Сьогодні, 6 серпня, Церква вшановує пам’ять святих страстотерпців князів Бориса і Гліба – синів рівноапостольного князя Володимира Великого, просвітителя Київської Руси-України. Сьогодні 1000 років від їх мученицької блаженної кончини. Агіографічна традиція, як і літописна, зберегла для нас чітку розповідь про вбивство князів їхнім братом Святополком, якому дали прізвисько Окаянний.
Правда, є і інші версії вбивства, які переважно грунтуються на варяжських джерелах, на так зв. «сагах». За однієї із таких версій князів «погубив» Ярослав Мудрий. Факти, версії для істориків важлива річ. Але нажаль ті, хто пишуть нашу давню історію, не завжди відчувають духовно-психологічний стан суспільства києво-руської доби, часто його демонізуючи, приписуючи князям і їх літописцям давньої Руси-України політичну кон’юктуру у переписуванні літописів, фальсифікації подій.
Так, я не зовсім відкидаю ці факти і не ідеалізую тих часів, але ж і не прибічник тотальних фальсифікацій в добу києво-руської історії. Треба завжди пам’ятати, що духовно-ціннісні орієнтири тих часів були зовсім іншими від теперішніх. Православна Церква в Київській Русі-Україні сформувала своєрідну філософію життя, яку згодом на початку ХІІ ст. кн. Володимир Мономах назвав мудрістю “страху Божого». «Ця філософія була сформована у тодішніх перлинах нашої церковної писемності, тримала у вічній напрузі дух тодішньої державної еліти і була зібрана у різних «Грамотицях», «Поученіях», «Словах», «Ізборниках» і «Патериках». Символи, слова і образи, зосередженні в цій києво-руській літературі були знаряддям масової сугестії і творенням національної душі та самоідентичності українського народу», – писав Дмитро Донцов.
Але повернемось до наших страстотерпців князів Бориса і Гліба. Пошанування (культ) святих мучеників у давній Русі-Україні був надзвичайно великий. Це були перші канонізовані святі на Русі, шанування яких розпочалося з низів від простого християнського люду. З їх іменами вимірювалось святість, благочестя, вміння правдиво керувати державою. З часів Петра І, в імперський період, Борис і Гліб перестали бути найбільш шанованими святими князями. Вони поступилися Александру Невському та Андрею Боголюбському. Поступилися вони і перед своїм батьком, рівноапостольним князем Володимиром, хоча його культ в імперську добу був більш локальним, київським. Відвідуючи виставку російського художника Ільї Глазунова, ще тоді прем’єр-міністр Російської Федерації Владімір Путін, угледівши зображення князів Бориса і Гліба, наголосив на тому «что они не могут для нас быть примером». Звичайно, що для теперішньої кремлівської ідеології їх подвиг абсолютно не підходить
Для українського народу святі страстотерпці залишаються князями миру. У народних думах вони постають «божественними ковалями», які змайстрували для людей першого плуга. Вони переможці страшного змія-диявола. Браття цілителі і помічники у вирощуванні врожаю: «На Бориса і Гліба берися до хліба».
Отож берімся до плуга і мирного хліба!
Високопреосвященний Владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський