Тема, яку я хочу озвучити, – актуальність святогірських традицій в сучасному чернечому житті – це велика і дуже важлива тема, яка в останні роки стала предметом великої кількості досліджень.

Свята Гора пережила важкий період: до 1960-х років не тільки у монастирі святого Пантелеймона, але й у всіх афонських монастирях були складності з приходом нових ченців. Молоді люди не прагнули до чернецтва. Святогірське чернецтво багато хто вже тоді готовий були поховати. Але Задум Божий і допомога Божої Матері зробили так, що знайшлися люди, які послужили відродженню Святої Гори.

Самі по собі вони не мали мети відродити Святу Гору, але, самі переживши духовне відродження на Святій Горі, вони явили свій досвід для продовження її традиції. Я хочу сказати, що традиція Святої Гори є не чим іншим, як традицією Святої Православної Церкви. І коли ми говоримо про традиції Православної Церкви, ми говоримо про Христа, досвід пізнання Якого нам передали наші Святі Отці. Досвід пізнання Христа саме і зберігся у чернечій традиції.

Коли всі стали говорити, що час Святої Гори закінчився, тоді мала кількість святих старців з’явилися світу. У той період на грецькій землі чернече життя зводилася до якогось набору моральних та юридичних правил, відчувався великий вплив протестантської етики, а ці отці зі Святої Гори говорили, що мета життя з Христом – отримання Божественної благодаті. Те ж саме, що говорив святий Серафим Саровський та всі святі Церкви. Вони говорили про таїнство Божественної благодаті, вони показали шлях, спосіб, яким Божественну благодать може отримати кожна віруюча людина. Вони говорили про дію Святого Духа в серці людини, про помилки, про подвижництво, про освіту, обожнення. Вони показали сутність життя у Христі, а не якісь зовнішні ознаки. І результатом було те, що світло засяяло у темряві цих років, і багато молодих людей, які прагнуть і шукають Христа, стали приходити на Святу Гору до певних старців, щоб дізнатися, побачити – чи дійсно цей досвід Божественної благодаті можливо пережити людині; чи можуть й вони його знайти, живучі серед цих людей.

Наші отці і самі були духовними дітьми інших святих отців, які жили раніше за них, – як, наприклад, святий Силуан, старець Йосип Ісіхаст і багато добродійних старців, що залишили нам своїх духовних дітей: старця Єфрема Катунакського, старця Йосипа Ватопедського, старця Харалампія, отця Василя з Іверського монастиря, отця Єремію, що недавно спочив. Всі ці отці були духовними дітьми інших старців. І вони могли сказати, що те, що вони прийняли, вони передали далі. Тому сенс традиції – прийняття і передача. Якщо ти не прийняв щось, ти не можеш цього в свою чергу передати. Як казав апостол Павло в Посланні до Коринфян: «Я прийняв від Господа те, що передаю і вам» (1 Кор. 11:23). Ці старці передали святогірські традиції, які вони прийняли як найкоштовну спадщина від своїх духовних наставників.

Перший характерна ознака цієї традиції – збереження і жива присутність таїнства духовного отцівства, духовного наставництва. Наші наставники були дійсно духівниками. Вони не дивилися на своїх учнів, як на працівників у монастирі. Ці люди самі шукали свій шлях, і щоб бути поруч з ними, ти повинен був пережити таїнство духовного народження. Це докладно розкриває у своїх творах Симеон Новий Богослов. Йдеться про духовне виношуванні і духовне народження свого духовного дитя. При цьому треба з любов’ю приймати свого старця та бути поруч з ним. В іншому випадку старець нічого не може зробити для твоєї душі. Якщо старець не приймає тебе як духовне дитя, значить він не зміг народити тебе у Христі та і не може мати втручання у твоє життя. Для втручання у твоє життя він повинен мати довіру.

Це описує апостол Павло, кажучи про християн і називаючи їх своїми дітьми , яких він народив у Христі та потроху виростив, як маленьких дітей (див. Гал.4:19). Тільки батько може відчувати своїх дітей. І тільки діти можуть довіряти своєму батькові.

Характерною рисою наших старців на Святій Горі було те, що вони були не ігуменами, наділеними адміністративної владою, а, дійсно, отцями і вчителями, передавали свій досвід, наслідуючи Ісуса Христа, Який показав приклад, омиваючи ноги учням. Як сказав отче Кіріон про старця Єремію: він був ланкою, хто зв’язав традицію Святої Гори з новим поколінням ченців в монастирі святого Пантелеймона. По слову псалмоспівця Давида: душа моя слідує за тобою.

У 1980-і роки на Афон прийшли сотні ченців, які пішли по стопах святих отців і старців, бо бачили в них своїх справжніх отців у Христі. Одним з перших уроків, який їм дали наші отці, була безперервна молитва. Вона повернулася, знову стала оброблятися на Святій горі. Наші отці-святогірці були дітьми пустельників-ісихастів. Вони знали, що плід чернечого життя виростає в основному з молитви, і нас пов’язує з Божественною благодаттю невпинне призивання імені Господа Ісуса Христа. Вони відкрили нам скарбницю розумного діяння через безперервну молитву, жертвуючи всім, щоб реалізувати свій шлях подвижницького життя

Ще важливо відзначити, що ми шануємо в духовних отців, які показали святогірські традиції у сучасному світі, зречення від мирського розуму, зречення від усякої розкоші. Все, що відкривало двері в мирське мудрування, було спокусою у розумінні святих афонських отців, і було неприйнятно. Так вони могли допомогти своїм духовним дітям втілити в життя те, що сказав Христос у Святому Євангелії. Господь почав свою проповідь словами «Покайтеся!» Покаяння по-грецьки означає зміну розуму. Жаль скоєний про гріхах – це тільки початок покаяння. Головне – зміна розуму, способу мислення: те, що сьогодні здається хорошим, для чернечого життя може виявитися поганим; те, що в світському житті здається успіхом, для ченця – поразка. Багатство для ченця це бідність. Сон для ченця це неспання. Відпочинок для ченця це стомлення. Життя ченця має інший дух. Наші старці були дуже уважні до того, що є мирським, а що чернечим. І особливо уважні до того, щоб з усією ретельністю зберігалася традиція, яку вони прийняли від своїх наставників.

Ще важливо те, що наші отці своїми подвигами зробили загальним благом таїнство Святої Євхаристії. Вони зробили обов’язковим для чернечого життя часте причащання. Разом з послухом, безперервною молитвою і зреченням від мирського мудрування часте причащання Святих Таїн було духовним подвигом. Святі отці заперечували егоїстичне мислення, своїм зреченням від усякої мирської речі вони досягли справжнього некористолюбства. Все це та багато іншого становить, на мою смиренну думку, сутність традиції Святої Гори у сучасному світі. І з мого малого досвіду я знаю, що там, де застосовується ця традиція, там є результат – справжнє зібрання ченців, справжнє духовне життя. Бо все відбувається з однією метою – щоб людина могла отримати Христа в своєму серці. Якщо ж ми будемо все це робити – вірити, молитися, дотримуватися дівоцтва і цноти, не спати, читати, відвідувати служби – щоб спастися, то, як казав старець Паїсій, – ми помремо. Преподобний Паїсій говорив: якщо все, що ми робимо, ми робимо для того, щоб відправитися у рай після смерті, то ми схожі на лікаря, який дає хворому ліки і каже: «Лікуйся, а коли помреш, ти одужаєш».

А людина хоче одужати, поки вона ще жива. Вона хоче отримати лікування. Особливо сучасна людина – вона хоче відчути Христа у своєму серці. Іоан Богослов говорив: «… що ми чули, що бачили нашими очима … чого торкалися руки наші … про це і свідчимо, сповіщаючи істину всьому світу» (див. 1 Ін. 1: 1-3). Так само і сьогоднішні старці Святої Гори, з яких вже багато віддали свої душі Богові, – вони залишили учнів і наслідників традиції, які можуть передати досвід пізнання Христа сучасній людині. Не зовнішні звичаї, а справжні традиції Святої Гори виробляють лікуючий вплив, і це говорить про живого Христа у серці кожної людини – будь-якої епохи, країни, чину і віку.

Я бажаю, щоб за молитвами наших святих отців ми все йшли їх писань і традиції і раділи Христу в нашому серці!

Митрополит Афанасій Лімасольский, Кіпрська Православна Церква

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»