Дванадцятого жовтня в Україні відзначається «День військового капелана». Сьогодні, у часі російсько-української війни, особливій значності набуває пам’ять про перших військових капеланів визвольних змагань білоруського та литовського народів 1918-1924 рр. Одним з таких православних капеланів та, одночасно, білоруським політичним діячом, істориком, був митрофорний протоієрей Іван Корчинський (25.06.1864, с. Тальне Київської губернії – 2.07.1935, м. Алітус, Литовська Республіка).

Отець Іван Корчинський народився у сім’ї українського сільського священика. Закінчив Уманське духовне училище (1879), Київську духовну семінарію (1885) та 3 курси юридичного факультету Московського університету. Був висвячений на священика у 1887 р., з а постановою Урядового Синоду Російської імперії від 18 квітня 1900 р., він був призначений інспектором церковно-парафіяльних шкіл до новоствореної Гродненської єпархії, куди прибув наприкінці травня того ж року [1, ст.81]. Наступні 15 років життя та творчості отця Івана будуть нерозривно пов’язані з Білоруссю, яка, без перебільшень стане його «другою Батьківщиною».

Ми не будемо докладно описувати служіння о. Івана до 1917 р. Воно було звичайним для міських православних священників до 1917 р. Відзначимо тільки, що крім власне служіння, він був талановитим істориком. Зокрема, У 1907 – 1908 рр. видав дві брошури про найвідоміші та найзнаменитіші храми єпархії – Софійський собор і Борисоглібську Коложську церкву. Ці книги, які й досі не втратили своєї актуальності [2, ст. 103].

У серпні 1915 р., напередодні окупації Гродно німецької армією, православних священиків примусово «евакуюють». Протоієрею Івану Корчинському пощастило, його не відправили в дальні російські губернії. Разом гродненським архієпископом Михаїлом, він потрапляє в Москву, де служив у храмі святителя Миколи Чудотворця. Будучи в Росії, отець Іван як представник Гродненської єпархії приймав участь у Помісному соборі Російської Православної церкви, де було оголошено про відродження Патріархату [3, ст. 95]…

Варто відзначити, що деякі сучасні історики Білоруського екзархату РПЦ спробують представити о. Івана Корчинського «російським служакою», які змінив свої проросійські погляди на білоруські не раніше 1917-1918 рр. Але, на нашу думку, такий підхід є хибним. Бо в Російської імперії було неможливо інакше здійснювати служіння священника та проводити якусь наукову роботу. Те, що він явно не був російським шовіністом, явно бачне з його історичних праць.

Будучи українцем, він розумів прагнення білоруського народу до свободи, зокрема і створення власної, автокефальної Православної Церкви. Тому влітку 1917 р., о. Іван Корчинський бере участь у з’їзді білоруського православного духовенства і навіть робиться членом Союзу білоруського православного духовенства, утвореного на цьому з’їзді та який носив виразний національний характер [4, ст. 165].

Скориставшись першою-ліпшою можливістю, 22 червня 1918 р. прот. Іван Корчинський повертається в Гродно та долучається до білоруської політичної справи. Зокрема він активно займався підготовкою з’їзду білорусів Гродненської губернії. Праця білоруської громади, зокрема і о. Івана, була плідною. Адже з’їзд, не дивлячись на спротив німецької окупаційної влади та польського активу, відбувся 1-2 грудня 1918 р.

І саме він був основним доповідачем «відділу віросповідань». У своїй доповіді о. Іван наголосив, що православне духовенство не залишилося у своїх парафіях і було вивезене виключно через наказ російської влади, що було значною помилкою, а також навів, як приклад, долю священиків, які залишилися в Гродно і яких ледь не розстріляли німці. Зазначивши, що до губернії повернулося всього близько 80 священиків. Також о. Іван зауважив, що Православна церква в Гродненської перебуває у глибокій кризі; до того ж справі її відродження перешкоджають поляки та німці. Щоб вийти з цієї кризи о. Іван Корчинський запропонував створити при кожній парафії спеціальні підвідділи, які будуть підпорядковуватися релігійному відділу Гродненського білоруського управління. Підтримка білорусів з його боку була не тільки політична, адже незабаром після з’їзду, він розпочинає православне служіння білоруською мовою [5].

