Закон Мойсеїв, який наказував на сороковий день після народження приносити кожного первонародженого немовляти чоловічої статі до Храму Соломона, звертав свої погляди на приготування Ізраїльського народу, як і інші встановлення Закону, до явища Месії. Це стосується і цього єдиного первонародженого Сина Діви, який був повністю присвячений Богу, тобто був Месією. Тобто ця заповідь мала месіанський характер. А подібними заповідями та встановленням в Ізраїльському народі зберігалася свідомість недостатності Закону для спасіння людей та очікування майбутнього Месії, який виконав б Закон і приніс б людям повноту спасіння та вічне життя.

Отже, це встановлення закону торкнулося і Христа, а Господь, на Якого поширювалася ця заповідь, не потребував Його приносити в Храм. Це тому, що Він Сам був храмом Божества. Проте Сам Творець Закону, щоб його виконати, поставляє Себе під Закон. І як раб, Він приноситься до Храму Матір’ю Своєю та Його прийомним батьком і здійснюються жертвоприношення, прописані Законом. Приносяться в жертву пара горлиць або двоє голубів.

Тим самим, як і під час здійснення Обрізання, і під час Його Хрещення в Йордані та його іншими діями, Він поставив себе під Закон для того, щоб явити послух Закону і щоб людям через це підпорядкування Себе Закону дарувати справжню свободу. Він не був тим, хто потребував обрання і переваги свободи, підкоряючись Закону, тому що Він Сам є подателем свободи, справжньої по суті Свободи. Але для того, щоб нам дарувати свободу, він поставив себе під Закон. Одночасно цим дається приклад і нам, бо якщо ми хочемо здобути справжню свободу, нам слід добровільно увійти до Закону Христа. Звичайно ж, тепер увійти не під Закон літери Старого Завіту, а під Закон Благодаті Нового Завіту.

У цьому полягає мета ченця. Чернець добровільно ставить себе під закон слухняності задля того, щоб досягти істинної свободи. І наскільки найкращим чином мчить слухняність, настільки монах стає вільним. Свобода від пристрастей, свобода від егоїзму, свобода від будь-якої роботи, свобода зрештою від смерті.

Чи пам’ятаєте ви блаженної пам’яті отця Оксентія, який досяг найвищої міри чесноти? Коли йому казали, що він дуже старий і не варто йому ходити до церкви, оскільки ноги його не тримають, він відповідав: «це не за Богом, у церкві я відчуваю свободу». Цю свободу відчуває чернець, коли він робить послух без міркування, як того хоче Бог. Якщо ми страждаємо від помислів або нестійких духовних станів, то це відбувається тому, що ми не чинимо свого послуху як слід. І ви самі знаєте з досвіду, що наскільки ви робите свою послух як цього хоче Бог, настільки тоді ви відчуваєте і свободу. Отже, давайте ж звернемо нашу особливу увагу на це сьогодні, через те послух, яке чинив Господь, – і Який зовсім не потребував його чинити для Самого Себе, але він його звершив заради нас – Закону Старого Завіту. Це Він зробив для того, щоб і ми через послух з вірою наслідували істинну свободу дітей Божих, яку нам дарував Господь.

архімандрит Георгій (Капсаніс), протоігумен монастиря прп. Григорія, свята Гора Афон

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: АΡΧΙΜΑΝΔΡΙΤΟΥ ΓΕΩΡΓΙΟΥ ΚΑΘΗΓΟΥΜΕΝΟΥ ΤΗΣ ΙΕΡΑΣ ΜΟΝΗΣ ΟΣΙΟΥ ΓΡΗΓΟΡΙΟΥ ΑΓΙΟΝ ΟΡΟΣ. Ομιλίες σε ακίνήτες Δεαποτικές και Θεομητορικές εορτές (τών ετών 1989-1991). ¨Εκδοσις ΙΕΡΑΣ ΜΟΝΗΣΟΣΙΟΥ ΓΡΗΓΟΡΙΟΥ 2015, σελ. 108-111