Хоча повномасштабна війна в Україні принесла українському народу величезні жертви, вона мала й витверезний ефект. На Заході почали розуміти російські імперські амбіції та діяльність Російської православної церкви (РПЦ) як апологета та інструменту «м’якої сили «русского мира»» у виправданні дій російської влади.
Протягом десятиліть західні політики, церковні діячі та дослідники розглядали РПЦ як релігійну організацію з довгою історією, але не оцінювали належним чином її значення як опори російського впливу. РПЦ була присутня в Європі та інших частинах світу та поширилася на нові території. В Європі було можливо будувати церкви в кількох стратегічно важливих місцях до і після початку нового тисячолітя.
Після повномасштабної війни, громади РПЦ у Західній Європі вперше пережили глибоке потрясіння, коли певна кількість священиків і парафій залишили РПЦ. Проте, залежно від місцевих церковних лідерів, реакція щодо того, як говорити про війну та описувати роль РПЦ, була суттєво різною.
Особливо у Східній Європі, де є значна російська православна громада, це призвело до гарячих публічних дебатів щодо присутності РПЦ і до зусиль місцевої державної влади мінімізувати вплив Патріарха Кирила. В Естонії, найменшої з балтійських республік, розташованих на східному узбережжі Балтійського моря, митрополит Євгеній, громадянин Росії, який є лідером Естонської Православної Церкви Московського Патріархату (ЕПЦ МП), зробив кілька суперечливих заяв. У 2024 році це призвело до рішення влади Естонії не продовжувати йому дозвіл на проживання. 6 травня 2024 року, невдовзі після аналогічної заяви Парламентської асамблеї Ради Європи, парламент Естонії оголосив РПЦ організацією, що підтримує агресію.
Якщо у 2022 році спільнота ЕПЦ МП опублікувала два публічних листи із закликом до митрополита Євгенія однозначно дистанціюватися від Патріарха Кирила, то в ході війни спільнота ЕПЦ МП дедалі частіше звинувачувала естонську державу у переслідуванні та не виступали проти церковного керівництва. Хоча держава справді зайняла більш жорстку позицію щодо церкви та її публічного виступу, але щоб зрозуміти причини цього, потрібно прослідкувати всю хронологію подій з 2022 року, адже повідомлення ЕПЦ МП показують, наскільки церква причетна до просування російських наративів у конфлікті з історією та самовизначенням решти естонського суспільства. Ця закономірність стосується інших країн зі схожою історією.
Тоді як в Україні після ухвалення законопроекту №8371 з’явилися ознаки того, що за посередництва Української держави та залучення Вселенського патріархату Українська Православна Церква Московського патріархату може вийти з канонічних структур РПЦ, 21 серпня в Естонії єпископ Даниїл (Лепіск) оголосив, що канонічні зв’язки з Російською Православною Церквою залишаться в сил. За цих обставин навряд чи є сенс вести переговори з Православною Церквою Естонії. Водночас ЕПЦ МП продовжує подавати російський імперіалістичний підхід до історії в естонських ЗМІ як противагу поглядам митрополита Стефана з Естонської Православної Церкви.
Ставлення російської православної громади в Естонії насамперед відображає плутанину щодо того, як діяти після війни. Важливо зосередитися на тому, як різні спільноти оцінюють те, що насправді відбувається в Росії, історію РПЦ та її у війні, що триває. РПЦ також веде ідеологічну війну, і питання в тому, які стовпи цієї війни і хто саме її веде?
На Заході та серед російських емігрантів винуватцями цієї війни вважають Путіна та його найближчих соратників. У церковному випадку зазвичай згадують лише Патріарха Кирила. Таке уявлення неправильне. По-перше, за патріархом стоїть цілий апарат РПЦ, який відшліфовує свої послання. По-друге, ми також повинні враховувати колективну відповідальність церкви за донесення цих послань до громадськості. Кілька єпископів були присутні на Всесвітньому російському народному соборі в березні 2024 року, де війну назвали Священною. Однак немає архієреїв РПЦ, які б публічно протистояли головній лінії церкви. Імперіалістичне самоуявлення без будь-якої критики висувається більшістю представників РПЦ, навіть незважаючи на невеликий опір війні всередині церкви. Звісно, є й священики, які мовчать. Дехто вважає нинішні методи церкви неправильними, але ідентичність РПЦ, її уявлення про свою канонічну територію, історія тощо не критикуються.
Але саме історія РПЦ є ідеологічною основою війни. Алар Кілп з Тартуського університету вивчив проповіді та виступи патріарха і дійшов висновку, що РПЦ почала просувати імперіалістичний світогляд одразу після розпаду Радянського Союзу. Він набрав обертів наприкінці 90-х.
Ми бачимо це зараз, коли Кирило говорить про «святу Русь», «русский мир» тощо. Нещодавно ЕПЦ МП, реагуючи на Всесвітній російський народний собор, заявила (не згадуючи Кирила), що концепція «русского мира» стоїть вище Євангелія. У зв’язку з цим, наскільки коротка пам’ять церкви в Естонії?
Починаючи з 2009 року ЕПЦ МП видав ряд книг за підтримки фонду «Русский мир». Навіть книга Олексія II про православну віру в Естонії видана частково на російські гроші.
Більш важливим є історичний наратив, поданий у цих книгах. Десятиліттями EПЦ MП просувала альтернативний наратив історії Естонії.
Наразі відомо, що в контексті російської агресії в Україні РПЦ і Путін говорять про єдину християнську тисячолітню Русь, яку необхідно захистити. Ця імперіалістична історія є наріжним каменем офіційної історіографії EПЦ MП.
В естонському контексті наріжним каменем російської імперської історії є уявлення про те, що російське православ’я закріпилося в Естонії в XI і XII століттях. Востаннє про це митрополит Євгеній згадував у вересні 2022 року в журналі ЕПЦ МП «Православный Собесьдникъ», намагаючись виправдати, чому РПЦ і ЕПЦ МП, а не Православна Церква Естонії (автономна церква в юрисдикції Вселенського Патріархату ), має право працювати там.
Це твердження є проблематичним як історично — ми не знаємо нічого певного про православне поселення тут у той час, — з точки зору церковної історії та канонічного права. РПЦ поширилася на територію Естонії лише у зв’язку з експансією Російської імперії у XVIII ст., а серед населення поширилася лише з XIX ст. Згідно з Томосом Московського патріархату 1589 року, Естонія не вважалася частиною РПЦ [1].
Проте ЕПЦ МП підкреслює, що Естонія – це споконвічно російська територія, де вже багато століть тому було пролита російська кров. Таким чином, події 1920-х років, коли естонська православна громада перейшла до Вселенського Патріархату, вважаються неканонічними та націоналістичними. Історики ЕПЦ МП не усвідомили, що прагнення до церковної незалежності було результатом російського імперіалістичного націоналізму. Націоналізм для естонських православних розглядався як протидія попередньому російському націоналізму [2]. Хоча в РПЦ Російської імперії були представлені люди різних етнічних груп, церква була переважно російською націоналістичною церквою за своєю мовою, культурою та традиціями.
Історіографія РПЦ натомість наголошує на тому, що РПЦ була і залишається багатонаціональною церквою. Можливо, це пояснює хвилюючу реакцію на критику етнофілетизму — російського імперіалістичного ультранаціоналізму — всередині РПЦ.
Естонці, захисники РПЦ, мотивовані націоналізмом. Цей конфлікт чітко проглядається в працях священнослужителів РПЦ лише кілька років тому (у колективній монографії «Eesti Õigeusu Kirik: 100 aastat autonoomiat», 2021), в яких описується діяльність естонської православної громади та її лідера митрополита Олександра (Паулуса) в 1920-1930-х рр. як політично вмотивований, націоналістичний, неканонічний.
У той же час політика російського уряду в 1890-х роках зображується позитивно, і цей період описується як період, «коли Російська держава вперше почала послідовно піклуватися про народи балтійських губерній», як писав митрополит Євгеній у 2021 році.
Таким чином, Естонія плавно вписується в російський релігійний і культурний простір, іноді з характерним балтійським відтінком.
Нарешті, ігнорується той факт, що Радянський Союз окупував Естонію в 1939 році, а натомість наголошується на досягненнях Червоної армії у звільненні Європи від нацизму. Але це була та сама армія, яка після перемоги над німцями не повернулася в Росію, а продовжувала окупацію Естонії, незалежну країну, майже 50 років. 9 травня митрополит Євгеній відвідав радянський меморіал у Таллінні. Незважаючи на те, що після початку російської вторгнення в Україну у 2022 році, всі публічні збори для прославлення радянської армії були заборонені як непряме прославлення російської армії, він все ж таки знайшов спосіб відвідати меморіал на вул. «Десятого травня».
Тому важко говорити про ЕПЦ МП як про організацію, яка могла б інтегрувати російськомовну громаду в естонське суспільство. Протягом останніх десятиліть вона не виробила практик, характерних для помісної церкви, але все ще зберігає образ імперського православ’я – того самого, яке підживлює нинішню війну. Таким чином, релігія стоїть на службі російської імперської історії та політичних амбіцій російської держави. Використовуючи історичні наративи, вона кидає виклик суверенітету Естонії.
Духовенство ЕПЦ МП також потребує уваги. У той час як ПЦЕ готує своє духовенство в семінарії, розташованій в Естонії, переважна більшість священнослужителів ЕПЦ МП є російськомовними священиками, які отримали освіту в російських семінаріях і академіях. Згромадження ЕПЦ МП залишаються переважно російськомовними, за деякими винятками.
Тому ЕПЦ МП більш-менш ізольована в естонському суспільстві, а відносини з іншими християнськими церквами відносно скромні. Особисті стосунки між священнослужителями більш поширені, але й вони рідкісні. У цій ситуації митрополиту Євгенію та іншим було легко стверджувати, що церква зазнала нападу.
За місяць до агресії проти України 2022 року ЕПЦ МП випустила спецвипуск журналу «Православный Собесьдникъ» естонською та російською мовами (зазвичай виходить лише російською), критикуючи незалежність Православної Церкви України та відстоюючи історичне право РПЦ. на естонську землю. Ці заяви часто зустрічаються в періодичних виданнях ЕПЦ МП, як і численні посилання на заяви Патріарха Кирила.
Наприклад, у листопаді 2018 року, через чотири роки після того, як Росія почала вторгнення в Україну, «Православный Собесьдникъ» опублікував статтю про православний фестиваль у Москві, де естонський учасник попросив інструкцій у патріарха Кирила, як православним діяти в часи сум’яття. Мова йшла про майбутнє православ’я у зв’язку з подіями в Україні. Естонський делегат описав 1990-ті роки, коли в Естонії виник конфлікт між двома православними громадами, і стверджував, що РПЦ зберегла свої позиції в Естонії, бо православна громада вийшла на вулиці. Кирило пояснив, що план руйнування єдності РПЦ має глобальний вимір. Це була не просто боротьба за юрисдикцію, а боротьба за знищення єдиної сильної православної держави у світі. За словами Кирила, РПЦ була вільна від глобального обману (ідеології ліберального Заходу). Чи тільки Московський єпископ говорив до своєї пастви?
Таким чином російськомовна громада ЕПЦ МП утримується під ідеологічним впливом РПЦ. Ідеологія великоросійської імперії культивувалася серед російського населення Естонії так довго, що їхня ідентичність нерозривно з нею пов’язана. Це також ускладнює їм діагностику нинішньої війни, тому що навіть якщо вони засуджують Путіна, це не означає, що вони готові переоцінити російську імперську ідеологію.
Це тим складніше, що в Росії Патріарх Кирило займається ідеологічним обґрунтуванням цієї війни. Війну перетворили на ідеологічну зброю за допомогою імперіалістичного підходу до історії. Тому через два з половиною роки жодного суттєвого альтернативного підходу до російського минулого не виникло і, ймовірно, не з’явиться найближчим часом. Путін може піти, але з імперіалізмом все ще в порядку, що становить загрозу не лише для Естонії, а й для самої Росії, бо без переоцінки імперського минулого немає надії на нову Росію.
Посилання:
1. No 28. 1589 .г май. — Грамота уложенная об учреждении Московского патриархата. – L’idea di Roma a Mosca. Secoli XV-XVI. Fonti per la storia del pensiero sociale russo. Идея Рима в Москве. XV–XVI века. Источники по истории русской общественной мысли. Roma, 1989, 185–191.
2. Priit Rohtmets, Toomas Schvak. The establishment of the Estonian Apostolic Orthodox Church: history and interpretations. – Usuteaduslik Ajakiri, 84 (1) 2023, 1−35.
Прійт Рохтметс, доцент Тартуського університету та професор історії Церкви Теологічного інституту Естонської Євангелічно-Лютеранської Церкви
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»