Дорогі брати і сестри! Сьогодні особливе свято. І його особливість підтверджується Церквою, котра встановила апостольський піст, або як ще його називають «Петрівка». Цей піст є підготовкою до свята. Піст це час духовної зібраності, заглиблення у внутрішнє життя, споглядання богооткровенних істин. Святі Отці та вчителі Церкви Христової встановили цей піст для того, щоб ми з вами дорогі у Христі звернули свій духовний погляд на дві особистості, а саме на первоверховних апостолів Петра і Павла.
Чому саме цих двох Свята Церква називає первоверховними? Святі апостоли Петро і Павло дуже різні, а також по різному відбулося їх покликання Христом, крім того, досить різко відрізняється і саме їх життя. Апостол Павло римський громадянин, шляхетна, високоосвічена людина, знав декілька мов, а от апостол Петро був простим рибалкою, трудівником заледве знайомим із грамотою. Апостол Петро був покликаний одним із перших із того часу невідступно супроводжував Христа у всі роки Його земного служіння. Петро був із Спасителем на горі Фавор і в Гефсиманському саду. А апостол Павло розпочав свій шлях до Істини з гоніння на юну Церкву Христову, і ніколи не бачив Господа в тілі, тобто живого, а тільки в духовних видіннях. В момент покликання Петро був зрілим чоловіком, мав свою сім’ю, а Павло був молодим і неодруженим. Один проповідував в основному серед юдеїв, а другий став апостолом народів і більше за всіх потрудився утверджуючи Церкви по всьому Середземномор’ї. Вони знали один одного, і знали все один про одного, але фізично зустрічалися всього декілька разів, впродовж цілого життя.
Ось такі характери і такі шляхи кожного із цих двох апостолів, як бачимо вони були дуже різними, але Церква їх об’єднує і ставить їх нам у вічний приклад.
Учневі апостолів святому Єрму одного разу у видінні було відкрито, що Господь із живого каміння будує вежу Церкву, що піднімається від землі до неба. Сьогодні в Єванглії ми чуємо, як Спаситель сказав Петрові: «Ти Петро, і на цьому камені, Я збудую Церкву Мою, і врата адові не здолають її» (Мф.16.18). І як бачимо, дорогі брати і сестри, святі апостоли Петро і Павло стали основою Церкви Божої, фундаментом цієї вежі.
Ціль нашого християнського життя, наслідувати святих апостолів Петра і Павла, стати таким же придатним камінням для великого Домобудівництва Божого. Щоб зрозуміти в чому потрібно наслідувати, потрібно вияснити в чому їх спільність, що їх об’єднує, чому Церква прославляє їх разом?
Відповідь ми знайдемо у самого апостола народів: «Пам’ятайте про наставників ваших… наслідуйте їх віру» (Євр.13.7), але кожен із нас може сказати: «Я також вірую». Таке твердження можна заперечувати: а хіба первосвященики Анна і Каяфа, і всі фарисеї та старійшини Ізраїля були невіруючі? Невже віра може розпинати? Христова віра не замикається у фарисейському самовдоволенні, садукейському високо розумінні і начитаній книжності, але відшукує постійно праведність та істину, прагне до догоджання Богові, а не собі, сходить на хрест, а не біжить від нього, шукає постійного Богоспілкування, а не людської слави, прагне до Вічного Життя, а не спокою у цьому земному тимчасовому житті.
Такими були святі апостоли Петро і Павло. Коли багато хто відійшов від Христа, Він запитав учеників. Чи ж не хочете ви відійти? Симон Петро відповів Йому: До кого ми підемо Господи? Ти маєш слова Життя Вічного (Ін.6.67-68). Ми бачимо з цих слів, що апостол Петро хотів осягнути життя вічне, хоча багато чого із слів Христа не міг зрозуміти. І гонитель юної Церкви Савло, майбутній апостол Павло, хоч і дихав погрозами (Дії 9.1), але не через ненависть до інакодумців, а від ревності до Бога та до істини. Відсутність істинної духовності заважало йому бачити істину. Тому, сам Господь вийшов йому на зустріч, єдиному із всіх гонителів тогочасної Церкви і просвітив його Святим Духом, приєднав до апостольської П’ятидесятниці. Не про себе, не про достойну кар’єру думав юний учень Гамалиїла, але про істину, що вводить у життя вічне.
Ревність любові до Бога, зігріває в нас Свята Церква – мати, проводячи нас через піст до свята первоверховних апостолів Петра і Павла. Але не все каміння придатне для будівництва Церкви, але тільки апостольська досконалість віри. На такій ревності, і на такій вірі будується Церква Господня. Тому, дорогі брати і сестри, бачимо, що віра наша є лише засобом для полегшення теперішнього життя. Адже, Господь милостивий і подає короткочасні блага через наші невідступні прохання, тоді ми, ще далекі від Церкви, спасіння, вічності, починаймо через молитву, піст, читання Святого Письма і прийняття Святих Христових таїн зігрівати в собі віру святу, апостольську. Бо Господь зійшов з небес, щоб нас із землі піднести до неба і дати нам Царство Небесне, а не земний добробут.
Тому, за словами Спасителя, перш за все стараймося шукати Царства Божого Небесного (Мф.6.33), та апостольської віри, котра і приводить до Нього, як це ми бачимо на прикладі святих первоверховних апостолів Церкви Христової Петра і Павла.
свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП.