Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми чули євангельську розповідь в якій Господь хоче сконцентрувати нашу увагу на питанні про багатство і про те чи може спастися багатий чоловік.
Один дуже багатий юнак, бажаючи спастись, звернувся до Господа, з такими словами: «Учителю Добрий! Що мені робити, щоб мати життя вічне? – Зберігай заповіді, – сказав Господь. – Які? І Господь повторив заповіді дані Мойсею, і Свою велику заповідь: «Люби ближнього свого, як самого себе». Юнак ані трохи не вагаючись сказав: «Все це я зберіг із самої юності; чого ще мені не вистачає? – Якщо хочеш бути досконалим піди, продай свій маєток і роздай вбогим; і будеш мати скарб на небі; приходь і йди за Мною! Засмучений юнак відійшов. Бо він був дуже багатий. Істино кажу вам – говорить Спаситель – легше верблюдові пройти скрізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже. – Хто ж може спастися? – запитали учні Господа. Господь відповів: «Все, що не можливо людям, то Богові все можливо».
Ми можемо запитати себе, що таке багатство, проти котрого Спаситель застерігає людей коли говорить: «Легше верблюдові пройти скрізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже». В ті часи, коли багаті люди звикли всім володіти, вони бажаючи спастись, шукали пояснення слів Спасителя і намагалися довести, що під верблюдом потрібно розуміти канат, а от вушко голки старалися уподібнити до гірської ущелини. Бо дуже вже не хотілося володарям світу розлучатися із своїм багатством.
А що ж говорить Спаситель, про те, що потрібно робити з багатством? Знищити чи втопити у морі? Ні. Потрібно роздати вбогим, але тоді вбогі стануть багатими. І в цьому урок, котрий дає нам Спаситель. Не благополуччя, а нерівномірне розподілення багатства, благ шкодить спасінню. Можливо багато хто з нас може сказати, що це особиста думка, але хочу пригадати випадок із книги Діянь апостолів де сказано, що апостол Петро та інші апостоли створили християнську громаду. Людина, котра входила в цю громаду віддавала все своє майно. Одна подружня пара принесла одну половину свого доходу, а іншу приховала, і це було покаране смертю. Таким чином, не земне благополуччя може зашкодити спасінню, а те благополуччя яке основане на нещасті та біді іншого. Адже Свята Церква молиться за достаток плодів земних і за все, що дає життя. Під час урочистих богослужінь ми освячуємо хліб, пшеницю, вино і єлей. Якщо всі будуть добре жити, це допоможе спастися. Адже не потрібно буде занадто піклуватися про хліб насушний. Залишиться більше часу для відвідування храму, для молитви, для роздумів про спасіння. Але якщо панує несправедливість, в одних всього надто багато, а в других замало, то Господь говорить роздати багатство. Якщо у нас всього багато і ми займаємося благодійною діяльністю від частини надлишку, думаючи що тим спасемося; то ми дуже помиляємося. Бо Господь говорить таким людям: «Піди продай, що маєш і роздай вбогим». Ось перший урок.
Також, в такому насиченому змістом євангельському читанні, в нескінченній мудрості цього єванглія ми бачимо другий урок. Чому юнак називає Господа благим? Ніхто не благий тільки один Бог. Господь перевіряє віру юнака. Якщо б цей юнак бачив у Спасителеві Божественне єство, він би все залишив і пішов за Ним, але він не бачив Бога, це було звичайне підлабузництво. Благодійництво від надлишку можна теж розцінювати, як підлабузництво перед Богом. Навіть якщо б ці гроші йшли на будівництво храму, але дані вони із залишку, це не веде до спасіння, – тому, що вони несправжня жертва.
І третій для нас урок. Для спасіння не потрібно робити чогось особливого, а тільки виконувати заповіді Божі. Не поклонятися ідолам, а лише єдиному Богові, шанувати батьків, не перелюбствувати, не обманювати, не зводити наклеп, не злословити і так далі. І цього вистачить для спасіння. Але ми знаємо, що той, хто хотів би у всій повноті виконувати завіт Христа, повинен відректися від себе, віддати все і йти за Спасителем.
Піклування про сім’ю, про здобуття необхідного достатку, не шкодять спасінню. А якщо ми хочемо бути тими, котрі заступаються за людський рід перед Господом, потрібно забути свою запопадливість у здобутті земних благ. Якщо ми відносимося до православних християн, то нехай кожен не вимагає один від одного неможливого, особливих подвигів. Але одна вимога обов’язкова для всіх: любов до Бога і до ближніх. Адже, ми часто чинимо не так, як євангельський юнак. Він дійсно виконував всі заповіді і його провина була в тому, що він був схильний до погорди. Господь вимагає від нього досконалості. Від нас він цього не вимагає. Обіцяючи Господу хоча б виконувати заповіді Спасителя, поводьмо себе так, щоби згіршення на Нього не було результатом нашої поведінки, адже, якщо через нашу поведінку буде згіршуватися ім’я Боже, то покарання за це впаде на нас.
Коли ми входимо в Церкву, то повинні пам’ятати; ми – світильники, котрі світяться світлом Христовим. І якщо вони чисті, то це світло зігріває і освічує того, хто його потребує. Це і являється найбільшою проповіддю Єванглія. Але якщо наш світильник димить, і огортає всіх кіптявою, то це і буде найбільшим богохульством. І бруд буде на нас. Бо через нашу поведінку судять про вчення Христа Спасителя.
Щоб не піти з храму, як юнак від Спасителя, котрий хотів багато, а готовий був зробити мало, а піти щасливими, ми не повинні запитувати, як нам стати досконалими, а просити Господа, щоб допоміг виконувати заповіді Божі. Це ми можемо. Кожен нехай буде прикладом, хай навіть у невеликій справі. Не сварімося із своїми ближніми. Це і буде найбільша проповідь віри. Будьмо чесними на роботі, не стараймося прийняти несправедливу винагороду. В римській спільноті, котра гонила християн, слуги християни цінилися дуже високо. Римляни говорили: «Доводиться дивитися скрізь пальці, що вони не моляться ідолам. Адже, ані одна копійка не пропаде. Якщо християнину щось доручити, він все зробить. Покладе життя, але зробить».
Тому, дорогі брати і сестри, молімося до Господа за те, щоб і ми з вами були подібні до тих християн про яких з повагою говорили римляни. І не просімо в Господа неможливого, а завжди намагаймося виконувати заповіді Христа Спасителя.
свящ. Іван Голу,. викладач ЛПБА УПЦ КП.