«Багато людей святкують свята і знають їхні назви, але не знають причин їх встановлення».

Свт. Іоан Златоуст.

Коли людина заходить до храму її серце пронизує відчуття, що Церква, богослужіння в храмі, храмовий інтер’єр не від світу цього, – це «небо на землі». Переступивши поріг храму у людське серце проникає відчуття того, що вона в Домі Бога. І що Бог є. І що головне в житті – це віра. Бог хоче, щоб Його пізнавали «усім серцем і розумом», свідомо, що інтелект – не ворог віри.

Все, що звершується в Церкві, має свою причину, своє підґрунтя. Але, на жаль, є люди, для яких Церква залишається чимось неглибоким і малоцікавим. У їхніх головах вона асоціюється лише з безліччю правил і обрядів, причому часто власноруч перекручених, надуманих.

Тут є деяка провина і церковних людей. Не вміємо ні пояснити своєї віри, ні поділитися нею. Занадто часто наші бесіди злюдьми зводяться до розмов про те, що дуже допомагають свята вода, іконка в нагрудній кишені та освячення квартири. Так, для багатьох це було першою сходинкою пізнання Бога, але багато хто на цьому і зупинився, не бажаючи познайомитися зі значимістю всього, що звершується в храмі.

СВЯТЕ І БЛАГОСЛОВЕННЕ

Одна з причин неправильного розуміння обряду – мішанина понять «святе» і «благословенне». Ми звикли чути, що квартиру, хрестик, машину, яблука, мак, мед, ікони освячують. Але вірніше було б віднести розуміння слова «освячення» до ікони, хрестика, а слово «благословення» – до плодів і житла.

Слово «святий» можна розуміти двояко: той, хто має святість, і той, хто зрікся всього мирського, призначивши себе для святості. Ці два рівних поняття можна спостерігати в протестантів і православних.

Протестанти не соромляться називати себе святими, православна людина ніколи не назве себе святою, для неї це блюзнірство, тому що у православній традиції святою є та людина, яка вже має святість. Протестанти вказують, що апостол Павло, якому важливо було підкреслити, що християни призначені для святості, звертався до християн словом «святий».

  Подібна двоякість тлумачення відноситься і до ікон, і до плодів землі, і тому подібне. Ікона, хрест, вода, приймаючи освячення, призначені допомогти людині стати святою за її вірою.

Плоди землі приносяться в храм з іншою метою: для благословення. І благословення, у першу чергу, отримує не стільки плід, скільки та людина, що висловлює цим приношенням свою вдячність, любов і вірність Господу. Як говорив святий Максим Сповідник, благодать має різні ступені і причини у залежності від того, хто і скільки її може сприйняти.

БЛАГОСЛОВЕННЯ ПЛОДІВ

Звичай приносити плоди для благословення не новий. Він був установлений ще в Старому Завіті: «Початки первоплоду твоєї землі принесеш до дому Господа, Бога твого» (Вих.23,19) – зберігся і в християнстві. У Євангелії Господь Ісус Христос, засуджуючи гордовите і поверхневе виконання фарисеями приношення десятини, не засудив сам звичай: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, анісу і кмину, а залишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати» (Мф.23,23).

Сам по собі звичай освячення перших плодів глибоко повчальний. Він вчить людину пам’ятати, що все – від Бога, що ми «Ним рухаємося та існуємо».

Звичка усе робити з Богом, усе починати і закінчувати молитвою була добре засвоєна нашими благочестивими предками. Досить заглянути в повний Требник, щоб зрозуміти, що молитва супроводжувала людину практично в усіх сферах її діяльності: праця на городі, насадження виноградника, копання колодязя, боротьба зі шкідниками господарства, будівництво житла і багато іншого.

Звичайно, такій важливій події в житті хлібороба, як збирання врожаю, приділялася особлива увага. Як і в часи пророка Мойсея, перший сніп пшениці, перший кошик фруктів, перша чашка меду приносилися в храм як дар Богу, з вдячністю і надією, що милість Божа перебуватиме з людиною і надалі.

Звичайно, цей дар додому не забирали, приношення залишалося в храмі для причту і бідних. Так само, як, приносячи інші пожертви в дар Богу: свічу на свічник, гроші на церковну тацу чи в руку нужденного, ми не забираємо їх назад, і без надії сподіваємося на милість Божу.

Через таке наше вшановування Бога матеріальне набуває властивостей духовного, тимчасове стає вічним. Виражаючи свою відданість Богу через цю жертву – частину врожаю, принесеного в храм,– християнин отримував благословення на весь свій врожай, свій дім, своє життя.

Шкода, що традиція благословляти перші плоди з часом теж зазнала змін. Якоюсь мірою це пояснюється тим, що сучасна культура відійшла від укладу життя хлібороба; але в більшій мірі винне духовне неуцтво людини, яка втратила свої корені, витравлені зі свідомості багаторічним атеїзмом.

Зараз благословення врожаю звелося до благословення яблук, меду, маку і ще декількох видів плодів, що їх забирають додому, неначе святиню. Їх з’їдають натще, чекають від них чуда, мучаться тим, куди подіти недоїденого качана чи лушпиння. бувають випадки, коли залишки від «священних яблук» зберігаються в баночці поруч зі святою водою та єлеєм (освяченою олією).

І дійсно, що робити з цими качанами: закопати в безлюдному місці чи спалити і попіл викинути в ріку? На мою думку не потрібно ускладнювати собі життя і придумувати своїх «обрядів» шукаючи безлюдного місця чи ріки. Майже в кожного в домі є вазони з квітами, отже, залишки із благословенних яблук можна прикопати у вазонах. Буде подвійна користь, вас не буде мучити совість що ви зневажили святиню, а квітка буде мати додаткову поживу і милувати око. Але все ж таки слід пам’ятати, що справжня ревність перед Богом і глибоке благочестя народжується не стільки з побожного відношення до яблука принесеного з храму, скільки з яблука, принесеного в храм, тобто з чеснот, що спонукали людину на цю маленьку жертву віри, надії, любові, вдячності.

Один священик сказав, що люди, які приходять у храм, часто нагадують настирних жебраків, які бажають вільготно влаштуватися в цьому житті, адже більшість людських молитов – за здоров’я, щастя, достаток, і зовсім мало – за головне. Господь готовий допомогти людині і в найменшому, але завжди чекає від людини глибокого розуміння цього найменшого. Господь хоче, щоб ми як один усвідомлювали, що велике і в малому.

Напевно, так улаштована людина, що їй приємніше брати, ніж давати. Сумно, але більшість традицій, пов’язаних з даруванням, жертвою, перекручені. Приміром, звичай дарувати подарунки на Різдво чи в день пам’яті святителя Миколая Чудотворця. Адже, споконвіку було задумано дарувати подарунки бідним, – наслідуючи волхвів, які принесли Христу дари. Коли людина дарувала щось бідному, та ще й таємно, це був дар ніби Самому Господу. А звелося все до обдаровування членів власної сім’ї, потрібним і зайвим.

Те саме, багато в чому, стосується і благословення плодів. Мабуть, так вже влаштована людина, але не таким є задум Творця щодо неї. Митрополит Антоній Сурозький (Блум) дуже точно підмітив, що коли Христос перед Своїми стражданнями, очікуючи від Своїх учнів підтримки і розуміння, розповів їм, що з Ним буде, через які муки Він пройде і що, зрештою, Він воскресне, то учні миттєво сприйняли лише останнє, приємне, і відразу підійшли до Христа з проханням сісти на престолі слави. Господь очікував від них людяності, співчуття, співпереживання, але це неозвучене прохання пройшло повз їхні вуха і серця.

Як же бути з благословенням плодів сучасній людині? Жителям сільських місцевостей варто відродити древню практику благословення усіх плодів. Адже чин благословення яблук, наведений у Требнику, – лише приклад.

У примітці до молитви сказано, що виноград благословляється там, де він росте (У Греції, відкіля до нас прийшла традиція, виноград – один із найголовніших продуктів на господарстві). На Русі, через брак винограду, підставили в молитву, як приклад, яблука, але «і інші овочі нехай приносяться, кожен у свій час» (тобто коли достигнуть) до храму на благословення і молитва читається над ними за тих, що приносять первоплоди овочів.

