Скандал навколо книги української письменниці Лариси Денисенко «Майя і її мами» давно вийшов не тільки за межі Львівського «Форуму видавців» та України. Буквально за кілька тижнів ЗМІ багатьох країн виступили з різноманітними коментарями, але найбільш активними були ліберальні медіа, які поспішили оголосити про створення «християнського Талібану в Україні», «правих терористів» і т.д. При цьому, на превеликий жаль, основні баталії розгорнулися виключно навколо питання ЛГБТ (сім’ї дівчинки, від імені якого ведеться розповідь) і «погроз» ряду правих українських організацій, через які «Форум видавців» скасував презентацію цієї книги у Львові.

Разом з тим, на наш погляд, такий підхід дуже примітивний і не відображає всієї повноти проблеми. В цій невеличкій статті ми спробуємо розібратися в проблемі і проаналізувати об’єктивність звинувачень традиційних християнських Церков у відсутності толерантності.

Відразу, попереджаючи питання опонентів, ми заявляємо, що ніяк не схвалюємо і не пропагує негативне ставлення до дітей виключно через їх національність, соціальний статус або поведінку їхніх батьків, зовнішнього вигляду або життєвих обставин. Також ми, як православні християни, не підтримуємо жодних силових дій проти опонентів.

Про що дійсно ця книга, як вона написана і до чого вона закликає

Незважаючи на те, що більшість ЗМІ звернули увагу виключно на «двох мам» головної героїні, від імені якої ведеться розповідь, як на головну підставу конфлікту, далеко не все так однозначно.

Так, автор стверджує, що її головною метою була «ідея про те, що дитині потрібна родина, де її люблять, де вона відчуває себе захищеною, і все одно, як і ким все це маркується». І дійсно, частина книги викликає виключно позитивні емоції, адже ми повинні вчити дітей співчувати своїм однокласникам, у яких помер або пропав на війні один з батьків, повинні вчити, що національність або зовнішній вигляд не привід для знущання … Але все це тільки початкова реакція, яка повинна приховати справжню мету автора.

Реально ж, автор дуже фахово вживає метод нейро-лінгвіністичного програмування (в формі подачі тексту, оформлення, розміщення матеріалу), щоб використовувати повністю позитивну ідею для закладання в психіку дітей дуже небезпечних маркерів, які пов’язані зі сприйняттям негативної поведінки дорослих (батьків) як норми. Автор свідомо ігнорує хрестоматійні психологічні проблеми дитини, яка виховується без батьків, в неповних сім’ях і т.д. – всі ті обставини, які в нормальному суспільстві повинні сприйматися як виключно виняткові і негативні, замінюючи їх особливими психологічними маркерами, які, на думку фахівців, формують у дітей позитивне (або, як мінімум, нейтральне) ставлення до тієї життєвої поведінки, яка аніяк не може вважатися нормою.

Ось як «перекладає» зміст деяких, найбільш провокаційних сторінок згаданої книги відомий український православний священик-місіонер, прот. Євген Заплетнюк: «Привіт, мене звуть Майя. І у мене мама хвора людина. Вона живе з якоюсь жінкою, як з чоловіком. Тому, на жаль, я не знаю, як виглядає чоловіча поведінка, через відсутність батьківської уваги я буду все життя відчувати голод до чоловіків. Тимко живе на дві родини – його ділять по черзі тато і мамин новий друг. Поки Тимко виросте, він забуде, як звали неймовірну кількість цих чоловіків, адже, напевно, мама дуже дружня і любить дружити з чоловіками. Але тато – це святе і він має право на дитину раз на два тижні. Він хороший, але чомусь не хоче забрати Тимка до себе назавжди. Так зручніше всім. У Христини мама і батько на заробітках, і вони бачать дитину лише по скайпу. Вони кажуть бабусі і Христинці, що люблять їх, але насправді вони люблять гроші, бо якщо б любили Христину, то були б з нею. У Софії другий – навпаки. Один тато, але дві мами. Мама – це святе слово на світі. Чудово, якщо батько намагається, щоб мам у Софії було якомога більше. А наша вчителька Юлія каже, що все люди особливі і гідні того, щоб жити як собі хочуть, з ким хочуть і куди хочуть. Кінець».

Крім цього, книга показує, що немає нічого страшного у тому, щоб бездумно вступати в сексуальні відносини невідомо з ким, народжувати дітей, а деякі, за текстом, повторюють це вже в другому поколінні …

При цьому, як свідчать фахівці, враховуючи особливості дитячої психіки, позитивне маркування навіть відверто негативного поведінки дорослих з дуже великою ймовірністю призведе до їх наслідування в зрілому віці.

Таким чином, книга Лариси Денисенко в своїй основній ідеї ніяк не спрямована на формування у дітей доброго ставлення до людей незалежно від зовнішнього вигляду, релігії та національності. Головною метою даного твору є психологічне програмування дітей на нормальне сприйняття і наслідування поведінки, яку аніяк не можна назвати зразковою навіть з точки зору максимально ліберально-демократичного суспільства.

Анатомія конфлікту

Першими забили на сполох не Церкви, і навіть не «праворадикали», а лікарі, дитячі психологи та шкільні вчителі. Адже, як ми вже згадували вище, адресний посил книги спрямований на формування у дітей не тільки толерантного, а навіть позитивного сприйняття повністю дорослих проблем, які вже десятиліття турбують українських педагогів і соціальних психологів, а також таких, які в майбутньому можуть викликати досить небезпечні наслідки.

Перш за все – це проблеми з дітьми, батьки яких виїхали на заробітки. Покинути на відповідальність бабусь і дідусів (в кращому випадку), вони стабільно поповнюють ряди малолітніх злочинців, наркоманів, а іноді взагалі опиняються на вулиці і гинуть. Також коли поїхав на заробітки тільки один з батьків, такі сім’ї часто розпадаються, у батька/матері з’являється нові дружина/чоловік, що завжди негативно позначається на психіці дитини.

Не менш серйозна проблема – розлучення і неповні сім’ї. При цьому, як показують дослідження, на сьогодні досить розширеною підставою появи неповних сімей є дошлюбні відносини, розпуста, недоліки виховання. Також проблемою є і легковаге ставлення досить великого відсотку молоді до інституту сім’ї, що, власне, також провокує появу як неповних сімей, так і людей, які мають в своєму «активі» три і більше «шлюбних експериментів».

Третій посил автора, який викликав стурбованість – виступ на користь можливості усиновлення (виховання) дітей одностатевими парами. Хоча це питання сьогодні не є актуальним для України, але він активно просувається в якості законодавчої ініціативи ЛГБТ-лобі. Однак, педагоги і психологи вже сьогодні виявляють значну стурбованість подібними ініціативами, бо сучасні вчені-медики дають дуже тривожну статистику.

Так, згідно даними американського дослідника, доктора соціології, ад’юнкт-професора Техаського університету в м Остін (США) Марка Регнеруса, який в 2012 році опублікував дослідження на тему «Як відрізняються дорослі діти, батьки яких мають одностатеві стосунки», ті, кого виховували гомосексуальні батьки, набагато частіше лояльна ставляться до подружньої невірності – 40%. Аналогічний показник лояльності до зради в гетеро-сексуальних сім’ях – 13%. Відповідно 25% вихованців гомосексуальних батьків мали або мають венеричні захворювання – через свій специфічний спосіб життя. Для порівняння, кількість заражених однолітків з гетеро-сексуальних сімей зафіксовано на рівні 8%. Наступний факт – до 24% дорослих дітей з одностатевих «сімей» нещодавно планували самогубство. Для порівняння – рівень таких настроїв серед людей, які виховувалися в нормальних гетеро-сексуальних сім’ях становить 5%. Виховані гомосексуальними батьками люди, набагато частіше, ніж вихідці з гетеро-сексуальних сімей, звертаються до психотерапевтів – 19% проти 8%. Зауважимо, що дослідження проводилося в благополучних і спокійних США, а в Україні, де йде війна, економічна криза і нестабільна політична обстановка, відсоток патологій, як стверджують фахівці, був би на порядок вище.

Природно, для вирішення і попередження цих проблем, організована спільна робота всіх інститутів: вчителів, психологів і священиків. Спільними зусиллями вони формують у дітей відповідальне ставлення до власної моральності, інституту сім’ї, батьківства. Основним посилом є те, що батьків не вибирають, але немає потреби повторювати їх життєві помилки.

Таким чином, ґрунтуючись на цілком зрозумілих підставах, представники української відповідальної інтелігенції, священики різних конфесій, дитячі лікарі-психіатри, ще з січня 2017 року звернулися до автора з поясненням неприпустимість формування у дітей неправильного погляду на моральність і сімейні відносини, особливо через засоби нейро- лінгвістичного програмування. Основним посилом було те, що книжка, незважаючи на твердження автора, закріплює в психіці дітей молодшого віку (до 10 років), в першу чергу, не нормальне ставлення до своїх однолітків з неблагополучних сімей, а прийнятність аморального способу життя їхніх батьків (легковаге ставлення до сексуальних відносин, інституту шлюбу, батьківства і т.д.).

Незважаючи на всі критичні зауваження, в тому числі фахівців з дитячої психології та педагогіці, автор наполегливо просувала свою книжку, заручившись підтримкою досить сумнівних громадських організацій. Книжка була надрукована і готувалася до презентації на Львівському форумі видавців. Спокійні, науково обґрунтовані аргументи традиційних Церков, громадських організацій та фахівців були проігноровані.

Саме після безуспішних переговорів з автором і видавцями, з’явилося відоме лист 15-ти українських громадських організацій, про який відомий український журналіст Віталій Нечесо написав: «навряд чи заяву-вимогу про скасування презентації можна назвати зразком доброзичливості, однак загроз в тексті я не побачив». Також є вельми показовим той факт, що автори звернулися до місцевої влади, відповідних державних структур, з проханням не тільки скасувати акцію, яка могла викликати занепокоєння серед традиційно християнського населення Львова, а й дати оцінку самого твору. При цьому вони заявили, що в разі бездіяльності влади готові взяти на себе протидію провокаційному дійству через пікетування, поширення роз’яснювальних матеріалів та іншими законними способами. Ніяких терактів, про яких пишуть квазіліберали, ніхто не планував.

Потрібно віддати належне владі Львову і керівникам силових структур, які після консультацій з фахівцями, в тому числі кафедри психіатрії Львівського національного медичного університету, порадили організаторам форуму скасувати провокаційну презентацію, що і було зроблено. Все інше, в тому числі заяви автора і організаторів «Форуму видавців», як справедливо вважає український блогер Олеся Дацько, «є звичайним епатажним піаром».

Замість епілогу

У кожної нормальної людини, не дивлячись на релігійні переконання, існує, навіть на підсвідомому рівні, «духовна гігієна». Особливо це стосується справи виховання дітей або турботи про їхнє майбутнє.

Тому кожному ж, хто сьогодні, використовуючи історію з книгою Лариси Денисенко, кричить про «християнський – або – праворадикальний Талібан», ми пропонуємо відповісти на наступне питання: «Ви бажаєте, щоб ваша дочка бездумно вступала в сексуальні відносини, а потім навіть відмовлялася згадувати батька своєї дитини? Ви хочете, щоб ваші діти залишили своїх дітей і поїхали на заробітки? Ви хочете, щоб ваші діти легковажно ставилися до інституту сім’ї та шлюбу?»

Ми відповіли на ці питання негативно, тому вважаємо всі заходи, які повинні захистити майбутнє наших дітей, зробити їх моральними, відповідальними в своїх діях, саме «духовною гігієною». Особисто мені, після прочитання цієї книги захотілося не тільки вимити руки, а й очистити душу молитвою.

прот. Сергій Горбик

авторський переклад з білоруської мови

оригінал статті – https://krynica.info