля, увести єпархіальні відзнаки з чітко прописаним статусом.

– Залишити білий клобук тільки за Предстоятелем ПЦУ. Усі інші митрополити носять звичайний чорний клобук з хрестом, як і архієпископи. На перехідний період дозволити білий клобук тільки у межах єпархії, якою керує архієрей. Нагадаємо, що на всіх портретах до часу анексії Київської митрополії Москвою, Київський митрополит має саме чорний клобук з хрестом, як один з митрополитів Константинопольського Патріархату. Зокрема варто подумати про повертання історичної для Київського Православ’я грецької форми клобуків.

ІІІ. Пропозиції щодо загального керування єпархіями та залучання до цього процесу духовенства та мирян

– Зробити посаду секретаря та благочинних єпархії виборними. Голосування мусить бути закритим, а термін несення цього послуху чітко визначений. На першому етапі висувати кандидатів та голосувати може духовенство єпархії, а з розвитком інституту «єпархіальних рад» (про які піде мова нижчі), вибори повинні відбуватися на єпархіальних помісних зборах.

– Крім загальних річних (чи поточних) зборів духовенства, увести обов’язкові річні (чи поточні) т.зв. «єпархіальні помісні збори), коли разом зі священиком делегуються та беруть участь по кілька мирян з кожної парафії. На нашу думку, це буде логічним продовження ідеї по запровадженню фіксованого парафіяльного членства.

– Увести дієвий інститут «єпархіальних рад», у яких будуть присутні й миряни, з чітко прописаними функціями та реальними правами, періодичністю зборів. Дозволити голові «єпархіальної ради» брати повноцінну участь у зібраннях благочинних єпархій.

– Прописати чіткі адміністративні повноваження єпархіальних архієреїв, що повинні унеможливити його перетворення на місцевого феодала для священиків та мирян.

– Здійснення нових дияконських та священничих хіротоній повинні відбуватися після обговорення кандидатури ставленика на загальних зборах благочинних та парафіяльної ради.

– Призначення відповідних голів єпархіальних відділів та комісій повинні відбуватися шляхом голосування на єпархіальних зборах духовенства або помісних єпархіальних зборах.

IV. Підсумок

Обговорюючи та висуваючи ці пропозиції, ми, головним чином, опиралися на приписи стародруків Київської митрополії Константинопольського патріархату ХVІ – ХVІІ століть, історичні та сучасні практики Вселенського Патріархату, Кіпрської та Еладської Православних Церков. Звичайно, кожна з них ще повинна бути предметом глибокого богословського та історичного аналізу, до чого ми і закликаємо всіх, кому небайдужа доля Православної Церкви України.

прот. Сергій Горбик (ПЦУ), голова наукового проекту «Київське Православ’я»