Зміна світу впливає на чернецтво. Але чернецтво має залишатися незмінним. Зниження статусу православного чернецтва в епоху секуляризації є неприпустимим.

Церковне життя не повинне піддаватися ніяким впливам. Її постулати зобов’язані зберігатися, чернечі ідеали не слід переглядати. Вони повинні продовжувати дарувати суспільству дух аскези, стриманості і смирення, які так важливі у нашому житті. У період свого розквіту чернецтво дарувало славу Церкви. Зараз же чернецтво представляється світу чимось зайвим, несучасним, марним і навіть шкідливим.

Навіть воцерковлені люди часом з побоюванням дивляться на відхід молодих людей у монастирі, кажучи, що суспільство у цих молодих людей має більшу потребу. Відхід у монастир освічених, талановитих і розумних людей здається неправильним. Але чернецтво є церковним інститутом, що зростив багатьох святих. Аскеза, ісихазм, молитва святих як в пустелі, так і в монастирях, відкрили щось високе і важливе, показали, що таке рівноангельське життя.

Преподобні Іоан Ліствичник казав, що освічені ченці явили світу світло Христове. Святі ченці і пустельники користуються в Церкві особливим шануванням. Ісихастське богослов’я, що захищало православну догматику, зародилося саме у чернечих колах. Невідомих смиренних ченців, які переховувалися від світу, Церква підвищувала до патріархів та інших обраних чинів. Чернецтво подарувало світу найвідоміших місіонерів, гімнографів, письменників і проповідників. Воно розкрило глибину, важливість і загальність Євангелія. Ченці без зайвих слів показали це прикладом власного життя. Всього мирському і матеріалістичному монахи протиставили православну духовність з її ідеалами очищення, освіти і обожнення. Вони засновують чеснота замість злості, помірність – замість пересичення, безсрібність – замість багатства.

Протягом усього життя чернець докладає всіх зусиль, щоб навчитися смирення і покаяння. Вони борються за викорінення егоїзму, пристрастей і гріховних нахилив.

Згідно святому Никодиму Святогорцю, монастирі є гавань спасіння, майстернею чесноти і житло святості. Монастирі ґрунтуються  на ченцях – слухняних, терплячих, тихих, лагідних, що люблять Бога і ближнього. Чернець намагається досягти первозданній досконалості своєї особистості, обожнення і святості. Чернече життя присвячує себе святому, прагне до безстрасності, відчуває священний трепет Божественної любові. Чернець втілює святу мудрість, духовність, творить молитву, сумує через гріхи та радіє Божественним дарам: радості, надії і безстрашності. Поступово воля ченця ототожнюється з волею Божою. Чернець проводить своє життя в боротьбі з егоїзмом і запобіганням, з пристрастю до насолод та марнославством.

На Святій Горі найбільше шанується Богородиця. Отці – святогорці схиляються перед Пресвятою Богородицею – зразком чистоти, лагідності і смиренності. Богородиця терпляче зносить мирську фальш і дріб’язковість, вселяючи надію. Старці спонукають всіх вести богобоязливе життя. Зараз на тлі занепаду культури спостерігається розквіт чернецтва. Одні люди ігнорують, проявляють байдужість і навіть борються з Богом, у той час як інші продовжують любити Його, і ця любов приводить їх в монастирі.

Монастирі – це надійні укриття, чисті джерела і медоносні стільники. Влаштовані в красивих місцях, монастирі – це місця благочестивого паломництва, підкріплення душевних сил, училище, яке направляється Святим Духом, житло благочестя. Жіночі та чоловічі, стародавні і нові, нечисленні і численні монастирі – всі вони маяки, які освітлюють житла духовних воїнів, які надихають, благословляють та спонукають.

чернець Мойсей Святогорець

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»