Помісний Собор Православної Церкви України, які відбувся в Києві 27 липня 2023 р., прийняв рішення про перехід на новоюліанський календар. При цьому, враховуючи деякі негативні наслідки, що повстали в інших Православних Церквах при переході на новий календар, дозволила громадам самим вирішити це питання. Для тих, хто забажав залишитися на юліанським календарі, була запроваджена відповідна процедура – голосування парафіян, на якому проти змін мусить проголосувати більшість. Здавалося б все вкрай демократично та соборно.

Однак, коли вже 1 серпня 2023 р. виявилося, що переважна більшість духовенства та вірян ПЦУ, як і загалом українці, підтримує перехід на новоюліанський календар, у інформаційному просторі з’явилася невелика, але активна група прибічників юліанського календаря, яка вдалася до відвертої брехні та грубих маніпуляцій історичними фактами, православними догматами та канонами. Багата з того, що використовує ця група є відвертим повторенням наративу Московського патріархату. Мусимо констатувати: Зробився певний «тандем» з різних речників РПЦвУ та «корисних ідіотів» – групи духовенства та мирян ПЦУ.

Отже, у даної невеликої статті ми спростуємо основні тези та твердження, які сьогодні використовується проти ПЦУ через перехід на новоюліанський календар. При цьому ми спробуємо не повторювати того, що вже було сказано в статтях «Календарне питання в світлі історичних та догматичних фактів» та «Феномен сакралізації «7 січня» як рудимент радянщини»

1) Датування та календар мають сакральне значення в християнстві, яке зберегла тільки Православна Церква через юліанський календар?

Давайте почнемо з того, що календар, якій ми називаємо «юліанським», не є римським. На самої справі був скопійований від персів і введений в дію за 45 років до Різдва Христового римським імператором Юлієм Цезарем. Кожні 128 років він відставав на 1 день від повного природного кола, річного циклу обертання планети Земля навколо Сонця. Перси враховували це та додавали ще один день на кожні 128 років, а римляни цього не знали та поправку не вживали.

Питання сакральностідатування.

Як відомо, Христос та апостоли жили за юдейським календарем, у якому були дні вшанування старозавітних пророків. І цілком логічна, що вони вшановували їх у відповідні дати. Те саме відбувалося і в громах перших християн… Але коли ми накладемо юдейський календар навіть на юліанський, дати шанування співпадати не будуть.

Ще одним фактом, які маніпулятивна використовують прибічники юліанського календаря – це датування свята Преображення Господнього. По їх версії, «Хмара сходить над горою Фавор тільки 19 серпня, отже істинним є тільки старий стиль».

Однак, коли ми звернемся до Євангелія, то побачим, що Преображення Господнє  відбулася в лютому-березні, за 40 днів до Великодня. Проте Православна церква вирішила святкувати цю подію 6 серпня, щоб уникнути збігу з Великим постом, оскільки це торжество занадто велике, щоб відзначати його у Великий піст. Але і це ще не все…

Згідно Церковному Переданням, є дві версії, де ж сталося Преображення Ісуса Христа: чи на горі Фавор (більш поширена, але менш імовірна), чи на горі Гермон (менш відома версія, але котру підтримують більшість сучасних богословів).

Так, до IV ст. в давньохристиянських записах гору Преображення за єврейською назвою не згадували. Проте, після того як християнство стало державною релігією Римської імперії, зробилося популярним паломництво на Святу Землю. Єлена, мати імператора Костянтина, влаштувала прощу на Фавор, там пізніше звели монастир, тож ця гора стала асоціюватися з подією Преображення. Але за часів Ісуса то була населена місцевість, на її вершині стояло римське укріплення, і це навряд чи могло стати місцем молитовного усамітнення Христа й учеників. Хронологія ж подій у Євангелії вказує на рух Ісуса на північ, до Гермону, а не на південь, до Фавору.

Таким чином, Преображення відбулось і не 6, і не 19 серпня, і навіть не в серпні взагалі. Тож появу хмари слід сприймати лише як природне, метеорологічне явище.

Більш того, конкретні дати ніколи не мели сакрального значіння в Православ’ї. Наприклад, коли ми порівняємо «Статут Великої Церкви Константинопольської» та «Студитський Статут», то побачимо, що дні пам’яті багатьох загально християнських святих, наприклад апостола Пармена (І ст.) відрізняються – у першому випадку його вшановують 19 січня, а у другому – 28 липня.

