Оскільки чимало хто з еллінів (тобто язичників), слухаючи, що Бог народився в плоті, глумлячись, сміються і багатьох простаків непокоять і бентежать, тому необхідно і їм сказати дещо, а також і тим, котрі бентежаться, щоб вони через слова безумних людей ніколи не відчували неспокою і не бентежилися через насміхання невірних. І малі діти часто сміються, коли ми говоримо про серйозні речі і займаємося необхідними справами, але сміх їхній є доказом не мізерності речей, над якими сміються, а необізнаності тих, які сміються. Це ж можна сказати і про еллінів, що, маючи навряд чи більше розуму, ніж діти, глумляться з того, що заслуговує благоговіння і наповнює неабияким захопленням, а те, що насправді є смішним, шанують і поважають. Однак те наше, над чим вони сміються, залишається у своїй пошані, не зазнаючи від їхнього сміху для своєї слави жодної шкоди. А їхні речі, всіляко прикрашені, виявляють власну потворність.
Хіба це не крайнє божевілля, коли вони, будучи людьми, що на кожному кроці спотикаються, втілюючи своїх богів і в камінь, і в дерево, і в нікчемних бовдурів, закриваючи їх ніби у в’язниці, думають, що не роблять, не говорять нічого ганебного, а нас, які говоримо, що Бог, улаштувавши для Себе Духом Святим живий храм і через Нього виявив благодіяння для світу, засуджують? Що ж у цьому поганого? Якщо для Бога ганебно жити в людському тілі, то набагато ганебніше — у камені і дереві, і то настільки ганебніше, наскільки камінь і дерево нижче людини, якщо тільки наш рід не здається їм більш незначущим, ніж ці бездушні речі. Вони ж насмілюються принижувати Боже єство до кішок і собак, а багато хто з єретиків — навіть до тварин ще нижчих.
Ми ж нічого такого не говоримо і ніколи не стерпіли б слухати таке, а стверджуємо те, що Христос прийняв від дівичої утроби плоть чисту, святу, непорочну і таку, яка є недоступною для будь-якого гріха, і цим відновив Своє створіння. Вони, а також маніхеї, які чинять так само нечестиво, прирівнюючи Боже єство до собак, мавп і різних звірів (бо вони стверджують, що душі цих тварин походять від Його єства), не зворушуються і не ховаються від сорому, а про нас говорять, що ми стверджуємо негідне Бога. І це тоді, коли ми бодай чогось подібного не можемо допустити навіть в думці, але стверджуємо те, що Йому властиве, тобто, що Він, прийшовши, таким народженням відновив Своє створіння. (…)
Хіба ви не бачите, що це сонце має тіло матеріальне, підвладне руйнуванню і скороминуще, хоч би елліни і маніхеї, слухаючи це, тисячу разів задихалися від досади? І не тільки воно, але й земля, і море, і взагалі все видиме творіння підвладне марноті. Послухай, як Павло пояснює це, коли говорить: Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії. Далі, пояснюючи, що означає було підпорядковане суєті, він продовжує: що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих (Рим.8,20-21). Тож тепер воно скороминуще і тлінне, бо рабство тління означає. Інше, як бути тлінним. Отже, якщо сонце, будучи тлінним тілом, випускаючи всюди проміння, торкається бруду, нечистот та чимало інших подібних речей і від дотику до цих тіл ніскільки не шкодить своїй чистоті, а знову збирає своє проміння чистим, подаючи свою досконалість багатьом тілам, котрі його сприймають, а саме не переймає бодай найменшого смороду й осквернення, то набагато більше Сонце правди. Владика безтілесних сил, увійшовши в чисту плоть, не тільки не осквернився, але зробив її ще більш чистою і святою.
Роздумуючи над усім цим і пригадуючи голос, який говорить: Я ходитиму поміж вас і буду вашим Богом, а ви будете моїм народом (Лев.26,12; 2Кор.6,16), і ще: Ви — храм Божий, і Дух Божий у вас перебуває (ІКор.3,16), будемо і ми говорити проти тих і закриємо безсоромні вуста нечестивих. Будемо тішитися нашими благами і прославляти Бога, Який втілився, і, відповідно до наших сил, виявимо Йому за таку ласку належну честь і вдячність. А для Бога від нас іншої вдячності бути не може, як тільки спасіння наше і наших душ та піклування про побожність.
прот. Іван Голуб, викладач ЛПБА