Сьогоднішні засоби масової інформації дуже часто нам подають різні катаклізми, різні нещасні випадки, у яких ми стикаємось із таким явищем як смерть це змушує нас із страхом задуматися над таким явищем як смерть. Чому це відбувається, а це відбувається тому, що в нас немає любові до Царства Божого, не горимо бажанням осягнути вічні блага, Царства Небесного, які дарує нам Господь. Ми віддаємо перевагу радостям земного життя. Більше того, ми не боїмося гієни вогненної, а тому і боїмося смерті. Ми не знаємо, а точніше сказати не бажаємо знати яка нестерпна важкість посмертного покарання і тому боїмося не гріха, але закінчення життя тобто смерті. Якщо б страх перед гієною поселився в наших душах, гріх би не міг увійти у наші душі. Хто насправді боїться гієни, той ніколи не впаде у вогонь гієнський.
Хто боїться смерті, а не гріха, що спалює совість (1Тим.4.2), відчуває дитячий страх. Адже малі діти, часто не бояться того, чого дійсно потрібно остерігатися. Їх не лякає вогонь, і вони без страху протягують руки до запаленої свічки.
Що ж таке фізична смерть? Це те саме, що зняття одягу: тіло, подібно одягу, одягає душу, і через смерть, ми розлучаємось з ним на деякий час, щоб отримати його в найсвітлішому вигляді під час другого і славного пришестя Христа. Що таке смерть? Тимчасова подорож, сон, що триває довше ніж звичайний. Якщо боїшся смерті, то бійся і сну, якщо журишся за померлими, то журися і над тими, що їдять і п’ють – бо те і друге властиве для людини. Не турбуйся про те, що буває за законами природи, турбуйся більше про те, що походить від злого самовиявлення. Не плач над померлим, але плач над тим, що живе в гріхах.
Якщо б ми мали чисту совість – нас ніщо б не злякало, ні біда, ані навіть сама смерть. Хто живе добродійно, нічого не може пошкодити, і позбавити внутрішнього спокою того чия душа живиться благими надіями, ніщо не може вкинути у відчай. Насправді яке зло може бути вчинене людині в цьому світі? Умертвляють її тіло, але воно знову воскресне. Християнин з радістю очікує смерті, тому що через неї він скоріше з’єднається із своїм Господом. Єдиною нашою скорботою є те, що нас затримує велика кількість гріхів і через них ми не осягнемо Царства Небесного.
Тому перестаньмо плакати над смертю, а плачмо над своїми гріхами, щоб загладити їх покаянням. Для того дана нам печаль, щоб допомогти позбавитися від наших гріхів, а не для того, щоб сумувати і боятися смерті. Тож не біймося смерті, але оплакуймо свої гріхи. Жити грішно це злочин проти Бога. Якщо ми змінимося, будемо піклуватися про свою душу, залишмо гріхи, то ніщо в цьому світі не зможе причинити нам зла, а головне ми втратимо страх перед смертю.
свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП