День всесвітньої радості, свято Різдва Божої Матері – 8/21  вересня. З цього свята, що символізує початок оновлення людського роду, зустріч Старого і Нового Завіту, починався святковий річний цикл Православної Церкви. Одна з найбільш ранніх збережених в Білорусі, написана на початку XVI століття, невелика за розміром ікона Різдва Божої Матері відзначається на Пінському Поліссі чудотворною. Її іконографія сходить до Палеологовського зразку, а узагальнена стилістика нагадує аналогічні рішення в українському іконописі свого часу.

У XVII столітті саме в іконах Різдво Божої Матері найбільш яскраво проявилося оновлення стилю білоруської та української іконопису. Іконописці з Слуцька, Бреста, Могильова, Львова трактують іконографію цього сюжету досить вільно, пропонуючи різні композиційні рішення, використовуючи в них запозичення з західноєвропейського живопису і гравюри, насичуючи зміст образу побутовими подробицями, співзвучними сучасної реальності і новому барочному світовідчуттю.

Ікона Різдва Божої Матері, виконана невідомим поліським художником, ймовірно з Пінська, умовно названим «Столінським майстром», – один з найбільш ранніх прикладів такого перетворення, пошуків нового. Разом з тим, ця ікона ще багато в чому компромісна і консервативна. Спроба використання прямої геометричної перспективи в зображенні статі з’єднується з іконній паралельній і зворотній перспективою столу, колиски, ложа, на якому лежить мати новонародженої Марії, Св. Анна. Її фігура масштабно виділена серед інших учасників сцени. Характерне для білоруського іконопису XVII століття, нове трактування в зображенні палат у вигляді якоїсь подібності ренесансних палаців і пишний бароковий червоний балдахін над ложем Св. Анни з’єднані з архаїчними, «іконними» зображеннями ківорію (ротонди на чотирьох тонких колонах) і велюму (звисаючих з ківорію смуг червоної тканини). Ківорій домінує у верхній частині ікони на срібному, прикрашеним різьбленим орнаментом і покритому золотистим лаком тлі, підкреслюючи святість того, що відбувається.

Написані з етнографічною точністю сучасна, бачена художником в повсякденному житті, колиска, ткане простирадло в ній, смугастий рушник в руці служниці у купелі, але прикрашені перлами одягу-далматинки дів, що навідали св. Анну – підкреслено архаїчні. В іконі «Різдво Божої Матері» багато незвичайних, нерозшифрованих деталей. Батько Марії, св. Йоаким, зображений у верхньому лівому кутку ікони, ніби на віддалі від того, що відбувається, не він намальований дуже вправно, немов втиснутий на балконі, спирається на тонкі рожеві колони, а під ним в арковому віконному отворі показаний загадковий персонаж з розкритою книгою перед собою. Він зображений в профіль в сучасному для художника костюмі – хутряній шапці і плащі. Деякі дослідники бачать в цій фігурі предка св. Йоакима, царя Давида, або одного з біблійних пророків. Але, можливо, так представлений художником якийсь узагальнений образ письменника, що прославляє народження Марії, або – що записує свої спостереження автор апокрифів про Різдво Божої Матері «Протоевангелія Якова», літературна основа іконографії Різдва Пречистої.

Незвично наділив художник німбами не тільки св. Анну, Йоакима, немовля Марію, а й двох, традиційно зображуваних без німбів, юних дів, що прийшли провідати породіллю, і бабусю. Можливо, тут слід бачити юних племінниць св. Анни – Єлизавету (в майбутньому мати Іоана Предтечі) і її сестру Марію Клеопову (стояла в майбутньому у Розп’яття), з повитухою, що тримає сповитих немовляти Марію, мабуть, так само ототожнена племінниця св. Анни – Соломія, (можливо, та сама Соломія сповила і новонародженого Ісуса Христа, потім була в числі послідовників його проповіді).

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»