З решти, сама дата Різдва Христового є умовною. Так, на сході Різдво довгий час святкували разом зі святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія», що означає «З’явлення» чи «Богоявлення», у перших століттях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, а і Його появу на Землі, тобто Його Народження. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.

Можна приводити ще багато прикладів, але вже маємо права зробити висновок, що Православна Церква святкує не дату, а подію. Тобто немає аніякої сакралізації конкретної дати. Тому немає ніякого догматичного чи канонічного злочину святкувати згідно юліанського або новоюліанського календаря.

Тепер розглянемо «сакральність» календаря.

Вище ми вже відзначали, що Христос та апостоли жили за юдейським календарем. На користь цього свідчення можна знайти багато доказів у Євангелії. Саме це зробилося підставою того, що він зробився основою для добового кола православного богослужіння. За цім календарем жили й перші християнські громади Близького Сходу, які переважно складалися з колишніх юдеїв. Натомість християнські громади колишніх язичників користувалися офіційним календарем Римської імперії – юліанським. Але ці розбіжності, зокрема час святкування Нового року, аніяк не розділили християн.

Після того, як Християнство зробилося офіційним віровизнанням Римської імперії, Церква відкинула юдейський календар та перейшла на юліанський, але заховалося кілька суттєвих календарних відмінностів від сучасного стану:

По-перше, рахування років починалося від його введення в Римської імперії, тобто за 46 років до Різдва Христового.

По-друге, роки «від створення світу» рахувалися згідно юдейському календарю.

Правка юліанського календаря була здійснена у VIII ст., коли була запроваджено літочислення «від Різдва Христового». Тобто відбулося його «обнуління». При цьому нульовий рік та «нульовий рік до н. е.» не існують згідно з юліанським літочисленням — так було заведено Бедою Преподобним на початку VIII століття.

Була ще одна реформа, про яку зараз прибічники юліанського календаря практично не згадують – це запровадження Візантійського календаря, які був офіційно затверджений імператором Василем II у 988 році та використовувався аж до падіння Візантийської імперії у 1453 році. Він збігався з юліанським календарем, але мав дві суттєві відмінності: початком року вважалося 1 вересня, а також був змінений рахунок років «від створення світу» (тобто, коли за юдейським календарем 2023 р.– це 5784 р., то за візантійським – 7532 р.)

Саме візантійський календар, а не юліанський, був офіційним календарем, як Київської митрополії Константинопольського Патріархату, так і загалом Київської Руси. Це дуже легко побачити, коли дивитися руські (українські та білоруські) літописі. І власне церковним він у нас залишався практично до кінця XV ст., хоча офіційна вважається, що візантійський календар припинив своє існування 1453 р., коли впала імперія.

Усі ці календарні реформи відбувалися в Християнської Церкві без якогось соборного обговорення, що підтверджує їх технічний, а не догматичний характер та відсутність надання якогось сакрального значення календарному питанню. До слова, опосередковано це підтверджує і історія візантійського календаря. Так, посилаючись на гіпотезу деяких істориків, що Шостий Вселенський Собор встановив дату літочислення: від біблійного «створення світу» з початком 1 вересня 5509 до нашої ери, яка, власне є в візантійському календарі, прибічники «старого стилю» спробують доказати «догматичність календарного питання». Проте серед 102 правил цього Собору немає особливого правила, що стосується початку літочислення або календаря. Тільки у контексті 3-го правила є згадка про рік: «Відповідно визначаємо, щоб ті, що зв’язалися другим шлюбом, і навіть до п’ятнадцятого дня місяця січня, що пройшов, четвертого індикту, шість тисяч сто дев’яносто дев’ятого року, що залишалися в поневоленні гріха, і не захотіли витверезитися від нього, підлягали канонічному виверженню зі свого чину».

Тому, посилання на Шостий Вселенський собор грає проти апологетів «старого стилю». Адже відсутність розгляду питання про вирахування року «створення світу», як у постановах власне цього собору, так і в постановах соборів попередніх, доказує не важливість суто календарного питання для Церкви та, як ми вже відзначали вище, його технічність.

З всього вищевикладеного можна зробити висновок: Ані датування, ані власне календар не мають сакрального або догматичного характеру.