З останніх слів зрозуміло, що предметом благословення були не стільки плоди, скільки сама людина. Молитва читалася «за тих, що приносять первоплоди овочів» про що свідчить і її текст: «Владико Господи Боже наш, Ти звелів кожному приносити за предложенням: Твоє від Твоїх, і цим подаєш дари Свого Вічного Добра. Ти, зичливо прийняв посильне приношення вдови, прийми й нині принесені овочі і сподоби, щоб були вони покладені у вічних Твоїх скарбницях. Подай рабам Своїм, щоб вони щедро сприйняли і Твої життєві добра, зо всім, що їм корисне».

Благословення плодів – це урок вдячності. Чи потрібно проходити цей урок мешканцю міста? Звичайно, так. Але як приходити сучасній людині для благословення плодів, якщо в неї немає ні саду, ні городу?

Відповідь на подібне питання пролунала ще в Старому Завіті. Адже Богу повинні були присвячуватися не тільки перші плоди землі, але й первістки худоби і навіть первістки людські.

Як же приносилася батьками ця жертва за першого сина? Це було обрізання (символічне пролиття крові) плюс викуп – грошовий еквівалент. Як і благословення плодів, це могло б виглядати так: на подяку за їжу кожного дня мешканець міста міг би, якщо не купувати фрукти на храм, то просто вдячно і за своїми можливостями зробити грошовий дар, ніби викуповуючи свої первістки. Думаю, що в такому випадку, з врахуванням уже заведеного звичаю, можна і яблуко принести з храму – як символ дарів Божих – і з’їсти його в колі сім’ї. Традиція наповниться втраченим змістом.

Принести додому яблуко може і селянин, залишивши все-таки кошик плодів у церкві. Головне – навчитися не тільки брати, але й дарувати.

З освяченням плодів пов’язаний ще один неприємний момент: вони накладаються на інші свята. У день Преображення Господнього храм завжди переповнений, і не тому, що люди так шанують цю євангельську подію, – багато хто не зможе навіть переказати Євангеліє, а часто приходить на половині Літургії, щоб не відстоювати «надто довго», а причина проста, просто в цей день освячуються яблука. Сумно, але ці яблука, по суті повністю закрили собою істинний зміст свята. Преображення Господнє перетворилося в яблучний Спас (нагадаємо, що Спас – це Спаситель), втім, така доля спіткала не тільки цей празник: є ще і горіховий Спас, і медовий… Така мішанина нічим не виправдана. Це пояснюється тільки тим, що приблизно в цю пору в Греції дозрівав виноград. Атому що люди жили за церковним календарем – від свята до свята, – то і пристосували благословення врожаю до певного дня, а саме до свята Преображення.

Це можна довести і тим, що навіть у Греції благословення плодів відбувалося не в один час: де раніше дозрівали плоди, там їх приносили в церкву на свято Преображення, а де плоди дозрівали пізніше, вони благословлялися на свято Успіння Богородиці. Про це вказується в грецькому Николо-Касулянському Типіконі. Сінайському Типіконі, Афонському Типіконі Лаври Св. Афанасія. В руському служебнику, надрукованому в Супраслі в 1727 році, міститься, крім звичайного чину благословення фруктів на Преображення, чин благословення злаків, овочів і фруктів у день свята Успення Богородиці.

Вважаю, було б доречно підняти питання про те, щоб розділити свято Преображення і день благословення плодів. Це дало б можливість більш зосереджено відсвяткувати як свято Преображення, так і провести чин благословення фруктів. Адже, Церква, приміром, суворо слідкує за тим, щоб у дні посту, дні важливих священних подій не було вінчань. І це зрозуміло – усьому свій час.

Але чому ж така непослідовність у відношенні до Преображення і благословення яблук? Звичайно, подібне розмежування важко здійснити в тих міських храмах, де велика текучість парафіян, але в храмах, де громада більш-менш постійна, це цілком можливо.

Необхідність перенести день благословення пояснюється ще й тим, що на Русі час дозрівання плодів не той, що в Греції. Та й яблука – далеко не основна культура.

