Мене часто запитують і не тільки парафіяни, як правильно зустріти Пасху, Воскресіння Христове? Інколи таке запитання звучить дуже банально, бо здається всі знають, як потрібно зустрічати Воскреслого Спасителя. І перша порада, яка мені спадає на думку, це не перетворити ці дні на звичайнісіньку гонитву за покупками та постійними клопотами про те, що їстимемо на Пасху.
Тут мушу сказати, що учні Христа також турбувалися про те, де їхній Учитель їстиме Пасху: «Першого ж дня опрісноків ученики приступили до Ісуса і сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?», – і, як бачимо Христос потурбувався про це: «Підіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми» (Мт. 26, 17, 18).
У цьому запитанні учнів і побажанні Ісуса Христа зберігається якийсь відносний спокій, немає ніякої метушні, бо каже Спаситель «час мій близько». Саме так до Пасхи готувались наші предки. Страсний тиждень називали чистим у прямому і переносному розумінні, чистим для тіла й побуту, а ще більш чистішим для душі. Дуже часто люди розмірковують так: «Ось потрібно заздалегідь посповідатися і причаститися у храмі, тому що на Страсному тижні не буде коли, там багато суєти і всілякої турботи та марноти». Дехто і із благочестивих християн розмірковує: «Ось на першому тижні посту була молитва та подвиги, а тут на Страсному нема коли того триматися».
Але це не так, бо на Страсному тижні «Господь гряде на вільну страсть» і нам потрібно якраз найбільше часу провадити у храмі. Надзвичайно гарними, змістовними богослужіннями насичений цей тиждень. Три Літургії Ранішосвячених дарів, вечірні богослужіння, читання страсних Євангелій, виніс Плащаниці, погребальне богослужіння (Єрусалимська ранішня), дві Літургії Василія Великого у Великий Четвер і Велику Суботу – все це надзвичайно налаштовує віруючу людину до того, щоб співстраждаючи Ісусу у муках та провівши Його на Голгофу, радісно зустріти Христове постання із мертвих. Це важливо для нашої душі! Все інше – турботи земного виміру, шукання гарних рецептів для того, щоб спекти добру паску, постійне думання про святковий стіл, біганина по супермаркетах, відволікає нас від головного – від розуміння суті самого свята.
Колись наші батьки та прадіди дуже вміли гармонійно все це поєднати, і у них все якось правильно вкладалося у релігійно-побутовий календар. А зараз: «Йду до храму посповідатися, бо так потрібно, йду причаститися, бо так треба», – і ще скоріше, скоріше хай мене так запричастять, без моєї участі у Літургії, просто із запасних дарів, які є зазвичай у храмі, але приготовлені, як правило, для людей хворих, тих кого причащають на дому, таких які ось ось відходять у вічність… А ми так чинимо подібно з душею: «Навіщо душе про тебе турбуватися, давай відходь, не заважай мені піклуватися про своє, святкове, таке яке приносить тілесне задоволення”. І так марно проходять наші дні, ні для Бога і ні для…! Обрядовість, культова їжа має велику силу, вона має, і виховальне, і повчальне, і настановне значення, але всього цього повинно бути в міру в житті кожного християнина.
«Час мій близько!», – сказав Ісус до Своїх учнів, які шукали місця, для того, щоб разом з Учителем спожити Пасху. В житті кожного із нас ця Пасха може бути останньої, бо не знаємо ні дня, ні години… Я з подивом ще з дитинства завжди спостерігав за тим, як зі сльозами на очах старші люди зустрічали Великдень. Вони завжди проказували: «Дай Боже Великодня зарік дочекати!». Можливо вони чимось уподібнювали свої думки, свої побажання, Христовим словам: «Час мій близько!», – тому на їхніх очах виступали сльози радості, справжньої радості у Христі Воскреслому! Дай Боже і нам її не заглушити в метушні цього Чистого тижня для того, щоб по справжньому відчути радість у День Великодня!
Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський