Дорогі отці, дорогий Український народе не створюймо свідомо собі проблеми на основі Церкви. Імперія, якою ми були полонені, розвалилася. Історія знає багато суспільних перемін. Імперії створювалися і розвалювалися, але не без Божого провидіння. Назвімо до прикладу імперію Олександра Великого. Вона розділилася на чотири імперії, але ізраїльський народ не звертав на це уваги, а жив, – з кривдами, муками, у боротьбі з неправдою, – але своїм релігійним духовним життям. Народ ізраїльський не поривався за підпорядкування владі імперії.

Війна в нашій уяві завжди є зло, пролиття крові, руїна житла, а найтяжче переміна психології людини. Це завжди трагедія, травма душевна. Але це в наших судженнях. Ми щось недобачаємо. Олександр Македонський, будуючи імперію, зруйнував кордони дрібних держав і всюди насадив грецьку мову і культуру. Та коли Христос прийшов благовістити Євангелію, то дорога для проповіді Євангелії Христової була відкрита завдяки грецькій мові. Тільки тоді проповідники Христової Євангелії зрозуміли користь геополітичних змін. Мова Євангелія була доступна для всіх сусідніх народів Юдеї. Невже на землі щось робиться без Божого благовоління? Ми зараз не вміємо побачити Божої дії на благо суспільства, а наші нащадки побачать і засудять нас, що ми протестуємо Українську Церкву, яка відродилася не без волі Божої.

Імперія вмирає. Ніхто не може вирятувати її від ганебної смерті. Вона сама собою задихається, у власному безладі. Це властиво пихатій імперії. Безбожна імперія захотіла гараздувати, розкошувати без Бога, без Божої моралі. Так в безпорадності гинули всі імперії. Про це свідчить історичний досвід. Після розвалу імперії життя людське якось формується і продовжується. Ми свідки і очевидці фатального розвалу гордої імперії, яка претендувала на світовий, на планетарний розмах. Після її розвалу у нас життя якось налагоджується. Немає потреби плакати за померлою імперією.

Коли розвалилася безбожна імперія, то її вірні сини, що присмокталися до її блага, не встигли нагребти жиру, не очікували, що так скоро їх відлучать від ситних грудей, прийнялися проклинати тих, які на їхню думку розвалили «большую страну». Для віруючої людини було дуже смішно. Богоборці були не кваліфіковані атеїсти. Якщо Бога немає, немає духа за вченням атеїзму, навіщо прокльони? Хто їх виконає? Хто змусить винуватих, проклятих страждати, гинути? Духа ж немає.

Ми пережили розвал системи імперії, але життя продовжується. Господь ще благоволить до зіпсутого людства планети. Людство повинно прийняти ту систему, яку Господь подасть в іншій політичній структурі. Ми говоримо переміг той чи інший, а перемагає той, хто бореться за святу правду. Святе Письмо подає, що коли денниця проголосив заклик за трон в Небі на сході, проти нього виступив слабший за денницю силою архистратиг Михаїл, але за правду в Бозі; і перемогли слабші (Іс.14:13). За зразком небесної боротьби відбувається протиборство на землі і перемагає той, хто стоїть на стороні святої правди і Бога. Після розвалу імперії налагоджується інша система існування. Система мусить бути. Людство в цьому світі не вміє інакше жити. Ми мусимо визнати те, що Господь дозволяє. А Господь дає те, що ми заслужили; те, що ми здатні сприйняти, в чому зуміємо духовно визріти.

Пророк Захарія настановляє, що прогнівався Господь на батьків ваших великим гнівом. І Церква сьогодні зобов’язана сказати і каже слова Божі з уст пророка Захарії: так говорить Господь Саваоф: наверніться до Мене, … і Я повернуся до вас, … Не будьте такими, як батьки ваші, … вони не слухали і не дослухалися до Мене. Батьки ваші — де вони? (на жаль загинули на чужині, в полоні) Слова Мої і визначення Мої, які заповів Я служителям Моїм, пророкам, хіба не осягли батьків ваших? і вони наверталися і говорили: «як визначив Господь Саваоф вчинити з нами за нашими шляхами і за нашими ділами, так і вчинив з нами».

Господь карає і милує як люблячий Батько. Коли Господь хотів піднести народ ізраїльський в честі серед народів, то допустив, щоб їх поневолив Єгипет. А потім на Єгиптянах показав силу і славу істинного Бога, чим утвердив у вірі народ ізраїльський і багато сусідніх народів поневолі змусив визнати, що Бог ізраїльський є Бог Сотворитель неба і землі.

Господь покарав народ, але покаранням утвердив у вірі і знову милосердиться над Своїм народом. Чи не бачимо, що теж саме переживає і український народ. Господь Бог устами пророка знову промовляє до нас сьогодні. «Возревнував Я за Єрусалим і за Сіон ревністю великою; і великим обуренням обурююся на народи, які живуть у спокої; бо, коли Я мало прогнівався, вони посилили зло. Тому так говорить Господь: Я повертаюся до Єрусалима з милосердям; у ньому спорудиться дім Мій, — говорить Господь Саваоф» (Зах.1:10). Не примушуймо Бога дуже прогніватися, послати велике покарання на нас.

Господь промишляє про всі народи, в тому числі й про Український народ. Український народ до появи Росії мав велике минуле. З могутньою Візантійською імперією говорив як рівний з рівним. Коли князь Володимир хотів хреститися сам і хрестити Русь, то розмова була на рівних. А потім Москва почала підніматися, наступила доба панування Московії. Тепер Росія мусить впасти як впала Візантія. Візантія хотіла за рахунок християнства розширювати межі імперії. Помилилася. Христос не прийшов будувати владолюбцям імперії, а спасати людей поневолених пеклом. Так Росія поставила Церкву Христову, а може й Самого Ісуса Христа на сторожі своєї атеїстичної імперії. Хто хотів бути єпископом в Російській Церкві, той мусів їхати за кордон, в чужу державу і там виконувати якісь політичні доручення і тільки після того, як виконав, назвемо це «дипломатичним дорученням», міг стати єпископом російської Церкви. Єпископів на кордоні не перевіряли, бо вони виконували доручення імперії. Через те сьогодні такі рясні сльози за імперією. Вони доручення виконали, а благо не отримали. Господь імперію розвалив і вони залишилися обманутими. Хоч єпископами стали, але не отримали ще те, що їм обіцяли. Так, коли будемо служити імперії не приймемо нагороди в небі (Мт. 6:16).

Пророк Захарія побачив: ось летить сувій. І сказав ангел мені: що бачиш ти? Я відповів: бачу сувій, який летить; … Він сказав мені: це прокляття, що виходить на лице всієї землі; бо всякий, хто краде, буде знищений, як написано на одному боці, і всякий, хто клянеться неправдиво, знищений буде, як написано на другому боці. Я навів його, — говорить Господь Саваоф, — і воно ввійде у дім злодія й у дім того, хто клянеться Моїм ім’ям неправдиво, і перебуватиме у домі його, і знищить його, і дерева його, і камені його (Зах.1).

Злодії і брехуни згідно пророцтва Захарії будуть засуджені — чи це мирянин чи чиновник у кабінеті, чи священик, чи єпископ. Господь винятку не зробив. Скільки неправди вилилося на Українську державу, на українську мову, на українську Церкву, на Український Народ протягом лише останніх тридцяти років. Невже Господь не бачить? Мова базарна… Церква катафальна… Томос – термос…

В такій грі криється дуже велика небезпека. Так в Росії переписувачі Церковних книжок наробили помилок, а коли книги виправили, частина росіян виправленого тексту не визнали і залишилися старообрядцями. Цей розкол вже існує кілька століть. Пекло не дрімає. Злий дух будь-яким методом відриває від єдності Церковної, щоб людину погубити. Так народ ізраїльський дві тисячі років чекав на прихід Месії, а коли Месія прийшов, то вони Його розіп’яли і чекають на іншого месію, на антихриста. І вони це роблять свідомо, бо вже за дві тисячі років побачили, що все діється робиться так як Христос передрік. Невже й ми, українці будемо собі на сором, на ганьбу нашим дітям в Церкві плакати за атеїстичною імперією і робити розлад у суспільстві?

Дорогий Український народе, не ганьбімо історії України. Невже не віримо, що над Україною чуває ласкаве Боже провидіння. Імперія дуже спритно захищає свої інтереси нашими руками. Своїми руками перевернула нашу історію і нею нашу свідомість. Навчила нас ненавидіти свою культуру, свої традиції, звичаї властиві українцям. Всі історичні цінності, які могла досягнути, знищила або вивезла в Росію. Бібліотеки, архіви в Києві палила, пограбувала Чернівецьку бібліотеку, музеї, архів, між якими була й грамота боярина з історичною згадкою міста Чернівці. У Церкві всі посадові місця в Україні займали росіяни.

