У кожного з нас бувають дні, коли благополучний перебіг нашого життя раптом переривається непередбаченими важкими обставинами: хворобою, неприємністю, горем, що торкаються нас самих або наших рідних і близьких. І тоді яскравим полум’ям займається наша молитва до Господа Бога. Зі сльозами, з напруженням усіх духовних сил, наполегливо просимо ми Бога відвернути від нас небезпеку що нависла, врятувати від біди чи навіть від смерті дорогу нам людину. Усердно і ретельно шукаємо ми найпереконливіші слова для молитви. Заради того, щоб наше прохання скоріше було виконано, ми буваємо готові на великі обмеження, жертви і навіть на принесення особливих, часом обітниць котрі важко виконати.
Якщо результатом гарячої і щирої молитви буває швидке виконання Богом наших прохань, це, природно, викликає в нас велику радість і велику подяку Господу за Його допомогу – чудо Боже. Однак зупинимо свою увагу на протилежному випадку – коли невідступність молитви, її жар, її велика внутрішня сила не принесли бажаного результату; як кажуть в народі, Господь «не почув» молитву.
Багатьом знайоме сумне почуття залишеності, самотності, безсилля, коли здавалося, що Господь неодмінно «повинен» був прийти на допомогу, а Він «не прийшов», хоча молитва була така сильна і виходила з глибини віруючого серця, йшла до Отця Небесного від Його відданого вірного чада, якому Сам Він обіцяв виконання прохань: «Просіть і дасться вам … стукайте, і відчинять вам» (Мф.7,7); «Чого тільки попросите ви від Отця в Ім’я Моє, дасть вам» (Ін.16,23); «Все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите» (Мф.21,22)
І ось Господь не відгукнувся на наші синівські молитви … Так невже Він порушує Свою обіцянку? – Нехай ніхто жодним чином так не думає. Наш Небесний Батько любить всіх нас, любить кожного з нас нескінченно більше, ніж будь-який земний батько любить свого сина. І тут, в цій Божественній любові, перебуває ключ до розуміння того, чому одна молитва буває «почута» Богом, а інша «не почута».
Якими ж можуть бути причини невиконання наших гарячих, старанних молитов? Часто малі діти зі сльозами і криком вимагають чогось від своїх батьків. Батьки, ніжно люблять своїх дітей, ласкаво переконують їх у нездійсненності або шкідливості просимого. Але діти, так і не зрозумівши здорових пояснень своїх батьків, продовжують свій каприз. Аналогічна буває причина невиконання наших молитов Отцем Небесним. Ми, зі свого незнання, як діти, просимо не те, що дійсно нам потрібно і корисно. Недарма говорить святий апостол Яків: «Просите і не одержуєте, бо прохаєте на зле» (Як.4,3). І святий апостол Іоанн Богослов стверджує: «Ось відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас» (1Ін.5,14). Як бачимо, неодмінною умовою того, що наша молитва дійде до Бога, є обов’язковий збіг людської волі з волею Божою. А в чому полягає воля Божа про нас? Господь бажає, щоб «усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1Тим.2,4), і здійснює це всілякими шляхами. Один з цих шляхів такий, що Господь як Добрий Пастир виховує і вчить нас через ті самі хвороби, нещастя та утиски, від яких ми намагаємося якомога швидше позбутися як від важкого і неприємного тягаря, в той час як вони необхідні для перетворення наших душ, загартовування їх в духовній боротьбі, очищення їх в стражданнях і зведення їх на більш високу ступінь моральної гідності. Отже, головна і основна причина нездійснення наших молитов – це їх невідповідність з волею Божою. Але є й інша причина – наша моральна негідність.
Замислимося над простим питанням: чи завжди ми буваємо гідні виконання прохання, навіть якщо бажаємо того, що не суперечить волі Божій? Коли ми звертаємося до Великого, Всеблагого, Вседосконалого Духу Божого, нам, без сумніву, і самим слід, хоча б в момент молитви, бути до певної міри добрими, чистими, досконалими. Однак чи завжди ми відчуваємо себе гідними стояти перед Великим Богом і просити, вимагати від Нього милостей? – Далеко не завжди. Чи не намагаємося ми іноді поєднати непоєднуване, коли, перебуваючи в гріху і ваді, насмілюємося єднатися в молитві з Єдиним Чистим? Святитель Іоанн Златоуст так пояснює необхідність моральної чистоти для досягнення просимого в молитві: «Якби хто замазаними в бруді руками тримав тебе за ноги, благаючи про прощення, ти не тільки не став би слухати його, а й відштовхнув би ногою: як же ти сам насмілюєшся в нечистоті приступити до Бога?» (Бесіди на Євангеліє від Матвія, бесіда 51). І дійсно, треба володіти великим ступенем наївності і недомислу, щоб, не маючи на те моральної підстави, вимагати від Бога негайного виконання всіх наших бажань. Вірно, Господь завжди готовий виконати будь-яку молитву Своїх чад по Своїй невимовній любові до людей. Але чи готові до цього ми, Його діти? – На жаль, не завжди. Недарма Слово Боже говорить про грішників: «І будуть вони волати до Господа, але Він не почує їх і сховає лице Своє від них» (Мих.3,4).
Отже, шановні читачі, духовно роздумаймо, чому наші гарячі молитви бувають не здійснені Богом, і візьмемо собі за правило завжди не тільки гаряче просити Бога про допомогу, але і додавати мудрі священні слова: «Якщо буде, Господи, на це твоя свята воля». І тут же радісно в покаянні: «Прости мені, Господи, безліч моїх гріхів, допоможи мені, Господи, очистити від них мою душу і, якщо я палко прошу тебе, Господи, почути мою молитву, то почуй мене, не пом’янувши багатьох моїх беззаконь, в яких я каюсь всім серцем і від яких допоможи мені, Господи, позбутися Твоєю всесильною благодаттю».
Недарма великий учитель благочестя святитель Ігнатій (Брянчанінов) вчив, що «справжня молитва є голос правдивого покаяння», а святитель Феофан, Вишенський Затворник, дає всім, хто молиться таку пораду: «Коли просимо у Господа в молитві чогось із земних благ, то треба мати в голові: якщо Ти бачиш, о Господи, що те чи інше, корисне для спасіння мого, то даруй мені».
Така осмислена, мудра християнська молитва не тільки буде почута, а й допоможе нам морально очиститися і духом своїм наблизитися до ідеалу християнської досконалості – єднання з Богом.
свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП