«Так нехай світить ваше світло перед людьми, щоб вони бачили добрі діла ваші і прославляли Отця вашого Небесного» (Мт. 5:16). Таку високу душевну науку подав Господь наш Ісус Христос Своїм апостолам готуючи їх на всесвітню проповідь християнської віри. «Ви – сіль землі» (Мт. 5:13) – говорив їм Спаситель. Подібно до того як сіль зберігає продукти і робить смачною людську їжу, так і апостоли, як їм наказував Господь, повинні провадити доброчесне життя і охороняти християнську громаду від пошкодження гріховними думками, від гнилизни, пороків падкої природи успадкованої від наших прародичів Адама і Єви.
Святі Апостоли та їх наступники, за вченням Спасителя показували людям правдивий шлях від землі до неба. «Ви світло для світу» (Мт. 5:14) – заповідав апостолам Христос Спаситель. У гріхопадінні прародичів людство втратило світло істинного богопізнання і впало в суєту гріховних земних нахилів. Це і спонукало любов Отця Небесного послати у світ Свого улюбленого Єдинородного Сина, щоб кожен хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16).
Господь наш Ісус Христос явився у грішному світі Світлом істинним, «що просвічує кожну людину, яка приходить на світ» (Ін. 1:9). Святі апостоли та їх наступники – пастирі Церкви Христової, як продовжувачі спасенного Діла Христового, повинні, як навчає Спаситель світити людям Божественним світом Христового вчення. Але щоб бути носіями цього світла Христового так, як апостоли, пастирі Церкви повинні жити доброчесним життям, відповідно до заповідей Христового Єванглія. Про це говорив і святитель Ігнатій Брянчанінов: «Для спасіння тих, хто не вірує в Христа, необхідна віра в Христа. А для спасіння віруючих, у Христа необхідне життя по заповідях Божих».
Життя апостолів красномовно свідчить з якою щирістю вони поширювали і утверджували у світі Христову віру. Незважаючи на опір юдеїв та гоніння з боку язичників, нехтуючи вигодами земного життя, терплячи обмови, наражаючись на смертельну небезпеку, апостоли пронесли по всьому тодішньому світі благовістя Христової віри і утвердили Христове благочестя. Вони дали Церкві Христовій усні та письмові богонатхненні повчання спасенного життя у Христі та стали для нас, після Спасителя, другим світлом, яке вказує нам шлях до спасіння.
Історія Християнської Церкви свідчить, що святі Отці, пастирі та вчителі Вселенської Христової Церкви також були ревними охоронцями Христового вчення та апостольського передання. Вони відстояли істини віри Христової від багатьох різноманітних лжевчень, ствердили їх богомудрими поясненнями і виклали у непохитних догматах віри. Наступники святих апостолів і отців – пастирі Церкви Христової до сьогоднішнього дня сповідують і проповідують ті самі Христові Божественні істини. І світло Христової віри через усі віки «просвіщає всіх», хто шукає і прагне спасіння. «Істинна віра, – повчає святитель Тихон Задонський, – як іскра, запалена від Духа Святого в людському серці, розгоряється теплотою любові. Ця Божественна іскра розгоряється з Божою допомогою читанням або слуханням слова Божого, про попередні діла Божі, молитвою, причастям святих Христових Таїн. І проявляє себе, як добре дерево, солодкими плодами любові, терпінням, смиренням, милосердям, вірністю, стриманням, братською любов’ю, миролюбством та іншими християнськими чеснотами. Ці плоди доброго дерева, це прикмети доброго серця, очищеного вірою Христовою, це свідки, «хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом» (Рим. 8:1)».
Жити по вірі та добрими ділами, бути світлом для світу, хоч це і є першорядним обов’язком для пастирів Церкви Христової, проте доброчесне життя по вірі є обов’язковою умовою життя кожного християнина. На цьому наголошував святитель Іоан Золотоуст, кажучи: «Одна віра не може ввести нас у Царство Небесне. Навпаки, через неї і будуть осуджені ті, котрі живуть порочним життям». «Як не інструменти без художника, не художник без інструментів не можуть створити ніякої речі, так і віра без виконання заповідей, а заповіді без віри не обновляють нас і не відтворюють нас або не роблять новими із старих. Коли ж ми віру і заповіді приймаємо не з роздвоєним серцем і станемо для Владики Христа достойним сосудом, готовим для прийняття духовного світу, тоді і Господь відновлює в нас благодать Святого Духа, робить нас зі старих новими, воскрешає з мертвих, розвіює тьму, приводить наш розум по іншу сторону тьми і дає йому благодать». Своє євангельське вчення Христос Спаситель проповідував і звертав не до самих апостолів, але й до тисяч людей, котрі приходили до Нього. Тож євангеліст Матвій передаючи Нагірну проповідь Господа, зазначає: «як Ісус закінчив ці слова, народ дивувався науці Його» (Мт. 7:28).
Світло Христової віри і добрі діла заповідані від Господа і обов’язкові не тільки для пастирів Церкви Божої, але і для всіх християн «Хто увірує і охреститься, спасенний буде», – вчить Спаситель (Мк. 16:16). «А без віри догодити не можливо Богові» – навчав християн святий апостол Павло (Євр. 11:6).
Проте для спасіння святої віри мало, – конче потрібні і добрі діла. «Не кожен, хто говорить Мені: Господи, Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто чинить волю Отця Мого, що на небесах» (Мт. 7:21) – навчає Спаситель. І апостол Яків заповідає християнам «Віра, якщо діл, не має мертва в собі» (Як.2,17). «Віра, що немає діл, немає Бога, Котрий її животворить. Вона мертва, оскільки не стяжала того, про що говорить Христос: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і ми прийдемо до Нього, і оселю закладемо в нього» (Ін.14:23); щоби воскресити з мертвих душу Своїм відвідуванням і оживотворити того, хто сподобився це стяжати. Ось чому така віра мертва і мертві ті, які мають віру без діл». Та й великий апостол народів Павло, що так багато прославляв віру і вчив про її необхідність для спасіння, має на увазі живу віру виправдану й засвідчену добрими ділами. «У Христі бо Ісусі немає сили ні обрізання, ані не обрізання, а віра діюча любов’ю» – навчав він (Гал.5:6). Святий апостол Павло радить християнам жити й діяти за духом віри Христової «Плід же дару, – писав він, – є любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5:22).
Віра – основа молитви. Хто вірує в Бога, як потрібно вірувати, той без сумніву звернеться до Бога з молитвою і не відступить від молитви, доки не отримає обіцянок Божих, доки не поєднається з Ним. Отже у справі християнського вдосконалення та спасіння особливе значення має молитва. Вона сприяє одухотворенню життя християнина, просвітленню його розуму, очищенню серця, підтримує і зміцнює сили душі в подвигу доброчесності. Хто набув істинну молитву, той сходить на висоту всіх чеснот і стає храмом Святого Духа.
Молитва є конечною потребою віруючої душі вираженням віри й надії в Христі Ісусі, бо де є віра, там є і молитва, бо вірити і не молитися зовсім неможливо. ось чому молитва є душею віри, її життям. «Хто прагне життя вічного і просить з вірою в Бога допомоги у боротьбі з гріхом, той неодмінно одержить милість» – повчає святитель Тихон Задонський.
Ревний молільник не знає спокус маловіря, бо він на досвіді пізнає достойність християнської віри і явно відчуває присутність божественної благодаті у Церкві Христовій. Тому молитву можна порівняти з вологою, яка зрошує дерево віри; благодать Божа, наче тихий дощ, сходить на того хто молиться, зрошує його серце і робить здатним чинити діла віри». Таким чином, у справі духовного й морального вдосконалення християнина молитва має велике значення. Вона як світло осяює всі духовні сили того хто молиться: освітлює розум істиною богові дання, наповнює серце святими бажаннями і прагненнями, утверджує волю на дорозі правдивого богодогоджання. В цьому розумінні молитва є світлом християнської душі, вона вказує християнину шлях духовного і морального сходження до досконалості.
Благодать Божа, що подається в таїнствах Церкви Христової, побожну людину, коли вона живе в істинній православній вірі та чинить добрі діла перероджує її і робить новою, духовною. Щирим серцем віруючої людини, котра живе доброчесно по вірі Христовій, в міру сил і благодаті Божої, сіється у світі насіння віри, яке несе іншим людям світло богоугодного життя.
Скріплюється і примножується свята віра причастям пресвятих Христових Таїн, бо «хто з Господом злучається, стає одним духом із Ним» (1 Кор.6:17) – говорить апостол Павло. Це підтверджують і слова самого Спасителя котрий сказав: «Хто тіло Моє споживає та Кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в Ньому, той приносить багато плоду» (Ін.15:5). Як людське тіло скріплюється і росте від природної їжі, так віра Христова, що має початок у серці людському, змінюється і росте таємничою їжею найсвятішого Тіла і Крові Христової. Бо Тіло і Кров Христові – животворящі, тому той хто причащається зцілюється від духовних немочів.
Яка світла особа євангельський сотник! Як зійшов він до такої віри, що перевершив у ній всіх ізраїльтян, вихованих одкровенням, пророцтвами та чудесами? (Лк .2:7-10). Євангліє не вказує як, а говорить лише про його віру і про те, як нагородив його Господь. Шлях віри – таємничий, сокровенний шлях. Хто може пояснити, як в серці відкладаються переконання віри? Найкраще це пояснює апостол Павло називаючи віру Божим даром.
Святі подвижники Християнського благочестя свідчили, що всяке добро здійснюється не інакше як за допомогою Господа. Вони стверджували, що своїми силами, чи свободою волі вони навіть не можуть зберегти неушкодженою свою віру. І тому молили Господа, щоб Він дарував їм міцну віру. Тим більше, що Сам Господь у Євангелії сказав: «як та вітка не може принести плоду сама з себе, коли не залишиться на лозі, так і ви, якщо не перебуватимете в Мені» (Ін.15:4). І як поучав преподобний Симеон Новий Богослов: «Плід віри – святе і невечірнє світло. Світло в свою чергу притягує і примножує віру. Чим сильніше засіяє світло, тим більше зростає віра і підіймається на висоту».
прот. Іван Голуб, ЛПБА