2) Юліанський календар затверджений ще на І Вселенському Соборі?

Знову маємо відверту маніпуляцію. Як ми вже відзначали вище, жодний Вселенський Собор не розглядав календарне питання. Щодо І Вселенського Собору, то він розглядав не календарне питання, а виключно вирахування дня Святої Пасхи, який, згідно соборної постанові, «не може бути раніше чи разом з Пасхою юдеїв».

Тобто мова йде виключно про вирахування Пасхального циклу, а не про власне календар та нерухомі свята. А новоюліанський календар залишає Пасхалію такою, як вона була прийнята на І Вселенському Соборі.

Отже, посилання прибічників юліанського календаря на Вселенські Соборі, зокрема і І Вселенський Собор, цілком необґрунтовані.

3) Наші предки, зокрема і українські козаки, ще в XVII – XVIII стст. захищали юліанський календар?

Згаданий вище посил – чи не основний в аргументації прибічників юліанського календаря. На його підтримку приводяться тексти багатьох історичних документів, посилання на статті та праці відомих українських істориків, зокрема митрополита Іларіона (Огієнко)… Однак, коли ми заглибимся в проблему, то знову побачимо відверту маніпуляцію історичними фактами.

Дійсно, православні Речи Посполитої, як і решта православного світу, не прийняли григоріанський календар та рішуче проти нього виступали. Власне про це і кажуть тогочасні документальні джерела. Однак головною підставою спротиву був не сам календар, а те, що папа Григорій ІІІ змінив і вирахування Пасхалії, що дійсно суперечило постанові І Вселенського Собору. Саме це було основою всіх календарних дискусій, зокрема і в Константинопольському Патріархаті.

І тут нам варто замислитися: А чому, власне, православні, ти ж українські козаки, боронили юліанський календар?

Опір православних щодо введення григоріанського календаря будувався на рішенні Константинопольського собору 1583 р., на якому, крім Вселенського Патріарха Ієремії, були присутні Олександрійський патріарх Сильвестр і Єрусалимський патріарх Софроні VI. Саме цей собор закликав православних «твердо і неухильно, навіть до пролиття своєї крові, триматися православного місяцеслова і юліанської пасхалії».

Таким чином, українські козаки, разом зі всім православним світом, виступали проти григоріанського календаря через позицію Константинопольського Патріархату, які для їх був беззаперечною і конечною інстанцією відносно питань віри, про що каже багато тогочасної мемуарної літератури.

Але на сьогодні ситуація кардинальна змінилася. Бо в травні 1923 р. саме Константинопольський патріарх Мелетій IV скликав конгрес Вселенського Православ’я, які прийняв рішення про перехід на новоюліанський календар. Отже, коли гіпотетично уявить, що такий календар був би прийнятий Константинопольським Патріархатом ще в ХVІІ ст., то козаки б захищали саме його…

Висновок очевидний: Посилання прибічників юліанського календаря на події кінця ХVІ – ХVІІ стст, зокрема на позицію українського козацтва щодо календарного питання, є черговою маніпуляцією. Адже відмова від григоріанського календаря була виключно через Пасхалію та позицію Константинопольського Патріарха, а з 1923 р. Вселенські патріархі підтримують саме новоюліанський календар, його використовують 10 з 16 автокефальних православних церков.

4) Юліанський календар є складовою історичної національної ідентифікації українців?

На нашу думку, це одне з найбільш безглуздих та маніпулятивних тверджень прибічників юліанського календаря. Адже загальносвітові календарі аніяк не можуть бути саме «складовою національної ідентичності».

Вище ми вже відзначали, що під час хрещення Київської Руси в 988 р. у Константинополі діяв т.зв. «Візантійський календар». І він був головним не тільки для українців, а і загалом всіх православних Київської митрополії Константинопольського Патріархату, майже до кінця XV ст. У подальшому відбулося повернення до юліанського календаря, які тоді був загальним для всіх християн аж до 1582 р.

Після того, як Католицька Церква перейшла на григоріанський календар та змінила вирахування Пасхалії, юліанський календар зробився конфесійною відзнакою православних у всьому світі. Тобто назвати його «історичним» або «національним» саме для українців не випадає, адже в ХVІ – ХХІ стст. були і є українці-протестанти та римо-католики, які використовують григоріанський календар, а також юліанський календар використовували православні християни інших народів

Більш того, після Берестейської унії 1596 р. юліанський календар вже не був і конфесійною відзнакою, адже Рим, для її поширення дозволив уніатам залишатися на «старім» календарі. Тобто опір українців поширенню унії, на які так люблять посилатися прибічники юліанського календаря, аніяк не був пов’язаний з «календарним питанням».

7 січня сакральна дата?

Чомусь всі прибічники «старого стилю» зосереджені саме на «7 січня», але вони явно забуваються, що ще в ХІХ ст., коли накласти юліанський календар на григоріанський, це було… 6 січня.

Щодо «збереження національної ідентичності через календар в умовах відсутності власної держави»

На нашу думку, це дуже суперечливе твердження. Адже мусимо відразу поставити додаткове питання: Де і коли?

Ми вже відзначали вище, що юліанський календар не був відзнакою конфесійної або національної приналежності в Речи Посполитої ХVІ- ХVІІІ ст. Вочевидь він не був таким і в Російської імперії, де мав статус державного.

На Буковині (до 1924 р.) юліанський календар використовували також православні румуни та греко-католики. Отже календарне питання аніяк не впливало на протистояння православних українців та румунів. Не впливало воно на події й після 1924 р., коли Румунська Православна Церква, зокрема і українські парафії, перейшла на новоюліанський календар.

Не є доказом і «український деканат» Рум. ПЦ, які частково використовує юліанський календар. Адже він був організований вже після ІІ Світової війни з колишніх греко-католиків, яких долучили до Православної Церкви після державної заборони ГКЦ в Румунії. Саме для зменшення спротиву, їм була дозволена церковно-слов’янська мова та юліанський календар. Натомість українські православні парафії в Румунії, що діяли і до заборони ГКЦ, без проблем використовують загальний новоюліанський календар.

У міжвоєнному часі православні українці чинили опір впровадженню новоюліанського календаря в ПАПЦ.

Дійсно, є досить багато свідчень, що православні білоруси та українці чини опір запровадженню новоюліанського календаря в ПАПЦ. Але знову мусимо відповісти на питання: Чому?

Головною причиною неприйняття новоюліанського календаря частиною православних ІІ Речи Посполитої була політика пацифікації (ополячення), яку активно проводила польська влада вже з другої половини 20-х років ХХ ст. Тобто склалася ситуація, коли частина православних вважала запровадження новоюліанського календаря однією зі складової тогочасної антиукраїнської (і антибілоруської) політики. Але сьогодні все кардинально змінилося. Адже існує Незалежна Україна, політика якої аніяк не скерована на полонізацію українців. Тому опір новоюліанському календарю через це згубив усілякий сенс.

5) Календарну реформу (перехід на новий календар) впроваджували комуністи та нацисти

Ми не будемо розглядати календарну реформу в християнських країнах, де панівним віровизнанням є римо-католицтво та (або) протестантизм. Подивимось тільки на країни, які умовно можна назвати православними.

Так, Болгарське царство перейшло на григоріанський календар 31 березня 1916 р.; Українська Народна Республіка – 15 лютого 1918 р.; Румунське королівство – 18 січня 1919 р.; Королівство Сербів, Хорватів і Словенців – 18 січня 1919 р.; Грецьке королівство – 9 березня 1924 р.

Отже більшовики, які запровадили новий календар з 1 січня 1918 р. у Росії, аніяк не були першими та єдиними у цьому питанні. І це аніяк не було пов’язано з комуністичною ідеологією. Наприклад Фінляндія, яка у 1809 – 1917 роках була автономним Великим Князівствам Фінляндським у складе Російської імперії, перейшла на григоріанський календар ще 17 лютого 1753 р. і залишалася на їм увесь час російської анексії.

Що стосується СРСР та нациської Німеччині, то деякі речи прибічники юліанського календаря свідомо або несвідомо покидають поза увагою.

5.1. Юліанський календар православних у СРСР.

Отже, більшовики примушували РПЦ змінити календар не на новоюліанський, а на григоріанський. Тобто змінити і вирахування дня Пасхи. Саме це викликала спротив у православних СРСР. До цього додався загальне неприйняття релігійної політики радянської влади – закриття храмів, арешти та розстріли духовенства, експропріація церковних цінностей і т.п. У цьому процесі тихого спротиву, календар був тільки одним з елементів.

