Кому слугує Болгарська православна церква – православним християнам у Болгарії чи іноземним геополітичним інтересам? Це питання знову виходить на перший план після дій Святого синоду БПЦ в останні місяці. Через своє керівництво БПЦ займає неприйнятну позицію в регіональному політичному конфлікті.
В офіційному лист президенту України Петрові Порошенку 13 червня Патріарх Неофіт вимагав, щоб український парламент не голосував за внесені законопроекти, які стосуються запровадження загальних державних вимог до релігійних конфесій в Україні. («Писмо до Негово Превъзходителство г-н Петро Порошенко, президент на Украйна», 13 юни 2017 г.). Ці вимоги покликані гарантувати, що релігія не зможе бути використана з боку інших держав у політичних цілях і таким чином загрожувати національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності країни. Це заплановане нововведення вочевидь спрямоване передусім на автономну Українську православну церкву, яка перебуває під юрисдикцією Московського патріархату (УПЦ МП). Підставою для подібної реакції з боку влади в Україні є системне використання УПЦ МП для поширення “патріотичної” проросійської пропаганди у зв’язку з воєнним конфліктом на Донбасі та анексією Криму, що суперечить усім принципам міжнародного права.
Використання УПЦ-МП для підтримки російських геополітичних інтересів, через те, що вона визнається іншими православними церквами в якості канонічної юрисдикції, є неприйнятним з точки зору основних християнських принципів і вступає в конфлікт з прийнятим Всеправославного Собору на Криті в 2016 році, який висловив чітку позицію в підтримку демократії, прав людини, справедливого міжнародного порядку та миру (Славов, А. «Универсалност, съборност, свобода: политико-теологични визии на Събора в Крит“, В: Християнство и култура, бр. 117 /2016 г., с. 73-81)
Синод БПЦ офіційно підтримав УПЦ МП. Це вкрай тривожний факт, якщо мати на увазі інформацію, опубліковану на сайті «Двері православ’я», яка отримала широкий розголос серед євроатлантичних партнерів: «Проблема політичного впливу Кремля через структури канонічної церкви в Україні посилилась після оприлюдненої минулорічної кореспонденції українського директора «Інституту країн СНД» Кирила Фролова, яка розкрила зв’язки ієрархів і священиків в Росії та Україні з політичними та військовими центрами в обох країнах”. («Молебен пред Върховната Рада в Киев за отхвърляне на спорни проектозакони“, 18.05.2017 г.). Постає логічне запитання: що «канонічного» в церкві, яка служить інструментом агресивної політики іноземної держави?
Що отримуємо в результаті? Болгарський патріарх вимагає від президента Порошенка зупинити ухвалення законів, які гарантуватимуть безпеку та суверенітет країни від зовнішньої агресії та впливу пропаганди, мотивуючи це тим, що УПЦ МП – канонічна православна церква, яка перебуває в молитовному спілкуванні з БПЦ. Неприпустимим чином у листі повторюються пропагандистські тези російської імперської політики щодо України: влада в Києві належить екстремістам, свобода віросповідання порушується, офіційна влада дискримінує російськомовні православні меншини тощо. Замість того, щоб закликати до примирення, консенсусу та пошуку єдності між різними православними спільнотами у країні, у листі патріарха використовуються неприпустимі визначення щодо православних християн, які не належать до «канонічної» УПЦ МП. Їх називають «розкольниками та екстремістами», а їхня православна церква охрещена «самозваною неканонічною структурою». Позиція патріарха очевидна – російські та проросійські православні, що становлять значну частину УПЦ МП – «наші брати», а решта православних, яких більшість – чужі, самозванці, «розкольники та екстремісти».
У листі знехтуване об’єктивні причини та факти конфлікту. Нав’язується думка, що українська влада винувата не лише в тому, що обговорюється дискримінаційне законодавство, а й у “розростанні братовбивчій війні в Україні”. Повністю ігноруються факти, що дії сепаратистів у Донбасі заздалегідь підготовлені та здійснюються військовими й напіввійськовими формуваннями, які виконують прямі накази Кремля; що міжнародна демократична спільнота, ЄС і США наклали на Росію санкції через порушення принципів міжнародного права та підтримку сепаратистських сил і урядів на сході України і в Криму.
У намаганні виконати політичне замовлення Москви, Святий синод БПЦ забуває історію нашої власної церкви, а саме – створення Болгарського екзархату, який протягом 75 років був у схизмі щодо Вселенського патріархату з точки зору церковних канонів, але це був вирішальний крок на шляху набуття політичної незалежності болгарського народу. БПЦ пишається власною історією, але при цьому відмовляє українському народу в праві на церковне, національне та політичне самовизначення. Замість того, щоб зайняти позицію посередника, якщо взагалі потрібно втручатися в цю суперечку, задля подолання схизми й об’єднання українських православних християн в одну автокефальну церкву, створену відповідно до церковних канонів, БПЦ вирішує зайняти одну зі сторін конфлікту та засуджувати незгодних із російськими геополітичними інтересами в регіоні. Святий синод також ігнорує факт, що в Україні проживає значна болгарська меншина, яка в духовному сенсі ймовірно належить до різних православних юрисдикцій, зокрема до “неканонічних”.
Далі в листі змальовується апокаліптична картина. Стверджується, що будь-яке порушення інтересів УПЦ МП «може обернутися згубним та руйнівним не тільки для всього українського народу, але і для Української державності». Який майстерний риторичний підхід! Спроба легітимізувати захист від чужих геополітичних інтересів та врегулювати відносини держави з проросійською та «канонічною» УПЦ МП подається як екзистенційна загроза українській державності.
Не варто забувати, що лист болгарського патріарха був інспірованим закликом російського патріарха Кирила до православних церков-сестер підтримати УПЦ МП і виступити проти запропонованого законодавства, хоча основна мета законопроектів – обмежити зловживання православ’ям з боку авторитарного режиму Москви.
Особливо варто зазначити, що лист Св Синод вступає в конфлікт з офіційною позицією Болгарії на підтримку демократичних процесів в Україні, підтримкою українських інститутів і суспільства на шляху до повної інтеграції в євро-атлантичне співтовариства.
Подвійні стандарти Святого синоду БПЦ очевидні – жодного слова про порушення прав людини та міжнародного права в східній Україні та Криму, в регіонах, підконтрольних Москві; жодного рядка про порушення прав людини в самій Російській Федерації, про обмеження свободи зібрань, асоціацій, слова, політичні арешти та вбивства дисидентів, тортури і побиття опозиційно налаштованих до Кремля громадян, інтелектуалів, журналістів (чимало з яких також є православними християнами в межах канонічного Московського патріархату); відсутня позиція проти інструменталізації та привласнення самої Російської православної церкви державою, що підриває її свободу та незалежність від авторитарної світської влади.
21 червня президент Румен Радєв здійснив до Синоду візит у відповідь. Офіційні джерела інформують про те, що в обговоренні піднімалось питання про зміни до законодавства, «щоб гарантувати незалежність віросповідання в країні від зовнішніх сил та іноземних держав, а також безпеку болгарських громадян і Болгарії, та почути думку з цього питання членів Святого синоду на чолі з патріархом Неофітом». Цікаво, що саме запропонували патріарх Неофіт і члени Синоду, якщо за кілька днів до того вони захищали втручання РПЦ у справи православного віросповідання в Україні.
Крім того, велике значення і великий негативний вплив мело стало Святого. Синоду про неучасть БПЦ у Святому і Великому соборі на Криті 2016 року, зроблені повністю під диктовку Московської Патріархії («Калин Янакиев: България става част от църковната империя на Русия», Клуб Z, 22.06.2016). До цього слід додати офіційну нагороду і премію, вручену патріарху Неофіту в 2016 році Міжнародним фондом «Єдність православних народів», який є одним з інструментів пропаганди авторитарного режиму в Росії під прикриттям культурних і релігійних ініціатив. (Матакиев, М. «Фонд «Единство на православните народи» – официална руска агентура за влияние в България», 26.05.2017).
Також варто врахувати публічну позицію окремих митрополитів, які беруть за взірець стовпи російської пропаганди. Вони відкрито виступають проти європейських демократичних цінностей як таких, що ведуть до занепаду; проти євроатлантичного Заходу як колонізатора слов’янсько-православних народів та руйнівника національних і релігійних традицій й на підтримку «православно-слов’янської цивілізації» з центром у Москві тощо. Крім того, традиційне загравання Синоду БПЦ з колишньою монархією (рішення від 2016 року про згадування під час божественної служби Симеона Другого як «царя Болгарії»; офіційне церковне вшанування колишнього монарха тощо) також підривають легітимність і підтримку демократичних республіканських інститутів країни, тим самим послаблюючи її роль як союзника в ЄС та НАТО.
Зрозуміло, що в системі БПЦ присутня певна системна логіка: завжди з Москвою, завжди рівнятись на РПЦ-МП. Привселюдна підтримка прав людини, свободи релігії, демократії або відсутня взагалі, або оголошується лише у випадках, коли вона не заважає режиму в Кремлі. Таке ставлення вищого керівництва нашої Православної церкви є надзвичайно тривожним з точки зору конституційного та демократичного порядку в країні. З огляду на високий рівень суспільної довіри до Церкви (понад 50%), на щорічну субсидію з державного бюджету (мінімум 3 млн. левів) як і на гарантовану присутність єпископату БПЦ на всіх державних святах, офіційних присягах, молебнях тощо – це все створює суттєві можливості для впливу на суспільну думку та сприяння просуванню іноземної пропаганди.
Болгарські інституції повинні висунути БПЦ чіткі вимоги: лояльність до демократичного конституційного ладу та прав людини, до цивілізаційного вибору болгарського суспільства бути частиною західних ліберальних демократій. В інтересах як держави, так і віруючих християн і самої Церкви є її послідовне відокремлення від держави, щоб вона не могла бути використаною як інструмент реакційної пропаганди в інтересах іноземних держав або націонал-популістських груп у суспільстві.
д-р Атанас Славов
Переклад українською мовою – «Новинарія» та «Київське Православ’я»
джерело: Bulgaria Analytica