Ви — світло світу. Неможливо сховати міста, що стоїть на вершині гори.

Мт. 5:14 

Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде!

Мк. 8:34

Історія Українського Православ’я на Буковині була важкою… українці приєдналися до Київської митрополії у 993 р., і з того часу ведуть боротьбу за свою українську ідентичність. Українських православних, бо їх увесь час спробували знищити, особливо у ХІХ та ХХ столітті румуни, росіяни та католики…Але вони вижили, навіть коли їх майже поховали та повстали як «птиця фенікс з попелу» у кінці ХХ ст. ….

У 1989 р. повстала Українська Автокефальна Православна Церква, яка декларувала свою незалежність від Московського Патріархату та звернулася до Вселенського Патріарха щодо надання автокефального статусу. Одним з перших священиків, які підтримав автокефальний рух, був наш Владико Данило (на той час – о. Михайло Ковальчук), один з найбільш шанованих священиків Галичині. Владику, як маючого дуже велику пошану серед вірних, неодноразово спробували схилити до католицтва, зокрема і фінансовими спокусами, та приєднатися до УГКЦ, але він застався вірним Святому Православ’ю…

Вже кінці 1989 р. виявилася проблема нехватки єпископату відродженої УАПЦ, зокрема і на Буковині, де православні українці почали створювати парафії. Як дійсний слуга Христовий, за покликанням Спасителя, вл. Данило 28 квітня 1990 р. приймає хрест архіпастирського служіння як «єпископ Чернівецький та Буковинський» УАПЦ… Не дивлячись на відсутність підтримки місцевої влади та протидії радянських спецслужб, незабаром відбувається перше богослужіння в храмі Покрови Пресвятої Богородиці с. Мамаївців Кіцманського району. Часом, через відсутність храмів, служіння відбуваються на вулиці, часом у неспритних умовах, що не спиняє православних українців щодо присутності та підтримці свого архіпастиря.

Не дивлячись на вкрай неспритні обставини, Владико наполегливо розбудовує Чернівецько-Буковинську єпархію. Навіть коли обпиратися на офіційну статистику, тільки з 1 січня 1992 по 1 січня 1993, кількість парафій у Чернівецько-Буковинської єпархії збільшилося у п’ять разів – з 13 до 68.

Цілком природно, враховуючі жертовну діяльність вл. Данила, 16 грудня 1993 р. він був піднесений до сану архієпископа, а 20 вересня 1994 року піднесений у сан митрополита.

Одночасно, розуміючи важливість богословської освіти, Владико Данило, за підтримкою тодішнього ректора Чернівецького державного університету проф. С. Костишина, 29 грудня 1993 р., відновлює Теологічний факультет.

Однак, розвиток Українського Православ’я на Буковині зазнав дуже великих вдарів з того часу, коли Київський Патріархат очолює колишній голова Українського Екзархату Московського Патріархату Філарет (Денисенко). Зрозуміло, що його дуже муліє повага вірних до одного з перших архієреїв УАПЦ, якого він особисто позбавляв сану. Та і загалом, розвиток саме Українського Православ’я не входив у плани колишнього Київського митрополита….

Вже 30 вересня 1997 р., без жодних підстав,  рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату Чернівецьку єпархію було розділено на дві: Чернівецьку та Кіцманську. Незабаром, саме через православно-українську позицію, очільник Київського Патріархату відхиляє Владику від керування факультетом Чернівецького Університету… Загалом починається перегляд історії новітньої Української автокефалії, яка, згідно концепції колишнього митрополита Філарета, розпочалася тільки з 1992 р. Починається війна проти всіх, хто знає та може довести реальну історію боротьби за Помісність Українського Православ’я.

Разом з тим, навіть в умовах тиску та зневаги з боку очільника Київського Патріархату, Чернівецько-Буковинська єпархія продовжує свій розвиток. Вже до 2009 р. вона нараховує 127 парафій, і це кількість продовжує зростати до сьогодні. Не зупиняється і наукова діяльність, особисто Владикою та за його сприянням, перекладено та надруковано українською мовою багато богослужбової та богословської літератури. Тут варто нагадати такі фундаментальні праці як Типікон, Требник, Великий Молитвослов. Крім того, Владико благословив діяльність «Православного Духовного Центру св. Івана Богослова», який сьогодні співпрацює з науковими установами багатьох Православних Церков та світських інституцій, збираючи унікальну бібліотеку, а також надаючи вірним ПЦУ вільно знайомиться з статтями провідних богословів сучасності українською мовою.

Жертовну працю вл. Данило в розбудові та затвердженні Помісної Української Православної Церкви була високо оцінена державою. У 2006 р. він був нагороджений орденом «За заслуги» 3 ступеня, а у 2008 – орденом «Князя Ярослава Мудрого» 5 ступеня.

Не дивлячись на все перешкоди та випробування, Чернівецько-Буковинська єпархія твердо прямувала до визнання Помистності. Її делегація взяла чинну участь у Київському об’єднавчому соборі 2018 р., а також одноголосно відкинула спроби розколу, які робив колишній очільник УПЦ КП Філарет у квітні-червені 2019 р.

Підсумовуючи розвиток Чернівецько-Буковинської єпархії у її 30-ту річницю, можна констатувати, що не дивлячись на всі протидії, як зовнішні, так і внутрішні, вл. Данило впевнено веде її до об’єднання всіх православних Буковини, а також всіма силами сприяє ствердженню Українського Православ’я. Тільки за його сприянням,  в єпархії збудовано до п’яти десятків храмів. Серед них— два монастирі, у Шипинцях і Васловівцях.

Шлях, який пройшла Чернівецько-Буковинська єпархія за ці роки не був простий… Це дуже добре розуміє православні українці. Саме тому, як батька автокефалії на Буковині, Високопреосвященний владико Данило 27 липня 2020 р. був нагороджений медаллю «За служіння Україні» ВГО «Країна», а незабаром, Митрополит Київський і всієї України Блаженніший Митрополит Епіфаній високо відзначив нашого Митрополита Данила на останньому Соборі ієрархів з нагоди 1032-ої річниці Хрещення Руси-України. Блаженніший вручив владиці Данилу орден архістратига Михаїла 1-го ступеня з нагоди 30-ліття Чернівецько-Буковинської єпархії та архієрейського служіння.

Сьогодні ми вже домоглися канонічного визнання Помісного статусу Київського Православ’я – Православної Церкви України. Ми впевнено та сміло крокуємо далій, до об’єднання всіх православних України, до відновлення нашої богослужбової традиції. Нам є що святкувати у день 30-ї річниці та ми впевнено дивимося у майбутнє, бо з нами Бог і Україна!

прот. Сергій Горбик, «Православний Духовний Центр св. Івана Богослова»