Нещодавно відкрили відреставровану церкву Спаса на Берестовім. Відкрили як музей. Її реставрація була проведена за кілька місяців, за вказівкою і напевно чималим коштом П. Порошенка. До того храм стояв в запустінні через те, що реставрація, розпочата раніше, не була завершена через відсутність належного фінансування. До стін храму потрапляла вода і кинувся грибок, який став руйнувати настінні розписи, які мали неабияку культурну цінність, бо подекуди збереглися ще з часів Київської Руси. Тепер знову про храм заговорили, але чомусь дуже скупо, не вказуючи на важливі віхи історії цього воістину святого місця, адже тут, неподалік Києво-Печерського монастиря теж існував Спасів монастир і однойменна церква було головною, тобто соборною. На цю скупість подачі фактажу про храм звернуло увагу навіть радіо «Свобода».

Відомо, що сюди у першій пол. ХІ ст. часто приїжджав кн. Ярослав Мудрий і мав тут на Берестовім, ще до появи Києво-Печерського монастиря, свою заміську резиденцію. Невдовзі саме коштом великого київського князя тут з‘явився дерев‘яний храм на честь Святих апостолів. Навколо храму князь об‘єднав досить мудрих, сильних подвигом, духовних людей, серед яких чільне місце займав настоятель храму Святих апостолів і духівник князя Ларіон. Цей пресвітер мав на Ярослава Мудрого неабиякий вплив, і не тільки в релігійному, але й в державному, аспектах. Часто відвідуючи свій літній палац і відпочиваючи в тиші над дніпровими кручами серед густих лісів, які власне і дали назву заміський резиденції, кн. Ярослав вчащав на богослужіння до церкви святих апостолів на Берестовім. У Літописі під 1051 р. можна знайти такі відомості: «Коли боголюбивий князь великий Ярослав вподобав село Берестове і церкву святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них же був пресвітер, на ім‘я Ларіон , муж благий, і книжний, і посник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині старий монастир Печерський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, і викопав він тут печерку малу, двосаженну, і приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут Богу потай». Саме за такі ревні подвиги пресвітера Іларіона київський князь Ярослав Мудрий поставив 1051 р. митрополитом усієї Руси.

Згодом на місці дерев‘яної церкви Святих апостолів постав кам‘яний храм Спаса і було засновано при ньому монастир. Вчинив цю святу і добру справу київський князь Володимир Мономах. Якою за розмірами була церква в його часи видно на першій світлині за наведеними контурами фундаменту. Храм і монастир швидко знайшов своїх фундаторів і через це став усипальницею деяких мономаховичів, зокрема тут було покладене тіло київського князя Юрія Довгорукого. Про це чітко нам говорить Літопис під 1157 р.: «Юрій бо, пивши в осменика [митника] у Петрила, в той день на ніч розболівся, і було недуги його п’ять днів. І представився у Києві Юрій Володимирович, князь київський, місяця травня в п’ятнадцятий день, у середу на ніч, а назавтра в четвер, положили його в монастирі святого Спаса на Берестовім». Далі літописець свідчить, що у Києві здійнялось повстання велике і пограбовано було двір його Красний і за Дніпром другий двір розграбовано було, що він їх називав «Раєм» і у Василькові двір і сина його, і суздальців багато було побито і пограбовано по городах і селах, з якими він напевно прийшов з Півночі на київський престол.

У радянський час на пам’ятних дошках і написах особливо підкреслювалось, що кн. Юрій Довгорукий був засновником Москви 1147 р. Вдячні трудящі столиці УРСР навіть встановили у 1947 р. на уявній його могилі саркофаг. Проте у Москві продовжували думати, що засновник похований на місці відомого пам‘ятника кн. Юрію Довгорукому. З цього приводу були проведені опитування і жителі Москви прямо так відповідали – його могила під пам’ятником. Пригадуєте, у гумористичному «Єралаші» якийсь Діма написав на пам‘ятнику «Здесь был Дима Кукин» і тут князь на коні зійшов з постаменту і почимчикував до квартири Діми. Бідолаха біг, і закрився в квартирі, і чув, як сходинками будинку піднімається щось важке. Раптом все затихло і Діма, відкривши двері квартири, прочитав: «Здесь был Юра Долгорукий». Прямо аж страшно…). Принаймні, коли я в дитинстві дивився саме цей випуск журналу «Єралаш», то мені ставало моторошно. Проте князь аж таким суворим не був і за свідченням російського історика В. Татіщева: «… був на зріст немалий, товстий, з лиця білий, очі не вельми великі, ніс довгий і скривленний, борода мала, великий любитель жінок, солодких наїдків і пиття; більше про веселощі, ніж про справи і про воїнство дбав, бо все те перебувало під владою і наглядом вельмож». Ось такий він засновник Москви і син великого князя Володимира Мономаха. Чи треба нам на цьому так особливо наголошувати? Звичайно, що треба для того, щоб у Москві пам‘ятали, де спочиває їхній засновник – у Києві в церкві Спаса на Берестовім!

Важливою віхою історії храму була Могилянська доба 1632-1647 рр. Київський митрополит Петро Могила включив цей храм до десятка відроджених ним церков часів Давньої Руси, очевидно, що цим він підтвердив у ракурсі києво-центричності важливість цього храму для нащадків і ствердження Києва як центру давньої митрополії усієї Руси. На стіні зберігся портрет і самого святителя – фундатора храму. Таким храм, у Могилинному відреставрованому вигляді, дійшов до наших днів.

Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський (ПЦУ)