Першоверховний: Пріоритетним місцем серед апостолів Господа також володіє і апостол Павло. Проповідь Євангелія, яка велася його власною мовою і через писання, поширилася за вузькі рамки іудаїзму до самого кінця відомого тоді світу. Давайте не будемо зачіпати подію його навернення, його місіонерські подорожі та його мучеництво, а зосередимося на його богословському слові.
БОГОСЛОВ’Я АПОСТОЛА ПАВЛА:
Богослов’я апостола Павла зазнає впливу трьох основних факторів:
а) Юдейський світ і Старий Завіт;
б) Елліністичний світ;
в) перша Християнська Церква і
г) особистий досвід переживання явлення йому Господа йому, яке призвело до його навернення.
Вплив на нього з боку елліністичного світу проявляється в запозиченні багатьох термінів або виразів, які він використовує в своїх посланнях (Син Божий, Господь, Спаситель, Повнота Божества, Образ Бога і т. д.) [1], а також у використанні численних філософських термінів (тіло, душа, розум, дух, серце, плоть) [2]. Це пояснюється тим, що місцем праці Павла були країни і місця, де переважали таємні релігії і філософські школи епікурейців і стоїків.
Вірно, однак, що фразеологія і філософські терміни, які він використовував у своєму вченні і в своїх посланнях, прийняли нову форму, яку побачили в світлі Божественного домобудівництва і передвічного плану Божого, як це було помічено або передзображено в Старому Завіті і підтверджено втіленням Сина Божого і Бога Слова і досконалою справою спасіння людей, які є образом Божим, Його жертвою Розп’яття на Хресті.
Для Павла пророцтва й очікування Старого Завіту справдилися в особистості Христа та повстання Церкви. Таким чином, різні фази життя Христа, і особливо Його смерть, поховання і Воскресіння, відбуваються «згідно Священним Писанням», в той час як Святе Письмо інтерпретується символічно, тобто як зразок для тих, хто слідував за втіленим Богом Словом і в різних подіях Його земного шляху.
Але головна риса його апостольського вчення – це його есхатологія і використання багатьох текстів Старого Завіту, які він зводить до нової, створеної ситуації: явищу Месії, Його розп’яття і Його Воскресіння. Так, наприклад, у своєму Посланні до галатів, апостол Павло, посилаючись на обрізання євреїв як на прообраз, робить висновок, що обрізання Старого Завіту веде до обрізання «серця» і пристрастей у віруючих нової релігії, в той час як Єрусалим ізраїльтян сходить до небесного нового Сіону обожнених віруючих, Нового Ізраїлю Благодаті.
ЗАВЕРШЕННЯ ВСЬОГО:
Павло записує «мара афа» (1 Кор. 22) «Господь гряде», стверджуючи в воскреслого Господа підсумок всього, проектуючи його як доказ воскресіння мертвих (1 Кор. 14). І оживлення тіл вірних Духом Святим (Рим. 11). Таким чином, явлене тепер життя стає критерієм того, що станеться в другому пришесті. Тоді Христос буде судити людей відповідно до вимог Євангелія (Рим. 2,16). Послання до Филип’ян надає його вченню особистісний характер. Він каже, що моє життя тут, на землі, – це жити у Христі, але навіть якщо я помру, я вважаю це «користю».
Він хоче померти, щоб жити в Господі, але його також тягне за собою обов’язок залишатися в живих, приносячи свою «працю» Церкви і здійснюючи його заради вірних. Ця позиція апостола Павла пояснюється його богослов’ям завершенням і вінчанням всього у Христі (Еф. 1:10). Завершення, що почалося з божественного втілення, триває в Церкві і закінчиться останнім остаточним судом, скасуванням смерті, і коли Бог буде «всім у всіх». Тоді мертві воскреснуть і «всі ми змінимося», у них буде «небесне» і «духовне» тіло, у них буде «безсмертя» і «нетлінність» (1 Кор. 10:40-53). Воскреслі, не будуть пасивно переживати дари Царства Небесного, але будуть насолоджуватися баченням Бога, пізнаючи Його більш повніше. Але наскільки дивною є ця ситуація, настільки важка боротьба з підготовки віруючого до цієї ситуації.
Павло пояснив необхідність того, щоб вірні залишили «стару людину» і все, що пов’язує їх з спокусами світу. Віруючі повинні «творити добро» для всіх (Гал. 6:10), щоб вести боротьбу за правдивою любов до ближнього (Дії 4: 7-7), багато боротися, «стогнати» в духовних і фізичних вправах, щоб знайти «небесне» тіло, і таким чином вічно дивитися на Бога «обличчям до обличчя».
Посилання:
1. Υιός Θεού, Κύριος, Σωτήρ, Πλήρωμα της Θεότητος, Εικών Θεού
2. σώμα, ψυχή, νους, πνεύμα, καρδία, σαρξ
Костянтин Іконому, викладач богослов’я
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»