Отже, сталося те, чого очікувала та боялася практично вся повнота Вселенського Православ’я – на черговому засіданні Синоду Румунської Православної Церкви (далі Рум.ПЦ), який відбувся 29 лютого 2024 р., було прийнято рішення заснувати кілька адміністративних структур поза своєю канонічною територією. Зокрема і «Румунську Православну Церкву в Україні». Ця подія викликала велике занепокоєння та бурхливе обговорення як у соціальних мережах, так і на сторінках ЗМІ. У статті ми спробуємо ретроспективно проаналізувати діяльність Рум.ПЦ та її наслідки, як для Вселенського православ’я, так і для України.

Мусимо відразу зазначити, що проблема румунської експансії та румунізації місцевого населення на українських землях, найперше на Буковині, а також використання для цього румунського православного духовенства далеко не нова. Для розуміння цього достатньо подивитися на історію Буковинської митрополії ХІХ – першої половини ХХ ст., яка дуже гарно це ілюструє. Тому рішення Синоду Румунського патріархату у істориків не викликає жодного подиву, воно цілком передбачуване.

І. Розбудова Румунської Православної Церкви в Україні та Молдові (друга половина ХХ – початок ХХІ століть).

Після ІІ Світової війни та приєднання до СРСР колишніх румунських територій, всі православні парафії Буковини та Молдови були анексовані Московським патріархатом. Однак для румунських громад у подальшому були дозволені певні відмінності від його загальної практики. А саме дозвіл на використання національної мови в богослужінні та новоюліанський календар. Враховуючи локальне розміщення цих парафій у кількох областях України, можна стверджувати, що вже до кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст. сформувалася певна, хоча і неофіційна, структура Рум.ПЦ в СРСР.

Зі свого боку, Румунський патріархат не визнав анексії Російською ПЦ своїх міжвоєнних структур. Вже у 1950 році її Синод відновив Молдовську митрополію, яку очолює митрополит з титулом «Молдовський і Сучавський». Саме такий титул носив з 1977 р. колишній румунський патріарх Теоктист (+2007).

Зрозуміло, що Московська патріархія, навіть через дипломатичні канали СРСР, неодноразово зверталася до Бухаресту з вимогою хоча б прибрати з архиєрейського титулу слово «Молдовський», проте нічого не домоглася. Понад те, у 1990 р., практично одразу після падіння комуністичного режиму, ця митрополія отримала назву «Молдовська та Буковинська». Першим її митрополитом був призначений нинішній Румунський патріарх (на той час – єпископ) Даниїл…

Сьогодні важко докладно визначити, коли почалися реальні переходи в Рум.ПЦ колишніх священиків Московського патріархату. Вочевидь їх було досить багато, адже вже 19 грудня 1992 р. Рум.ПЦ видає синодальну постанову №8090, яка визнає недійсними «дисциплінарні санкції, спрямовані проти кліриків на підставі їхнього членства в Румунській Православній Церкві»

Не дивлячись на численні протести Московського патріархату, Рум.ПЦ  продовжувала розбудову своїх структур на території Молдови та України. Так, 24 жовтня 1995 р. Синод Рум.ПЦ наділив Бессарабську митрополію статусом екстериторіальної структури, якій доручено піклування над східною румунською діаспорою. Тобто румунами, які проживають на схід від кордонів Румунії. Таким чином, Бессарабська митрополія отримала право відкривати парафії не лише у Молдові, але й за її межами. Коли відкинути політичну еквілібристику, то це рішення напряму стосується України.

У вересні 2007 р. патріархом Рум.ПЦ обирано Даниїла (Чоботя), відомого прибічника «румунської ідеї». А вже 24 жовтня 2007 р. під його головуванням відбувається Синод, на якому у складі Бессарабської митрополії було створено три єпархії: Бельцська; Південної Бессарабії (центр у Кантемирі) та Дубоссарська та всього Придністров’я (центр у Дубоссарах). Дві з цих єпархій територіально охоплюють частину Чернівецької та Одеської областей України.

Для демонстрації свого права створювати адміністративні структури не тільки в Молдові, але й Україні, Румунський патріархат скеровує до неї своїх архиєреїв, які здійснюють служіння навіть без формального погодження з РПЦвУ. Один з перших відомих випадків стався 16 липня 2011 р., коли глава Бессарабської митрополії митрополит Петро (Педурару) освятив храм в Ізмаїльському районі Одеської області.

Остаточне оформлення структури, яка мусила займатися румунськими парафіями в Україні, відбулося ще 24 травня 2018 р., коли синод Рум.ПЦ призначив єпископом Бельцським Антонія (Телембича), а єпископом Південної Буковини – Веніаміна (Гореану)…

Тут мусимо зазначити, що всі дії Румунського патріархату, які описані вище, викликали протести з боку керівництва РПЦвУ, що дуже важливо у контексті подій 2022 – 2024 рр., які будуть проаналізовані згодом.

Отже, можемо зробити висновок, що створення Румунської ПЦ в Україні почалося не сьогодні, а мінімум від початку 90-х років ХХ ст. Рішення Синоду Румунського патріархату від 29 лютого 2024 р. – це логічне завершення підготовчого етапу, які тривав більш сорока років.

ІІ. Православна Церква України & Румунський патріархат: спроба діалогу 2019-2020 рр.

Вже 21 лютого 2019 р. відбулося чергове засідання синоду Рум.ПЦ, значна частина якого була присвячена обговоренню ситуації в Українському Православ’ї. Ми не будем тут аналізувати всі рішення, які були прийняті, але торкнемся тих, що стосуються нинішньої ситуації. Саме вони були основними у переговорах із ПЦУ.

2.1. Румунські парафії в Україні

п. 3. «Для конкретного і правильного рішення, Священний Синод Румунської Православної Церкви на найближчому робочому засіданні першочергово розгляне питання румунів, адже в Україні, особливо в Північній Буковині, є 127 румунських православних парафій, які перебувають під юрисдикцією Української Православної Церкви Московського Патріархату. Потрібна справжня консультація з цими православними румунами, які піклуються про збереження своєї етнічної та мовної ідентичності. У цьому сенсі необхідно отримати письмові запевнення від української церковної та державної влади, що етнічна та мовна ідентичність цих румунів буде поважтися, і що ці румунські православні матимуть можливість організуватися в рамках румунського православного вікаріату та бути здатними розвивати духовні стосунки з Румунським Патріархатом, щоб отримати підтримку надсиланням літургійних і богословських книг рідною мовою, тобто румунською».

Фактично Рум.ПЦ вимагає від ПЦУ створення адміністративної структури за етнічною ознакою, яка буде екстериторіальною в Україні та ще й матиме  конкретні гарантії державної влади. Це вже явна підтримка єресі етнофілетизму, яка була засуджена ще Помісним Константинопольським Собором 1872 року.

Крім того, як визнають багато релігієзнавців, румунська сторона фактично пропонує ідею подвійної юрисдикції над румунськими парафіями України. Тобто під маскою «ставропігійного вікаріату» пропонується створення саме адміністративної структури Румунського патріархату.

2.2. Румунські мігранти в Європі та колишні парафії Європейського екзархату УПЦ КП

п. 4. «Крім того, Румунський патріархат звернеться до Вселенського патріархату з проханням роз’яснити проблему неканонічних ієрархів і священиків на Заході, які належали до колишнього «Київського патріархату».

Отже, румуни цікавляться долею Європейського екзархату УПЦ КП, до складу якого, станом на кінець 2019 р., входило близько 44 громад. Адже в екзархаті діяли (діють) священики румунського походження, які намагаються вести душпастирську діяльність серед румунських мігрантів. Синод Рум.ПЦ вимагає від Вселенського патріархату (і ПЦУ) кілька гарантій:

По-перше, всі колишні структури Європейського екзархату УПЦ КП мусять перейти під омофор Вселенського патріархату. Загалом це відповідає Томосу про автокефалію ПЦУ. Але тут проблема в тому, що Константинопольський патріархат жодним чином не роз’яснив майбутнє цих громад щодо заховання їх національної ідентичності та зв’язку з Україною (ПЦУ).

По-друге, Константинополь і Київ мусять надати румунській стороні гарантії, що структури колишнього Київського патріархату не претендуватимуть на румунську діаспору в Західній Європі. І коли з ПЦУ все більш-менш зрозуміло, то у світлі того, що Вселенський патріархат вважає «православну діаспору» лише своєю канонічною територією, питання набуває особливого значення. Адже коли закордонні європейські структури ПЦУ (колишні УПЦ КП) перейдуть у Константинопольський патріархат, праця їх священиків серед румунських мігрантів робиться цілком законною з канонічного боку. Крім того, Бухарест ясно показував Вселенському патріархату, що він і надалі збирається розбудовувати свої структури в Європі та ігнорувати постанову «Православна діаспора» Критського Всеправославного собору 2016 року.

2.3. Чому реально зірвалися перемови ПЦУ та Румунського патріархату?

Згідно інсайдерської інформації, швидке рішення щодо позиції на переговорах із ПЦУ було результатом політичної ситуації в Україні. Румунський патріархат боявся, що Верховна Рада України прийме закон, згідно якого ПЦУ буде визнана єдиною легітимною Православною Церквою в країні, зі всіма негативними наслідками для РПЦвУ. Відповідно і румунські парафії могли опинитися в скрутному становищі. Тому Бухарест намагався максимально виграти з цього – виторгувати їм особливий статус.

Обмін «офіційного визнання» на створення ставропігійного румунського вікаріату в ПЦУ здалося її керівництву цілком прийнятним. І вже 31 липня 2019 р., на черговому засіданні Священного Синоду ПЦУ, було прийняте принципове рішення-гарантія щодо створення цієї структури, яка була підпорядкована безпосередньо Предстоятелю ПЦУ.

Однак оптимістичні прогнози щодо швидкого офіційного визнання ПЦУ з боку Румунського патріархату не справдилися. Румунські парафії Буковини не поспішали виходити з РПЦвУ та приєднуватися до ПЦУ. Також, згідно тієї ж інсайдерської інформації, Рум.ПЦ ще у 2020 році призупинила перемовини.

На думку релігійних експертів, на зміну позиції Рум.ПЦ вплинуло кілька факторів. Серед основних називають: тогочасну байдужість нової української влади до релігійних питань; малу кількість переходів парафій РПЦв в ПЦУ – православ’я в Україні і надалі залишається розділеним; демарш колишнього патріарха Філарета; невизначеність долі Європейського екзархату УПЦ КП, адже митрополит Михаїл Лярош (+2022) був прийняти в ПЦУ з титулом «Корсунський»; успіх розвитку структур Рум.ПЦ у Молдові; досить «мляву» реакцію Вселенського православ’я на вторгнення Російської ПЦ на канонічну територію Олександрійського патріархату…

Проте нині вже можна визначити, що головною причиною припинення перемовин із ПЦУ був тезис: «Для чого брати частину, коли можна підготуватися та взяти все у зручний момент». Крім того, враховуючи ситуацію в Україні, Рум.ПЦ боялася розколу структури румунських парафій, які були монолітною групою в РПЦвУ.

ІІІ. Стратегія Румунської ПЦ у діаспорі та ставлення до канонічного устрою Вселенського православ’я

Не поглиблюючись в історію Рум.ПЦ, можна сказати, що вона почала активну розбудову своїх єпархіальних структур в діаспорі ще з березня 1972 р. Нині існує «митрополія Західної та Південної Європи», яка включає в себе п’ять повноцінних єпархій. Також юрисдикційні структури Румунського патріархату є в США, Канаді, Австралії…

Нам можна поставити логічне запитання: «Як це стосується сьогодення та заснування Румунської Православної Церкви в Україні?»

І тут мусимо звернутися до рішення Критського Всеправославного Собору 2016 р., які підписав і румунський патріарх Даниїл.

Є документ собору, які носить назву «Православна діаспора». У ньому чітко визначається, що православною діаспорою є: «Канада, США, Південна Америка,  Австралія, Нова Зеландія та Океанія, Великобританія і Ірландія, Франція, Бельгія, Голландія та Люксембург, Австрія, Італія і Мальта, Швейцарія і Ліхтенштейн, Німеччина, Скандинавські країни (крім Фінляндії), Іспанія і Португалія» і, згідно 28 правила IV Вселенського собору, це – канонічна територія Вселенського патріархату. Присутність тут структур інших юрисдикцій мусить бути поступово скасована еволюційним шляхом, а «Православні Церкви зобов’язуються не вдаватися до дій, які можуть завдати шкоди вищеописаному процесу канонічного вирішення питання діаспори, такі як надання вже існуючих титулів Архиєреям, і будуть робити все можливе для полегшення роботи Єпископських Зборів і відновлення нормального канонічного порядку в діаспорі».

Натомість 29 лютого 2024 р., цілком ігноруючи цей соборний документ, Синод Рум.ПЦ засновує дві нові єпархії на канонічної території Константинопольського патріархату. Тобто йдеться не тільки про вторгнення на територію ПЦУ, а загалом руйнацію соборних постанов новітнього часу.

Разом з тим, «турбота про румун», про яку увесь час каже патріарх Даниїл, аніяк не обмежується територіями, які мають назву «православна діаспора».

Так, ще з 2007 р. Рум.ПЦ знаходиться у тривалому конфлікті зі Сербською ПЦ. У 2012 р. Синод Сербської ПЦ навіть офіційно звинуватив Румунську ПЦ у тому, що румунські єпископи та священики відвідують її канонічну територію та звершують там богослужіння без відома Сербської ПЦ. А у червні 2021 р., «на прохання румунської громади», патріарх Даниїл надав благословення створити румунську парафію у столиці Словенії – Любляні, територія якої, згідно Томосу, належить до юрисдикції Сербського патріархату.

У 2010 р. священик Рум.ПЦ, архимандрит Ієронім (Кречу) почав самовільне будівництво храму на канонічній території Єрусалимського патріархату. Намагаючись виправити ситуацію, у січні 2011 р. Єрусалимський патріарх Феофіл надіслав лист румунському патріархові Даниїлу із проханням зупинити будівництво.

Однак патріарх Даниїл, повністю визнаючи юрисдикцію Єрусалимського патріарха над Ізраїлем і Палестиною, зазначив, що у сучасних умовах неможливо з усією суворістю буквально дотримуватися територіального розмежування Помісних Церков. А тому запропонував Єрусалимській патріархії визнати будівництво румунського храму та його подальше функціонування. Оскільки, як видно із послання патріарха Даниїла, Рум.ПЦ відмовилася припиняти будівництво спірного храму в Єрихоні, Священний Синод Єрусалимського патріархату вирішив припинити євхаристійне спілкування із Рум.ПЦ. Також Синод ухвалив позбавити сану архимандрита Ієроніма (Кречу), настоятеля спірного румунського храму, який незаконно вторгся на канонічну територію іншої Помісної Церкви.

Конфлікт між Румунським та Єрусалимським патріархатами був залагоджений тільки у лютому 2014 року. При цьому проблемний храм отримав назву «Дому для румунських паломників у Святій Землі». Цікавим є факт, що такий самий «дім» був відкритий Московським патріархатом в Йорданії ще у 2013 році. На думку деяких богословів, це може бути формою прихованої розбудови юрисдикційних структур інших Помісних Церков на чужої канонічної території.

Висновок очевидний: Румунська ПЦ вже давно і послідовно нехтує визнанням канонічної території інших Помісних Церков. Вона будує свої адміністративні структури, порушаючи навіть міжцерковні соборні постанови, які сама ж підписувала. Загалом, Румунська патріархія з найбільшою послідовністю намагається реалізовувати національний принцип у поширенні своєї юрисдикції.

IV. Румунський патріархат, Російська ПЦ та РПЦвУ

4.1. До початку війни Росії проти України

Хоча ззовні відносини між Рум.ПЦ та РПЦвУ виглядають досить мирними, але їх треба розглядати у світлі того, що РПЦвУ є частиною Московського патріархату. А з цих позицій ситуація виглядає не такою спокійною. Ми вже писали про численні протести Московського патріархату щодо діяльності Рум.ПЦ у Молдові. Та й сама РПЦвУ неодноразово офіційно дорікала Румунському патріархату «на незаконні дії в Україні та Молдові». Наприклад, 14 листопада 2007 р. Синод РПЦвУ заявив протест Рум.ПЦ через відкриття нових єпархій, кордони яких охоплювали частину території України. Також був протест і на служіння митрополита Петра (Педурару) в Одеської області…

При цьому нинішній очільник РПЦвУ, митрополит Онуфрій, вважався (вважається?) в Румунії найзапеклішим противником юрисдикції Румунського патріархату в Україні та Молдові. Саме він був головою делегації Московського патріархату на раунді переговорів з Румунським патріархатом, який відбувся у Троянському монастирі в Болгарії 22 листопада 2007 року.

Вочевидь, ані РПЦ, ані її «донька» – РПЦвУ, не хотіли створення юрисдикційних структур Рум.ПЦ в Україні. Це досягалося неформальним наданням румунському духовенству та парафіям певної фактичної автономії. Тут варто згадати звинувачення у «зраді православ’ю», яке публічно висунув митрополит Лонгин (Жар) на адресу Московського патріарха Кирила у 2016 р., а відтак – публічна відмова поминати цього патріарха під час богослужінь. І цей архиєрей навіть не був покараний, хоча в РПЦ забороняли в служінні та позбавляли сану за значно менші «злочини»!

Загалом ситуація з митрополитом Лонгиним (Жаром) нині дуже цікава. Так, молдовський журналіст і політик Влад Кубраков вже 2 березня 2024 р. публікує статтю «Румунське православ’я в Україні між «русскім міром» і «украінскім міром», у якій стверджує наступне: «митрополит Лонгин … прийняв у співпричастя кількох так званих «непримиримих» священиків із різних повітів Румунії, чим вчинив серйозний канонічний злочин. Також митрополит Лонгин оспорює право Румунської ПЦ здійснювати свою традиційну канонічну юрисдикцію в межах Республіки Молдова».

Натомість промосковський ресурс «RASKOLAM.NET» характеризує цього митрополита як прорумунського та прибічника заснування структур Рум.ПЦ в Україні: «Небайдужі громадяни провели в Бухаресті низку мітингів на підтримку Банченського монастиря і переслідуваного митрополита Лонгина. Румунські телеканали так само активно висвітлювали цю тему, обурюючись тим, що в Україні за релігійною ознакою переслідують румуномовних громадян. … Ведуча телеканалу Realitatea Plus закликала президента Румунії Клауса Йоганніса відреагувати на ситуацію з нападом на митрополита Банченського Лонгина і подбати про румунів, які проживають в Україні. Після цього ієрарх вирушив на лікування до Румунії, а операцію на його серці транслювали онлайн на одному з ключових телеканалів країни. … За нашою інформацією, митрополит Лонгин не має наміру повертатися в Україну. Здається, що такий розвиток подій був очікуваний, адже кілька місяців тому Синод УПЦ зняв архієрея з посади намісника Банченського монастиря, що викликало крайнє здивування у багатьох у Церкві. Але, як виявилося, на Синоді знали, що робили. А якщо врахувати інформаційну розкрутку персони митрополита Лонгина в Румунських ЗМІ, є цілком обґрунтоване припущення, що в історії з Румунською Церквою України цей архієрей ще зіграє свою роль».

Наявне суперечливе ставлення і українських держорганів до особи митрополита, що особливо чітко проявилося після початку повномасштабної російсько-української війни… Але про це трохи згодом, коли будемо аналізувати дії РПЦ (РПЦвУ) у 2022 році.

Тож повернемося до нинішнього становища румунських православних парафій в Україні.

Автор цієї статті, на запрошення знайомого священика Рум.ПЦ, мав можливість у 2020-2021 рр. навідати кілька румунських парафій РПЦвУ, побувати на богослужіннях та відверто порозмовляти з настоятелями. Виявилося, що вони цілком комфортна почуваються в РПЦвУ: «Ми маємо свою мову, свій календар, вільно спілкуємось з Бухарестом. Нас ніхто не примушує вчити вірних «русскому міру», бо маємо свій – румунський…». Щодо переходу в ПЦУ, то «якщо патріархія (Рум.ПЦ – С.Г.) дасть наказ – буде рух, а поки нічого робити не будемо». Тобто знаходження румунського духовенства та мирян у РПЦвУ вже досить давно було фактично чисто формальним.

Сьогодні вже можна сказати, що формальне знаходження румунських парафій в РПЦвУ було дуже вигідне Рум.ПЦ. Це дозволяло заховувати їх в канонічному полі, беззастережно спілкуватися та вести прорумунську пропаганду і т.п. Результат цієї роботи проявився під час соціологічного проєкту щодо опитування румунської діаспори в Україні, який був реалізований чернівецьким «Інститутом Політичних Студій та Соціального Капіталу» (з 1 вересня до 24 листопада 2022 року). Згідно із висновками цього дослідження, «61% респондентів вважають гарною ідеєю відкриття храмів Румунської ПЦ у Чернівецькій, Закарпатській та Одеській областях, а 35% не відповіли на це питання». Головним у даній цитаті є те, що тільки 4% українських румунів виступають проти створення юрисдикційних структур Румунського патріархату в Україні. Всі інші або позитивно це оцінюють, або займають нейтральну позицію.

Отже, підсумовуючи стосунки РПЦ (РПЦвУ) з Рум.ПЦ до повномасштабного вторгнення російських окупантів 24 лютого 2022 р., можна констатувати, що вони були досить напруженими. Москва робила все можливе, щоб зупинити розбудову єпархій Рум.ПЦ в Молдові та не допустити створення її структур в Україні. А Бухарест послідовно працював зі своєю діаспорою, готуючись до експансіоністської діяльності.

4.2. Ситуація після початку повномасштабної війни

Усім відомо, що РПЦвУ докладає всіх зусиль, щоб втримати кожну парафію та храм від переходу в ПЦУ. Також відомо про заяви митрополита Онуфрія (Березовського) щодо розбудови єпархій Рум.ПЦ у Молдові. Тому поява у соціальних мережах листа митрополита УПЦ Хустського і Виноградівського Марка (від 29 березня 2022 р.), в якому йдеться про те, що очолювана ним єпархія не заперечує проти переходу кліриків Солотвинського благочиння в Румунський патріархат, викликала значний подив. Не менше здивування викликав і факт відсутності реакції на цей документ з боку керівництва РПЦ (РПЦвУ).

Знаючи систему ієрархічної підпорядкованості РПЦ, можна з упевненістю стверджувати, що рішення про дозвіл на перехід румуномовних парафій РПЦвУ до Румунського патріархату було прийняте саме Московським патріархом Кіріллом. Москва дуже добре зіграла на етнофілетичній ідеології Рум.ПЦ, створюючи новий центр напруги у Вселенському православ’ї. Адже вторгнення на канонічну територію ПЦУ зачіпає не тільки її, а й Константинопольський патріархат. Бо Томос, проти якого не виступає і Рум.ПЦ, чітко визначає незаперечну юрисдикцію ПЦУ в Україні. Крім того, російські спецслужби визначально розуміли – конфлікт між ПЦУ і РумПЦ неминуче створить і загострення міждержавних стосунків між Україною та Румунією.

Але Москва також аніяк не хотіла втратити свій контроль над процесом переходу та подальшим існуванням румуномовних парафій вже під омофором Рум.ПЦ. Саме із цим можна пов’язати швидку зміну риторики митрополита Лонгина (Жара), який з палкого прибічника Московського патріархату та «русского міра», швидко переорієнтувався та зробився апологетом ідеї «Великої Румунії». Багато хто висловлює припущення, що саме він очолить Румунську ПЦ в Україні.

На великий жаль, Румунський патріархат спокусився на російську провокацію та не тільки почав приймати в свою юрисдикцію колишніх священиків РПЦвУ, а й активно стимулює процес створення своїх структур в Україні.

4.3. А що ж РПЦ (РПЦвУ)?

В умовах повномасштабної війни з Росією та її Московським патріархатом, рейтинг РПЦвУ почав стрімко падати. Вже 1 грудня 2022 р., керівник Соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович заявив: «Якщо колись третина українців були мирянами УПЦ Московського патріархату, потім 20%, 15%, то на сьогодні ми фіксуємо таких лише 2%. Все, що стосується Москви, миряни вважають токсичним і не хочуть із цим зв’язуватися». Опинившись в глухому куті, коли все більш і більш парафій почали переходити в ПЦУ, а над самою РПЦвУ реально нависла загроза скасування державної реєстрації її юридичних осіб, вона почала шукати шляхи виживання в Україні.

Так, вже навесні 2023 р. на проросійських інформаційних площадках та у  соціальних мережах почав з’являтися в різних інтерпретаціях цікавий мессидж (подаємо переклад українською з ФБ): «Юрисдикції інших Помісних Церков – це альтернатива виживання для УПЦ (РПЦвУ – С.Г.). Входячи до складу Румунської, Польської чи будь-якої іншої Церкви, духовенство УПЦ автоматично отримує захист тих держав, на території яких розташовані їхні керівні центри. Тобто, якщо парафії Буковини підуть під Рум.ПЦ, то у разі тиску за них заступатиметься Бухарест; якщо парафії Галичини та Волині підуть під Польську Церкву, їх захистить Варшава; якщо парафії Закарпаття підуть під Сербську ПЦ, їх захистить Бєлград».

Як бачимо з цієї цитати, перехід в юрисдикцію інших Помісних Церков розглядався (розглядається) адептами РПЦвУ як засіб маскування свого підпорядкування Московському патріархату. А також – задля виконання завдань своїх кураторів із ФСБ – для загострення дипломатичних відносин України з іншими країнами. Адже цілком законні звинувачення в антиукраїнській та проросійській діяльності будуть подаватися як «релігійні переслідування» духовенства інших Православних Церков, центри яких аніяк не знаходяться в «країні-агресорі».

V. Анатомія створення керованого хаосу у Вселенському православ’ї та Рум.ПЦ

Коли у грудні 2021 р. Московський патріархат почав створювати свою юрисдикційну структуру на території Олександрійського патріархату в Африці, більшість релігієзнавців вважали це виключно актом помсти за встановлення євхаристичного спілкування з ПЦУ. Однак, як ми сьогодні бачимо, ця провокація мала дуже далеку стратегічну мету.

5.1. Перевірка реакції Вселенського Православ’я на неканонічні дії РПЦ

У жовтні 2018 р., після повної легалізації духовенства УАПЦ та УПЦ КП, Московський патріархат розірвав євхаристійне спілкування із Вселенським патріархатом. Вочевидь він сподівався, що його приклад переймуть ще кілька Помісних Церков. Але навіть найбільші друзі РПЦ не пішли на такий крок. І це була неприємна несподіванка для Москви. Адже створити антиконстантинопольський блок та стати впливовим лідером хоча б частини православного світу не вдалося.

Отже, був вигаданий новий шлях – відверте порушення встановленого порядку шляхом вторгнення на канонічну територію Олександрійського патріархату. І тут Москва явно розраховувала на етнофілетичну еклезіологію Румунського патріархату, який, як вже зазначалося, постійно намагався засновувати свої адміністративні структури поза кордонами Румунії. Був тільки один нюанс – непевність реакції інших Помісних Церков.

На великий жаль, реакція Вселенського православ’я на антиканонічні дії Московського патріархату в Африці виявилася вкрай млявою. Константинопольському патріархатові, до якого звернувся Феодор ІІ, не вдалося зібрати з цього питання навіть Синаксис Пентархії. А більшість інших Православних Церков тільки висловили «занепокоєння». Стало очевидним, що Вселенське православ’я, зокрема і Константинопольський патріархат, не має важелів для дієвої відсічі порушникам канонічного порядку.

5.2. Естафету від Російської ПЦ прийняв Румунський патріархат

Як вже зазначалося, патріарх Даниїл у 2021 р. почав створювати парафії Рум.ПЦ на канонічній території Сербського патріархату. Ці дії викликали обурення в Сербській ПЦ – до кількох румунських кліриків було вжито карні санкції. При цьому спроби сербів залучити до вирішення конфлікту Московський патріархат, не мали успіху.

Понад те, окремі румунські ЗМІ почали писати про потребу румунських парафій у всіх місцях проживання румунської діаспори. А саме на канонічних територіях Кіпрської, Болгарської, Сербської та Елладської (Грецької) Церков, не кажучи вже про канонічну територію Константинопольського патріархату, яка за ним закріплена в т.ч. і рішеннями Критського Всеправославного Собору 2016 року.

5.3. Прогнозована реакція Московського патріархату на дії Рум.ПЦ

Московський патріархат забезпечив собі явне «алібі» щодо будь якої реакції на дії Рум.ПЦ в Україні, як і на її дії на канонічній території інших Помісних Церков. Про це дуже відверто висловився проросійський ресурс «RASKOLAM.NET»: «Румунська Церква діє за прикладом РПЦ, який був продемонстрований в Африці. Створення Африканського екзархату відбулося, за твердженням РПЦ, на прохання православного духовенства і вірян країн Африки, які не бажають залишатися у складі Олександрійського патріархату. Мотивацією стало визнання патріархом Феодором української ПЦУ. Тепер у разі будь-яких протестів з боку РПЦ, у Румунській Церкві скажуть, що Румунську Церкву України створили на прохання гнаних румуномовних вірян України, яких РПЦ, з огляду на об’єктивні причини, не в змозі захистити».

Ця цитата дуже чітко показує бажання Московського патріархату на етнічній основі формувати процес керованого хаосу у Вселенському православ’ї. Це дуже потужна ідея, що Російська ПЦ не буде протестувати проти створення юридичних структур Польської ПЦ (ПАПЦ) або Сербської ПЦ в Україні та перехід до них парафій (єпархій чи благочинь РПЦвУ). Нині, як стверджує архимандрит Кирило Говорун у коментарі для сайту «Релігія в Україні, «Румунська Православна Церква має еклезіологію, яка дещо відрізняється від тих стандартів, які ми зараз маємо у Православ’ї (або принаймні думаємо, що маємо). Ця відмінність не така велика, як та, що має РПЦ, але все ж вона є. На відміну від інших Помісних Церков, які, хоч і живляться різними формами націоналізму, все ж соромляться його, Румунська Церква не відчуває навіть такого сорому. Важливою частиною румунської еклезіології є національна ідентичність. Саме тому Румунський патріархат створює свої структури скрізь, де є румуномовні громади. І не переймається, що про це думають інші Церкви». І коли не буде відповідної реакції Вселенського православ’я, найперше Константинопольського патріархату, то вже найближчим часом етнофілетизм отримає повну перемогу, а розуміння канонічної території буде цілком зруйноване. Почнеться юрисдикційно-територіальний хаос у Вселенському православ’ї, чого, власне, й домагається Московський патріархат.

VІ. Колишній очільник УПЦ КП як каталізатор та виправдання антиканонічних рішень Рум.ПЦ

Коли стратегічно дивитися на дії Рум.ПЦ та УПЦ КП в світлі подій в Молдові й Україні, то об’єктивно вони мусіли стати ситуаційними союзниками. Адже вони бачать своїм головним завданням об’єднання православних та витискання РПЦ (РПЦвМ та РПЦвУ) зі своєї канонічної території. Така взаємодія, навіть неофіційна, сьогодні могла зробитися суттєвим фактором у порозумінні Румунського патріархату та ПЦУ. Але цього не сталося, бо у 2005 р. УПЦ КП заснував у Молдові власну юрисдикційну структуру, що було сприйняте Рум.ПЦ вкрай негативно. Адже ця структура не тільки порушувала її канонічні кордони, а й об’єднувала етнічних румун.

На нашу думку, у рішенні тогочасного керівника УПЦ КП не було жодної логіки. Вся тогочасна Східно-Молдовська єпархія складалася з 3-4 храмів та кількох священиків. Вона притримується румунсько-молдовської літургійної традиції і практично не контактувала з українською діаспорою в Молдові. Згідно Томосу, вона мусіла перейти у підпорядкування Румунського патріарха Даниїла, але вийшла з ПЦУ та приєдналася до неканонічної структури Філарета. І хоча Священний Синод ПЦУ своїм офіційним рішенням вивів єпископа Філарета (Панку) з числа своїх архиєреїв та передав його долю на розгляд Рум.ПЦ., для Бухареста ситуація залишалася незрозумілою через формальну присутність «почесного патріарха Філарета» серед українських канонічних архиєреїв.

Отже, у світлі захисту офіційними та неофіційними речниками РумПЦ рішення її Синоду, ми мусимо згадати певну послідовність дій т.зв. УПЦ КП, які цьому передували.

Так, 21 жовтня 2023 року рішенням Синоду т.зв. «Української Православної Церкви Київського Патріархату», архиєпископа Філарета (Панку) призначено Екзархом Молдови з титулом Фалештський і Молдовський. Одночасно в Молдові засновується нова єпархія УПЦ КП – Ришканська, а її правлячим архиєреєм призначається єпископ Ришканський і Окницький Авів (Панку). А вже 29 жовтня згаданий Влад Кубряков оприлюднив наступний текст: «На нашу думку, всі православні румуни в Україні (переважно із Закарпатської, Чернівецької та Одеської областей), які раніше перебували під парасолькою Української Православної Церкви, похідної від Московського Патріархату, повинні зорганізуватися в окремий релігійний культ – Православну Церкву. Румунської Церкви в Україні та просити захисту Румунського Патріархату, щоб бути в канонічному та євхаристичному спілкуванні з усім Православ’ям і вийти з логіки російсько-української канонічної війни. Законодавство України сприятливе до такого мудрого, прагматичного та правильного вирішення як з точки зору канонічного права, так і з позиції європейського права у сфері свободи віросповідання та совісті». У подальшому, 1 березня 2024 р., він публікує текст, у якій вставляє колаж із світлиною екс-патріарха Філарета на сайті ПЦУ та відповідного указу, у якому Авів (Панку) призначається правлячим архиєреєм. Вочевидь це ілюстрація, яка мусить виправдати рішення Синоду Рум.ПЦ.

На нашу думку, сьогодні вже можна висовувати гіпотезу, що саме рішення Філарета було тим «спусковим гачком», який і запустив створення юрисдикційної структури Румунського патріархату – Румунської Православної Церкви в Україні. Залишається тільки нез’ясованим: Чи стояли (стоять) за діями колишнього патріарха Філарета антиукраїнські сили?

Ми не будемо тут робити якісь припущення або висувати конспірологічні теорії. Замість висновку обмежимося інфографікою із невеликим поясненням певних моментів.

1) 21 жовтня 2023 р. УПЦ КП розбудовує свою структуру в Молдові, засновуючи нову єпархію та призначаючи її правлячим архиєреєм Авіва (Панку). Згадаємо, що Молдова вважається канонічною територією Румунського патріархату і це визнається практично всіма Православними Церквами, крім Російської ПЦ;

2) 29 жовтня 2023 р. з’являється стаття Влада Кубрякова із закликом створити окрему юрисдикційну структуру Румунського патріархату в Україні. Яку передруковують провідні румунські ЗМІ;

3) 15 листопада 2023 р. Відбувається засідання Синоду Бессарабської митрополії, на якому обговорюється «створення Румунської Православної Церкви на території України». Крім членів Синоду, на цьому зібранні присутні «державний секретар у справах культів Ципріан-Василе Олінічі». Цю інформацію також поширюють провідні румунські ЗМІ. Жодної офіційної реакції державної влади України, ПЦУ та РПЦвУ, на це рішення немає.

4) 29 лютого 2024 р. на черговому Синоді Румунського патріархату приймається рішення про заснування «Румунської Православної Церкви в Україні».

VІІ. Деякі висновки

Рішення Румунського патріархату заснувати юрисдикційну структуру в Україні – це не спонтанне ситуаційне рішення, а результат проекту «Велика Румунія», який послідовно підтримується Церквою. Перші тривожні «дзвоники» з’явилися ще у 90-х рр. ХХ ст., але Українське православ’я було зайняте проблемами розділення та набуття канонічної автокефалії, тому мало звертало уваги як на румунські парафії, так і на румунську діаспору загалом.

Московський патріархат фактично до початку агресії Росії проти України у 2014 р., всіляко змагався із активністю Рум.ПЦ на територіях, які він вважав «своїми». Але вже десь із 2015 р. Російська ПЦ почала створювати «контрольований хаос» у Вселенському православ’ї. Першим кроком була відмова від участі в Критському Всеправославному Соборі 2016 р. та відмова приєднатися до його рішень, а після жовтня 2018 р. – відверта робота із розколу православ’я. А саме – заклики розривати євхаристичну єдність із Константинопольським патріархатом. Але цей заклик був проігнорований навіть тими Помісними Церквами, які вважалися особливо дружніми із РПЦ. Тоді був обраний інший стратегічний план – руйнація принципу канонічних територій. Це мусило спокусити певні Православні Церкви, найперше Рум.ПЦ, які притримуються етнофілетичної еклезіології. На великий жаль, млява реакція Вселенського православ’я на дії Московського патріархату в Африці, спрацювала як каталізатор, коли навесні 2022 р. Москва дозволила румуномовним парафіям РПЦвУ мирний перехід в Румунський патріархат.

Крім того, Російська ПЦ розглядала перехід українських румуномовних парафій у Рум.ПЦ як провокацію проти України, метою якої було ускладнення міждержавних стосунків із Румунією. Водночас це був і спосіб збереження  структур РПЦвУ, яка швидко втрачає парафії та вірних. Також Московський патріархат закликав Польську та Сербську ПЦ розпочати розбудову своїх структур на канонічній території ПЦУ на базі духовенства і парафій РПЦвУ.

На великий жаль, Румунський патріархат спокусився на провокацію Російської ПЦ. Після певних закликів та дій, 29 лютого 2024 р. Синод Рум.ПЦ прийняв рішення про створення «Румунської Православної Церкви в Україні», чим порушив канонічний устрій Вселенського православ’я.

Рішення Румунського патріархату – це дуже серйозний виклик не тільки ПЦУ, а й Православ’ю загалом. Коли цим діям Рум.ПЦ не буде дана належна оцінка та відсіч, почнеться «керований хаос». Адже певні заклики про поширення своєї канонічної території шляхом повернення до міжвоєнного стану вже лунають у Польщі та Сербії. Крім того, під ударом можуть опинитися практично всі Православні Церкви, на канонічних територіях яких є чисельні православні діаспори інших народів.

прот. Сергій Горбик