«Отче наш» – коли Господь навчає нас у молитві називати Бога Отцем, то не інакше, як узаконює піднесений і духовний спосіб життя, тому що істина навчає нас не обманювати, не говорити про себе того, чого в нас немає, не іменувати себе тим, чим ми не були, але називаючи Отцем своїм Нетлінного, Праведного і Благого, цю спорідненість маємо виправдовувати своїм життям. Тому називаючи Бога своїм Отцем маємо розуміти, що без сумніву, і життя наше повинно носити на собі риси Його благ. А яка може бути близькість у чистого за єством з нечистим? Яке спілкування світла з темрявою? Тому Божі діти прикрашають себе добрими отцівськими властивостями, син милостивого-милостивий, чистого-чистий, нетлінного-чужий розбещенню, і взагалі, благого-благий, правдивого-правдивий. Тому що благодійним життям належить засвоювати себе Богу. Стараймося бути гідними дітьми, щоб правдиво призивати ім`я нашого Господа.
«Що єси на небесах» – це слово Писання вказує на глибокий зміст , бо через нього нагадується нам, від якої вітчизни ми відпали і якої благородності позбулися. Розповіддю про юнака, який залишив батьківський дім і який вдався до гріховного життя, Писання, історично описуючи його віддалення і розпусне життя, показує важкий стан людства і не раніше повертає цього юнака в первинний стан, як після відчуття ним справжньої біди, коли опам`ятався і пригадав слова покаяння. А вони згідні в дечому зі словами молитви, бо там сказав юнак: «Отче! Я згрішив перед небом і перед тобою» (Лк.15:21), але не згадав би в сповіданні гріха за небо, якби не був упевнений, що небо – його вітчизна, яку залишивши, він упав у гріх. Тому ми повинні розуміти, що ми діти неба, а через гріх ми відпали від нього. І лише тверда віра, щире покаяння і гидування гріхом поверне нас до нашого Бога-Отця.
«Нехай святиться ім`я твоє» – розуміємо що за співдією Божої допомоги нехай станемо бездоганними, справедливими, богочестивими, будемо стримуватися від усякого лукавого діла, говорити істину, чинити правду, ходити у правоті, відрізнятися цнотливістю, прикрашатися не розбещенням, а мудрістю і розсудливістю, зневажати земне тління, засяємо ангельським життям. Бо не інакше можливо Богові прославлятися в людині, як тільки, коли чеснота його свідчить, що причина благ в могутності Божій.
«Нехай прийде Царство Твоє» – цим висловом ми ясно приносимо Богові таке моління: «Нехай розсиплеться супротивна сила, нехай знищиться військо іноплемінників, нехай припнеться боротьба плоті з духом, нехай не служить тіло притулком ворогові , нехай з`являться на мені царське володарювання, ангельська рука, тисячі тих, які виправляють, і багато тих, які допомагають з правої руки, щоб з протилежної боку полягло багато тих, що ворогують. Супротивник сильний – але страшний і непереможний для тих, які позбавлені Божої допомоги, поки той, кого перемагають, є один. А як тільки відкриється Твоє Царство, «а печаль і зітхання відійдуть» (Іс.35:10), на їхнє ж місце входить життя, мир і радість. Або, як ясніше розтлумачена нам та ж думка Лукою: хто просить, щоб прийшло царство, той взиває про співдію Святого Духа. Так в Євангелії від Луки замість слів «нехай прийде царство Твоє» сказано: «Нехай прийде Дух Твій Святий на нас і очистить нас». Тому промовляючи ці слова просимо нехай Дух Святий прийде на нас , і зробить нас здатними до прийняття піднесених та боголіпних понять, які вказуються нам у молитві голосом Спасителя, Якому слава навіки віків!
