«Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний»

(Мт. 12:36).

Пусте слово – це слово, що не відповідає ділу, неправдиве, яке дихає наклепом, а водночас, за поясненням декого, і порожнє слово, наприклад, викликає непристойний сміх, сороміцьке, безсоромне, непристойне. «Бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мт. 12:37). Чи бачиш, який милосердний суд? Які благі вимоги відповіді? Суддя вимовить вирок не за словами іншого, але за твої слова.

Що може бути справедливіше за це? Адже у твоїй владі і говорити, і не говорити. Тому не потрібно боятися і тремтіти перед тими, що лихословлять, а боятися, щоби самому не лихословити. Бо повинні будуть виправдовуватися не ті кого лихословили, що про них розносилися недобрі чутки, а ті, що лихословлять, дадуть відповідь, чому вони говорили негідне про інших. Саме на них упаде вся біда.

Отже, ті, які терплять від злих чуток, не мають чого журитися, бо не будуть вимагати від них відповіді про те, що поганого говорили про них інші. А ті, які говорять погано, мають боятися і тремтіти, бо вони за своє лихослів’я стануть перед судом. Так, це диявольська сіть, це такий гріх, який не приносить жодного задоволення, а тільки шкоду.

Справді, злий скарб накопичує у своїй душі той, хто лихословить. Якщо одержимий поганими мокротами страждає від них і впадає у хворобу, то тим більше той, хто накопичує в собі злобу, що гірше за всякий жовч, зазнає найжорстокішої шкоди і заподіє собі люту хворобу. Якщо слова, які він вивергає, так засмучують інших, то набагато більшої скорботи завдають вони душі, яка породила їх. Хто задумує зло, той насамперед убиває самого себе, як і той, хто роздуває вогонь, нерідко сам згоряє, і той, що б’є по алмазу, заподіює шкоду самому собі, і той, хто наступає на гострі цвяхи, сам собі завдає криваву рану.

Таким є той, хто вміє великодушно сприймати і переносити образи: він подібний до алмаза, до гострих цвяхів і до вогню. А той, хто намагався образити його, виявляється нікчемнішим за бруд!

Отже, не те погано, коли тебе кривдять, а те погано, коли ти кривдиш інших або коли не вмієш переносити образи. Як багато кривд перетерпів Давид! Як багато кривдив його Саул! Але хто вийшов сильнішим і щасливішим? Хто виявився нещасним і гідним жалю?

Чи не той, хто кривдив? Розглянемо це ближче. Саул обіцяв, якщо Давид уб’є іноплемінника, то прийме його до своєї родини, видасть за нього з великим задоволенням дочку свою.

Давид убив іноплемінника, а що Саул? Порушив дане слово і не тільки не видав за нього (старшої дочки), а ще й намагався вбити його.

А хто заслужив великої честі? Саул мучився тугою і ним опанував злий дух, а Давид своєю перемогою і благоволінням Божим здобував славу і засяяв світліше за сонце. Саул, почувши співи жінок, страждав від заздрості, а Давид, переносячи все мовчки, привернув і прив’язав до себе всіх. І потім, коли він мав у своїх руках Саула і пощадив його, хто був тоді щасливий, а хто нещасливий? Хто був слабким, а хто сильним? Хіба не Давид виявився найсильнішим, коли, маючи нагоду справедливо помститися своєму ворогові, не захотів цього?

Безсумнівно! У Саула було озброєне військо, а Давид мав порадницею і помічницею правду, яка сильніша за тисячі військ. А тому і після багатьох несправедливих підступів, яких він зазнав, не захотів убити Саула, хоча мав право зробити це. Він знав із попереднього досвіду, що робить людей найсильнішими не спричинення зла іншому, а терпеливе перенесення зла.

Так буває і з тілами, так і з деревами. А Яків хіба не терпів образ, хіба не терпів зла від Лавана? А хто виявився сильнішим: Лаван, який уже мав його у своїх руках, однак не смів торкнутися до нього, будучи охоплений страхом і трепетом, чи Яків, який, не маючи у себе ані зброї, ані безлічі воїнів, був для нього страшнішим за тисячу царів?

Але щоби подати вам інший, ще сильніший доказ про те, що було сказано, я знову звернуся до Давида, однак із протилежного боку. Він був сильний, коли терпів образи, але як тільки згодом сам образив іншого, відразу зробився немічним. Він образив Урію і порядок негайно спотворився: немічність перейшла до того, хто образив, а сила – до скривдженого, який, будучи вже мертвим, спустошив дім Давида. Давид, залишившись живим і будучи царем, нічим не міг від нього захиститися, а Урія, простий воїн і, крім того, вбитий, все поставив вверх дном у домі царя.

Чи хочете, я покажу вам запропоновану мною істину з іншого боку у ще більш яскравому вигляді? Подивимося на тих людей, які справедливо мстять за себе. Що ті, які кривдять ближніх, воюють проти власної душі і виявляються нікчемними і нижчими за всіх, це кожен бачить. Але хто ж, запитаєш ти, мстив за себе справедливо і цим розпалив багато зла і накликав на себе багато лих та скорботи?

Поглянь на воєначальника Давида. Він був винуватцем жорстокої війни і перетерпів тисячі прикрощів, із яких жодної не трапилося би з ним, якби він умів думати і діяти за правилами істинної побожності.

Отож будемо уникати цього гріха і не будемо кривдити ближніх ані словами, ані ділами.

Господь не сказав: якщо ти перед народом ганьбиш ближнього і потягнеш його перед судилище, то будеш винен, але просто: якщо навіть будеш говорити погано, хоча би віч-навіч, то й тоді накличеш на себе найбільший осуд. Якби навіть те, що ти говориш про ближніх, було правдою, якби ти був у цьому цілком упевнений, то й тоді зазнаєш покарання.

Бог буде судити тебе не за те, що робив інший, а за те, що ти говорив., «словами своїми будеш осуджений» (Мт.12:37). Хіба не чуєш, що і фарисей говорив правду (про митаря): сказав те, що було всім відомо, й оголосив про те, що не було таємним, і, однак, зазнав жорстокого осуду? А коли і явні гріхи не повинні розголошуватися, то тим більше невідомі й недоведені. Той, хто згрішив має над собою Суддю.

порядковано прот. Іваном Голубом, ЛПБА (ПЦУ), м. Львів