(24 червня / 7 липня)

Іоан Хреститель народився неподалік Єрусалима в містечку Ютта. Батько його Захарій був іудейським священиком, а мати Єлизавета — дочка рідної сестри святої Анни, матері Пресвятої Богородиці. Обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно виконуючи: заповіді й настанови Господні. Дітей не мали вони, бо Єлизавета неплідна була, та й віку обоє були похилого.

І ось одного разу, коли Захарій служив перед Богом, за звичаєм священства, за жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити. Під час кадіння багато народу молилось перед храмом. І з’явився йому Ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. Стривожився Захарій, побачивши ангела, і острах на нього напав. Ангел же до нього промовив: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета сина народить тобі, ти ж даси йому ймення Іоан. І буде він на радість, на втіху тобі, і з його народженням багато хто втішиться. Бо буде він великий у Господа, «ні вина, ні п’яного напою не питиме», і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. І багато синів Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога. І він сам буде перед Ним йти в дусі й силі Іллі, «щоб серця батьків привернулись до дітей і неслухняних — до мудрості праведних, щоб готових людей спорядити для Господа». І промовив Захарій до ангела: «Із чого пізнаю я це? Я ж старий та й дружина моя вже похилого віку». Ангел прорік йому у відповідь: «Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано, щоб говорити з тобою і сповістити тобі цю Добру Новину. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого». А люди чекали Захарія й дивувались, чого забарився він у храмі. Коли ж вийшов, то не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі. Він тільки їм знаки подавав — і залишився німий…

Коли його служба закінчилась, він повернувся до дому свого. А після тих днів зачала його дружина Єлизавета сина і таїлась п’ять місяців, кажучи: «Так для мене Господь учинив за тих днів, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми» (Лк.1,6-25).

Якось Діва Марія відвідала Єлизавету. Коли ж Єлизавета почула Маріїн привіт, заворушилась дитина в утробі її. І настав час родити Єлизаветі, і сина вона породила. Почули сусіди й родина її, що Господь Свою милість велику на неї послав, та й утішилися разом із нею. Восьмого дня прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли його назвати йменням батька — Захарій. І озвалась мати його та й сказала: «Та ж у родині твоїй нема жодного, який названий був тим ім’ям». І запитали батька його — як хотів би назвати сина? Попросивши табличку, написав він слова: «Іоан імення йому». І всі дивувались. І в ту ж хвилину уста та язик розв’язались йому і він став говорити, благословляючи Бога. І страх огорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх поселеннях іудейських пронеслась чутка про це все… А всі, хто почув це, казали: «Ким-то буде дитина оця?..» І Господня рука була з нею (Лк.1,57-66).

А дитя росло й мужніло духом. Невдовзі після народження Іоана іудейський цар Ірод наказав убити всіх малих дітей у Віфлеємі і його околицях, і Єлизавета, рятуючи сина, пішла в пустелю, де зростав майбутній Хреститель Господа, постом, молитвою готуючись до великого свого служіння. Він мав одежу з верблюжої шерсті, а поживою його була сарана і дикий мед. Коли Іоану виповнилось 30 років, то за велінням Божим він прийшов на річку Йордан, щоб своєю проповіддю підготувати людей до приходу Спасителя — Ісуса Христа. І після хрещення Ісуса Христа святий Іоан продовжував проповідувати народові смирення й покаяння, закликаючи тих, що каялись, повернутись до любові і правди Божої.

Іоан Хреститель виступив проти царя Ірода за те, що той порушив закон і одружився з жінкою свого брата Пилипа. Ірод відрубав Іоану голову. Тіло його було поховано, а голову закопано на Єлеонській горі. Пізніше її ще три рази знаходили і переховували. Тому церква посвятила пророку декілька днів у році, а саме: 24 червня святкується Різдво Чесного і Славного Пророка Предтечі і Хрестителя Іоана; 29 серпня — усікновення Голови Святого Хрестителя Господнього Іоана; 24 лютого — перше і друге обретіння, а 26 травня — третє обретіння Голови святого Пророка й Предтечі Іоана (за ст. ст.).

Тропар свята: Пророче й Предтече пришестя Христового, ми не знаємо, як достойно вшанувати тебе з любов’ю, бо неплідність матері й батькове мовчання розв’язалися славним і почесним народженням Твоїм, і втілення Сина Божого Тобою проповідується світові.

