Те, що в Україні мусить бути Єдина Українська Православна Помісна Церква – є аксіомою і тільки вороги української державності можуть заперечувати її. Також натуральним є питання про необхідність переговорів поміж трьома гілками Православ’я в Україні: УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ (РПЦ) МП. Саме тому, у березні цього року, з ініціативи Святійшого Патріарха Київського і усій Русі-України Філарета, Архієрейський собор звернувся до УПЦ МП та УАПЦ з черговою ініціативою об’єднання та створення в Україні єдиної Православної Помісної Церкви. Але коли з УАПЦ все більш-менш зрозуміло, то можливість переговорів з представниками Московського Патріархату в Україні викликає багато запитань та застережень у священиків і вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату.

У цієї невеликій статті я спробую викласти деякі думки, які, на мій погляд, викликають найбільше занепокоєння відносно відвертості представників Московського Патріархату в Україні.

1. Кілька незручних питань без відповіді….

Вже з березня місяця, як тільки прозвучав заклик Архієрейського собору Київського Патріархату відносно переговорів з представниками Московського Патріархату в Україні, у соціальних сітках та форумах розгорнулася активна дискусія, у якої, з боку священиків та вірних Київського Патріархату були поставлені певні конкретні питання відносно власне самої мети переговорів та об’єднання, а також певних моментів діяльності УПЦ (РПЦ) МП в Україні. На великий жаль, жодне з цих питань не отримало конкретної відповіді з боку офіційних і неофіційних речників Московського Патріархату в Україні. Попробуємо вилучити основні з них та коротко проаналізувати:

1) Будь які переговори мусять мати кінцеву мету. Для Київського Патріархату така мета очевидна – побудова єдиної Помісної Української Православної Церкви. Про це неодноразово говорив у своїх проповідях, статтях і інтерв’ю Предстоятель УПЦ КП, Святійший Патріарх Філарет: «Якщо ви не ставите питання про Помісну Українську Церкву, то про що ми будемо з вами говорити? Проводити діалог заради діалогу ми не хочемо. Ми повинні поставити мету – об’єднання в одну Помісну Церкву» [1].

Таким чином, для Київського Патріархату автокефалія є аксіомою, яка не підлягає обміркуванню на перемовах. І ось вірні Київського Патріархату (і УАПЦ) на всіх форумах ставили представникам УПЦ МП дуже конкретне питання:

- УПЦ МП готова перейти (як мінімум – обмірковувати свій перехід) в статус автокефалії?

Що ж відповідали на це питання офіційні та неофіційні речники УПЦ МП? Коли відкинути загальні слова та спроби «забовтати тему», то можна вилучити тільки те, що «потрібно починати сам процес переговорів» та «об’єднання мусить відбуватися на підставі православних канонів». І тут відразу повстає кілька зауважень.

По-перше, нікому з священиків і вірних Київського Патріархату непотрібні «переговори для переговорів», бо ніхто не збирається повертатися в Московський Патріархат у будь якому статусі. Переговори можуть бути тільки для визначення дати, форми і умов проведення об’єднавчого Помісного Собору Українського Православ’я на ґрунті Київської (Української) автокефалії. І коли митрополит Антоній (Паканич) заявляє, що «сьогодні серед єпископів, духовенства і мирян УПЦ немає єдиної думки з питання автокефалії. Є ті, хто підтримує таку перспективу, потрібно сказати, що їх меншість, але є й ті, хто виступає проти, а це – переважна більшість» [2], то питання доцільності переговорів робиться дуже актуальним.

По-друге, про які «канони» весь час кажуть речники Московського Патріархату? Наскільки відома, сьогодні всі богослови згідні з тим, що до сьогодні ніяких канонів відносна набуття автокефалії немає. Практично всі сучасні автокефальні Церкви, у тим числі і Московський Патріархат, набували свій автокефальний статус саме через «самочинне відділення» від якоїсь Помісної Церкви. Разом з тим, навіть представники РПЦ МП визнають, що УПЦ КП живе саме по православним канонам, притримується постанов Вселенських соборів, передання та вчення Святих Отців, сповідає саме православне богослов’я. У світлі вище викладеного, небажання представників МП в Україні озвучить свої «таємничі» канони, на підставі яких вони збираються вести перемови, ставить під сумнів щирість їх заклику до перемов.

2) У прямим зв’язку з першим питання знаходиться і питання про канонічні статус УПЦ (РПЦ) МП. Сьогодні в Україні ми маємо якусь невідому до сьогодні в Вселенському Православ’ї структуру з статусом «автономії в керуванні». Тому виникає ще одне закономірне запитання:

- Які межи має т.зв. «автономія в керуванні» УПЦ (РПЦ) МП? Чи вона має повноваження вести перемови про побудову Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні без формального канонічно-адміністративного розриву з Москвою?

Цікавим є той факт, що на це питання маємо дуже різні та часом протилежні відповіді речників Московського Патріархату: від визначення УПЦ МП як структури РПЦ МП, яка має повноваження виключно на вирішення своїх внутрішніх проблем, до декларації практично автокефального статусу цієї структури РПЦ МП.

І тут маємо дуже цікаву колізію, коли Київський Патріархат виступає з пропозицією переговорів до структури, яка сама не може чітко і відкрито визначити свій статус та межи повноваження на перемовах.

Коли до питання реального канонічно-адміністративного статусу додати свідчення про  неприйняття автокефалії більшістю архієреїв, священиків та вірних УПЦ (РПЦ) МП, що озвучено митрополитом Антонієм (Паканичем), сама думка про можливість конструктивних переговорів подається дивною….

3) Таки поняття як «патріотизм» (або «православний патріотизм), «любов до Батьківщині» і т.д. є підвалинами свідомості любого нормального громадянина незалежної держави. Навіть коли відкинути доволі суперечливу поведінку деяких архієреїв та священиків УПЦ (РПЦ) МП у часі правління злочинного режиму Януковича та змагання на Майдані, то питання поведінки та реагування на події в часі зовнішньої агресії дуже важливо. Тому виникає закономірне питання:

- Чому сьогоднішнім керівництвом УПЦ (РПЦ) МП, у особі митрополита Онуфрія та правлячих архієреїв, досі не покарані священики та клірики цієї Церкві, які не тільки виступають у підтримку сепаратистів, а навіть закликають президента Російської Федерації до окупації України? Чому власне сам митрополит Онуфрій до сьогодні не висловив свою позицію відносно агресії Російської Федерації проти України та дій сепаратистів?

Скажу відверто, спроба декількох священиків та вірних Київського Патріархату поставити подібні запитання речникам Московського Патріархату в Україні в соціальних сітках натикалося на повне ігнорування або відвертий тролінг та істерику. Наприклад, відомий речник та оборонця МП в Україні, п. Юрій Чорноморець, просто «забанив» за вимогу відповіді на це питання більш п’яти осіб у Фейсбуку.

Що правда, деякі «речники» Московського патріархату посилалися на заяви митрополита Августина (Маркевича) та архімандрита Віктора (Бедя), але, на наш погляд, це ніяким чином не оправдовує: а ні мовчання митрополита Онуфрія, а ні поблажливе ставлення керівництва УПЦ (РПЦ) МП до архієреїв, священиків і кліриків, які словам і справою підтримують сепаратистів та російських диверсантів.