«Нехай буде воля Твоя» – все духовне в нас було колись здоровим, але коли посилилася здатність бажана протилежна їй є стриманість. Тоді в людській природі від надмірного жадання виникла смертельна хвороба – гріх. Тому істинний Лікар душевних страждань ради одержимих хворобою вступив в людське життя, молитовними словами послаблюючи хвороботворну причину, підводить нас у духовне здоров`я. Бо коли ми хворі тілесно нам необхідна допомога, тому що ми самі не в силах подбати про своє тіло так і при оволодінні нами гріхом ми стаємо душевно хворими і не в змозі думати вільно від пороку. Здоров`ям же для душі служить виконання Божественної волі, тоді як, навпаки, відпадіння від благої волі є хворобою душі, що закінчується смертю. Оскільки ми стали немічними і в нас запанувала жорстока і смертельна хвороба, а слова молитви служать для нас лікуванням від недуги; тому просимо, щоб прийшов істинний Лікар, Який за законом лікарського мистецтва зціляє зло, звільняє від хвороби єднаючи з волею Божою. Промовляючи ці слова повністю потрібно засудити попереднє життя, щоб діяла воля Божа, а воля диявола стала недієвою.
«Як на небі, так і на землі» – все розумне творіння ділиться на природу безтілесну і на ту, що одягнена тілом. Безтілесна природа є ангельська, а інший вид природи – ми, люди. Одне бачення, що Бог влаштував все так, щоб всі творіння зближувати між собою, щоб і земний уділ не був позбавлений участі у небесних висотах, і небо не було зовсім позбавлене участі в тому, що на землі, але внаслідок утворення людської природи з обох стихій відбувалося деяке спілкування, що вбачається в тій чи іншій стихії, оскільки духовна частина душі, яка напевно є щось споріднене і одноплемінне з небесними силами, перебуває в земних тілах, і ця оземлена плоть, при зміні тлінних та вознесінні праведних, разом з душею переселиться в небесну область. Або інше – все розумне єство, за двояким цим життям, ділиться на частини, і єство безплотне прийняло у свій уділ небесне блаженство, а інше, через наявність плоті, перебуває на землі через спорідненість з нею. Хоча бажання прекрасного і доброго рівномірно притаманне в тій чи іншій природі, і Правитель всесвіту в обох зробив однаковими самоврядування, самовладдя і свободу від всякої необхідності, щоб все, обдароване словом і розумінням, розпоряджалося собою за певним самозаконним волевиявленням.
«Хліб наш насущний (щоденний) дай нам сьогодні». Ці слова дають відповідь на питання: чи можливо в тій чистоті, яка в безплотних силах, зростати тим, що отримали в уділ життя у плоті, коли душа у зв`язку з тілесними потребами занурена в темряву турбот? Саме тому цими словами Господь усуває цю неможливість. Бо у повелінні просити насущного хліба, дається нам, думаю, вчення, що вдоволення малим, і помірність за законом безпристрасності дорівнює тому, щоб не мати ні в чому потреби за природою. Ангел не має потреби просити хліба, тому що обдарований природою, яка немає потреби в чомусь подібному. А людині повелено просити, тому що те, що стає порожнім, неодмінно має потребу в тому, що наповнює. Тому повелено нам просити тільки малого для збереження тілесної природи кажучи Богові: «дай нам хліб» – тобто дай нам не розваги, не багатство, не золоті вбрання, не широкі маєтки, … не що-небуть до цього подібне, чим душа відволікається від Божественної і доброчеснішої турботи. Одним словом «хліб» ніби взиває: «Перестаньте люди виснажуватися бажаннями суєтного! Перестаньте собі на горе намножувати приводи для трудів! Не великий твій природній борг; ти зобов`язаний діставати їжу для своєї плоті – справа не велика і не важка, якщо маєш на увазі потребу. Проси хліба для життєвої потреби – у цьому природа зробила тебе боржником тіла. Посів домоволодаря – пшениця, а з пшениці робиться хліб. Розкіш же – бур`яни, бо вони ворогом досіяні до пшениці. Але люди, «переставши служити природі необхідним» (Мк.4:7-19), бувають приглушеними турботами про суєтне і залишаються такими, що не досягли зрілості, тому що душа невпинно займає себе цими марнотами. «Від Тебе моє життя, від Тебе нехай буде і засіб для життя. Ти дай хліб, тобто, даруй мати їжу від праведних трудів». Бо якщо Бог є правда, то не від Бога має хліб той, хто має їжу від користолюбства. Ми самі володарі того, що просимо у молитві, якщо достаток твій – не від чужого, якщо прибуток твій – не від сліз іншого, якщо при твоїй ситості ніхто не став голодним, якщо при твоїй надмірності ніхто не зітхнув. І хто дбає про правду, той від Бога приймає хліб, а хто обробляє неправду, того живить постачальник неправди.
А промовляючи слово «сьогодні» маємо розуміти, що життя людське одноденне. Власність кожного – одне тільки сьогодення, а надія на майбутнє залишається в невідомості, бо не знаємо, «що народить прийдешній (день)» (Притч.27:1). Для чого мучимо себе невідомим, стомлюємо себе турботами про майбутнє? Життя тілесне обмежується одним сьогоденням, а життя, дане в надії, є власністю душі. Хліб – теперішня потреба, а царство – очікуване з надією блаженство. Тому просимо душевних благ, бо як каже Святе Письмо: «Шукайте, говорить Він, царства і правди, і все це дадасться вам» (Мт. 6:33) у Христі Ісусі Господі нашому, Якому слава і держава на віки віків! Амінь.
«Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Отже, роблячи те, що властиво робити одному Богові, як бачими, і самі стаємо другим богом, тобто уподібнюємося Йому. Бо прощення провин є властивістю Божою, і властивість переважаюча, бо сказано: «Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?» (Лк.5:21). Отже, чому ж навчає це слово? Зі сміливістю, на яку здобуте право попереднім життям, усвідомити в собі уподібнення Богові, і тоді вже насмілитися називати Бога Отцем своїм і просити прощення у попередніх гріхах. Бо не кожному , хто просить, можливо отримати те, чого бажає, але тому, хто ділами здобув собі право просити зі сміливістю. І хто за борги тримає людину в своїй владі та поводиться з нею жорстоко, той вдачею своєю усунув себе від Божого чоловіколюбства. Тому якщо бажаєш, щоб були відпущені тобі провини Богом – прости сам. І лише тоді коли щиро пробачимо нашим винуватцям, тобто уподібнимося Богові, зможемо сказати: «Яке рішення я дав про свого боржника, таке й нехай здобуде силу і у Тебе».
«Не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Розуміємо це так, якщо хто не входить у спокусу, той неодмінно поза владою лукавого. І хто в спокусі – той з необхідності буває у владі лукавого, бо виходить, що спокуса і лукавий за значенням одне і теж. Тому хто бажає не бути під владою лукавого, той з необхідністю пересипляється зі світу, бо спокуса не має можливості торкнутися душі, якщо цю мирську турботу, подібно до якоїсь приманки, поклавши на підступну вудку, не простягає до жадібних. Тобто море страшне своїми хвилями для тих хто живе поряд, але не для тих хто живе далеко. Війна жахлива, але тільки для тих, які вступили у військові ряди. Хто уникає бід, які трапляються на війні, той молиться, щоб не підпасти під необхідність воювати. Хто боїться вогню, той молиться, щоб не бути йому у вогні. Так і той, хто боїться нападів лукавого, нехай молиться, щоб не бути йому у владі лукавого. А оскільки у мирських ділах містяться приводи для напастей, то той, хто молиться про визволення від лукавого, добре і належним чином поступає, коли просить, щоб не ввійти йому в спокусу. Бо не потягнувши з жадністю приманку, неможливо кому-небуть проковтнути гачок на вудочці. Тому просімо Бога, щоб не вводив нас у спокусу, тобто біди теперішнього життя, але щоб визволив нас від лукавого, який здобув силу у цьому світі, якого нехай позбавимося і ми по благодаті Христа, бо Його сила, і слава з Отцем і Всесвятим і Благим, і Животворчим Духом на віки віків. Амінь.
Підготовка до друку «Духовний центр св.ап. Івана Богослова»