Ми знаходимося на початку XV століття у Східно-Римській імперії під час правління їй імператора Іоана I Палеолога. Хоча його батько, Мануїл II, який об’їздив усю Європу в пошуках безрезультатної допомоги проти турків-османів, попереджає свого сина, що союз з папістами ніколи не матиме успіху, Іоан, з патріархом Йосипом і багатьма єпископами, наприкінці 1437 року відправляється в Італію, цю подорож оплачував папа, і, за загальним визнанням, їм усім видавалася мізерна їжа та надавалася жалюгідне житло. Оскільки у папи виникли проблеми з декількома його єпископами, які зібрали свої власні Собори (Королівство) і не визнали його суверенітет, а також, оскільки наступ османів також непокоїло Європу, римляни-візантійці вважали, що вони можуть звернутися за допомогою та провести на рівних підставах переговори з питань віровчення.
Марк Ефеський (1391-1444), знатного та благородного походження, про що свідчить його прізвище, був чудово та різнобічно освіченим ченцем, вивчав риторику та математику, був шанувальником святителя Григорія Палами, прихильником ісихазмської традиції та учнем Йосипа Уріна. Імператор змусив Марка стати митрополитом Ефеським, оскільки він високо цінував його освіченість, а Антиохійський Патріарх призначив його своїм представником на Соборі у Феррарі. Як виявилося, що і щирим бажанням Марка та його учня, і першого після Падіння Константинополя Патріарха Константинопольського Генадія Схоларія було, щоб остаточно припинити Розкол між Сходом і Заходом, і щоб Захід повернувся до Непорочної Євангельської Істини та Апостольського Передання до нападів. Він хотів, щоб ми повернулися до першого тисячоліття Церкви, і з цієї причини вигукне на Соборі: «Доки ми, шанувальники Тієї ж Трійці, будемо один одного гризти та з’їдати?»
Під час зупинки церковної делегації у Венеції греки бачать купи награбованих хрестоносцями реліквій із Константинополя та незадоволених людей. На початку 1438 р. у Феррару прибули політичні діячі та були прийняті першими, що викликало невдоволення патріарха. Відразу впадає у вічі зверхність Заходу. Папа користується невимовною драмою римлян-візантійців та домагається їх повного підпорядкування. Він вимагає, щоб Патріарх, Імператор та всі православні представники встали перед ним на коліна та поцілували його туфлю. На щастя, імператор Іоан відкидає таке приниження, і папа йде назад, «великодушно відмовляючись від своїх прав заради благородної роботи над возз’єднанням (Церков)». Однак у той час, як папа сидить на піднесеному троні, патріарху та православним відводиться місце на високих лавах біля ніг папи, як і його кардиналам. Будь-яка ілюзія православних про рівноправний діалог розвіяна. Обіцяний папою раціон харчування був настільки мізерним і часто відкладався, що православні змушені були продавати свої шати, щоб вижити. Папісти хотіли перевтомити їх і зламати відстрочками, позбавленням їжі, жахливими умовами життя, а пізніше шантажем та обіцянками грошей.
Святитель Марк так успішно відбив богословські аргументи та аргументи папства щодо існування вогню чистилища, що на мить імператор Іоан I схвилювався і подумав, що православні переможуть. Однак, коли пізніше в дискусіях з питань про першість папи та зміну Символу віри з Filioque (вчення латинян про виходження Святого Духа і від Сина), Марк довів, що цитування тексти, що використовуються папістами, були спотворені. Добре знаючи рішення Вселенських Соборів свт. Марк наполягав на тому, щоб діяння Вселенських Соборів читалися в голос, щоб всі могли зрозуміти, що ними засуджуються нововведення і довільні додатки. Латиняни залишають засідання Собору, щоб їх не викрили у підробках. Вони більше не наважуються протистояти Ефеському митрополиту. Св. Марк наполягає на тому, щоб латиняни відкинули і скасували свої помилки, які стали причиною розколу, і повернуся до Церкви.
«Собор» тим часом переноситься у Флоренцію, в приморську частину Італії, так що Антоній Іраклійський і Іоан Євгенік, брат святого Марка, намагалися врятуватися від жахливих умов. Представники Заходу використовують свої улюблені методи пліток, брехні та шантажу. Імператор, бачачи їх одержимість, побоювався краху своїх політичних цілей. З його мовчазної згоди папісти поширили звістку про те, що свт. Марк збожеволів. Коли він називає їх відвертими єретиками, його власні соратники та митрополити Лакедемонський та Мітілінський намагаються його вдарити. І якщо спочатку з питання про filioque вони разом зі свт. Марком виступали на захист віри деякі митрополити (Іраклійський, Монемвасійський, Анхіальський, Трапезундський), то тепер він зрозумів, що всі готові підписати Унію, раніше чим буде досягнуто вирішення богословських питань, через відчування страху перед імператором, він покидає місце псевдособору. Імператор особисто пропонує йому розписатися. У відповідь це свт. Марк каже: «Я цього ніколи не зроблю, ні за якими обставинами… Голоси Заходу продажні… У Православній вірі не може бути жодних компромісів».
Папа вимагає суду над свт. Марк перед Соборним судом, але імператор відмовляється. Вся ця поведінка папи та імператора, як і у випадку з пропозицією папи поцілувати його туфлю та відмовою імператора, можна сказати, вписується в політику «шоку і трепету», щоб не приймати жодних заперечень і доводів. Імператор приймає від папи усні запевнення фізичної безпеки Марка і просить Марка бути присутнім і дати пояснення папі. Там, оскільки не передбачалися якісь умовляння, папа починає загрожувати та шантажувати його, щоб засудити його як єретика. Відповідь Марка знову цілком ясна і однозначна: «Я не проповідую власну віру і не винаходжу нововведення». Збереження чистоти віри він ставить вище за політичні інтереси.
Західні правителі не з’являються на Синоді, оскільки вони вважають, що папа домагається не тільки релігійної, а й політичної першості, вони займають бік єпископів, які протистоять йому. А імператор Іоан побоюється, що вони (тобто західні королі) не дадуть допомоги римлянам-візантійцям. Унія підписується всіма, окрім Марка. Патріарх також підписується: «Як завжди проповідує догмати священик Римської Церкви, так мислю і я». Тобто Патріарх підписує та приймає «догмати» Заходу! Папа визнається у підписаному тексті главою Церкви, отцем і вчителем через спадкоємство від святого Петра «як прийнято у діяннях Вселенських Соборів та у Святих Канонах»! Що за форма! Яке відношення може мати першість папи до Вселенських соборів та священних канонів! Чи не переважає і сьогодні те ж богословське божевілля? Папа вважається у «католиків» непогрішним, вищим за всіх Отців Церкви, всіх помісних і Вселенських Соборів, єдиним представником Христа, релігійним і політичним лідером світу, вождем небесних, земних і пекла, коли захоче, може зійти на небеса – з втратами звичайно – освячує – зараховує до святих-і прибирає святих зі «списку святих» коли він вважає за потрібне!!!
Коли татові повідомляють, що єдиним, хто не підписав акт про З’єднання Церков, був свт. Марк, він вигукує відому фразу: «Марк не підписав. Тоді ми нічого досягли (не зробили)». Такою була оцінка Св. Марка навіть його противниками. Здається, папа відчув, що така особистість може принести злети та падіння та пробудити світ, що й було досягнуто пізніше. Після підписання Унії у Флоренції відбувається урочиста Божественна літургія, на якій згадується папа. Візантійська – римська делегація вирушає у зворотний шлях, але під час зупинки у Венеції, вже без латинян, вони не поминають папу. Однак на Сході їх приймають із несхваленням як зрадників, бо православна свідомість народу жорстка. Святого Марка зустрічають оплесками. Народ не бере участі у літургіях уніатів, але масово стікається на літургії, які служить свт Марк. Коли Папа відправляє на допомогу Константинополю лише 300 осіб та 2 галери, архієреї заявляють про своє покаяння. «Ми продали Віру», «Ми продали Віру», — зізнаються вони, і більшість тих, хто підписався, відмовляються від свого підпису в письмовій формі. Сам Геннадій Схоларій пише «Коротку апологію». Святий Марк відкрито піддається засудженню і, нарешті, за наказом його кидають у в’язницю на острові Лемносі на два роки, де він пише листи ченцям і духовенству, а також догматичні твори, радіючи тому, що «багато братів, підбадьорившись моїм вигнанням, вражають осудом беззаконних. ґвалтівників Православної Віри та отцівських порядків і виганяють їх звідусіль як сміття, ні співслужити їх не допускають, ні взагалі поминати їх як християн»… У 1443 році, за рік до своєї кончини, Марку пощастило побачити скликання Єрусалимського Собору з патріархами Єрусалимським, Антиохійським і Олександрійським, вони засудять псевдособор у Феррарі як розбійницький, а його догмати як фальшиві та чужі.
Святий Марк Євген свідчить, що він не проміняє Віру, навіть за реальну допомогу Заходу. Хіба ми не знаємо, що «хто не дотримується всього закону і згрішить хоч в одному чимось, той буде винний у всьому»? Хто відкидає Істину, тобто Христа, хіба не втрачає свого помазання? Ми бачили, як страждали римляни-візантійці в Сицилії та Калабрії, коли вони стали поминати папу. Вони втратили Віру. Врієній з радістю говорив, що хоча ми і під владою турків «хоча ми фізично страждаємо. Слава Тобі, Господи!.. Скрізь відбуваються Божественні Таїнства». Здійснюються Божественні літургії!! Отже зовсім не дивно, що дука Лука Нотарас вигукнув перед падінням Константинополя: «Я віддав би перевагу турецькому тюрбану серед Міста (тобто Константинополю), ніж латинській тіарі». Якби ми здалися Заходу, хіба б відправлялася Божественна Літургія? Це всі ми зберегли річками крові відомих і невідомих Новомучеників, подібних до перших християн.
Бібліографія
1. Ὀστρογκόρσκυ Γκ (1996), Ἱστορία τοῦ Βυζαντινοῦ Κράτους, {‘Ιωάν. Παναγόπουλος Μετάφ.) Ἀθήνα, Βασιλόπουλος
2. Παπαρρηγόπουλος Κων., (1887) Ἱστορία τοῦ Ἑλληνικοῦ Ἒθνους, (6η Ἒκδοση), Ἀθήνα:Ἐλευθερουδάκης
7. Μπιλάλη Σπ. (1969) Ὁρθοδοξία καὶ Παπισμὸς. Ἀνακτήθηκε στὶς 14-1-2021 ἀπὸ
8. Ἁγίου Μάρκου Ἑφέσου, Λίβελλος τῷ Βασιλεῖ Ρωμαίων καὶ τῷ πάπᾳ Λατίνων… Ἀνακτήθηκε στὶς 14-1-2021 ἀπὸ
Баллі Харіклія, магістр класичної філології
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»