Дійсно, чому потрібно дякувати лише за деякі види фруктів, хіба не треба бути вдячним за хліб, картоплю чи інші овочі? Як сказано в Служебнику, плоди могли б приноситися на благословення по мірі дозрівання, але, напевно, доцільно було б виділити окремий день у році для подяки за увесь врожай. Адже в молитві хоча й сказано, що плоди можуть приноситися по мірі дозрівання, але особливо, хоча і невдало, вирізнений день Преображення. І навіть у протестантів, нам у докір, святкується день подяки чи свято жнив – свято, втрачене колись нами.

Було б не гріх відродити свою традицію і православним. Тільки нехай це буде не 19 і не 28 серпня.

Незважаючи на пряму вказівку Служебника благословляти плоди по мірі дозрівання, багато людей упевнені, що яблука, приміром, не можна їсти до свята Преображення. Ця думка, очевидно, ґрунтується на примітці церковного Типікона під 19 серпня.Щоб пояснити це, слід звернутися саме до нього – до Уставу (богослужбових книг), а не до думок «знаючих людей».

       Під 19-им серпня, коли відзначається свято Преображення Господнього, Типікон, тобто Устав Єрусалимської Лаври святого Сави, і слідом за ним Мінея крім іншого містять:

- вказівку на стародавній звичай – заборону для монастирської братії споживати плоди винограду раніше Преображення;

- посилання на молитву благословення в день Преображення початків винограду (Типікон) або сам текст цієї молитви – «на благословення грон» (Мінея);

- визначення покарання для тих з-поміж братії, які цю заборону порушили – непокірні ченці не повинні їсти виноград увесь останок місяця серпня;

- і настанову: «Цей устав стосується також смоков (тобто інжиру) та інших овочів; відомі-бо часи їхні, коли котре пристигне».

Зважаючи на останнє, Мінея містить також молитву «над всяким плодом», яку належить використовувати для благословення первоплодів будь-яких фруктів, овочів, ягід, за винятком винограду.

Нарешті, московський Требник окрім ще однієї молитви «на прийняття грон в 6 (19)-й день серпня» містить також географічно обумовлену заувагу: «Нехай буде відомо, що цю молитву мовлять над гронами там, де є виноград, який і приноситься на благословення до храму в цей шостий день серпня. А тут, у Великій Росії, де винограду немає, приносяться цього дня до храму яблука, і мовиться молитва за тих, що приносять початки овочів, якої початок: «Владико Господи Боже наш…»; також і інші овочі нехай будуть принесені кожне у свій час до храму на благословення, і молитва мовиться над ними та сама».

Той факт, що Устав особливим чином виділяє саме виноград серед усіх плодів, пояснюється досить просто. Крім того, що виноград був однією з найпоширеніших культурних рослин християнського Сходу, саме з нього виготовляється вино, яке потім перетворюється на Літургії у Кров Христову, і саме з виноградною лозою порівнює Себе Господь у Євангелію (Ін.15,1-2) – про що безпосередньо й мовиться у згаданих молитвах «на благословення грон» та «на прийняття грон». Однак, між виноградом, як таким, з одного боку, і подією преображення Господа Ісуса Христа перед учнями на Фаворі, як вона описана в Євангелії (і яка відбулась, ймовірно, зовсім не в місяці серпні) з іншого, заледве можна встановити будь-який строгий взаємозв’язок. Очевидно, для благословення первоплодів винограду на Сході було вибрано просто найближче за часом велике свято.

Відносно ж інших плодів, Устав тут по-особливому не виділяє одних з-поміж інших: первоплоди будь-яких овочів, фруктів і ягід однаково повинні благословлятись у свій час молитвою – це перегукується зі старозавітною вимогою (Вих.23,19): «Початки плодів землі твоєї принось у дім Господа, Бога твого». Нагадаю, що «початки» – це перші дозрілі плоди.

Проте, в північній частині Русі виявилось неможливим виконувати вказівки Уставу, вміщені на 6 (19) серпня– якщо виноград тут десь і вирощують, то достигає він значно пізніше. І очевидно, що саме бажанням хоч якось наслідувати звичай, описаний в Уставі, і наміром хоч щось «освятити» на свято Преображення можна пояснити той факт, що на півночі виноград було «замінено» на інші плоди, які найбільш тут поширені і які достигають саме в місяці серпні – яблука. Саме цю заміну було відзначено в московських виданнях Требника.

І тепер слід зауважити такі очевидні речі:

1. Церковний Устав абсолютно ніяк не виділяє яблука з-поміж інших плодів – згідно Уставу, їх початки слід благословляти тією ж молитвою, що й первоплоди будь-яких інших овочів і фруктів.

2. Яблука не мають ані найменшого стосунку ні до події преображення Господа Ісуса Христа на Фаворі як вона описана в Євангелії, ні до уставного церковного богослужіння цього дня.

3. Устав приписує благословляти молитвою не просто будь-які плоди, але саме їх «початки», і, відповідно, робити це «коли котре пристигне» – тобто на початку збору першого врожаю.

4. Заувага московського Требника про те, що на свято Преображення у північній («Великій») Русі благословення первоплодів винограду замінюється благословенням яблук, не може бути застосованою до України і південних регіонів Росії, не кажучи вже про Молдову. Тут перші плоди яблук дозрівають значно раніше – в липні і навіть у червні.

5. Врешті, сама заборона на споживання винограду перед благословенням його початків і покарання тим, хто цю заборону порушив, є лише частиною чернечого уставу і повинні безумовно співвідноситися з реаліями спільнотного монастирського життя (де братія обробляла спільні для всіх виноградники і мала загальну трапезу).

Що ж маємо ми у житті українських парафій, а не давньої Лаври св. Сави?

Чи приносять всі парафіяни початки будь-яких плодів, які вирощують (огірків, помідорів, цибулі, картоплі тощо – без жодних винятків), до храму на благословення – як це безпосередньо приписує монастирський Устав? Ні.

Отже, справа не в Преображенні, а в тому, що плоди (грона винограду, смокви та інші) забороняється куштувати без благословення. Благословення ж може бути здійснене в міру їх достигання.

Виноград дійсно може дозріти до свята Преображення, але смокви та інші заморські фрукти мають свій календар дозрівання, і саме під нього, як видно з примітки, підлаштовувався чин благословення.

У цілому ж Церква не знає ніякого особливого посту на яблука. Їй просто важливо навчити своїх чад бути вдячними Богу за Його дари. Невже Господь хоче того, щоб щороку гнили ранні сорти яблук (все-таки в нас – не Греція), що дозрівають задовго до Преображення? Ні, Він хоче, щоб Його дари приймалися коли приходить їх час, але приймалися з належним благословенням і вдячністю.

Нарешті, що деякі наші українські парафіяни, які ревно дотримуються неуставного «звичаю» не споживати яблука до Преображення, роблять з початками цих фруктів? Вони їх… викидають. У кращому випадку – закривають, як варення. Але назагал – викидають. Однак і Святе Письмо, і Устав ясно вказують на зовсім протилежне ставлення до початків плодів – дуже дбайливе, майже сакральне. Перші дозрілі плоди будь-якої рослини, яку ми виростили своєю працею, треба, відповідно до Уставу, освячувати молитвою, і цей припис Уставу, безумовно, стосується також і яблук.

Який вихід можна знайти з цього становища? І духовенство, і парафіяни в Україні мусять знати, що зв’язок «яблука – Преображення» (аж до іменування цього великого свята чудернацькою назвою «яблучний Спас»), який виник у північній Русі, конкретно всієї території нашої країни, ніяк не стосується. Крім того, парафіяни, які займаються сільським господарством, повинні бути більш послідовними: якщо вже благословляти молитвою збір нового врожаю, то слід поширювати цей звичай не на самі лише яблука – і духовенство тут має пам’ятати про свої безпосередні обов’язки. Якщо ж хтось сам не освячує молитвою початок збору, скажімо, картоплі зі свого городу, то він не повинен осуджувати й тих, хто аналогічно не освячує молитвою збір яблук. Врешті-решт, яблука слід благословляти саме тоді, коли цього вимагає Устав – щойно як достигають перші плоди і не робити з цієї події чогось невідповідного і дивного.

 

За матеріалами друкованих засобів масової інформації

 підготовано свящ. Іваном Голубом, викладачем ЛПБА УПЦ КП