Цей святий, великий і вселенський собор, по волі Божій, за сприяння Божественної благодаті і завдяки зусиллям блаженних і найсвятіших патріархів царюючого міста Константинополя зібрався в Божественному і всечесному храмі Пресвятої Богородиці Паммакаристи, коли кермо Вселенської Церкви тримав спершу нині покійний славний Владика Максим, а потім нині правлячий Владика Симеон, визначає наступне:
Вірую в Єдиного Бога, Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця народився перше всіх віків: Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного, народженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він для нас людей і ради нашого спасіння зійшов з небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став чоловіком. І розп’ятий був за нас при Понтії Пілаті, і страждав і був похований. І воскрес на третій день, як було написано. І вознісся на небеса і сидить праворуч Отця. І знову прийде зі славою судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця. І в Духа Святого, Господа, Животворчого, що від Отця походить, що Йому Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків. В єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Визнаю одне Хрещення на відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих. І життя будучого віку. Амінь.
Цього поважного і святого Символу віри, що зберігається в незмінності, було досить, щоб досконало затвердити благочестя і пізнавати його. Адже про Отця, Сина і Святого Духа він навчає досконало і ясно представляє Домобудівництво втілення Бога Слова, так що не було нікому потреби доходити до такої безсоромності, щоб додавати до нього що-небудь або що-небудь віднімати від нього.
Але ніколи не знає спокою винахідник зла і початковий ворог роду людського, до цього дня не перестає влаштовувати нововведення і з хлоп’ячою зухвалістю нападати на благочестя. Він, побачивши, що все його задуми завжди зазнають краху, оскільки священні охоронці Церкви, які жили в різні часи, виходили на бій з його хитрощами та соборно скидали його злочинні підступи, спрямовані проти святих, зрозумів, що потрібно вкласти ще одне, останнє, богохульство у рід італійців і через нього вивергнути у всесвіт думку вкрай безглузду і небезпечну: ніби Святий Дух, єдиносущний, якому однакове поклоніння і однакова слава з Отцем і Сином, походить також і від Сина і буття (ὑπαρξιν) має від Нього, нібито немов як і від Отця, за допомогою того ж невимовного і безначального проходження (πρόοδον), – і зробити додаток до Символу віри, який містить це вчення.
З цього положення випливає чимало богохульств: виходить, що в Трійці з’єднані два начала Святого Духа, що принижує Його гідність і значимість. У цьому вченні знову оживає чимало давноминулих єресів та позбавляються сили постанови Вселенських соборів, що стосуються даного питання, адже вони все вчили, що Дух Святий походить від Отця; і, що навіть важливіше цього, відкидається богословське вчення Самого Господа нашого Ісуса Христа, Який сказав: «Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене» (Ін. 15:26).
Втім, це питання не були залишені без уваги, які були перед блаженними Отцями без дослідження і лікування. Тому потрібен був Вселенський собор – той, що при блаженному Фотії, Константинопольському предстоятелі, – який і був зібраний у царюючому місті; він віддав вічній анафемі тих, хто неправдиво свідчив, ніби Всесвятий і поклоняємий Дух має буття також від Сина, і вставляє в Символ відповідні вирази. Точно так само, як через багато років, був зібраний Великий собор проти Векка, і виніс подібну ухвалу. Але винахідник зла нездатний вгамувати своє буйство; під виглядом нібито вселенського собору – того, що недавно відбувся у Флоренції, що в Італії, – він не забув поновити ту стару єресь, про яку ми говорили вище, і чимало інших дивних навчань.
Оскільки з часу собору у Флоренції і до цього дня Церква перебувала під сум’яттям і чималим хвилюванням, адже багато хто навіть з тих, хто був вигодуваний нашою Церквою, взяли ті єресі, про які ми сказали вище, і всупереч волі Божій старанно трималися їх, нині скликаний Святий і Вселенський собор архієреїв і патріархів розсудив, що необхідно у цьому визначенні злі і безглузді догмати і діяння собору у Флоренції визнати як помилкові і чужі Вселенській Церкві, розтрощити, смуту, яка почалася після нього, припинити, і привести Христову церкву до згоди і благої єдності зі Вселенськими соборами.
Тому ми душею і думкою віруємо, а устами проповідуємо і сповідуємо, що всемогутній і Святий Дух цім невимовним і вічним проходженням, за словом Господнім, походить від Бога і Отця, тобто єдино з Отцівською іпостассю по суті Його, причому Син зовсім нічого не привносить у походження Святого Духа і не слугує посередником в ньому, щоб не мислилося в Трійці двох причин або двох начал у нестворене Божество, оскільки народжувати і переводити – це властивість не сутності, але іпостасі, причому тільки Отцівоської. Таким чином, ми відаємо, що єдине джерело і причина Тих, Що від Нього, – це Бог-Отець. В цьому ми найкращим чином слідуємо богослов’ю Господа і суджень священних і великих богословів Церкви: Діонісія Ареопагіта, який говорить: «Єдиним Джерелом надприродної божественності є Отець» і «Як від нематеріального і неподільного Блага відбуваються в серці благосне світло?», Богослова Григорія, який говорить: «і Отця, і Сина, і Святого Духа є загальні безначальність буття і Божественність; але Сину і Духу належить мати буття від Отця» і Григорія Ніського:« Одна і та ж є Особа Отця, від Якого народжується Син і походить Святий Дух», і твердженнями ще безлічі святих, що направляють розум до одного і того ж змісту. Ми молимося, щоб нам до кінця перебувати непохитно у цьому благочестивому вченні. А від тих, хто про походження Святого Духа інакше мислить, або проповідує, або всупереч істині тримається цієї думки і пустослівна проголошує його, ми відвертаємося як від єретиків і піддаємо анафемі.
Крім того, цим соборним томосом ми звергаємо собор, який відбувся у Флоренції, і всі глави, які містяться в його визначенні, оголошуємо порожніми і такими, що не мають ніякої сили. Цей собор відтепер такий, що ми вважаємо і вважатимемо його зовсім не бувшим, бо він з питання про походження Святого Духа і всім іншим не узгоджується з постановами восьми Святих і Вселенських соборів і прямо суперечить їм. Також ми відкидаємо принесення Жертви на опрісниках і все інше, що стверджувалося у Флоренції і міститься у визначенні віри цього собору, як було сказано вище.
Ми у всьому згодні з догматами і звичаями Церкви, писаними і неписаними, і з Святими і Вселенськими соборами, що відбулися раніше. Ми бажаємо і молимося, щоб всі ті догмати, які ними встановлені, зберігалися непохитно, без спотворень під покровом і за допомогою Святий, Нествореної і Єдиносущної Трійці, єдиного владики всесвіту – Бога, Якому належить слава, честь і поклоніння на вікі віків. Амінь.
Підписаний цей священний томос і затверджений всіма, хто складає цей Святий і Вселенський собор, в рік 1484 другого індикту у всечесному храмі Богородиці Паммакаристи.
† Симеон, милістю Божою архієпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський патріарх.
І ще 17 підписів.
Джерело: Μ. Παΐζη – Ἀποστολοπούλου καὶ Δ.Γ. Ἀποστολοπούλου, Ἐπίσημα Κείμενα τοῦ Πατριαρχείου Κωνσταντινουπόλεως. Τὰ σωζόμενα ἀπὸ τὴν περίοδο 1454-1498, ἔκδ. Ἐθνικό Ἵδρυμα Ἐρευνῶν, Ἀθήνα 2011, σ. 184-189
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»