Але не біймося, Господь карає і милує. Він каже: «Я визначив покарати вас, коли батьки ваші прогнівали Мене, і не відмінив, так знову Я визначив у ці дні зробити добре Єрусалиму і дому Юдиному; не бійтеся!» Коли ми молилися в російській Церкві, яка стояла на сторожі богоборчої імперії, то Господь терпів нас, а тепер дав нам свою Українську Церкву. Невже буде великий ущерб, якщо ми будемо хвалити Бога в українській Церкві, українською мовою, приносити Йому поклони, молитви, служити Йому? Це ж те саме святе Православ’я, визнане світовим Православ’ям. Але Господь ще святішого служіння вимагає від нас, якому нас імперська Церква не вчила. «Ось діла, які ви повинні робити: говоріть істину одне одному; за істиною і миролюбно судіть. Ніхто з вас нехай не думає у серці своєму зла проти ближнього свого, і неправдивої клятви не любіть, бо все це Я ненавиджу, — говорить Господь» (Зах.8:14-17).

Дорогі парафіяни, Господь хоче, щоб ми були людьми правдомовними, бо хоче, щоб ми, усі Христові Церкви, всі хто сповідує віру у Господа Бога, були в Бозі разом. У вічності не буде бундючності імперії, тюрми народів, а буде Господь в простоті, Котрий в любові керуватиме народом Божим, правдомовним. Ісус Христос — Цар Неба і Землі, Правитель Небесного Царства, але Він за немічних, безталанних Себе поставив жертвою, а немічних милує. Невже самодержавці так жертвували собою за народ, що ми десятиліттями плачемо? Може ми захопилися боротьбою та надто далеко зайшли і нам зараз не з лицем визнати свою помилку, але краще сьогодні зупинитися, вийти з брудної гри аніж мають нащадки століттями трусити нашими могилами і проклинати, пожинаючи гіркі наслідки.

Протягом останніх тридцяти років віщуни, схимники Українсько-Російської Церкви передрікали якесь майбутнє Церкви, України та собі на кривду і на сором не вгадали. Бо терафими говорять пусте, і віщуни бачать неправдиве і розповідають сни облудні; вони утішають пустим; тому вони бродять як вівці, бідують, тому що немає пастиря (Зах.10:2). Пророк Захарія застерігає: «Нехай мовчить усяка плоть перед лицем Господа! Бо Він піднімається від святої оселі Своєї».

Апостол Павло, коли Господь явився йому, горів бажанням переконати своїх ізраїльтян, братів по крові, що Христос є істинний Месія.

Пророк Давид так попереджував своїх сучасників про прадідні помилки: «Не робіть жорстокими сердець ваших, як у Мереві, як у день випробовування в пустелі, де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене, хоч бачили діла Мої» (Пс. 94:8-9)

Дорогий Український народе, не розпинаймо своє майбутнє, майбутнє Української Церкви. Потрудімось Богові на славу і своєму українському народу на користь і на спасіння, будуючи державу – Україну, розбудовуючи Православну Церкву нашого українського народу. Якщо ми десь оступилися чи обрали помилковий шлях, то такі помилки виправляються і не залишать ні рубців ні травми. Невже мало досвіду? Ми ж бо маємо вже історичну травму. Греко-католицька церква Польщею нав’язана і тіло української Церкви кровоточить по сьогодні. У кожній громадській організації є по католикові і вже процес боротьби за українську справу складніший. Вони претендують на місце української церкви, але з духом іншої церкви, іншого народу. Московська заноза не буде краща, хіба ще гірша. Доведімо свою християнську, якщо не Христову, любов до свого народу. Христос не дозволяв собі забрати хліб у дітей і кидати псам, а казав, що прийшов до загиблих дітей. Невже ми не чуємо, що Христос сказав? Апостол Павло з любові до свого народу ладен був пожертвувати своїм Небесним благом. Наслідуймо цей найяскравіший приклад любові до своїх, якщо не бачимо любові Христовою до своїх. Не забираймо духовний хліб у свого народу. Чомусь ми полюбили мачуху більше ніж рідну мати. Мачуха нас любить, коли ми її звеличуємо, а коли ми страждаємо, мачуха не бачить, навпаки, радіє. Росія має липованів, ми маємо греко-католиків. Отці, не залишить нам ще й проросійських українських липованів? Щоб не було це «постійною засідкою для святилища і злим дияволом для Ізраїлю» (1 Мак.1:36).

+ Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський (ПЦУ)