Крім того, дуже дивує той факт, що митрополит Августин (Маркевич) порівнює положення УПЦ (РПЦ) МП в Україні з положенням Православної Церкви в Японії в часі війні з Російською імперією 1904-1907 рр.: «коли в 1904 році спалахнула війна Росії з Японією, то в цій країні вже була потужна православна громада, яка складалася з місцевих мешканців. Відомий місіонер, канонізований згодом, архієпископ Миколай (Касаткін) користувався дуже великою любов’ю і повагою. І ось розпочалося збройне протистояння і щирі православні, і водночас щирі патріоти Японії запитували главу общини: «Що нам робити, адже православні росіяни – наші одновірці, але ми піддані японського імператора? За що нам молитися?» Архієпископ Миколай без вагань відповів, що їм слід без сумнівів молитися за перемогу японської зброї, тому що вони представники своєї країни, а він молитиметься за перемогу російської армії». [3] Тобто свідома або несвідомо (підсвідома) цей архієрей вважає статус УПЦ (РПЦ) МП в Україні як структуру Російської держави, бо в книзі про діяльність архієпископа Миколая (Косаткіна) читаємо наступне: «У сформованій під час російсько-японської війни ситуації Святитель Миколай Японський приймає єдино вірне для Японської Православної Церкви рішення. Це те рішення, яке може стати керівним прикладом для майбутніх долі православ’я за кордоном Росії. Він не кинув в момент лихих випробувань дорогу серцю «японську паству», Архієпископ Миколай пише: «Залишившись, я буду робити, що досі робив: завідувати церковними справами, перекладати Богослужіння. Але у відправленні громадського Богослужіння, поки війна не скінчиться, брати участь не буду з такої причини: під час Богослужіння я разом з вами молюся за Японського Імператора, за його перемогу, за його військо. Якщо я буду продовжувати робити це і тепер, то всякий може сказати про мене: «Він зрадник своєму Батьківщині». Я, по можливості, буду приходити до церкви на Всеношну і Літургію і стояти у вівтарі, здійснюючи мою приватну молитву, яку підкаже мені моє серце» [4, ст. 83].

Висловлену вище думку про власне позиціонування керівництва УПЦ (РПЦ) МП саме як Церкву закордонної держави – Російської Федерації дуже читко сформулював і Святійший Патріарх Філарет на прес-конференції ще в березні цього року: «Ви подивіться. як вони обережно не засуджують агресію у Криму. Весь світ засуджує, а ця Церква дуже обережна. А чому вона така обережна щодо агресорів? Тому що боїться свого московського керівництва, боїться анафеми і всяких церковних покарань» [5].

Одночасно Святійший патріарх Філарет неодноразово наголошував саме на патріотичної державної складовій майбутньої єдиної Помісної Української Православної Церкви, бо неможна любити Вітчизну небесну, коли не любиш свою земну Батьківщину. І така позиція Предстоятеля УПЦ КП цілком відповідає історії Вселенського Православ’я, коли Помісні Православні Церкви, у тим числі і Київська Православна митрополія Константинопольського патріархату, завжди були разом зі своїм народом у самих важких випробуваннях, неодноразово виявляли свій патріотизм.

Таким чином, не тільки у кожного вірного УПЦ КП, а і загалом у кожного свідомого громадянина України, виникає природне запитання про доцільність переговорів з структурою, яка, як найменше, толерує діяльність реальних ворогів нашої Батьківщини з числа своїх архієреїв, священиків, кліриків та вірних.

4) Ще одним незручним питанням для представників Московського Патріархату в Україні є питання моральної і чисто людської поведінки архієреїв УПЦ МП по відношенню до архієреїв Київського Патріархату. І тут мова їде не про якісь важки питання, а справі нормальної людської комунікації.

Так, ще в березні цього року, Святійший Патріарх Філарет, спираючись на рішення архієрейського синоду УПЦ МП про необхідність діалогу висловив наступну позицію Київського Патріархату: «Ми хочемо, щоби цей процес об’єднання почався і знизу. Ми закликаємо і наших, і московських архієреїв, наше духовенство, і московське духовенство, розпочати діалог» [6]. Реальною відповіддю на це стали листи багатьох архієреїв Київського Патріархату до своїх братів-архієреїв Московського патріархату з пропановою єднання на єпархіальним рівні. Ґрунтом такого єднання мусила стати любов до своєї Батьківщини, відповідальність перед українським народом. Так, Високопреосвященний Антоній, митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський писав у своєму листі  до Високопреосвященного Антонія, митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського УПЦ МП: «У цей важкій для нашої Батьківщини час звертаюся до Вас зі словами заклику до миру та любові, бо наше служіння Богові – є служіння православному народу України на Поділлі. … всі ми знаємо, що «віра без справ мертва». Тому закликаю Вас до першого реального кроку – відновлення євхаристичної єдності Українського Православ’я на Подільської землі, а саме до початку спільного літургічного служіння ієрархів у наших  кафедральних храмах. І нехай після цього кроку нас Вами Владико розіпнуть, але повірте – за нами підуть інші, треба комусь почати. … Ми розуміємо, як важко робити перші кроки, як важко переступити через море взаємних кривд та непорозумінь. Але з нами єдина Україна і її красо – Поділля, з нами Бог!» [7]

На великий жаль, жодної відповіді на звернення архієреїв Київського Патріархату, у тим числі і звернення Високопреосвященного митрополита Антонія, з боку архієреїв Московського Патріархату ми не почули…

Тому в мене, як і багатьох інших, повстають реальні сумніви не тільки в бажанні єпископату Московського Патріархату вести реальні перемови по об’єднанню, але і в загальному рівні їх людської культури та вміння спілкуватися. Так чи є сенс звертатися до того, хто не бажає нас слухати? Як казав Христос: «Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свинями» (Мт. 7:6).

2. Димова завіса під назвою «переговори»…

За весь час розділення Православ’я в Україні, а це вже більше 20 років, Московський Патріархат закликав УПЦ КП та УАПЦ до перемов тільки двічі: після Майдану 2004 і ось зараз, після Майдану 2013-2014 та початку агресії Росії (читай – Москви) проти України. При цьому степінь «готовності» до перемов визначалася, на мій погляд, виключно реальною загрозою самого існування Московського Патріархату в Україні.

Так, коли в 2004 році ступень відмовного ставлення до УПЦ (РПЦ) МП була невелика і стосувалася більш Києву та Західної України, а влада, як мінімум, не робила ніяких негативних дій у відносинах до них, на заклик тої ж влади та свідомої частини суспільства до об’єднання Українського Православ’я з’явилася тільки «комісія по підготовці переговорів з Київським Патріархатом». Діяльність цієї «комісії» зійшла на нуль разом з розумінням реальної політики «помаранчевої влади» та відчування приходу до влади «Партії Регіонів».

Але сьогодні в Україні все значно більш біполярна, чим це було в 2004-2008 рр. І справа не тільки в тому, що бувша, цілком корумпована і антинародна, влада Януковича і «Партії Регіонів» знаходила відкриту підтримку серед більшості архієреїв та священиків Московського Патріархату (тут варто згадати не тільки нагородження вищими орденами УПЦ (РПЦ) МП корумпованих чиновників, їх дружин та коханок, не тільки лестощі з боку архієреїв на адресу бувшої влади загалом і Януковича зокрема, а і результат цієї «симфонії» – реальні дії по рейдерському захопленню храмів Київського Патріархату і ґвалт над нашими священиками з боку кліриків Московського Патріархату та багато інших антихристиянських учинків), а і в реальної війні Російської Федерації проти України. Остання подія остаточно визначила відношення більшості народу України до Росії, Москви і, як результат, до Московського Патріархату. Тут вже не діють слова про «самокерування УПЦ МП» або «канонічні засади УПЦ МП», бо український народ, у своєї більшості, добре розуміє де знаходиться канонічно-адміністративний цент УПЦ (РПЦ) МП та за кого молиться їх Предстоятель – патріарх Кирила (Гундяєв).

У сучасних умовах УПЦ (РПЦ) МП встало перед фактом не тільки реального відходу православних вірних, а і втрати свого положення на релігійної мапі України. Вже є реальністю витіснення Московського Патріархату з історичних українських святинь, Києво-Печерської і Почаївської лавр, яке відбудеться не шляхом захоплення з боку Київського Патріархату (про це була окрема заява Архієрейського синоду УПЦ КП), а шляхом волевиявлення українського народу в особі своїх законно обраних представників – депутатів Верховної Ради та місцевих рад.

У подібних умовах керівництво Московського Патріархату в Україні вдалося до заходів, які ми сміло можемо назвати «димовою завісою прикриття». Ці заходи охоплюють декілька дій та скеруванні на обманювання свідомих православних українців. Оскільки дехто дійсно повірив у щирість дій очільників Московського Патріархату в Україні, варто подивитися на цю проблему більш детально.

Першої дією очільників УПЦ МП було створення «комісії по діалогу з УПЦ КП». Як бачимо, відповідно «степені небезпеки» для МП в Україні, це вже не «комісія по підготовці діалогу», а власне «комісія по діалогу». Здавалася б усе дуже добра і ми мусимо тільки аплодувати початку об’єднання Українського Православ’я… Але нещирість представників Московського Патріархату виявляється вже в тому, що вони аніяк не декларують не тільки конечної мети переговорів, а і чіткої власної позиції. Пусті слова про «об’єднання на підставі канонів», «головне діалог» і т.д. – це власне і є та «димова завіса», за якою представники Московського Патріархату бажають «перечекати складні часи». І недарма Святійший Патріарх Філарет у своєму інтерв’ю читко визначив три пункти для початку діалогу, бо це був і є саме лакмус щирості для представників Московського Патріархату

Саме через чітко визначену позицію що до переговорів, на Святійшого Патріарха Філарета впала хвиля «нищівної» критики в статтях на підконтрольних сайтах Московського Патріархату і соціальних сітках з боку речників Московського Патріархату. При цьому об’єктом критики була не власне позиція Київського Патріархату відносно початку перемов, а теми ніяк з переговорами не зв’язані: канонічні статус, стан богословської освіті та науки в Київському Патріархати, кадрові питання та інш.

Особливу «критику» у речників Московського Патріархату викликає небажання Святійшого Патріарха Філарета самоусунутися від створення Єдиної Православної Церкви в Україні. Наприклад, один з відомих речників УПЦ МП, п. Юрій Чорноморець, так сформулював офіційну позицію цієї структури: «Патріарха Філарета єпископи УПЦ і УАПЦ не хочуть визнати не через анафему, не через позицію Москви. Навіть якби анафеми були зняті, а Москва визнала його законним київським митрополитом, ніхто б не пішов під його омофор. Тому потрібно відмовлятися від утопій, бути реалістами» [8]. Дуже дотепну і пряму критику такої постановки питання представниками Московського патріархату надав п. Андрій Юраш, кандидат політичний наук, релігійний аналітик: «Говорячи про об’єднання і створення об’єднаної Помісної православної церкви в Україні, де-факто маємо на увазі, що йдеться про Православну спільноту в Українській державі, чиє еклезіологічне буття мало б бути влаштоване на засадах автокефалії, бо при жодних установках, які б передбачали продовження канонічного підпорядкування Московському патріархові , такого об’єднання відбутися не може. …. Чи можна вимагати, щоб була усунена від процесу створення Помісної церкви в Україні людина, яка впродовж останніх кількох місяців чітко і однозначно підтримувала Майдан, засуджувала убивцю-Януковича, і всіляко не лише «тайно образующе», тобто приховано, допомагала українській  революції, але поставила на перемогу Майдану все, перетворивши два храми Михайлівського монастиря на польові госпіталі? І це при тому, що половина єпископату УПЦ МП (того єпископату, який зараз вимагає виключити патріарха Філарета з переговорного процесу) просто займала вичікувальну позицію, а четвертина цього єпископату – взагалі закликали прокляття на Майдан, як митрополит-чорносотенець і беркутівський фанатик Агафангел (Саввін) та, на мою думку, вульгарний і малоосвічений митрополит Павло (Лебідь), що публічно 22 січня висповідався українській громадськості у вірності Януковичу-«Христу»! … Отож, всі моральні аргументи на боці патріарха Філарета. Плюс аргументи історично-еклезіологічного штибу: неминучість і невідворотність перебудови життя Церкви на засадах помісності, про що владика Філарет говорить вже 23 роки, а до чого чальники УПЦ МП підходять тільки зараз» [9].

Тому саме через подібну критику також бачимо реальне небажання Московського Патріархату розпочинати реальні перемови і використовувати їх виключно як «димову завісу» для очікування «ліпших днів» або російських «зелених чоловічків».

На великий жаль, сьогодні деякі вірні Київського патріархату вірять цієї «димової завіси». Підмурком їх віри є хибна думка про те, що «в Московському Патріархаті в Україні є нормальні і добрі люди, через це не потрібно критично ставиться до нього. Давайте «жити дружно».

Саме до таких ідеалістів звернути слова архієпископа Євстратія (Зорі): «Наявність у лавах ВКП (б) і КПРС безлічі хороших і навіть самовідданих комуністів не скасовує того факту, що партія більшовиків, як структура, – криваве породження людиноненависницької ідеології, так і наявність у МП багатьох прекрасних архієреїв, священиків і мирян не скасовує того факту, що як структура, Моспатріархія – породження сервілізму перед «Державою» і совка» [10].

Тому нормальна людина, коли вона ще є кліриком або вірним Московського Патріархату, як мінімум, здатна зробити власний рахунок його діям та зробити відповідні висновки, а Київський Патріархат, як люблячи Отець, готовий відкрити свої обійми для кожного.

Заміст епілогу

Коли ще писалася ця стаття, на сайті «Релігія в Україні», який діє під омофором Московського Патріархату та контролюється митрополитом Антонієм (Паканичем), публікує матеріал під назвою «Священники УПЦ поднимают боевой дух вооруженных повстанцев Славянска» [11]. Таким чинам, редактори бачать у диверсантах Російської Федерації, сепаратистах і бандитах виключно «повстанців», Також стало відомо про те, що зброя, з якої в Одесі сепаратисти розстрілюють учасників маршу за єдність України і мирних жителів, роздавалася , вчора ввечері в одній з церков Московського патріархату [12].…. Коментарі зайві.

прот. Сергій Горбик

1. Святійший Патріарх Філарет – про єдину Церкву. / http://www.cerkva.info/uk/news/patriarkh/4561-patr-filaret-pro-jedynu-cerkvu.html

2. Управляющий делами УПЦ: Мы призываем священников быть патриотами и не допускать сепаратистских настроений среди мирян / http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/25481-upravlyayushhij-delami-upc-my-prizyvaem-svyashhennikov-byt-patriotami-i-ne-dopuskat-separatistskix-nastroenij-sredi-miryan.html

3. Митрополит Августин (Маркевич): «Благословляю наше військо на захист Батьківщини» / http://bilatserkva.church.ua/2014/03/03/mitropolit-avgustin-markevich-blagoslovlyayu-nashe-vijsko-na-zaxist-batkivshhini/

4. Святитель Николай Японский. Жизнь и деятельность. М., 2006.

5. Святійший Патріарх Філарет – про єдину Церкву. / http://www.cerkva.info/uk/news/patriarkh/4561-patr-filaret-pro-jedynu-cerkvu.html

6. Там само.

7. Звернення Високопреосвященного Антонія, митрополита Хмельницького і Кам’янець-подільського УПЦ КП до Високопреосвященного Антонія, митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського УПЦ  та священиків православних єпархій в хмельницької області / http://cerkva-km.info/zvernenya-vysokopreosvyaschennoho-antoniya

8. Патріарх Філарет відмовляється йти у відставку: деталі, оцінки експертів, прогнози. / http://www.religion.in.ua/main/daycomment/25457-patriarx-filaret-vidmovlyayetsya-jti-u-vidstavku-detali-ocinki-ekspertiv-prognozi.html

9. Там само.

10. Московская Патриархия является церковным фантомом Советского Союза / http://uainfo.org/yandex/317070-moskovskaya-patriarhiya-yavlyaetsya-cerkovnym-fantomom-sovetskogo-soyuza-svyaschennik.html

11. Священники УПЦ поднимают боевой дух вооруженных повстанцев Славянска / http://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/25686-svyashhenniki-upc-podnimayut-boevoj-dux-vooruzhennyx-povstancev-slavyanska.html

12. Автоматы и снайперские винтовки одесским сепаратистам выдали в церкви – очевидцы. / http://www.segodnya.ua/regions/odessa/avtomaty-i-snayperskie-vintovki-odesskim-separatistam-vydali-v-cerkvi-ochevidcy-517397.html