Мені доводилося чути, як деякі люди казали: «Якби не було вина, ми б не стали пияками!» О лукаві! Люди грішать, а ми зневажаємо дар Божий! Та хіба ж вино – причина цього зла? Ні, не вино, а непоміркованість тих, які ним зловживають! Тому краще скажи: «О, якби не було пияцтва!» А якщо скажем: «Краще б не було вина», – то можемо дійти й до таких висновків: краще б не було заліза, тому що існує людиновбивство; краще б не було ночі, адже ж є злодії; краще б не було світла, оскільки є наклепники. Таким чином ти, врешті, забажаєш все знищити. Але ти не чини так, оскільки це – сатанинський дух. Не зневажай вино, але зневажай пияцтво. Коли п’яний протверезіє, опиши йому всю огидність його вигляду в сп’янінні. Скажи йому, що вино дане нам для звеселяння, а не для того, щоб спотворювати себе; дане, щоб бути радісним, а не щоб ставати посміховищем; дане для зміцнення здоров’я, а не для його розладу; для лікування тілесної немочі, а не для ослаблення духу. Бог винагородив тебе цим даром. То чому ж ти непоміркованістю своєю безчестиш себе? Прислухайся, що каже апостол Павло Тимофію: «Надалі пий не лише саму воду, але вживай трохи вина, заради шлунка та частих твоїх недуг» (1Тим. 5, 23). Якщо святий, знесилений хворобами, не вживав вина, доки не звелів йому учитель, то якого ж осуду заслуговуємо ми, коли здорові спиваємося? Вино дане для звеселяння, адже сказано: вино веселить серце людини, а ви й цю його добру властивість зневажили. Бо що ж це за радість – втратити свідомість, страждати від численних хвороб, бачити все хитким, у мороці, немовби перебуваючи в гарячці?

Тож молю вас, не заражайтеся цією хворобою, а тих, яких вона вже вразила, рятуйте від лиха, аби не було між вами людей, що гірші від тварі безсловесної. Адже тварини не шукають нічого, окрім того, що їм необхідно; ці ж стають нижчими за них, переступаючи межі поміркованості. Усі тварини – чи їдять, чи п’ють – знають свою межу й не переступлять її, хоч би й примушували їх. Тож непомірковані гірші від безсловесних. І не лише в той день, коли мучаєшся від сп’яніння, в душі й тілі вирує буря. Бідне тіло лежить

розслаблене, як корабель, розбитий стихією; а ще нещадніша душа пияка, бо навіть у розбитому тілі здіймає бурю й розпалює похіть. Як після втихомирення бурі залишаються сліди її руйнівної дії, так і тут спостерігаємо жахливу руїну. Як там змивається за борт дорогий вантаж, так і тут усе найцінніше викидається. Чи хтось розвивав у собі цнотливість чи сором’язливість, покірність або шанобливість – усе це пияцтво топить у морі безчестя. А згубних плодів пияцтва в майбутньому житті взагалі ні з чим не можна порівняти. Ніколи не бачити п’яниці Царства Небесного. «Не обманюйте себе! – каже апостол Павло, – … ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані грабіжники – Царства Божого не успадкують» (1Кор.6:9-10). Та про що я взагалі говорю – Царства Небесного! П’яний не бачить навіть оточуючих предметів, оскільки пияцтво перетворює наші дні на ночі, світло – на пітьму; п’яний не бачить навіть того, що в нього під ногами. І не лише це зло зароджується з пияцтва, але й пізніше пияки зазнають іншої дуже жорстокої кари: бездумного смутку й зневіри, шаленства, розслаблення, насмішок, зневаги.

На яке ж помилування можуть сподіватися ті, які знищують себе такими бідами? Безумовно, на жодне.

Тож постараймося запобігти цій недузі, щоб здобути справжні блага через благодать і людинолюбність Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж – слава і держава з Отцем і Святим Духом на віки віків.

Впорядковано свящ. Іваном Голубом