В народі свято Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана збігається з язичеським святом Івана Купала. Як народне свято день Івана Купала супроводжується багатьма обрядами та піснями.

У звичаєво обрядовому комплексі європейських народів одним із найзначніших є свято літнього сонцестояння, яке відзначалося 24 червня за старим стилем і 7 липня за новим стилем. Тепер це свято більше відоме як Різдво святого Пророка і Предтечі, і Хрестителя Господнього Іоана. Це пора, коли рік ділиться навпіл, сонце повертає з літа на зиму, починаються жнива, дні стають коротші, це свято молодості і кохання.

 «У різних народів це свято відоме під різними назвами: midsommar (тобто середина літа ) – у шведів, Saint Jeans (святого Жана) – у французів, fia – Kagait (тобто день полум’я) – в албанців, Sobotka – у поляків , Kresuden – у словенців, Єньовден, Яновден – у болгар, Івана Купала у слов’ян».

День Івана Купала відзначається багатьма своєрідними обрядами та піснями: «Для наших предків Купало або Купайло був богом літнього сонця, літа, плодючості, любові, згоди, достатку, врожаю зелених плодів, еротики. В українців виступав благовісником шлюбу, покровителем купання у воді».

Це свято досліджували багато вчених, але так і до сьогоднішнього дня не є повністю розкриті корені цього свята, його етапи розвитку та його функції.

Ще на зорі історії людство спостерігало циклічність змін у природі, які головним чином залежали від сонця, тобто від зимового і літнього сонцестояння та осіннього рівнодення.

Обрядовість, пов’язана зі святкуванням літнього сонцестояння, характеризується стійкістю та періодичною повторюваністю головних компонентів таких як розпалювання вогнищ, купання в річках, озерах. У купальських обрядах відображалися погляди людини на оточуючий світ, реальні умови праці й побуту, закріплювались споконвічні закони землеробства, тваринництва, народної медицини. Виконання відповідних обрядів створювало в людині ілюзію впливу на сили природи і тимчасової безпеки в навколишньому світі.

Ще до прийняття християнства в народі існували язичницькі обряди, які не співпадали із вченням Православної Церкви. Це зокрема такі язичницькі свята (свято зимового сонцевороту, зустрічі весни, літнього рівнодення, жнив тощо). Із ними церква проводила боротьбу з допомогою проповідей і заборон. Цим вона намагалася їх викорінити, знищити цілком,але не змогла цього зробити і пристосувала до своїх цілей та приурочувала до свят церковного календаря.

Саме так сталося із язичницьким святом літнього сонцестояння, яке християнська церква в IV ст. проголосила днем народження Іоана Хрестителя – Предтечі Христового. Але первісні форми цього свята збереглися у старовинних літературних джерелах, в а. котрих Купало характеризується як поганський бог земних плодів, врожаю, добробуту, води, якому приносили в жертву хліб, основний плід землі.

 «Одне з найдавніших свідчень про свято Купало належить до XIII ст. У Волинському літописі за Іпатіївським списком під 1262 р. є згадка про «канунь Ивана дни,на самые купальня». Згадується Купала і в офіційних документах XIV ст.: договір литовських князів із польським королем Казимиром у 1350 році фіксує часово означення «До Ивана дне до Купаль», а грамота Вітовта 1396 рік «писана во вторникь передь Купалы святого Ивана, іюня 20 дня».

Починаючи з того ж таки Xll cт. в церковних документах ставиться вимога заборонити купальські обряди, бо в них вбачається «догодження дияволу». Про це є згадка на Стоглавому соборі 1551 р. де сказано : «О Іоаннъ, в навъчеріи сходятся мужи и жены і девицы на нощное плещевание і на безчинный говоръ, и на бесовские песни, и на плясаніе, и на скаканія, і на богомерзкія дела; и бывает отрокомъ оскверненіе і девамъ растленіе, і егда мимо нощъ ходить, тогда отходят к реце с великим кричаніемь, аки бесніи, и умываются водою, и егда начнут заутренню звонити, тогда отходятъ в домы свои и падают аки мертвыя ото великого хлохотанія».

