Останнім часом експерти Америки і Європи приписують релігійні мотиви дій Володимира Путіна. Чи можна звинувачувати православ’я у його військових вторгненнях, реакційної політики і антизахідної риториці?

Зрозуміло, що ні!

Думка про те, що українська криза має релігійні причини –  є фактично невірною і релігійно образливою. Що гірше, вона ще політично нерозумною і прямо грає на руку любимому наротиву Путіна про війну культур.

Проте, ця ідея займає міцні позиції серед впливових політиків Заходу. Карл Білдт, міністр закордонних справ Швеції, недавно заявив, що спроби Путіна дестабілізувати Україну і його «антизахідний і антидекадентській курс» були «побудовані на глибоко консервативних православних ідеях». Іронічно, що і Білдт, і Путін, маючи прямо протилежні політичні цілі, використовують разюче схожі спотворені уявлення про православне християнство – уявлення про те, що воно є несумісним з сучасним Заходом.

Білдт – не єдиний світовий лідер, який передбачає несумісність православ’я з сучасністю. З початку 50-х міжнародна політика США і Європи була сформована під значним впливом політичного тези, вперше висловленого професором Гарварду Самуелем Хантінгтоном, які стверджував, що і слов’янські православні, і мусульманські «цивілізації» нездатні встановити західну демократію. Їх релігійні та культурні традиції, імовірно, занадто примітивні, щоб прийняти просвітницькі принципи, які відстоюються Заходом. Радники з питань зовнішньої політики Моллі А. Маккей і Грегорі А. Маніатіс недавно висловили схожі зауваження, зв’язавши «відродження» Путіним «православної моралі» з його «експансіоністськими поглядами» і репресивної внутрішньою політикою.

Однак, тільки результати дуже поверхневого аналізу можуть стверджувати, що діями Путіна рухає православна християнська віра. Насправді, він робить трохи більше, ніж маскування його власних політичних завдань за вуаллю моралізує принципів. Спроби Путіна криміналізувати гомосексуальність або публічну нецензурну лайку, є функціями його політичних розрахунків, а не неминучим законодавчим наслідком православної християнської віри.

Протягом всієї історії і Сходу, і Заходу, політичні діячі постійно намагалися зміцнити свої позиції, демонізуючи релігію інших. Путін намагається представити себе доблесним захисником традиційних російських цінностей від дозвільного та аморального Заходу саме тому, що він вірить, що зв’язування себе з ідеєю саморобного християнства дозволить йому приписати його заявлений намір інтегрувати спадкові Євразійські землі Росії, України та Білорусії.

Це не православне християнство, а класичне політичне вміння справити враження. І це вміння Путіна далеко не унікально. Подання політичних амбіцій під маскою традиційних цінностей відходить у минуле до Цезаря Августа – і на те є солідні причини. На жаль, такий риторичний хід часто є ефективним.

І Білдт повинен бути це знати, і можливо він знає. Але ні йому, ні його неоконсервативним Американським прихильникам не вигідний складніший розбір даної релігійної риторики. Це зруйнує їх бажання зобразити українську кризу, як перебільшене зіткнення Сходу і Заходу, у якому Захід є сучасним і хорошими, а Схід – небезпечно релігійним і тоталітарним.

Крапка зору про «зіткнення цивілізацій» так само заснована на помилкових припущеннях про історію і вчення православного християнства. За останнє десятиліття, вчені переконливо продемонстрували, що передбачуване культурний поділ між християнським Сходом і християнським Заходом у значній мірі є політичною вигадкою, що створена кілька сторічь тому.

З протилежних сторін, і Білдт, і Путін перебільшують несумісність православ’я і сучасного Заходу, бо це дозволяє їм зобразити політичні заворушення в Україні не тим, чим вони є насправді, а саме, політичною кризою, викликаною об’єднанням і жорстокою конкуренцією світових ринків боргових зобов’язань та сировинних ринків

Важливість цих питань виходить за рамки справжньої кризи Росія / Україна тому, що православ’я є переважаючою формою вираження християнства в багатьох інших світових гарячих точках, включаючи Балкани і Близький Схід. Щоб повністю забезпечити економічні і політичні інтереси Заходу у даних регіонах, ми повинні протистояти поблажливим характеристикам православного світу і відмінностей між Православ’ям і Заходом. Вони походять з застарілих і небезпечних колоніальних поглядів, які мають на увазі той факт, що інший світ повинен вимірюватися відповідно до уявних західноєвропейських стандартів. Хоча, як не дивно, основи демократії, міжнародної торгівлі та християнства були закладені у тих самих місцях, які Білдт і Путін представляють несумісними із західним світом.

Наш світ – і Захід, і Схід – пропонує досить прикладів, в яких релігійні переконання ведуть державну політику і міжнародні відносини у неправильному напрямку. Не варто створювати ще один, вірячи риториці Путіна.

Аристотель Папаніколау, почесний професор православної теології та культури, співдиректор центру дослідження Православного Християнства університету Форда.

Джордж Демакопоулос, почесний професор православного християнства, співдиректор центру дослідження Православного Християнства університету Форда.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».