Зупинимо нашу увагу на одній з чеснот – лагідності. Невже таке велике значення лагідності, що Свята Церква вказує на цю чесноту душі, як на вищу гідність? Зі свого досвіду ми знаємо, що лагідну людину люди часом не помічають і навіть зневажають. Чи не даремно говорить Писання: що високе в людей, то мерзота перед Богом (Лк. 16:15). Ще в Старому Завіті Бог сказав устами пророка: ось на кого Я спогляну: на смиренного та на розбитого духом і тремтячого над Моїм словом (Іс. 66:2).

Лагідність – наслідок найбільшого смирення, саме тому вона виявляє духовну зрілість людини.

Лагідність – це такий постійний душевний настрій, в якому людина сама не гнівається, і інших не дратує, ніколи не відповідає образою на образу.

Люди іноді вважають таку поведінку ознакою малодушності, але це, навпаки, прояв великої мужності душі. Святий Іоанн Златоуст говорить: «Лагідність – ознака великої сили щоб бути лагідним, для цього потрібно мати благородну, мужню душу». За словами святого, людина, яка ображає ближнього, принижує свою гідність, а той, хто покірно переносить образи, підноситься до небес.

Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю (Мт .5:5), тобто Царство Боже, – каже Христос Спаситель. Але Царство Небесне, за словом Господнім, здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, здобувають його (Мт.11:12). Значить, для того, щоб здобути лагідність, необхідно придушити і викоренити в собі згубні пристрасті – гордість, самолюбство, марнославство, а також грошолюбство, зажерливість та інші. Боротьбу з цими пристрастями святий апостол Павло називає розп’яттям плоті своєї з пристрастями і похотями (Гал. 5:24), вказуючи на те, якого напруження волі вимагає від людини ця боротьба. Але душа котра догоджає тілові неохоче вступає в таку боротьбу, тому-то і мало серед нас переможців, тобто істинно лагідних християн.

Сам Христос Спаситель заповідає нам: навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем (Мт.11:29). «Будемо наслідувати Христа, – закликає святий Іоанн Златоуст, – Його називали біснуватим і шаленим люди, які отримали від Нього благодіяння, і називали не раз і не двічі, але багато разів; однак Він не тільки не мстив їм, але не переставав їм благодіяти. За них Він душу поклав, клопотав перед Отцем. Перенесемо спокійною душею образи, пам’ятаючи, що лагідність робить нас послідовниками Бога. Господь силу свою показав, Він потряс землю, воскресив мертвих, день зробив вночі, але не покарав нікого … Коли ти піддасися тяжкому осуду, згадай лагідність Христову, і придбаєш брата чи сестру, в іншому випадку ніколи не припиниться ворожнеча».

Лагідність робить нас друзями Божими. Святий Іоанн Ліствичник говорить: «У лагідних серцях спочиває Бог, а бунтівна душа – осідок диявола». І преподобний Пімен Великий повчвє: «Злоба ніколи не знищить злоби, але якщо хто тобі зробив зло, ти йому зроби добро, і добро твоє переможе злобу».

Істинність цих слів преподобного авви Пімена підтверджує приклад зі Святого Письма. Так, в 1-й Книзі Царств говориться про те, як цар Саул переслідував Давида і той змушений був переховуватися в горах. Одного разу Давид зі своїми друзями сховався в печері. Туди, не знаючи про це, увійшов беззбройний Саул. Друзі намовляли Давида вбити його. Але він тільки тихенько піднявся і відтяв полу Саулового плаща, а друзям сказав: Борони мене Господь, щоб простягнути руку свою на нього, бо він – помазаник Господній (1 Цар.24:7). А коли Саул вийшов з печери, Давид наздогнав його на дорозі і сказав: батьку мій, поглянь на полу плаща твого в руці моїй; я відрізав його, а тебе не вбив; Пізнай та переконайся, що в моїй руці нема зла, ні підступності, і я не згрішив проти тебе, а ти шукаєш душі моєї, щоб відняти її (1 Цар.24:12).

Тоді розплакався Саул і сказав до Давида: Ти вище від мене, бо ти робив мені добро, а я робив тобі зло. Бо ти сьогодні, що зробив зо мною добро тим, що Господь видав мене в твою руку, а ти не вбив мене (1 Цар.24:18-19). І примирилися вони, і пішов Саул до свого дому (1 Цар.24:23).

Наскільки велика сила лагідності, говорить приклад з життя святої мучениці Фавсти. Юну дівчину піддали тортурам за сповідання віри але вона явила таку твердість віри і непохитність, що імператор зважився обрати найжорстокішого ката, який змусить християнку до зречення. Незабаром знайшовся нелюд на ім’я Максим, кровожерливість і безсердечність якого перевершували будь-які уявлення про жорстокість. Він піддав Фавсту тортурам, які, здавалося, не могла б винайти не тільки людська, але і демонічна злість. Однак свята мучениця, переносячи стругання залізними кігтями і обпалення вогнем, лагідно взивала до Бога: «О мій Господи, возлюби Максима, просвіти його вірою й утверди в страху Твоїм». Чим нестерпнішими ставали страждання мучениці, тим з більшою ретельністю молила вона Бога про просвічення і спасіння свого мучителя. Не винесло кам’яне серце мучителя лагідної молитви святої мучениці, і вигукнув Максим: «Я теж християнин», і разом з Фавсту прийняв вінець мученика.

Отже, приклади святих вчать нас, що не можна досягти моральної досконалості і святості, не здобувши лагідності. Та інакше і бути не може, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (Ін.4:6). Отже, коли ми виховаємо в собі лагідність, тоді за допомогою благодаті Божої придбаємо й інші чесноти. Тому і Господь наш Ісус Христос, що явив нам Собою образ лагідності, заповідає нам, кажучи: навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим (Мт.11:29).

прот. Іван Голуб, викладач ЛПБА ПЦУ м. Львів