Догмат – це не якісь теоретичні вчення, незалежні від життя християн, а тісно пов’язані з їхньою моральністю, тобто з усім їхнім життям. Ми це зможемо далі побачити.

І. Термінологія

Коли розпочинаєш розгляд якогось питання, необхідно визначити значення кожного терміну, бо «початок мудрості полягає у дослідженні імен», за словами мудрого Антисфена. Тому й тут ми маємо визначити, що ми маємо на увазі під термінами «догмат» та «етос-моральність».

Слово догмат походить від дієслова δοκῶ, який означає віру, думаю, я маю переконання, і цим словом оголошується фундаментальний принцип, що виражає наукову істину, політичний, громадянський факт. У християнстві під словом «догмат» розуміється вчення з фундаментальних питань віри, яке вважається таким, що має абсолютний авторитет. Указ Цезаря Августа переписати всіх жителів Римської імперії називається догматом – δόγμα. «У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ (δόγμα) зробити перепис по всій землі» (Лк. 2:1) [1].

У «Діяннях Апостолів» терміном догмат описуються, позначаються рішення Апостолів, прийняті на першому Апостольському Соборі, тому написано: «Проходячи ж по мiстах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами i пресвітерами в Єрусалимі». (Дії. 16:4).

У цьому вся сенсі рішення Вселенських Соборів також називалися догматами. Однак по суті рішення з основних богословських питань називаються мовою Соборів оросами-віровизначеннями — οι ὅροι. Слово віровизначення-ὅρος, пов’язане з кордонами, означає межі між істиною та оманою. Навіть наука проводить межі між реальним та уявним. Богословською мовою, наприклад, термін ὁμοούσιος-єдиносущий вказує на те, що Слово має ту ж сутність, що і Отець, і нестворена. Це істина, а за цією термінологією криється помилка, брехня.

Помісні та Вселенські Собори, окрім термінів, також склали священні Правила. Ороси-догмати відносяться до тріадологічних, христологічних та еклезіологічних питань, при цьому вживається словосполучення «викликали Святого Духа і нам», а священні Канони відносяться до єдності Церкви і до шляху християн-членів Церкви до засвоєння спасіння і при цьому вживається головним чином фраза «виразив Собор. Фактично священні Канони — це переведення догматів у церковне життя та спосіб, за допомогою якого християни можуть застосовувати ці догмати у своєму особистому житті. Саме з цієї точки зору погляду ми повинні розглядати священні правила, а не через юридичні процедури.

Слово ἦθος- вдача, етос означає якість характеру людини. Це слово у множині, мораль, відноситься до форм поведінки та сприйняття людей і суспільств, і коли вони фіксовані та впорядковані, вони називаються звичаями.

Святитель Ігнатій Богоносець в одному зі своїх послань говорить про християн, пов’язаних з Христом, які мають «богоподібність Божу» (ὁμοήθειαν Θεοῦ). Зокрема, він пише: «Всі ви, прийнявши богоподібність Божу, висловлюйте спічуття один одному, і не дивіться на ближнього вашого за тілом, але в Ісусі Христі любите один одного на віки віків». Тут «подоба» означає христоцентричне ставлення, життя у Христі.

Аристотель використовує слово «етика» у своїх працях і досить відома так звана його «Етика — Ἠθικά». Як слово воно походить від слова етос-ἦθος і пов’язане зі звичаєм-ἔθος, і вказує на особливий стан людей, їх спосіб життя і пов’язане зі звичками та аскезою.

ІІ. Зв’язок догмату та моральності.

Існує тісний зв’язок між терміном догмат і етос-ἤθους, який би не був зв’язок між теорією та практикою. Вчений використовує експеримент і приходить до результату, укладеного у вигляді пропозиції, а потім кожна людина отримує можливість використовувати цю пропозицію як принцип перевірки експерименту на собі. Те саме можна сказати і про співвідношення догмату і моралі. Догмат є виразом досвіду людей, які досягли обожнення, він стає способом життя, тому християни через етику, моральність можуть досягти споглядання.

Я наведу деякі святоотцівські цитати, щоб наочно показати взаємозв’язок догмату та етики-роблення (δόγματος καὶ τοῦ ἤθους – πράξεως).

Святитель Григорій Ніський в одному зі своїх листів, посилаючись на наказ Христа Своїм учням, щоб вони навчали «йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мт. 28: 19-20), як говорить: одне полягає до передачі хрещеному рятівних догматів віри нашого життя, а інше — у життя наше за допомогою дотримання його заповідей»

Це означає, що хрещення тісно пов’язане з дотриманням Христових заповідей. І далі він пише, що диявол всю свою увагу приділив тому, як би йому ввести людей в оману головним чином у справі догматів віри, тому що, отже, через це відбувається зміна життя християнина. Ось чому св. Григорій Ніський радить тим, хто зацікавлений у своєму спасінні, не відступати від простоти перших слів, оскільки слід визнавати «у душі Отця і Сина і Святого Духа», особи яких не є однією поліноміальною іпостассю, але кожна особа Святої Трійці є іпостассю.

Св. Кирило Єрусалимський пише, що. Бог хоче, щоб людина дотримувалася догмати, але й здійснювала добрі справи, тобто жила справжнім життям. Анастасій Сінайт пише, що досконалий християнин — це «справжній дім Христовий, що складається з добрих діл і догматів благочестя».

Святий Максим Сповідник, говорячи про християнський шлях спасіння, говорить, що він досягається трьома способами, а саме дотриманням заповідей, збереженням догматів та вірою у Святу Трійцю. І далі він пояснює, що заповіді, коли їх застосовують, відокремлюють розум від пристрастей (очищення), вчення знайомлять нас із пізнанням сущого (освіта), а віра зводить людину до вчення про Святу Трійцю (обожнення — κάθαρση). В іншому місці він каже, що Христос через заповіді робить людей, які їх дотримуються, безпристрасними, а через божественні догмати дає їм просвітництво пізнання (φωτισμὸ τῆς γνώσεως)».

На думку преподобного Іоана Сінаїта, глибина догматів не досліджується [2], а це означає, що догмат не просто теоретичне вчення, загальний термін, але має ціле життя. І далі він каже, що розум безмовного-ісихаста стрибає і занурюється в навчання не без небезпеки [3]. Як небезпечно плавати в одязі, так небезпечно торкатися богослов’я пристрасній людині [4]. Як плавець скидає з себе одяг, щоб плисти, так і людина, щоб зрозуміти догмати віри, має звільнитися від пристрастей.

Св. Григорій Сінаїт пише, що «віровчення Православ’я таке: два вчення віри видно і пізнаються зі стану чистоти – трійці, я кажу, а також двійці». Говорячи про трійцю, він розуміє Триєдиного Бога, «трійцю, як єдність, яка смутно і смутно розглядається і пізнається», а під двійнею він розуміє дві природи в особі Христа «в одній іпостасі», т.е. е. один Син і раніше втілення, і після втілення у двох природах, сповіститься і бачиться, у двох волях, божественної та людської, що прославляється несумісна». Тут необхідно підкреслити, що ці вчення можна побачити і пізнати «з чистоти», а отже, вони припускають абсолютно чистоту серця та Боже одкровення. Це не логічне прийняття теоретичного вчення, а одкровення Бога людині, що змінює всю його істоту. І в іншому місці він пише: «слава Богові істинному, і правдиве пізнання тих, що його мають; досконалістю догматів це і є православ’я».

Фактично можна сказати, що воно відбувається завдяки відродженню людини, за благодаттю Божою і свободою людини, а потім Бог відкриває Себе людині. Ми бачимо це в житті Мойсея, що зійшов на гору Сінай, зійшов у пітьму, побачив Бога, Сущого, прийняв закон і передав його людям, щоб і вони, застосувавши закон, могли бути приведені до зору Бога. З цього погляду трактується життя Мойсея святим Григорієм Ніським у його праці «Про життя Мойсея». Це ми бачимо і в апостолів, які прожили три роки поряд із Христом, після відмови від будь-якого зв’язку зі світським життям, троє з них досягли гори Фавор і побачили славу Його Божества. Але всі, крім Юди, досягли та пережили таємницю П’ятидесятниці. Шлях людини до взаємин і спілкування з Богом — те, що називається етикою, яка, як побачимо далі, пов’язані з аскетизмом.

Посилання:

[1] Ἐγένετο ἐν ταῖς ἡμέραις ἐκείναις ἐξῆλθε δόγμα παρὰ Καίσαρος Αὐγούστου ἀπογράφεσθαι πᾶσαν τὴν οἰκουμένην

[2] ὁ βυθὸς τῶν δογμάτων εἶναι βαθύς

[3] «розуму безмовника не безбідно в неї пускатися». Лісвиця духовна. Чернівці, 2014. Слово 27.10, ст. 216

[4] Там же, Слово 11 «Небезпечно плавати в одязі, небезпечно і торкатися богослов’я тому, хто має яку-небудь пристрасть».

Митрополит Навпактській і св. Власія Єрофей (Влахос).

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»