«Страх Господній – початок премудрості» [1], – каже мудрий Соломон, і з ним погоджуються [святі] отці. І я кажу вам: блаженний і триблаженна людина, що боїться Господа.
З цього божественного страху народжується довіра до Бога. І вірує людина всією душею, оскільки абсолютно присвятила себе Богові, то і Бог цілком думає про неї. І, крім їжі та притулку, про які спонукає людину піклуватися знову ж [Бог,] іншої турботи [у людини] немає. Дотримуючись ж волі Господа, вона з усією простотою їй підпорядковується.
Так ось, коли вкорениться ця віра, абсолютно скасовується то знання, яке народжує сумнів у всьому і зменшує віру, а часто її і забирає. Адже це знання, оскільки ми виховані на ньому, має силу єства.
Однак, коли після багатьох випробувань переможе віра, тоді [це знання] перетворюється й народжує – або, скоріше, до цього знання дається у дар – знання духовне, яке не протистоїть вірі, але на її крилах летить і досліджує глибини таїнств. І надалі вони – віра та знання, знання та віра – нерозлучні сестри.
Так ось, давайте тепер ми, які присвятили себе Богу, випробуємо себе, чи є у нас така віра або [в нас] панує знання. І якщо ти все залишаєш на Бога, ось тоді ти збагнув віру і, безумовно, поза всяким сумнівом, знайдеш у Ньому свого помічника. Тому, навіть якщо ти будеш тисячу разів випробуваний, і тебе почне спокушати сатана, щоб притупити твою віру, ти віддай перевагу тому, щоб тисячу разів померти і не слухайся знання. І тоді відкриються двері таїнств. І будеш дивуватися тому, що перед тим був пов’язаний ланцюгами знання. А тепер ти летиш на божественних крилах над землею. І дихаєш іншим повітрям, [повітрям] свободи, якого інші позбавлені.
А якщо ти бачиш, що царює знання, і при найменшій небезпеці ти губишся і впадаєш у відчай, знай, що ти поки що позбавлений віри. І, отже, ти поки ще не покладаєш на Бога всю свою надію, [не віриш] що Він може тебе спасти від всякого зла. Тому подбай щоб тут виправитися, як ми говоримо, щоб не втратити такого великого блага. А тепер послухай, що я скажу.
Прийшов до нас одного разу чоловік, який вже багато років був ченцем, що жив у Швейцарії. Були у нього три серйозні, страшні і до того ж ще невиліковні хвороби. І на ліки він витратив цілий статок, бо він був багатою людиною. І оскільки хтось порадив йому прийти до мене, він відкрив мені свій задум, і я його дуже пошкодував. Так ось, я йому сказав, що він відразу одужає, як тільки повірить, що Бог може його зцілити. Коротше кажучи, якщо я напишу всю історію, скільки я промучився, щоб його переконати, мені доведеться списати вісім листів. Бо він не залишав мене і не йшов, але і не хотів повірити, до тієї хвилини поки не допоміг Бог і він чуттєво не почув голос: «Чому ти не слухаєш, щоб одужати?»
І так він отримав позбавлення, бо я зажадав, щоб він їв протилежне – те, про що він говорив, що помре, якщо це з’їсть. Я зажадав від нього покласти всю надію на Бога і, залишивши знання та наслідувати віру. І їсти замість десяти разів на день, як він їв, один раз. Богу було досить лише трьох днів, щоб його випробувати. А я старанно про нього молився. І вночі побачив уві сні двох страшних птахів, які схопили його, щоб з’їсти. І змій міцно обняв його горло. І він кликав мене диким голосом, щоб я врятував його. Тоді я, змагався з усіма цими чудовиськами та повбивав їх, і прокинувся. А він приходить і каже мені: «Я цілком одужав, як ніби заново народився».
І дійсно, його плоть стала здоровою, як у немовляти. Так ось, були у нього ліки і два ящика з уколами. І я сказав йому, і він викинув все це вниз на скелі. І надалі жив він здоровим і їв один раз на день.
Отже, бачите, що робить віра? Не думайте, що це зробив я. Ні. Я не дійшов до такого стану. Це – віра, у якій є сила здійснювати таке.
Послухайте ще. Одна черниця мені написала, що сильно хворіє і якщо не зробить операції, то помре. Я відповідаю їй, написавши цілком протилежне. Та знову пише, що лікар їй сказав: якщо вона не зробить операції, через кілька днів трапиться прорив і у підсумку смерть. Я повторюю: «Май віру, поклади все на Бога, віддай перевагу смерті». Вона надсилає мені відповідь, що хвороба повернула назад.
Бачите? Тисячі разів я відчув це. Коли думаєш, що перед собою смерть і чекаєш її кожну мить, вона тікає далеко від тебе. Коли боїшся смерті, вона постійно тебе переслідує. Я поховав трьох сухотних, плекаючи надію, що заражусь і сам. Одягнув той одяг, який зняв з померлого, але смерть втікала, попрямувавши до тих, хто боїться її. Я хворію все своє життя. І ніколи не лікувався. Завзято цьому протистою. І де смерть?
Пишу вам це, тому що ви любите досконалість. А мирські не грішать, роблячи відповідно знання, – вони ж і не шукають іншого шляху.
Хочу ж я сказати всім цим, що без волі Господньої ми не хворіємо і не вмираємо. Отже, забирайся від нас подалі, маловір’я.
І коли ми пізнаємо Бога як Творця усілякого блага, Отця, Піклувальника нашого і Покровителя, тоді ми повинні увірувати в Нього від щирого серця і серця. І тільки на Нього сподіватися. І потім ми полюбимо Його, відчуваючи [на собі] багато Його благодіянь. І коли полюбимо Бога від щирого серця як Творця, тоді і ближнього полюбим як самого себе, знаючи, що всі ми брати – Адамові по єству і Христові по благодаті. І тому духовна людина має визнавати не спорідненість плоті, а спорідненість духу, так як він присвятив себе Богові. Бо плоть, самець і самиця, існують для розмноження, від чого ми відріклися і піднялися вище. Так ось, оскільки ми духовні, то повинні і бачити [один одного] духовно. А якщо говорити про душу, то немає душі самець чи самиця, молодий чи старий, але на всьому благодать Христова. Тому прошу: не ув’язнюйте [ваш розум] під законом, оскільки ми під благодаттю. Дозвольте вашому розуму вільно споглядати, яке велике таїнство ховається в словах, які я вам кажу. Щоб ваш розум отримав чисту любов. І щоб піднявся до споглядання Єдиного Бога, нашого Благого Отця.
Оскільки всі ми брати, дихання Боже, Божественне подих, і наш Подавця Життя, Отець, посеред нас, всі наші справи, руху і думки відкриті Його суду і прозорі для Його ока. І перш ніж ти поворухнешся або помислиш що-небудь добре чи зле, відразу дихання, душа, будучи подувом Божим, сповіщає Бога. Ще до того, як ти щось зробиш, Він вже бачить це, і тільки потім ти робиш душевний або тілесний рух.
Тепер вникни в слова пророка: «Повсякчас бачу я Господа перед собою» [2]. Так ось, чи завжди відкриті очі твоєї душі? Або ти вважаєш, що так як ти не бачиш Бога біля себе, то і Він тебе не бачить? Або, оскільки розум твій закритий, вважаєш, що можеш робити що-небудь потай від Нього? Однак Він тебе бачить, журиться і вдає, що не бачить, засуджує твоє маловір’я та затьмарення твого розуму.
Хіба ти не знаєш, що в кожному випадку Ісус буває зціленням усякої потреби? Тобто: їжею голодному, водою спраглому, здоров’ям хворому, одягом оголеному, голосом для співаючих, повідомленням для молитовників, всім для всіх у спасіння.
Повір, дитя моє, що чим би ми не страждали, в усьому Христос є найкращим лікарем душі і тіла. Тільки б ти мав досконале самозречення, досконалу віру і відданість Йому без коливань.
Адже якщо наш солодкий Ісус настільки добрий, милостивий, благий, навіщо впадати у відчай? Якусь дещицю попросимо у Нього, а Він нам дає так багато. Просимо Його про один промінь світла, а Він нам дарує всього Себе – Світло, Істину, Любов. Отже, змирися та всю свою надію покладай на Нього.
І повір мені, що говорю правду, що з того часу, як я став ченцем, скільки мені не траплялося хворіти – я абсолютно не дбав про себе. І нікому не дозволяв подбати про моє тілесне здоров’я, а всю свою надію покладав на безвідплатного Лікаря.
І спочатку було дано мені таке випробування, тіло що вкрилося великими, як лимони, струпами, вся моя спина від верху до низу. І став я як дерев’яний, не у змозі зігнутися. І я боровся з хворобою, зовсім не змінюючи ні білизни, ні іншого одягу. Але звалив на спину торбинку і обійшов всю Святу Гору. До тих пір, поки всі вони самі не лопнули і не потекли навіть по ногам. І я не переодягався, як вже сказав, борючись і терплячи страждання. І стала білизна товщиною у палець від рідини, що сочилася. І в дірки ран містився палець. І зі мною нічого не сталося. І до цього дня, яка б хвороба до мене не приходила, приймаю її з великою радістю: може бути, вона принесе мені вічний сон і опинюся я у Господа Ісуса. Але не настав ще час. Втім, скоро настане.
Смерть, яка для багатьох велика і страшна, для мене – відпочинок, солодка річ, яка, як тільки прийде, одразу позбавить мене від скорботи світу. І я чекаю її з хвилини на хвилину. Вона воістину велика. Але дуже великий і подвиг взяти на себе всі тяготи сьогоднішнього світу, коли кожен вимагає виконання всіх заповідей [тільки] від іншого.
Такий наше час. Тому необхідно терпіння – до тих пір, поки ми, стоячи не віддаємо душу Богові. Тому будь сильний, і хай кріпиться душа твоя у всьому, що б з тобою не сталося.
Через все це я і став трупом. Прошу Бога забрати мене, щоб я [нарешті] відпочив. Дуже прошу любов вашу молитися за мене, бо в мене багато душ, які просять моєї допомоги. І повірите, що за кожну душу, яка отримує допомогу, я відчуваю те змагання, від якого вона страждає. І я не втомлююся писати це, підбадьорюючи вас, щоб ви не боялися хвороби, навіть якщо будемо страждати до кінця [свого] життя.
Адже якщо Бог весь час поруч, навіщо турбуєшся? У Ньому ми живемо і рухаємося [3]. Він нас носить в Своїх обіймах. Богом дихаємо, Богом одягаємося, Бога відчуваємо, Бога споживаємо у Таїнстві. Куди не повернешся, куди не подивишся – скрізь Бог: на Небесах, на землі, у глибинах, у деревах, у камені, у твоєму розумі, у твоєму серці. Так ось, хіба Він не бачить, як ти страждаєш, [не бачить] що ти мучишся? Вислови Йому свої скарги – і побачиш розраду, побачиш зцілення, яке буде зцілювати не тільки тіло, але перш за все пристрасті твоєї душі.
Ти мені пишеш, що поки ти ще належиш своїй тілесній людині. А я кажу тобі, що ти не маєш ще ні краплі від Нового Адама. Ти весь – старий. І коли почне у тобі утворюватися Новий Адам, я сам, якщо буду живий, напишу тобі про те, якими способами утворюється нова людина.
[1] Пор.: Прип. 1, 7.
[2] Пс. 15:8.
[3] Пор .: Діян. 17, 28.
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»
Джерело: Старец Иосиф Исихаст. Полное собрание творений М., 2015