 

 

Під час німецької окупації о. Іван виявив себе на гродненському ґрунті не лише як захисник православних, але й як білоруський громадський діяч. 27 березня 1919 р. за його ініціативи в місті було утворено «Гродненську Білоруську Християнську Громаду». За сприяння якої в будинку православного духовенства на Купецькій вулиці було засновано білоруський кооператив [6, ст. 241].

Саме в цей час протоієрей Іван Корчинський налагодив міцні контакти з Міністерством білоруських справ при литовському уряді, яке тоді розташовувалося в Гродно. Міністерство виступало проти польської окупації та домагалося визнання Гродненської губернії автономною частиною Литовської республіки. Збіг антипольських позицій сприяв зближенню отця Івана з Литвою та тими білоруськими діячами, які орієнтувалися на цю країну. Зрештою, це зближення було закріплено 4 квітня 1919 року, коли о. Іван Корчинський разом із доктором К. Бєляцьким, як представники білоруського населення Гродненської губернії, були включені до складу Тариби – Державної Ради Литви, найвищого законодавчого органу країни на той час [7, ст. 257.].

Однак після окупації Гродна поляками ставлення до православних значно погіршилося. Польським ксьондзам були розв’язані руки, за допомогою влади вони почали відбирати православні храми та переобладнувати їх під костели. Десь у цей час Софійський собор остаточно перейшов до католиків. Лише за перші роки польського панування близько 30 храмів було перетворено на костели [8, ст. 5]. Епіскопу Владимиру без дозволу влади було заборонено виїжджати до сільських парафій. У ці важкі для Православ’я час отець Іван всіляко боронив православних вірян та місцеве духовенство від свавілля поляків, а також захищав права білорусів незалежно від їх віросповідання.

Під час першого польського панування в Гродно, о. Іван тричі був ув’язнений через вірність православ’ю та пробілоруські погляди. Не ліпше було й при більшовицької окупації 1920 р. Тому літом 1920 р., коли польські війська знову підійшли до Гродно, прот. Іван Корчинський емігрував у Литву.

Тут варто відзначити, що наказом Міністерства внутрішніх справ Литви прот. Іван Корчинський ще в липні 1920 р. був призначений керівником Гродненського повіту, який литовці, як і раніше, вважали частиною своєї території. Але це призначення, нову польську окупацію, було з більшого номінальним, хоча і давала певні переваги в самій Литві, що активно використовується о. Іваном у його білоруської діяльності.

Отже, практично відразу після еміграції на територію Литви, прот. Іван Корчинський робиться військовим капеланом «Окремого білоруського батальйону», які був створений в литовському війську та разом з литовцями обороняв країну від поляків та більшовиків. Варто зазначити, що в батальйоні священик користувався повагою навіть солдатів-католиків, які вважали його свідомим білорусом і добрим пастирем [9, ст. 7].

Таким чином, він зробився першим військовим капеланом саме білоруського військового підрозділу.

Будучи в Литві, отець Іван налагодив контакти з білоруськими есерами, які за допомогою литовської влади організовували на її території партизанські загони для боротьби з поляками. Священик став членом штабу отамана Розумовича – «Хмари», загін якого містився в містечку Мерачі. У штабі він виконував обов’язки представника гродненського єпископа Володимира, партизанського капелана та зв’язкового з Православною церквою в колишньої Гродненської губернії.

Як військовий капелан та науковець, він також розумів значення інформаційної війни. Так, у 1921 р. він написав невелику брошуру «Чаго чакаць Беларусам ад Польшчы. Гутарка дзеда да малодшых», у якій так звертається до білорусів: «Час нам, білорусам, знову почати жити вільно, під своїм білоруським урядом, як жили наші предки, наші прадіди. Хай вільна наша мова і вільна білоруська пісня знову весело полиється по всьому великому просторі Білорусі… Треба поруч з литвинами і нам – білорусам гуртуватися, будуватися і від поляків відбиватися…» [10, ст. 12-13]

Не дивлячись на те, що обов’язки капелана займали багато часу, о. Іван Корчинський залишається активним білоруським діячом: приймає дієву участь у житті білоруської громади Ковно, співпрацює з білоруським часописом «Селянська доля», виконує певні обов’язки в «Міністерстві білоруських справ» у 1921-1923 роках [3, ст. 95], був членом Білоруського центру та Литовсько-білоруського товариства. А у вересня 1921 р. отець Іван представляв литовських білорусів на Білоруських національно-політичних зборах у Празі, де виступав з вітальним словом та входив до Комісії з Віленського питання [11, ст. 10, 37].

У 1923 р. о. Іван на Литовському єпархіальному зібранні духовенства і мирян був обраний до складу Єпархіальної ради, швидко ставши і її головою. На цю посаду він переобирався двічі. Також, у 1926 р. Його призначили капеланом православних воїнів литовської армії. На цієї посаді він знаходився до своєї смерті в 1935 р.

За своє служіння капеланом, а також суспільне служіння, він був у 1926 р. нагороджений митрою. Також отримав кілька урядових нагород Литовської Республіки:

– Медаль на честь 10-річчя незалежності Литви (1928).

– Орден Ґедиміна 4-го ступеня (1928).

– Орден Вітовта 3-го ступеня (1931)

Митрофорний протоієрей Іван Корчинський помер від важкої хвороби 2 липня 1935 р. Він до кінця свого життя був людиною великої працездатності та міцної волі, яка все своє життя поклала на вівтар служіння православ’ю та білоруському народу. Надійшов час повернення його ім’я в національні пантеон Вільної Білорусі та України.

Посилання

1. Корчинский, Иоанн. Очерк истории церковно-школьного дела в Гродненской губернии в ХІХ столетии / Иоанн Корчинский. Гродно, 1903.

2. Чарапіца, В.М. Са скарбніц кніжных паліц: Нарысы пра аўтографы даследчыкаў гісторыі Беларусі ў канцы ХІХ – пачатку ХХ ст.ст. Мінск, 1994.

3. Некролог // Голос Литовской Православной Епархии. – 1935. – №6.

4. Луцкевіч, А. Барацьба за вызваленьне. Збор твораў. Вільня-Беласток, 2009.

5. Чарнякевіч А. З археалагічнага камітэту да беларускай партызанкі: пратаіерэй І. Карчынскі і беларускі рух // Биржа информации. № 311, 21.01.2004.

6. Летопись. Софийский собор в городе Гродне // Черепица, В.Н. Не потерять связующую нить: История Гродненщины ХIХ–ХХ столетий в событиях и лицах (исследования, документы, комментарии): Монография. Гродно, 2003.

7. Блашчык, Т. Міністэрства беларускіх спраў ураду Літоўскай Рэспублікі (1918 – 1924) // Arche. № 1-2., 2010.

8. Пануцэвіч, В. Горадзеншчына ў нацыянальным руху ў 1918 – 1919 гадох // Бацькаўшчына, № 7-8, 1964.

9. Krynica. № 28, 1921.

10. Чаго чакаць Беларусам ад Польшчы. Гутарка дзеда да малодшых. – Б.м.: Камітэт Абароны Беларусі, 1921.

11. Пратакол паседжаньняў Беларускай нацыянальна-палітычнай нарады ў Празе, 26-30 верасьня 1921 // Спадчына. № 5-6, 1999.

прот. Сергій Горбик, «Православний Духовний Центр ап. Івана Богослова», м. Чернівці.

При написанні статті використані текст та матеріали статті О. Горного про о.Івана Корчинського, яка була зміщена в книзі «Труды Комиссии по канонизации в Белорусской Православной Церкви». Вып. 2., 2014