Але більш детальні описи можна знайти в літературних пам’ятках XVI ст.. Зокрема в праці ігумена Памфіла сказано : “Егда приходит великий праздник день Рождества Предотечева, исходят мужие и жены чаровницы по лугам і по болотам, и в пустыни, и в дубравы, ищуще смертные травы и чрево отравного зелля, на пагубу человеком и скотом: ту же и дивия корени копают на потворения мужем своим. Сия вся творят действом дияволим в Предтечев день с приговоры сатанинскими. Егда бо приидет самый той праздник Рождества Предтечева тогда во святуюту нощь мало не весь град, и в селях і возбесятся в бубны и в сопели и падением струнным и всякими неподобными играми сатанинскими плесканием и плясанием, женам же и девам главами киванием и устами их неприятен клич всескверные песни бесовския, и хребтом их вихляния и ногам их скакание и топтание, что же быет во градех и в селех».

Послання цього ігумена показує нам харктерні риси купальського свята: це збирання чародійних траві та коренів, купання та розваги, котрі супроводжувалися різними піснями, танцями та музикою.

Інша пам’ятка цього ж століття, Густинський літопис подає ще трохи більше відомостей про купальські святкування зокрема там говориться так: «Сему Купалу – бесу еще и до ныне по некоих странах безумный память совершают, начинание июня 23 дня в навечерие рождества Иоанна Предтечи даже до жатвы и далей сицевым образом: с вечера собирается простая чадь обоего пола и соплетают себе венцы из ядомого зелля и корения и препоясашеся былием возгнетают огнь; инде же поставляют зеленую ветвь и емшеся за руце около, обращаются окрест оного огня, поюще свои песни, преплетающе Купалом, потом через огнь прескакуют».

Тут наголошується на тому, що купальське торжество відзначали на передодні жнив. Якщо попередні свята були опосередкованими етапами підготовки до жнив, то купальська обрядовість являється їх заключним етапом.

Автор цієї пам’ятки подає опис цього свята з християнської точки зору. Він стверджує, що це «нерозумні» чинять пам’ять якомусь Купалу в надвечір’я Різдва Івана Предтечі. Звідси ми і дізнаємось, що цього вечора збираються дівчата і парубки, плетуть собі вінки із зілля, підперезуються зеленими вітками, запалюють вогонь і взявшись за руки водять навколо нього хороводи, співають пісень, в яких часто згадують Купала. Потім перестрибують через вогонь. Уважно вчитуючись в слова літописця можна зробити висновок, що автор описуючи це свято, вже не розумів суті купальського торжества. Так само він не розумів терміну «Купало», якого він називає бісом, тобто язичницьким божеством у християнському тлумаченні.

Також про звичаї перестрибування через купальські вогні дізнаємося із творів Івана Вишенського. Його діяльність проходила в кінці XVI ст. і на початку XVII ст. Цей видатний полеміст боровся за чистоту православія з язичництвом, а також з латинством та унією. Він виступав проти народних обрядів, котрі суперечили догматам християнської віри. Тому наведемо уривок одного з його послань, котре спрямоване проти купальського святкування: «Купала на Хрестителя утопіте і огненне скакання відкиньте, гнівається бо Хреститель на землю вашу, що в день пам’яті його попускаєте дияволу глумитися з вас же самих».

Пам’ятки XVIII ст. також згадують про заборону купальських обрядів. «Так в 1719 р. гетьман Скоропадський видав універсал, у якому молоді заборонялося збиратися на вечерниці і святкувати Івана Купала, а в 1723 р. аналогічну постанову прийняв Перемишльський дієцезійний собор».

Ця боротьба продовжувалася досить довго, але свого апогею досягла в період панування комуністичного режиму, та по при всі негаразди до наших днів дійшли обряди та звичаї, пов’язані з купальськими святами.

Витоки цього свята сягають у далеке минуле: “Іванів день, який припадав на час літнього сонцестояння і відзначався 24 червня всіма європейськими народами, належав до числа найбільш важливих календарних свят. За всіма ознаками, в сиву давнину це було вшанування Сонця – джерела тепла, світла, життя. Вже сама дата свята, ритуальні особливості вказують на зв’язки його із стародавнім солярним культом. На посудині – календарі IV ст. «Із землі полян» день 24 червня виділений серед інших двома хрестами (символ вогню), за ним ішов «громовий знак» – ним позначено день головного божества Перуна, потім атрибути жнив , яким передували різні магічні обряди».

В давнину щедрому на тепло Сонцю приписувалась магічна дія, також і його земний праобраз – вогонь – також наділявся перебільшеними властивостями, передусім очисною силою.

Обряд запалювання купальських вогнищ, розкидання головешок і попелу по полях, обкурювання димом худоби, за вказівками дослідників ці дії мають господарське спрямування і впливають на ріст рослин, дозрівання врожаю, оберігають худобу від пошесті, сприяють її плодовитості. В багатьох країнах в тому числі і в Україні був звичай запалювати обмотане соломою колесо і пускати його з крутої гори. Цілком ймовірно, що це те ж одне із залишків прадавнього вірування. Наші предки вірили, що запалене колесо є символом сонця, яке після свого найвищого стояння повертає на зиму.

Не випадково купальські вогні запалювалися на берегах річок, озер чи ставків, адже і воді предки також приписували цілющу дію і силу. Купальська магія, обливання водою, вмивання росою, мала на меті вберегти людей від різних хвороб, подарувати силу, молодість та красу. «Щоб зібрати купальську росу, бажаючі бути багатими і здоровими волочили по траві ряднину чи скатертину, яку потім викручували добуваючи чудодійну воду. Згідно з народним уявленням досить було протягнути на Івана Купала по росяній траві полотно чи мотуз із чужого поля на своє, щоб переманити «полон» (тобто врожайність) на свою ниву».

Для сучасної людини це виглядає ніби якоюсь легендою, а наші пращури в це вірили і жорстоко карали тих людей, котрі це робили.

Важливу роль в купальських обрядах та звичаях відігравала зелень та квіти. Повір’я багатьох народів , в тому числі і українців наділяли дерева, кущі, трави чарівною силою. Це пояснюється тим, що на цей час припадає вершина літа – момент повного розквіту сил землі. Все навколо розвивається, зеленіє, цвіте наливаються соками жита, пшениці та інші злаки та плоди. Звідси і побутують уявлення проте ніби рослинам як і вогню та воді властива здатність оберігати людей та їх майно від усякої напасті.

В народі побутує думка, що в купальську ніч тільки раз на рік у заростях папороті з’являється квітка щастя, рівно опівночі під гуркіт грому на якусь мить вона спалахує блакитним вогнем. Той щасливчик, що встиг її зірвати то йому відкриваються всі таємниці світу, його чекає палке кохання з найчарівнішою дівчиною, щасливий шлюб та безхмарне життя. Адже наші предки мало знали про спорові рослини, а тому гадали, що вони повинні цвісти. «У давнину люди вірили, що тільки цієї ночі рослини радіють і веселяться, як діти, а тварини розмовляють між собою людською мовою. Саме цієї ночі відбувається єднання людини з природою, і все живе тоді прагне любові та ніжності. Це найщасливіший час для зачаття дітей. На цьому святі вогню і води всі рослини набувають надзвичайних цілющих властивостей, бо в цей день земля – мати має найбільшу силу, яку віддає всім».

Вважалося що саме цього дня можна купатися, бо Іван Хреститель повиганяв з води нечистих злих духів. Люди купаються, обливаються джерельною водою, качаються в росі, стрибають через вогонь. Люди вірять, що від несміливості, боязкості, нерішучості людину очищують саме цей вогонь і вода, що Купало запрошує як молодих так і старих  скупатися, очиститися від гріхів, забезпечити собі здоров’я на цілий рік. А роса і вода цієї ночі набувають чарівних властивостей, надають краси обличчю, якщо ними вмиватись.

 «Тому на Івана голими качалися по росі, щоб набрати з травички цілющої водички – би всю хворь із себе змити, сили Івана попросити: Чоловіче Господній Іване, прийди мені у поміч. Як у водах Йорданських Богові належних омивав, так в росах пречистих умий мене грішного. Розмотай з мене хворь, намотай силу, – приказувалося 12 разів, качаючись за годинниковою стрілкою те ж дванадцять разів. Центром Іванівського празникування ставала річка. Село в якому не було річки, вважалося Богом обділеним селом. «Кров Божа сюди не тече» – казали люди».