При цьому треба відзначити – частина православних парафій в Радянської Україні використовувала саме новоюліанський календар. Повний перехід православних на юліанський календар був наслідком певної церковної уніфікації, яку проводила РПЦ через вимогу комуністичної влади (це стосується 20-х – початку 30-х років, а також післявоєнного періоду).

У другої полові ХХ ст., після зміни церковної політики радянської влади, прив’язка РПЦ до юліанського календаря використовувалася для витискання духовенства та вірних з суспільного життя, про що ми вже писали у однієї зі статей.

Однак тут ми мусимо згадати ще одну подію, яка буде дуже незручною для прибічників юліанського календаря та посилання на СРСР. Після анексії Буковини та Закарпаття, радянська влада не тільки примусово долучила православні парафії до РПЦ, зокрема і українські, але змусила перейти на юліанський календар. Тобто маємо приклад силового насадження саме юліанського календаря саме комуністичною владою.

Разом з тим, навіть у РПЦ МП радянського періоду не все було однозначно. Новоюліанським календарем користувалися румунські парафії на Буковині та «Патріарші парафії в Угорщині», а також деякі парафії у Західної Європі. Тобто РПЦ цілком спокійно сприймала і сприймає використання новоюліанського календаря.

Сьогодні Україна не проводить антицерковну політику, а також ніхто не витискає духовенство та вірних з суспільного життя. Навпаки, діюче релігійне законодавство є одним з найбільш ліберальних у Європі, духовенство офіційно запрошують на всі державні заході. Тому висновок зрозумілий – жодного фактору, який б примушував ПЦУ триматися юліанського календаря немає.

5.2. Німеччина

Треба почати з того, що перехід території Німеччини та Австрії на григоріанський календар завершився ще на початку XVIII століття. Але до І Світової війни у Германської імперії не було якось масової присутності православних, а ті, що були, без проблем користувалися юліанським календарем. Також без проблем юліанським календарем користувалися православні та греко-католики в Австро-Угорської імперії.

Однак, ще в часі Веймарської республіки (1918 – 1933 рр.), коли туди емігрувала багато російських православних, була здійснена уніфікація на базі новоюліанського календаря. Це було зроблено через необхідність загально-державного визначення святкових днів. Натомість православну пасхалію німецькій уряд не чіпав. Це залишилося незмінним і після приходу нацистів до влади.

Природно, що нацисти вводили свої порядки і на окупованих територіях СРСР, зокрема і щодо неробочих днів на релігійні свята. Але і тут не все так однозначно…

Наприклад, у Дистрикті Галичина, німецька окупаційна адміністрація не примушувала УГКЦ переходити на григоріанський або новоюліанський календар. Неробочим днем було як раз 25 грудня/7 січня. Також це заховувалася і на деяких інших окупованих територіях. До того ж, Пасха відзначалася за звичним православним вирахуванням.

Отже, ствердження того, що нацисти примушували українців переходити на григоріанський або новоюліанський календар, є дуже маніпулятивним. Адже це відбувалося далеко не скрізь.

6) Афон та Єрусалимський патріархат живуть виключно за юліанським календарем

Тут треба відразу зробить акцент саме на слові «живуть». Коли ви запитаєте у афонського ченця або представника духовенства та вірних Єрусалимського патріархату: «Яке сьогодні число?». То вам назвуть дату саме згідно юліанського календаря. Ніхто не буде казати про «Різдво 7 січня» або «Покрову 14 жовтня».

Крім того, посилаючись на приклад Афону, критики новоюліанського календаря не кажуть, що подвір’я афонських монастирів на материкової Греції без проблем живуть за новоюліанським календарем. Те саме можна казати і про ті Православні Церкви, які залишаються на юліанським календарі. Практично всі вони мають парафії, а часам і єпархії, що використовують новоюліанський календар.

6. Деякі висновки

Ми проаналізували головні тези прибічників юліанського календаря. Як виявилося всі вони, або неправдиві, або маніпулятивні. Немає жодного реального заперечення щодо використання новоюліанського календаря, які, на сьогодні, збігається з григоріанським згідно нерухомих церковних свят.

прот. Сергій Горбик, «Православний Духовний Центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці.