Сьогодні, 28 травня 2019 р., на сайті «Церква.інфо» було оприлюднено «Указ» про «заборону у священослужінні» ректора КПБА, прот. Олександра Трофимлюка. Цей «документ» викликав чимало дискусій. Тому ми спробуємо оцінити його винятково з погляду канонічного права Православної Церкви та тієї ситуації, яка сьогодні існує в ПЦУ.
1) Кому канонічно підпорядковується прот. Олександр Трофимлюк як ректор КПБА та настоятель одного з храмів м. Київ?
Це питання виходить із тієї абсурдної ситуації, коли колишнього очільника УПЦ КП владику Філарета, залишили керуючим архієреєм м. Київ, без врахування думки окремих парафій та священиків. Але ми спробуємо підійти до питання виходячи з рішень Синоду ПЦУ та загальної практики Помісних Церков.
Згідно з загальною практикою ректор академії або семінарії обов’язково є кліриком тієї єпархії, у підпорядкуванні якої ця навчальна установа знаходиться. Це усуває можливі суперечності між священничим служінням та адміністративним послухом.
Щодо нашої ситуації, то рішення про призначення прот. Олександра Трофимлюка ректором КПБА приймав Священний Синод ПЦУ. З цього випливає, що КПБА та її структури перебувають у прямому підпорядкуванні Предстоятеля ПЦУ, Блаженнішого митрополита Епіфанія. Оскільки рішення про переведення прот. Олександра Трофимлюка на служіння у іншу парафію не було прийнято, то, опираючись на практику інших Помісних Церков, про яку ми писали вище, можемо зробити логічний висновок: парафія, настоятелем якої він є, знаходиться у канонічному підпорядкуванні Предстоятеля ПЦУ як митрополита Київського і всієї України.
Отже, владика Філарет, як один з багатьох архієреїв ПЦУ, не може піддавати якомусь покаранню клірика іншої єпархії.
2) Канонічний аналіз самого «Указу» владики Філарета.
Саме покарання священика без рішення єпархіального суду є антиканонічним. Навіть у тих Православних Церквах, керівництво якими важко назвати «демократичними», будь-яке покарання проводять через рішення церковного суду, синодів або соборів.
Від 15 грудня 2018 р. такої православної юрисдикції як УПЦ КП не існує, бо вона стала частиною ПЦУ. При цьому не в якості окремного автономного суб’єкту, а була ліквідована «шляхом обʼєднання та приєднання до утворюваної Православної Церкви України». Таким чином, усі «клятви», які давали окремі архієреї або священики саме УПЦ КП втратили свою силу. Крім того, при переході архієрея, священика або диякона в іншу юрисдикцію канонічно втрачають силу ці частини присяги, які стосуються його колишньої юрисдикції. Зокрема, в української ситуації ніхто не може канонічно покарати колишнього архієрея або священика Московського Патріархату, який порушив свою клятву в частині особистої вірності Московському Патріарху та РПЦ.
Отже, «караючи» священика за порушення клятви саме УПЦ КП, яка на сьогодні канонічно не існує, добровільно ліквідувалася та стала частиною ПЦУ, владика Філарет мусить визнати дійсними всі покарання, які накладалися на нього, як архієрея Московського Патріархату, за порушення присяги священика та архієрея, а також клятви, яка була дана архієрейському соборі РПЦ МП. Адже ця православна юрисдикція до сьогодні існує та визнана Вселенським православ’ям.
Більш того, керуючись прецедентним канонічним правом, мусимо зробити висновок, що через такий підхід владика Філарет позбавляє себе права апелювати до Вселенського Патріарха щодо реабілітації. Бо він дійсно порушив усі перераховані вище клятви у частині вірності Московському Патріархату. І, таким чином, цілком логічно, що через це, його реабілітація, яка здійснена Константинопольським Патріархатом, втрачає силу.
«Указ» на бланку УПЦ КП та підпис «Святійший Патріарх Київський і всій Руси-України Філарет», покарання саме за «порушення клятви УПЦ КП», дає підстави припустити, що 1) владика Філарет відродив УПЦ КП як неканонічну розкольницьку структуру, порушив свою письмову клятву, що надана Вселенському Патріарху та Київському об’єднавчому Помісному Собору; 2) він не визнає Блаженнішого Митрополита Епіфанія Предстоятелем і т.д. А це явні ознаки розколу, за які, коли він його дійсно здійснив, владика Філарет мусіть бути відданий під церковний суд із відповідними наслідками.
3) Чи мусить прот. Олександр Трофимлюк виконувати цей абсурдний «Указ»?
Цілком природно, що цей «Указ» не має стосунку до прот. Олександра Трофимлюка з кількох обставин:
а) Від 15 грудня 2018 р. він є кліриком ПЦУ. Відповідно всі «розпорядження» та «укази» УПЦ КП від цієї дати є для нього недійсними.
б) Через прецедентне канонічне право, яке виникає через рішення Священного Синоду ПЦУ, він не є кліриком тієї Київської єпархії, якою керує владика Філарет.
в) Перереєстрація статутів парафій є наслідком рішень Київського об’єднавчого Помісного собору та Священного Синоду ПЦУ, що є «вищими» за накази владики Філарета.
г) Якщо владика Філарет дійсно пішов у розкол, то виконувати його «укази» та «розпорядження» загалом є злочином для будь-якого клірика ПЦУ.
прот. Сергій Горбик