Основним атрибутом свята є Купало і Марена. «У старих писемних джерелах Купала характеризується як поганський бог земних плодів, якому приносили в жертву хліб — основний плід землі».

 «Згідно із слов’янським міфом Марена (Морена,Мара,Марина) – це зимове божество, що морить землю стужею, а людину – хворобами і голодом, але подекуди Марену вважали старшою русалкою. Все ж таки: «Марена (Морена) – богиня весни, квітів, покровителька морів та океанів, вважалася земною жінкою Купайла. Саме тому на Купайла молодь виготовляла на свої ігрища ідолів цих двох божків. Марену вшановували з 20 лютого до 20 березня і в ніч на Купала. Про те до нашого часу Марена (Морена, Моряна, Марина) дійшла як богиня чарів, смерті. Від цього імені пішов вираз «мор на людей», тобто епідемія, смерть. Від Морени, яку вшановували коло води, пішли також вирази «море», «морський». Опис статуї Морени до нас не дійшов. Маємо тільки відомості про Купальську Марену: заквітчана верба на Сході України, чучело з чортополоху і гнилої соломи в Західних областях».

Купальське святкування як правило, починається ввечері напередодні Івана Купала. Дівчата збираються в умовлене місце поблизу водоймища з вінками на голові, плетеними з живих квітів та пахучих трав. Серед цих трав обов’язково мав бути полин, який відганяє русалок та відьом. Ці вінки освячували в церкві та зберігали протягом року. Настоєм із зілля тих вінків напували хворих.

Як вже було сказано, що на Івана Купала за віруванням наших предків набуває магічної сили сонце. Вони вірили, що в цей день «сонце купається у воді», тому й вода, як і вогонь, має освячуючу силу. Тому молодь і стрибала в цей день через вогонь і купалася у водоймищах. «Першими через вогонь стрибали хлопці, а хто відмовлявся то існувало повір’я що хворітиме цілий рік. Коли вогонь стає менший, то починають стрибати дівчата, а також хлопці та дівчата парами. Пара що тричі стрибне, не торкнувшись вогню побереться і щасливо житиме в шлюбі. У багаття кидають траву чорнобильник, щоб здійснювались всі бажання. Із давніх давен збереглася в народі традиція робити з соломи опудало Купала. Голову йому ліплять із глини, чіпляють вуса, розкарбовують щоки».

Але повернемось ще до багаття, його розкладали тільки хлопці і намагалися його розпалювати на пагорбах, щоб було ближче до сонця. Багаття старались розпалювати як найбільше. Вважалося чим вище горітиме полум’я, тим багатшим буде урожай хліба.

Як вже було сказано молодь стрибала через вогонь, тому що цей вогонь вважався священним, оскільки був ніби земною подобою сонця, а тому й стрибали через нього, щоб очиститися перед початком жнив, бути сильним та здоровим. Настрибавшись через вогонь, головні атрибути купальського свята Купала і Марену урочисто спалюють, або кидають у річку. Після спалення або втоплення Купала і Марени дівчата тікають від хлопців ворожити. Дістають із запазух заздалегідь підготовлені свічі, прикріплюють їх до вінка, а потім ті вінки пускають на воду. Тоді уважно спостерігаючи за тим як пливе вінок визначали подальшу долю.

 «І ось темної купальської ночі на спокійній поверхні води пливуть десятки вінків і золотистими вогниками, віщуючи дівочу долю. У який бік пливе вінок там І жених, якщо вінок пливе рівно спокійно – сімейне життя дівчини буде благополучне, якщо ж перевертається або чіпляється за будь-що – життя буде важким. Потоне вінок – прикмета погана. Хлопці ті вінки виловлюють і розшукують по них дівчат, бо за сценам свята той хто розшукає дівчину , має поцілувати її». Також плели вінки з богородської трави, святили їх у церкві та зберігали протягом усього року. Хворих людей чи тварин напували настоєм із зілля тих вінків.

За іншими прикметами: «Якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а як потоне, – заміж не вийде взагалі. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, те значить, що дівчина заміж піде».

Але крім цих повір’їв про дівочу долю є ще ряд інших: «Скажімо якщо на передодні Купала призахідне сонце не ховається за хмари, а день був ясний то й рік буде веселим бо сонце не розгніване»; вода протягом дня «як сметана», себто тепла – ще й йтимуть дощі на врожай; побачиш на Купала досвіткове яскраве сонце – матимеш статки протягом року; якщо купальські вогні враз спалахнуть – село обминуть хвороби, а коли полум’я «женеться вгору» – на високий врожай; потрібно кинути в огіркові зарості шматок поламаного вільця од Марени, щоб був добрий урожай огірків; якщо дівчина першою набере в громадській криниці води й подивиться на себе – хлопці її любитимуть ; до сходу сонця юнка накопає тирлича і змиє ним волосся – вийде заміж за свого любого, лагідно проведеш увесь день – матимеш добрих друзів; якщо ненька щороку робитиме купелю з купальських квітів і купатиме в ній немовля, то воно завжди буде розумним, його любитимуть і воно не хворітиме…».

В народу до сьогоднішнього дня збереглося багато повір’їв і прикмет пов’язаних із купальським святом. Досить поширеним в Україні є звичай, який забороняє матерям в яких померли діти, їсти черешні та вишні до Купала. Це пояснюється тим, що на тому світі Христос і Мати Божа всім дітям небіжчикам роздають на Івана черешні та вишні. Залишаються обділеними тільки ті покійні діти, чиї матері порушили заборону.

Також в народі побутує думка, що людина котра народжена в день купальського свята обов’язково повинна бути високого зросту, мати добру пам’ять, розум, кмітливість, ненавидіти фальш, пияцтво, ненажерливість. Тут ми ясно можемо побачити як простежуються риси характеру святого Пророка і Предтечі Хрестителя Господнього Іоана.

До числа так званих незвичайностей можна віднести ще й така твердження про «Іванову (подекуди – Адамову) головку» – дрібна срібна монета, що її нібито можна знайти вранці на Івана Купала під стеблом жита, з якого виросли два колоски. Володар такої монети, за народним уявленням, ставав щасливим, міг легко вполювати звіра, знайти скарб».

В основному в системі народнопоетичних уявлень, котрі пов’язані з купальським святом можна виділити велику групу вірувань та прикмет аграрно-магічного спрямування, котрі пов’язані із турботами селянина землероба про долю майбутнього врожаю та про добробут. Деякі зразки народнопоетичної творчості увібрали в себе досвід, спостережливість і мудрість багатьох поколінь, набули форми прислів’їв, своєрідних поряд селянинові. Так наприклад за погодою в день купальського свята намагаються передбачити врожай зернових культур, фруктів та овочів.

 «На Чернігівщині вважали, що суха погода на Івана Купала віщує неврожай ярини – жита чи пшениці, посіяних на весні. Якщо на Івана йде дощ – то будуть мокрі жнива. На Одещині вірили, що дощ на Івана Купала шкодить посівам та баштанам, внаслідок чого хліба родять «із запалими зернятами», а гарбузи гниють. Аналогічні прикмети зафіксовано також на території Кіровоградської області: коли на Купала погожа днина, то чекай урожаю на городину, коли ж дощ, то кавуни будуть плямистими і гнитимуть. Сонячна погода в день Купала, за народним переконанням означала, що цього року добре вродять горіхи, а дощова – віщувала їх неврожай. Ця прикмета мала загальноукраїнське поширення,а серед лемків набула навіть форми прислів’я: «Як Ян дойджливий, то оріх червивий».

 «Коли й до Йвана просо з ложку, то буде і в ложку», «Коли на Івана гримить грім, то горіхи будуть порожні й буде їх мало»; «Годуй мене до Йвана, зроблю з тебе пана» – «радять» бджоли пасічникам».

У народних прикметах переплітаються реальний трудовий досвід народу з ілюзорними уявленнями, поєднуються раціональні елементи з намаганнями містичними засобами зробити бажане дійсним. Яскравим прикладом цього є ось таке дивне повір’я, яке повинно стимулювати ріст капусти. «Де здохне кінь, то беруть череп і несуть на грядки, щоб капуста така головата була. Це роблять на Івана Купала».

Своє майбутнє життя, свій добробут селяни передбачали ще і за допомогою птахів. Зокрема з допомогою зозулі. «Як зозуля кує до Івана, то буде осінь погана, а якщо до Петра, то буде тепла».

Аналізуючи купальську обрядовість ми бачимо, що тут фігурують ритуали котрі пов’язані з вогнем, водою, рослинністю, але також прослідковується в цих обрядових діях мотиви шлюбу, передбачення майбутнього подружнього життя, ворожіння про долю. Так в народі вірили, що довідатися про майбутнє можна на основі спостереження за деякими природніми явищами: «Як на Купала грім загримить, то на хлопців поморок буде – ні одна дівчина цього року заміж не вийде».

Купальське свято – це одна з найважливіших дат в народному календарі, котрий створений багатовіковим досвідом нашого народу. Це свято органічно входить у структуру традиційно-побутової духовної культури народу, яка своїм генетичним корінням сягає сивої давнини. Купальські звичаї, обряди та ритуали, як і багато інших звичаїв та обрядів нерозривно пов’язані з побутом народу і спричинені практичними та життєвими потребами людей. Насамперед ці практичні інтереси і потреби виражалися у забезпеченні урожайності, захисті обійстя від усякого лиха, а також з допомогою різних ворожінь передбачити майбутнє.

Не останню роль в купальській обрядовості відігравала магічна практика, яка пов’язана з усвідомленням життєтворної енергії сонця, як найважливішого джерела життя. А оскільки 24 червня за старим стилем, або 7 липня за новим, сонце досягло зеніту своїх можливостей, то в уяві людини воно асоціювалося з вогнем. Саме тому і розпалювалися купальські вогні, водилися навколо них хороводи, різні танці. Так стрибаючи через вогонь, купаючись у ріках і купаючись у купальській росі молодь намагалася почерпнути для себе життєтворчої сили, та позбутися хвороби і захистити себе від злих сил. Але з часом багато забобонних уявлень купальського свята стали відмирати. Вже в XX ст. купальські ритуали побутують дуже мало на Україні. Перекази про відьом, чарівні трави існували» хіба що в пам’яті старожилів.

 «Рослини, які збирали дівчата 23 червня, стали використовувати головним чином для гадання. Знаходили 12 або 24 рослини з числа рідкісних трав і клали їх під подушку – щоб приснився милий. Згодом втратило своє значення і це гадання на купальських травах. Рослини почали використовувати для відлякування реальної нечисті – тарганів, блощиць та бліх, мух, молі, тлі тощо. 3бирали переважно полин, пижмо, папороть орляк, тобто рослини які мають інсектицидні (отруйні) властивості. А згодом юнаки і дівчата стали цуратись популярних раніше гулянь».

Слід зауважити, що наші давні предки мало знали про спорові рослини, а тому вірили, що вони повинні цвісти. За повір’ям людина, що знайшла цвіт папороті, стає всезнаючою і всевидющою. Папороть нібито цвіте тільки одну мить у ніч на Івана Купала, а тому знайти цю квітку дуже важко, тим більше, і той цвіт береже від людей нечиста сила. Отже, хто хоче здобути цвіт папороті, той мусить перехитрити самого чорта.

На даний час це купальське свято, яке в давнину святкувалося досить урочисто, призабулося. Хоча зараз свято Івана Купала набуває нового значення як засіб ідейно-естетичного та морально-етичного впливу на сучасну молодь. У наш час народні звичаї святкування Івана Купала відроджуються. Однак дбаючи про відновлення цього свята слід повніше і вдумливіше його організовувати використовуючи при цьому кращі елементи християнських та народних традицій.

Але все ж таки хотілося б нагадати, що переважна більшість українського суспільства вважає себе християнами, тому кожен християнин повинен пам’ятати, що свято Івана Купала припадає в час апостольського посту, коли потрібно переосмислювати своє життя прагнучи до благочестя, а прикладом чи взірцем для кожного християнина повинен бути святий пророк і Предтеча та Хреститель Господній Іоан, Різдво якого у цей день святкує Свята Церква, тому святкувати цей день Різдва святого пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана потрібно найперше участю в Літургії, добрими ділами та молитвою до цього найбільшого, як сказав Христос, чоловіка серед народжених від жінки: «Святий Пророче і Предтече Спасів Іоане моли Бога за нас!».

свяш. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП