«ІМПЕРСЬКИЙ ПОВОРОТ» ПАТРІАРХА КИРИЛА ТА ЙОГО ПРОПОВІДІ ПРО УКРАЇНУ РОЗКОЛЮЮТЬ РПЦ.

Практично ніхто в Православному Світі немає ілюзій щодо реального становища в Московському патріархаті, який давно вже не є Православною Церквою, а виключно державним придатком, своєрідним «ідеологічним міністерством» при нацистському режимі Російської Федерації. Але подана стаття максимально точно висвітлює позиції та прагнення тих, кого дехто звик називати «здоровими силами» РПЦ. Ми мусимо зрозуміти, що їх критика патріарха Кирила – це критика за його прогріш у справі втримання православних України в орбіті Російської імперії, а РПЦвУ – як найбільш впливового гравця Московського Патріархату в Україні. Отже, на нашу думку, це дуже корисна стаття, найперше для тих, хто сьогодні екзальтує від «не поминання Кирила» в РПЦвУ.

Редакція «Київського Православ’я»

У Прощену неділю, 6 березня 2022 року, глава Російської православної церкви, патріарх Московський і всієї Русі Кирило виступив із проповіддю на службі у храмі Христа Спасителя. На той момент вторгнення Росії в Україну (на території цієї країни є адміністративні структури РПЦ) тривало майже два тижні. Проповідь стала першим чітким висловом предстоятеля РПЦ про війну.

«Вісім років роблять спроби знищити те, що існує на Донбасі. А на Донбасі існує неприйняття, принципове неприйняття так званих цінностей, які сьогодні пропонуються тими, хто претендує на світову владу… Сьогодні є такий тест на лояльність цієї влади, певний перепусток у той «щасливий» світ, світ надмірного споживання, світ видимої «свободи» . А знаєте, що то за тест? Тест дуже простий і водночас жахливий – це гей-парад», – сказав предстоятель РПЦ на самому початку проповіді.

Патріарх додав, що навколо «цієї теми», тобто гей-парадів, йде «реальна війна», а православні люди «вступили в боротьбу, яка має не фізичне, а метафізичне значення». Україну в проповіді він згадав лише раз, заявивши, що там іде «придушення та винищення людей на Донбасі».

У молитві про відновлення миру, яку патріарх Кирило незадовго до цього, 3 березня, рекомендував підносити в храмах Російської православної церкви, йшлося про «іноплемінні народи, лайки, що війни бажають і на Святу Русь ополчаються».

У наступній проповіді 9 березня глава РПЦ оголосив жителів Росії та України «одним російським народом» (ще до початку війни патріарх говорив про Росію, Україну та Білорусь як про Святу Русь — а людей, які там живуть, називав «пов’язаними єдиною купелю хрещення»). У розв’язанні конфлікту в Україні Кирило знову звинуватив «третій бік», який хоче «послаблення Росії, яка стала сильною, реально могутньою країною», але прямо цей бік не назвав.

«Але як же гидко і підло для здійснення цих геополітичних цілей використати братній народ! Як жахливо нацьковувати цей народ на своїх братів! Як жахливо озброювати його — для того, щоб він вступив у боротьбу зі своїми однокровними та одновірними братами!» — обурювався Кирило з амвона храму Христа Спасителя.

«Русь — одна країна, один народ, але дуже сильним виявився цей народ, і налякані його силою сусіди стали робити все для того, щоб цей народ розділити, щоб навіяти частинам цього народу, що ви зовсім не один народ, — говорив патріарх у нову проповідь. — І ми знаємо, до якого жахливого апогею доходить зараз наслідок цього навіювання, коли хтось у браті своєму не бачить брата, а бачить ворога. І жахливо, що є деякі релігійні організації (навіть язик не повертається назвати їх релігійними), які піднімають на щит своєї проповіді необхідність боротьби з російським братом».

Патріарх, гнівно кажучи про «релігійні організації», мабуть, мав на увазі ієрархів УПЦ і главу Української церкви Московського патріархату митрополита Онуфрія, який наступного дня після початку вторгнення Росії в Україну назвав те, що відбувається «військовими діями» і закликав прихожан УПЦ молитися за українське військо.

«Відстоюючи суверенітет та цілісність України, ми звертаємось до президента Росії і просимо негайно припинити братовбивчу війну. Український та російський народи вийшли з Дніпровської купелі хрещення, і війна між цими народами – це повторення гріха Каїна, який із заздрощів убив свого рідного брата. Така війна не має виправдання ні у Бога, ні у людей», — твердо висловився Онуфрій.

Онуфрію, українському єпископату та віруючим України патріарх Кирило присвятив окрему частину свого виступу. «Ми підемо не тим шляхом, до якого нас закликають, провокуючи залучення і церкви в конфлікт — а ми підемо шляхом преподобного Сергія і молитимемося за єдність Святої Русі, щоб ніякі сили не зуміли розділити наш народ і, звичайно, щоб ніякі сили не змогли поділити нашу церкву», — з надією повідомив патріарх.

До початку березня було відомо про 15 єпархій в Україні, які припинили поминання у храмах патріарха Кирила. На другу половину березня, за даними Сергія Чапніна та Георгія Тарабана (детальніше про них читайте нижче), можна говорити вже про приблизно 20 єпархій. Загалом у складі УПЦ МП 52 єпархії.

І. «Паства не бажає більше чути у наших храмах ім’я патріарха Кирила»

За словами колишнього відповідального редактора «Журналу Московської патріархії» Сергія Чапніна, «з погляду давньої літургійної традиції за богослужінням досить поминати лише свого єпископа». Однак у РПЦ згадують і патріарха — це своєрідний вираз політичної лояльності до церковного керівництва. «Коли громада перестає це робити, вона виявляє нелояльність патріарху, але не більше», — пояснює релігієзнавець.

Клірики Сумської єпархії УПЦ у зверненні на сайті єпархії так пояснили свою відмову від поминання патріарха: «Незважаючи на те, що святіший патріарх Кирило багато років говорив про те, що Україна — це сфера його пастирської відповідальності, ми не бачимо сьогодні з його боку жодних спроб захистити стражденний народ України. У цій тяжкій ситуації, керуючись велінням нашого пастирського совісті, ми вирішили припинити поминання московського патріарха за богослужіннями. Це рішення продиктоване також вимогами нашої пастви, яка, на жаль, не бажає більше чути в наших храмах ім’я патріарха Кирила».

У деяких єпархіях УПЦ (наприклад, Рівненській, Волинській, Житомирській, Львівській) взагалі закликали керівництво церкви рухатися до повної незалежності від РПЦ.

З критикою позиції патріарха виступили не лише в УПЦ, а й у Паризькій архієпископії, яка також входить до складу РПЦ. «Ваша святість, у «проповіді» на Прощену неділю ви даєте зрозуміти, що є виправдання цією кривавою, агресивною війною, що це — «метафізична боротьба». З усією належною повагою до вас, у якій я знову запевняю вас, ваша святість, але й з нескінченним болем не можу не довести до вашого відома, що не можу погодитися з подібним прочитанням Євангелія», — написав у своєму зверненні патріарху голова Архієпископії митрополит Дубнінський Іоан, керуючий Архієпископією західноєвропейських парафій. «Війну Росії проти України» засудив і митрополит Віленський та Литовський Інокентій.

Крім того, під зверненням священнослужителів РПЦ із закликом до примирення та припинення війни підписалися понад 280 священиків, які служать у Російській Православній Церкві.

Єпархії Російської Православної Церкви Закордонної (РПЦЗ) виступають за «припинення ворожнечі та розбіжностей» і мають намір перерахувати кошти, які вони збирають для біженців та постраждалих від війни, київському митрополиту Онуфрію.

ІІ. РПЦ мінус УПЦ (РПЦвУ)

Експерти, опитані «Медузою» — соціолог релігії Микола Митрохін, колишній керівник відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архімандрит Кирило (Говорун), колишній редактор «Журналу Московської патріархії» Сергій Чапнін і головний редактор релігійного сайту Credo Олександр Солдатів, — майже не мають сумнівів, що РПЦвУ залишить лави Російської православної церкви. При цьому для РПЦ це дуже серйозна втрата.

«Це приблизно 12 з половиною тисяч парафій, понад 10 тисяч священиків. Релігійність людей у Центральній Україні вдвічі вища, ніж у Росії, а в Західній Україні — у десять разів», — наводить статистику Микола Митрохін.

За словами Сергія Чапніна, загалом Україна «більш релігійна, ніж Росія, але це значною мірою побутова релігійність [яка виражається в обрядовості]». Чапнін пояснює це тим, що Західна Україна була приєднана до СРСР відносно пізно – 1939 року – і з релігією на цій території більшовики до приєднання не боролися. Крім того, під час окупації України німцями йшло церковне відродження: відкривалися храми, починали проводитися служби.

«Невипадково за радянських часів у багатьох містах значний відсоток священнослужителів та семінаристів був із України, це був так званий український контингент. Навіть якщо зараз подивитися на склад духовенства, можна побачити, що частка українців у його складі більша за середню частку українців у РФ», — наголошує він.

На релігійність українців вказує і архімандрит Кирило (Говорун). За його оцінками, недільну службу в середньостатистичному приході в російському селі можуть постійно відвідувати біля десяти парафіян, а «у такий самий прихід УПЦ у такому ж селі прийдуть сто людей». Отець Кирило також згадує, що «якийсь час тому велика кількість священиків і навіть єпископів у російських великих містах були з України».

«Багато з них були із Західної України, із традиційних сімей, за ними менше пройшлася сталінська ковзанка репресій, вони зберегли свою віру, незважаючи на подальші утиски. Але зараз українських священиків стало набагато менше, в останні 10–15 років відбувалося їхнє поступове вимивання», — пояснює архімандрит.

До вторгнення російської армії 24 лютого більша частина єпископату і священства УПЦ була цілком лояльна до Московського патріархату, вважалася налаштованою проросійською і навіть мала російські державні нагороди. Наприклад, митрополита Тернопільського Сергія (Микола Митрохін характеризує його як «дуже шанованого, суворого та консервативного архієрея») президент Росії Володимир Путін у 2013 році нагородив орденом Дружби народів. Незабаром після початку вторгнення митрополит відмовився від ордена.

«Відмовляюся від його [президента] нагороди – ордена Дружби народів, отриманої тоді, коли наші народи жили у світі. Рішуче засуджую агресію проти України», — заявив архієрей.

За словами Миколи Митрохіна, проросійськи налаштованим і цілком лояльним до Московського патріархату був до вторгнення і митрополит Сумський Євлогій, який підтримав звернення своїх кліриків у відмові від поминання московського патріарха. Глава РПЦ цю подію зігнорувати не зміг.

«Припинення поминання предстоятеля церкви не через віровчальні чи канонічні помилки, чи хибні релігійні вислові, а через невідповідність тим чи іншим політичним поглядам і перевагам — це розкол, за який кожен, хто його учиняє, відповість перед Богом, і не тільки у майбутньому віці, але й у нинішньому», – попередив митрополита у своїй резолюції патріарх Кирило.

Секретар Сумської єпархії протоієрей Георгій Тарабан у розмові з «Медузою» згадує: «Єпархія завжди дуже послідовно та однозначно була у руслі постійного зв’язку з РПЦ». У її храмах, за словами Тарабана, «обов’язково звершувалося постійне молитовне поминання патріарха».

«Все змінило ранком 24 лютого. Наша область безпосередньо межує з РФ, це довгий проміжок кордону, відповідно, на всіх прикордонних переходах були атаки з боку РФ. Війна розпочалася саме на Сумщині. Я зрозумів, що настав якийсь перелом, що є якась етична межа, яка виявляє нові сенсі у звичному укладі, у тому числі й богослужбовому», — пояснює протоієрей.

За словами Георгія, проповіді патріарха «складно слухати, коли за вікном вибухають снаряди, але при цьому вбивство мирних людей пояснюється якоюсь необхідністю». Протоієрей вважає, що патріарх міг би висловитися про війну інакше і його слова «можна було б не допустити страшного кровопролиття, яке нині щодня відбувається на Сумській землі та по всій Україні».

«Але цього не сталося. Стало ясно, що жодного звернення патріарха щодо недопущення війни не буде», — згадує Тарабан у перші дні війни. Він упевнений, що така позиція глави РПЦ виявилася для сумського духовенства межею, після якої «стало неможливим вважати патріарха тим, кому дорога його паства, на голову якої обрушилися бомби російської армії».

За словами отця Георгія, сумські священики постійно спілкуються зі своєю паствою, «з людьми, яких вони хрестили, вінчали, яких внаслідок військового вторгнення Росії, яке схвалив патріарх, їм доводиться ховати». Тому, на думку протоієрея, їхня відмова від богослужбового поминання патріарха очевидна.

При цьому, упевнений секретар Сумської єпархії, те, що в єпархії продовжують поминати предстоятеля УПЦ Онуфрія, «не дозволяє трактувати рішення духовенства єпархії [про непоминання Кирила] як розкол».

ІІІ. «Розлучення з імперською церквою»

Релігієзнавці впевнені, що ієрархи Української православної церкви МП керуються не лише власною думкою у критиці керівництва РПЦ, але також йдуть назустріч прихожанам. Сергій Чапнін зазначає, що УПЦ МП – найбільша церковна громада України; її священики відспівували своїх парафіян, українських військових, у тому числі тих, що гинули на Донбасі.

«І тут постає закономірне питання. Якщо православні вбивають православних, а патріарх мовчить, то що це за патріарх? — роздумує Чапнін. — Коли предстоятель церкви не зміг назвати війну війною, агресію агресією, захистити свою паству перед владою, яка розв’язала війну, добре ставлення до такого патріарха відновити неможливо, це ганьба».

На думку дослідника церкви Миколи Митрохіна, парафіяни УПЦ «вкрай негативно сприймали навіть квазінейтральну позицію патріархії у перший тиждень конфлікту». «А після таких проповідей патріарха стало зрозуміло, що розмовляти з ним нема про що», — додає Митрохін.

Головний редактор сайту про релігію Credo Олександр Солдатів звертає увагу, що навіть в українських лаврах — Києво-Печерської та Святогірської, насамперед дуже лояльних до Москви, — змінили формат поминання Кирила. «Вона не припинена, але проходить уже не так урочисто. Просто моляться за «святішого патріарха Кирила» і «про пана  і отця нашого блаженного митрополита Онуфрії»», — наводить приклад Солдатів. За його словами, раніше формулювання, яке тепер належить до Онуфрія, вживали з ім’ям Кирила.

Відмова від поминання патріарха — один із перших кроків у бік повної автономності УПЦ від РПЦ. Зараз вона вважається самостійною церквою, яка має свого керівника, який обирається українським єпископатом, та свій синод. Крім того, українська церква не ділиться із московським патріархатом своїм бюджетом. Проте канонічно УПЦ перебуває у підпорядкуванні РПЦ.

Усі опитані «Медузою» експерти прогнозують, що УПЦ прийматиме рішення про вихід із РПЦ вже після закінчення бойових дій. Зокрема, Сергій Чапнін каже: «Це болісний процес розлучення з московським патріархатом як із імперською церквою, яку збудував патріарх Кирило. Він не хотів зміцнювати духовні зв’язки Росії та України, для нього не важливими були самі українці, він не говорив про них у своїх проповідях. Для патріарха ключовим був адміністративний зв’язок, а Україна була лише канонічною територією. Для нього збереження церкви на території, яка колись належала імперії, було головним завданням. Зараз ми бачимо, що він втратив Україну — з головним завданням свого життя він не впорався».

Сергій Чапнін називає процес відокремлення УПЦ від РПЦ «незворотнім». Він очікує, що ієрархи УПЦ ініціюють собор, де будуть обговорювати форми відходу від Московського патріархату та існування УПЦ у новій якості. Пізніше нову церкву можуть визнати інші помісні церкви.

Архімандрит Кирило також упевнений, що про колишній статус УПЦ говорити сьогодні не можна: її ієрархи вже усвідомили невідворотність змін. «Вони розуміють, що так далі жити не можна, і думають про подальші кроки. Для кожного з них напрямок цих кроків може бути своїм. Вони залишають позаду зону комфорту, де жили до війни, залишають статус-кво і намагаються знайти нові форми церковного існування», — пояснює архімандрит.

Микола Митрохін звертає увагу на добрі зв’язки митрополита Онуфрія із Румунською православною церквою. «Він із Чернівецької області, де сильний вплив Румунії. Після війни митрополит Онуфрій визначатиметься в координатах між Москвою, Бухарестом, Белградом, Софією. Але це все буде результатом тривалих переговорів. Московська патріархія у промові патріарха чітко заявила, що їй потрібний народ Донбасу, а Україна їй не потрібна. Якщо не потрібна, Онуфрія має всі підстави про переговори щодо автокефалії», — пояснює Митрохін.

На шляху до автокефалії в УПЦ, однак, можуть виникнути труднощі. Вселенський патріарх Константинопольський Варфоломій, у 2018 році, вже визнав автокефальною Православну церкву України (ПЦУ) на чолі з митрополитом Епіфанієм. Микола Митрохін вважає, що більший УПЦ не з руки вливатиметься в компактну ПЦУ, хоча і не вважає такий сценарій неможливим: «ПЦУ вдвічі менше, ніж УПЦ, хоч і претендує на національний статус, і з погляду церковного права цей статус має. Зараз говорити про те, що більше приєднається до меншого, досить складно, — погоджується Сергій Чапнін, уточнюючи, що дати чіткий прогноз про долю ПЦУ наразі складно: — Мабуть, буде новий об’єднавчий собор, це потребуватиме якогось часу».

Олександр Солдатів вважає, що на якийсь час УПЦ МП може піти у підпорядкування Константинопольського патріархату на тих же умовах, в яких вона існує в РПЦ (поминання патріарха Варфоломія, самостійність у питаннях розпорядження бюджетом та призначенні предстоятеля та єпископів). Солдатів вважає, що в перспективі кількох років УПЦ може об’єднатися з ПЦУ.

«Це відрив, дозрілий на рівні великих священиків та єпископів. Я зустрічався з ними в рамках своїх досліджень, і вони мені доводили: «Ми є самостійною церквою, і ми не любимо Кирила». Один із авторитетних українських єпископів, який вважається керівником величезного духовного клану, наполегливо мені казав: «Будете у Москві — скажіть Кирилові, що я його не люблю. Сан поважаю, але не люблю». Його не люблять із 2014 року за експедицію Гіркіна, за зарозумілість, бюрократизм, відсутність теплоти, відсутність реального інтересу до України. Давно вже не любили, а тут усе стало чітко», – резюмує Микола Митрохін.

Архімандрит Кирило також бачить три можливі шляхи для РПЦвУ — автокефалію, приєднання деяких єпархій, окремих парафій та монастирів до ПЦУ та поминання константинопольського патріарха як певний проміжний варіант. «Поки що перехід до ПЦУ не носить масового характеру. Деякі хочуть постояти в тамбурі між юрисдикційними вагонами і поки що бажають поминати константинопольського патріарха, а потім уже обговорювати якесь об’єднання», — вважає отець Кирило.

Московська патріархія ризикує втратити не лише УПЦ МП, а й Західноєвропейську Архієпископію, голова якої митрополит Дубнінський Іоан уже розкритикував позицію патріарха Кирила. Відокремитися можуть і деякі парафії в Європі.

«З Західноєвропейською архієпископією у РПЦ можуть бути складнощі, там приходи емігрантські, інтелігентські. Люди можуть сказати: «Ну чого нас занесло до РПЦ? Давайте на правах автономних парафій керуватимемо куди завгодно — до болгар, румунів, греків», — пояснює Микола Митрохін.

На його думку, відколотися від Російської православної церкви може й молдавська церква, яка з 1944 року входить до складу РПЦ, а з 1992-го, так само, як і УПЦ, має статус самоврядної. «Якщо влада Молдови твердо візьме проєвропейський курс і населення це підтримає, то й церкві доведеться зробити вибір. До автокефалії там також усе готове», — вважає Митрохін. Влада Молдови 3 березня вже подала заявку про вступ до Євросоюзу.

Олександр Солдатів припускає, що Західноєвропейська архієпископія може повернутися в лоно Константинопольського патріархату, який вона залишила зовсім недавно. Солдатів уточнює, частина авторитетних священиків Архієпископії залишилася у підпорядкуванні Константинополя.

IV. «Шлях до неволі патріарх обрав сам»

«Росія [через війну з Україною] опинилася в політичній та економічній ізоляції — і РПЦ, найімовірніше, незабаром опиниться в ізоляції від усього християнського світу у зв’язку з виправданням війни церковним керівництвом», — вважає Сергій Чапнін.

Те, що відбувається, — результат імперської церковної політики патріарха Кирила та лояльних йому ієрархів РПЦ, сходяться експерти. «Про Кирила всі думали, що він прогресивний ліберал, а він виявився імперцем, як і належить більшості вихідців з Петербургу в російській політичній еліті», – іронізує Микола Митрохін.

Сергій Чапнін називає патріаршество Кирила «намаганням відновити імперську церкву» — як із погляду контролю над територією, так і з погляду близькості до державної машини.

«Процеси в РПЦ копіюють процеси у російській державі, — вважає Чапнін. — У 1990-ті роки держава запускала демократичні процедури, і церква здавалася більш демократичною та вільною. Були вільні мирянські рухи, було сформовано великі самостійні парафії, з’явилися талановиті та вільні священики-проповідники. Потім влада розгорнулася в бік імперії, офіційна церква це повністю підтримала, почала згортати в собі демократичні, соборні механізми і перетворилася на жорстку ієрархічну структуру, якою править патріарх».

«Вона [РПЦ] управляється однією людиною, без жодної синодальності, — вважає архімандрит Кирило (Говорун). — А безмежна влада однієї людини не дає нормально існувати ні країні, ні церкві».

При цьому Микола Митрохін зазначає, що у 2018–2019 роках РПЦ намагалася змінити свій імідж. Це сталося після того, як зрозуміло: «Україна залишати РПЦ не збирається».

«Кирило розгорнув церковну ідеологію від «російського світу» єдиної держави, де була єдина мораль, у бік всесвітнього глобального православ’я. [Типу] ми велика світова православна церква, і плювали ми на колишню концепцію канонічних кордонів. Ми будемо відкривати приходи по всіх континентах, а які там люди — не дуже важливо; і яких вони дотримуються обрядів – теж», – розповідає експерт.

Як приклад, Митрохін наводить африканську експедицію РПЦ, яка, на його думку, зараз «накрилася мідним тазом». Йдеться про приєднання до РПЦ близько ста парафій в африканських країнах, які раніше належали до Олександрійського патріархату. Приводом стало визнання Олександрійським патріархом ПЦУ, проти якого виступила частина священиків та їхніх парафіян.

РПЦ тоді планувала відкрити в Африці духовні навчальні заклади, на території континенту з’явилися Північно- та Південно-Африканські єпархії, а керувати ними став патріарший екзарх Африки митрополит Леонід.

Після проповідей патріарха на підтримку військових дій в Україні зворотний розворот у бік «імперської церкви» став очевидним. «Як Росія [через війну] поховала всі свої технологічні та соціальні досягнення останніх 35 років і повернулася до СРСР приблизно 1984 року, так і РПЦ на [наших] очах ховає всі свої здобутки теж», — констатує Митрохін.

Про «еволюцію патріарха Кирила» говорить і Олександр Солдатів. На його думку, ще у 2014 році у голови РПЦ «були ілюзії щодо відродження церковного життя, реформ, які він задумав, йдучи на патріарха».

«Зараз він вигорілий, лідер, що видихнувся, без яскравих ідей і харизми, змирився з тим, що нічого не вийшло. Він розуміє, що для нього найбезпечніший сценарій — сидіти на позиції, яку Кремль відвів Московській патріархії, не претендуючи ні на що більше. Патріархові це потрібно, щоб вижити. Він змушений перебувати у повному підпорядкуванні, повторювати наратив, які від нього вимагають у Кремлі», — вважає Солдатів, уточнюючи, що сам Кирило вже давно був протагоністом ідеології «російського світу», до якої входить «концепція ідейного об’єднання Росії, України та Білорусі. формулу «Свята Русь».

Така позиція предстоятеля РПЦ, за словами Олександра Солдатова, може призвести до того, що Московська патріархія буде «відлучена від церковного спілкування» з іншими церквами. «У світовому православ’ї будуть тектонічні зрушення», – прогнозує Солдатів.

Архімандрит Кирило (Говорун), насамперед добре знайомий із предстоятелем РПЦ, називає еволюцію патріарха Кирила «драматичною». Він згадує, що глава Московського патріархату в особистих бесідах говорив про «повну підтримку України та українського народу, визнання його самобутності, його право на незалежне існування» і навіть «допускав можливість незалежного існування для УПЦ».

«Нині патріарх Кирило однозначно ототожнив себе — саме ототожнив, а не асоціював — із курсом Кремля на підтримку війни. Це сигнал одній людині Володимиру Путіну, що патріарх буде з ним до кінця. Багато хто каже, що він невільний у своїх діях і може діяти лише в одному напрямі — напрямі офіційної пропаганди», — вважає отець Кирило, додаючи, що «таку несвободу шлях до неї патріарх обрав для себе сам».

На думку архімандрита, якщо зараз патріарх виступить проти війни, його патріаршество опиниться під загрозою.

При цьому він вважає, що ідеологія «російського світу» на початку патріаршої кар’єри Кирила мала дещо інше наповнення, хоч і тоді предстоятель РПЦ міркував про єдність росіян, українців та білорусів.

Це зародилося з бажання євангелізації російського народу, який після комуністичного, атеїстичного періоду виявився без віри. Патріарх відчув, що є запит на нову ідеологічну форму і запропонував ідеологію «російського світу». Думаю, він хотів створити такий гібрид релігії та державної ідеології, який міг би залучити мільйони людей до церкви. Задум був добрим, але все врешті-решт прийшло до протилежного. Не маса людей звернулася до церкви, а вона сама виявилася ідеологізованою, замістила віровчення ідеологічними штампами, які проповідуються зараз», — каже отець Кирило.

За його прогнозами, РПЦ теж навряд чи збереже статус-кво: церква може уникнути форми одноосібного управління і повернутися до колегіальної схеми Священного синоду.

Він не виключає і здається зараз зовсім неймовірним варіанта, за якого митрополит Онуфрій у разі збереження в РПЦ патріаршої форми правління може стати її предстоятелем. «Він міг би бути кандидатом № 1. Російський народ потребує фігури, яка б виступала за незалежність церкви від держави. Митрополит Онуфрій — нонконформіст у цьому плані, він виступає за по-за світську церкву, її незалежність від держави. І на це є запит», — стверджує архімандрит Кирило.

Однак він відразу обумовлюється, що і перехід до синодальної форми правління, і поява патріарха-нонконформіста можливі лише у разі зміни влади у Росії. «І зараз, – вважає архімандрит, – це не виглядає утопією».

Андрій Перців, спеціальний кореспондент «Медузи»

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Медуза