ПОВЧАННЯ ПРЕПОДОБНОГО ЄФРЕМА СИРІНА ПРО ТЕ ЧОМУ БОГ ОДНІ ПРОХАННЯ НАШІ ПРИЙМАЄ, А ІНШІ ВІДХИЛЯЄ

Дивується дехто, що сини Заведеєві ясно висловили прохання своє перед Тим, Хто знає всі скритності серця. Він дозволив їм виректи прохання своє, щоб навчити всіх хто просить, в молитвах своїх не переступати міри, але приміряти прохання свої з мірою свого убожества.

Юність одне має на увазі, а саме, що Бог, за всемогутністю Своєю, все може зробити, але не знає, що у всьому діє Бог премудро, і хоч все для Нього є можливим, однак творить лиш те, чому слід статися.

Нерозумно просили учні, – і Всевідаючий сказав їм: не знаєте, про що просите (Мт. 20:22). Він засмутив їх, бажаючи показати, що й будь-яке нерозумне прохання завдає прикрість тому, хто просить; такий плід збирає душа, тому що просила нерозумно.

Перед тим, ніж учні висловили прохання своє, Господь підбадьорив їх спочатку словами, які збудили в них радість, бажаючи показати, що двері Його відкриті тим, хто просить Його право. А як тільки оповістили вони прохання своє, – засмутив їх, бажаючи показати, що двері Його зачинені для тих, хто просить лукаво.

Якщо б Господь наш, через Своє предвідання, відкинув молитву їх перед тим, як виречена була устами їхніми; то можна би було подумати, що зачиняє Він двері Свої молитвам нашим. Але тепер стало видно, що самі ті, хто молиться, загороджують собі двері, якщо просять, не так, як треба.

Не так, як треба молиться той, хто в одній справі поєднує і викладає безліч інших справ. Загине справа його, як і справа синів Заведеєвих. Нехай не станеться і з нами того, щоб загинула справа наша.

Хоч би хто й хотів, не в стані буде вирахувати всі ті зачіпки, які придумують і створюють люди: вони йдуть все вище й вище, і в прагненні своєму переступають будь-яку міру, залишивши правильну дорогу. І якщо б хтось зміг зобразити це; то міг би він і море виміряти жменею.

Мудрий Лікар бачить, що отрута зарозумілості починає розливатися в синах Заведеєвих, і поспішає зупинити її дію, щоб не поширилася вона націле тіло, тобто, на всіх дванадцять учнів Його, щоб і вони також не наважилися на будь-які прохання. Лікар зупиняє причину хвороби, перегороджує шкідливе джерело.

І ти, маючи намір просити, перед тим, як вдатися до Подателя, розглянь прохання своє, чи чисте воно, уважно вникни в причину, яка спонукує до прохання. Якщо спонукання, за яким просимо, тягне за собою шкоду; то Той, Хто вилікував синів Заведеєвих нехай перегородить джерела наших прохань.

Кожен, хто просить, повинен уподібнюватися Подателеві. Він може дати нам все; але не дає того, що є пагубним. Він завжди може простити гріхи, але не прощає іноді по правді Своїй; Він завжди може відмовити в милості; але не допускає цього іноді доброта Його.

Страх і любов стоять на сторожі уст – цього джерела слів. Страх зупиняє слова сороміцькі; любов виводить слова досточесні. Уста могли б не вимовити доброго слова, але цього не допустить любов; могли б проголосити слово лукаве, але цього не допустить страх правди.

Уста, з яких виходить і добре, і лукаве, – неприборканий кінь, тому потрібна для них вузда, інакше прагнення їх потягне в прірву; тому що шлях їхній серед прірв. Тільки при ретельній обачності можуть вони, навіть і вдень, здійснювати шлях свій без спотикань і падінь.

Усі прохання наші сходять до єдиного Бога: єдиний слух невидимої Величі схиляється до прохань наших, і розрізняє їх. Якщо просимо корисного, – приймає прохання; якщо шкідливого, – відхиляє. Уста можуть просити всього; але Бог сповнює тільки те, що корисне. Усі прохання, принесені Божеству вірою, приймаються Ним з рук її.

Обітниці й дари, принесені руками її, бажані Богові. Божественна велич бажає одержати плоди з рук віри; тому що віра очищає серце того, хто просить від неподобства сумнівів розуму.

Прохання уст, якщо корінь їх твердо посаджений в серці, збираються в Боже точило. Якщо ж Бог не спішить виконати їх, – не треба бідкатися нам, як і виноградар не ремствує, але чекає, поки дозріє у винограднику його плід, що дає життя свого часу.

Благий Податель дивиться і на прохання, і на час. Як плід, зірваний передчасно, шкідливий: так і дар, не вчасно даний, завдає шкоду; а згодом він же є корисний. Якщо прохання несвоєчасне; то Податель зволікає виконати його.

Податель премудрий. Він дивиться на прохання і на час, і, якщо бачить, що прохання на даний час марне, але буде корисним згодом, дотримує виконання його до іншого часу. Хоча й сумно тому, хто просить, що не сповнилося прохання його в той же час; але Податель свого часу втішить його користю.

Божество для нас те ж, що й для дитини матір, яка кормить її молоком. Вона до визначеного часу притримує свою допомогу; знає, коли позбавити дитину молока, і коли треба наситити її молоком, чи коли нагодувати хлібом; і відповідно до її віку, пропонує їй свою допомогу.

Правда для всіх прохань те ж, що на морі пристань. Справедливе прохання вона приймає, а несправедливому не дає в собі місця. Якщо б сповнювалися всі прохання; то сталося б пагубне безладдя; тому що ті, які просять, стали б своїми проханнями шкодити один одному.

Хвала Тому, Хто чує все! Його правда – горнило для всіх прохань. Приймає вона прохання правдиве, тому що в ньому приховане життя для тих, хто просить; засуджує прохання неправдиве, тому що в ньому ховається смерть для того, хто просить. Незнанням прикрашується будь-яке прохання в устах; але Всевідаючий досліджує його слухом Своїм.

Омана в устах Симона відображала прекрасним сказане ним слово: Це хай не станеться з тобою! (Мф.16,22). Симон не розумів, що слово його неправдиве. Але як тільки увійшло воно в слух Господа, як в горнило, – зараз же викрилося, що воно неприємне Господеві.

Тому, прохання наші віддамо волі Правдивого і Милосердного. Він правдою Своєю спокушає і відхиляє прохання для нас шкідливі, і, за милосердям Своїм, виконує прохання корисні. Подякуймо ж Благому за те, що дає Він, і поклонімося Правосудному за те, в чому відмовляє.

Він такий Податель, в якого скарбниця – рясне джерело благ, і Який ніколи не відмовляє в дарах. Якщо ж і відмовляє іноді до часу, – відмовляє для того, щоб дар став дорогоціннішим для тих, кому дається, і щоб той, хто його приймає, був стараннішим в молитві. Якщо б дар подавався негайно; то припинилася б молитва.

Опрацьовано прот. Іваном Голубом. м. Львів