Молитва це не вичитування чужих слів, а піднесення нашої душі та духу до Бога. Далі ми згадаємо, що головним органом молитви є наше серце (дух), а не рот. Якщо людина просто промовляє чужі слова, навіть не намагаючись зупинятися увагою на їхньому змісті – вона просто вдосконалюється в читанні. Це не молитва. Не обманюймо себе. В одній древній історії розповідається про ченця, який прийшов до вчителя кажучи, що має безперестанну молитву. Старець, який бачив його серце каже: – Ні, брате! Немає в тебе ніякої молитви. Ти просто звик до слів молитви так, як інші звикають до слів лайки!

Уявіть собі, наскільки важлива та складна річ – молитва. Все життя ходив до церкви, але жодного разу так і не помолився! Щось читав, співав, промовляв, але не молився! Молитва повинна бути не формальністю, а нашим палким бажанням постійної духовної тверезості, утримання в пам’яті та розумі Бога. У різноманітних «Патериках» чи історіях із «Житій святих» неодноразово читаємо, як людям, під час молитви з’являлися біси у вигляді ангелів. Знаємо, як неодноразово біси являлися монахам та граючи на їх гордині доводили їх до духовної та фізичної смерті. Те саме відбувається нині з людьми, які не мають смирення, а хочуть демонструвати свою святість усім навколо.

Святі Отці одностайно свідчать: святість не бачить себе святою, а грішник не бачить себе грішником. Вірити в Бога, не лише означає прийняття за правду факт того, що Він існує. Вірити – це зробити свідомий вибір на користь Бога і саме Православної Церкви. Згідно традиції Східної Церкви чотки або вервиця є приналежністю монахів, ціль життя яких і складає молитва. Чому ж нині так часто миряни використовують вервицю для молитви? Традиція молитися на вервиці мирянам прийшла до нас із Заходу, де чотки стали додатковим інструментом для духовних практик. Якщо на Сході вервиця це лише зручна рахівниця кількості молитов, то за Заході закріпилася традиція використовувати «розарій» не для молитви, а справжніх духовних медитацій. Ченці, які отримують чотки під час постригу, розуміють їх з одного боку, як високий, недосяжний символ постійної молитви, із іншого – як інструмент, який може як принести користь, так і погубити новоначального. Саме тому, ченці завжди мають ігумена чи духівника, під керівництвом якого звершують свій подвиг. Людям без духовного досвіду чотки (вервиці) шкідливі і непотрібні. Годі братися за сто кілограмову штангу, не піднявши перед цим п’ять кілограм. А молитва на показ – це не молитва, а дешеве театралізоване дійство, гидке не тільки людям, але й Богу.

+ Іоасаф (Василиків),

митрополит Івано-Франківський і Галицький