Формування чернечої традиції на Русі сягає часів Великого князя Київського Володимира Святославича (†1015), невдовзі після його одруження з візантійською принцесою Анною та Хрещення Русі.

Так, святитель київський Іларіон Русин у своїй славетній похвальній промові, присвяченій пам’яті князя Володимира, – «Проповіді про закон і благодать», виголошеній між 1037 та 1043 роками, стверджує, що вже за часів Володимира в Києві «монастирі на горах постали, ченці з’явилися».

До цього періоду, вочевидь, належить і поява перших руських паломників та ченців на Святій Горі Афон. На жаль, точні документальні свідченя цьому не збереглися. В архіві Руського на Афоні Свято-Пантелеймонового монастиря найдавніші акти, що стосуються руського Святогірського монастиря, датуються 1030 та 1048 роками. З них ми дізнаємося, що руська Свято-Успенська Богородична обитель «Ксілургу» (грец. ξυλουργός – тесля або деревообробник) станом на 1030 рік… вже мала статус Ігуменарія (акт 1), а в указі візантійського імператора Костянтина IX Мономаха від 1048 р. іменується Царською Лаврою (акт 3).

Більш давні документи через численні пожежі та руйнування монастиря не збереглися. Відсутність в архіві Руського на Афоні Свято-Пантелеймонового монастиря давніших актів довгий час змушувала сумніватися в достовірності святогірського переказу про знаходження руського чернецтва на Афоні та заснування тут першої давньоруської обителі за часів князя Володимира.

Однак у 1932 році в архівах Великої Лаври св. Афанасія на Афоні групі французьких дослідників на чолі з видатним візантиністом проф. Полем Лемерлем, яка займалася пошуками та виданням давніх актів афонських монастирів, вдалося виявити невідомий до того документ, що підтверджував давніше походження руського монастиря на Афоні.

Зокрема, в актах Святогірського монастиря, що зберігаються в Архіві Лаври (скр. 1, док. 173) за лютий 1016 року, стоять підписи 21 ігумена афонських обителей, і серед них підпис ігумена руського монастиря, який з грецької перекладається так: «Герасим, монах, з Божої милості пресвітер і ігумен обителі Роса, свідкуючи, власноруч підписав».

Документ написаний на пергаменті. Підпис руського ігумена Герасима стоїть тринадцятою з двадцяти однієї.

На думку В. Мошина, А. Тахіаоса та інших дослідників афонських архівів, в «Акті 1016 р.» йдеться саме про перший руський святогірський монастир, який згодом став більш відомим під назвою «Ксилургу» або «Древодел», і який вже до 1048 р. мав статус Царської Лаври.

Як зазначає проф. А. Тахіаос, «Жоден сумнів не може закрастися в думку, що тут перед нами знаходиться свідоцтво про існування руського монастиря на Святій Горі. В ту епоху руський народ і його країна позначалися грецькою мовою незмінним власним ім’ям «Рос» (῾Ρῶς), вперше згаданою у документі патріарха Константинопольського Фотія у 867 році».

Отже, Святогірський акт 1016 року однозначно підтверджує заснування давньоруського монастиря на Афоні ще за часів св. князя Володимира. І хоча сам акт підписано через півроку після смерті київського володаря, немає сумнівів, що сам монастир було засновано задовго до цієї події. Це припущення підтверджує й той факт, що підпис руського ігумена стоїть тринадцятою серед двадцяти однієї підпису всіх ігуменів Святогірських монастирів. На Афоні традиційно підписи ставляться відповідно до місцевого диптиха та статусу святогірських монастирів. І тринадцяте місце в такому диптиху підтверджує особливий статус руського монастиря та його відносно немолоде походження.

Окрім святогірського Акту 1016 року, існує й низка опосередкованих свідчень, що підтверджують думку про заснування давньоруського монастиря на Афоні за часів князя Володимира Київського.

Так, у руському літописі за 1496 рік стверджується, що «з давніх-давен монастир св. Пантелеймона на Святій Горі був зведений прадавніми великими князями Руськими від великого Володимира». Також і в матеріалах архіву Афонського Хіландарського монастиря за 1583 рік простежується це афонське передання. Зокрема, у зверненні до царя Івана Грозного, говорячи про Афонський Пантелеймонів монастир, зазначається: «оскільки будівництво і шана належать святому Князю Володимиру, і в наших краях похвала царству твоєму». Цей документ підписаний святогірським протоієреєм Пахомієм та всіма старцями Святої Гори.

На думку проф. А. Тахіаоса, це повідомлення запозичене з давніших, до наших днів не збережених, афонських актів і «сходить до давньої слов’янської традиції, що відродилася в XVI столітті».

І хоча самі ці згадки XV–XVI століть про заснування та облаштування св. князем Володимиром давньоруського монастиря на Афоні не можуть бути прямим підтвердженням цієї версії, проте в контексті відомостей святогірського Акту 1016 року є важливим доповненням до наявних звісток.

Наступником ігумена Герасима, згаданого в Акті 1016 року, був, очевидно, ігумен Феодул, який залишив свій підпис на спільному акті обителей Есфігмен і Ксилург за 1030 рік. Про це відомо з відповідного Акту, що зберігається в архіві Пантелеймонового монастиря на Святій Горі.

Свого найвищого розквіту давньоруська обитель на Афоні досягла за сина Володимира – великого князя київського Ярослава Мудрого. Про це ми можемо судити зі збережених в архіві «Русіка» документів за 1030, 1048, 1070 та 1142 роки. Так, в акті 1048 року, як уже було зазначено, візантійський імператор Костянтин IX Мономах іменує руську обитель Богородиці Ксилургу «Царською Лаврою». Із цього ж документа ми дізнаємося, що Руський монастир у спірних питаннях мав право безпосередньо звертатися до самого імператора, минаючи Протат Святої Гори, що було заборонено іншим афонським обителям. Вже в цей період «Русік» мав розвинене господарство та утримував працівників. Він мав пристань, судна, хлібну ріллю, млин, власну дорогу від пристані до монастиря.

Говорячи про давньоруський монастир на Афоні, неможливо оминути увагою й факт прийняття чернечого постригу на Святій Горі преподобним Антонієм Печерським.

Цей подвижник має особливе значення у сонмі давньоруських святих і здавна шанується як «начальник усіх руських ченців».

Однак, незважаючи на таке центральне значення особи преподобного Антонія в історії Православної Церкви та Київської Русі, збережені відомості про нього досить скупі й суперечливі. Особливо мало інформації про період перебування подвижника на Святій Горі Афон.

Останнім часом у популярній літературі утвердилася думка, нібито преподобний Антоній Печерський на Афоні подвизався у грецькому монастирі Есфігмен. На підтвердження цього демонструється невелика печерка з церквою на честь святого Антонія Есфігменського, що була добудована над нею наприкінці ХІХ століття.

Однак чи справді ця печера належала київському Антонію? І чи справді Антоній Єсфігменський тотожний преподобному Антонію Печерському? Це питання досі залишається відкритим, оскільки вагомих доказів єсфігменської гіпотези, що поширилася з середини XIX століття, так і не було надано.

Окрім нині відомої печери Антонія Есфігменського, на Афоні у XVIII–XIX століттях існувала й інша печера, яку теж приписували преподобному Антонію Печерському, – неподалік від Великої Лаври святого Афанасія. Про неї згадується у паломницьких звітах чернігівського ієромонаха Іполита (Вишенського).

На думку більшості дослідників, тут мала місце спроба російських паломників, які активно почали відвідувати Афон у XIX столітті, самостійно відшукати місце подвигу шанованого на Русі «начальника всіх руських ченців». Проте, якщо Велика Лавра відмовилася визнати паломницьку ідентифікацію печери, розташованої в її межах, то грецький монастир Есфігмен вважав це можливим і дозволив російським паломникам звести над печерою храм на честь святого Антонія Есфігменського.

Слід звернути увагу на те, що есфигменська гіпотеза вже одразу після свого появи у XIX столітті зазнала гострої критики з боку низки відомих церковних істориків. Зокрема, сумніви щодо її достовірності висловлювали єпископ Порфирій (Успенський), який чимало попрацював в архівах святогірських монастирів; архімандрит Антоній (Капустін), який вивчав обителі Святої Гори у 1859 році; професор Євген Голубинський, архімандрит Леонід (Кавелін) та інші. Усі вони, незалежно один від одного, дійшли висновку, що есфігменське житіє та пред’явлена есфігменцямі печера не є автентичними і були «вигадані» напередодні приїзду на Святу Гору російського великого князя Костянтина Костянтиновича Романова у 1843 році – з метою привернути увагу знатних російських паломників до монастиря.

Єпископ Порфирій (Успенський) у 1846 році ретельно вивчив усі наявні в бібліотеці Есфігмена документи та акти, але жодного документального підтвердження есфігменської гіпотези так і не знайшов. За його словами, до 40-х років XIX століття в обителі немає слідів перебування тут преподобного Антонія.

У наш час, у 1970-ті роки, відомий французький історик та видавець афонських архівних документів проф. Жак Лефор ретельно опрацював архів Есфігмену, опублікувавши у Франції збережені акти візантійського періоду в багатотомній серії «Архіви Афону» (Archives de l’Athos). Ретельно вивчивши всі наявні джерела та існуючу літературу з історії Есфігмену, він дійшов висновку, що есфігменська легенда про прп. Антонія Печерського вперше з’явилася близько 1840 року. Нічого давнішого з цього питання ним також знайдено не було.

Починаючи з 40-х років XIX століття, монастир Есфігмен неодноразово переробляв і редагував своє життєпис преподобного Антонія Есфігменського, прагнучи привести наявні неточності у відповідність до російських джерел.

Посилаючись на легенду, що виникла в Есфігмену, в 1895 році настоятель монастиря архімандрит Лука Агіограф звернувся до Київської духовної консисторії з проханням про заснування в Києві подвір’я Есфігменського монастиря з каплицею в ім’я преподобних Антонія, Афанасія та Григорія. Однак духовна консисторія, що засідала під головуванням церковного історика протоієрея Петра Лебедінцева, 16 червня 1895 року не прийняла позитивного рішення через відсутність достатньо переконливих підстав. Зокрема, отець Петро Лебедінцев у відгуку писав, що «…про перебування та постриг Антонія Печерського в Афонському монастирі Есфігмен немає ані запису, ані переказу в літописах і Печерському патерику…». Остаточно питання було знято указом Святішого Урядового Синоду від 12 жовтня 1895 року на ім’я митрополита Київського і Галицького Іоанікія, де на підставі вищевикладеного відмовлялося у задоволенні прохання настоятеля Есфігменського монастиря.

Важливо зазначити, що, крім досить пізніх легенд про існування печер преподобного Антонія Печерського біля Великої Лаври святого Афанасія та Єсфігменського монастиря, на Афоні існує ще одне передання про те, що майбутній отець руського чернецтва спочатку подвизався на Святій Горі не в грецькому, а в давньоруському монастирі Успіння Богородиці («Ксилургу», або «Древодел»).

Дослідники афонської спадщини, зокрема А. Тахіаос та В. Мошин, вважали, що преподобний. Антоній прийняв чернецтво саме в Руському монастирі на Афоні. Як пише грецький професор Тахіаос, «коли на Афон прибув святий Антоній, руське чернецтво вже набуло там певних традицій. Прибувши на Афон, святий Антоній виявив там повністю сформований руський монастир, де й оселився, попередньо відвідавши, ймовірно, й інші монастирі, в яких проживали слов’янські ченці». Цю ж думку повністю поділяє і відомий історик та археолог акад. П. П. Толочко.

Якщо на момент перебування прп. Антонія на Афоні вже існував тут руський монастир (а Акт 1016 року не залишає в цьому сумнівів), то логічне випливає, що своє чернече навчання він проходив під керівництвом не грецьких, а руських святогірських старців. Причиною цьому міг бути і відомий мовний бар’єр, характерний для слов’янського чернецтва на Афоні й донині.

Варто звернути увагу, що соборний храм давньоруської афонської Свято-Успенської Богородичного монастиря «Ксилургу» присвячений Успінню Богородиці. Як відомо, і заснована преподобним Антонієм, після його повернення з Афону, Києво-Печерський монастир, як і соборний храм київського монастиря, теж символічно були присвячені Успінню Божої Матері.

Можна припустити, що заснування на Київських пагорбах монастиря на честь Успіння та будівництво величного Успенського храму, здійснені з благословення преподобного Антонія, вочевидь, були ніби символічними проекціями свого первообразу – Свято-Успенського руського святогірського монастиря «Ксилургу» та її соборного храму на Святій Горі Афон. Таким чином, преподобний Антоній спробував перенести ідею сакралізації простору і на новонавернену київську землю, створити, так би мовити, «руську ікону» Святого Афону – як Уділ Божої Матері на Русі. Тому невипадково саме Києво-Печерський монастир, ще на зорі його становлення, почали називати «Третім Уділом Божої Матері» та «Руським Афоном».

Не випадково у Києво-Печерському Патерику, наслідуючи афонську традицію, у контексті будівництва у Києві монастирського Успенського собору відзначається передача Києво-Печерської обителі та стольного Києва під безпосередній патронат Божої Матері. «Хощу церкву възградити Себѣ въ Руси, въ Киеве… Прииду же и Сама видѣти церкви и въ ней хощу жити», – передає давньоруський літописець слова Богородиці, яка з’явилася зодчим головного лаврського храму. Завдяки такому посвяченню Божій Матері, вважає проф. У. Річка, столиця Русі сприймалася середньовічною суспільною свідомістю як богообраний і богоохоронюваний град – Дім Богородиці, як сакральний символ і серце Святої Київської Русі, забезпечуючи таким чином і її духовну єдність.

Отже, саме давньоруський Афонський Свято-Успенський монастир «Ксилургу», вочевидь, був тим «першообразним» центром сакралізації києворуської землі, успадковуючи який, через духовну єдність і спорідненість із ним, на Київських горах було відтворено «образ», «ікону» Святої Гори Афон – Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру.

Нині давньоруський Свято-Успенський монастир «Ксилургу» є скитом спільного життя, що підпорядковується Афонському Руському Свято-Пантелеймоновому монастирю.

У 1989 році скит зазнав сильну пожежу, внаслідок якої повністю згорів братський корпус і бібліотека скиту. На щастя, всі цінні й стародавні книги та рукописи вже давно були перенесені до прибережної обителі і зберігаються нині в архіві Свято-Пантелеймонівського монастиря.

Близько десяти років тому Афонський Пантелеймонів монастир власними силами потроху почав відновлення обителі. Були відбудовані згорілий корпус, бібліотека, відреставрований стародавній Успенський собор.

З 2010 року розпочато вивчення та освоєння навколишньої території скиту з метою уточнення його меж. Після розчищення непрохідних зарослій чагарнику було виявлено складну старовинну монастирську інфраструктуру, створену в минулому насельниками обителі: кам’яні мости, бізулі, численні тераси, залишки садових посадок, дороги, алеї, дві млини – вітряний на горі та водяний в ущелині, а також складна система водозбірних каналів.

Донедавна в аварійному стані перебував храм преподобного Іоана Рильського з братською усипальницею. Він стоїть на схилі гори, що зазнає зсувів, тому його відновлення самостійними силами монастиря було ускладнене.

Незважаючи на це, у зв’язку з підготовкою до святкування у 2016 році 1000-річного ювілею давньоруського чернецтва на Афоні, Пантелеймонів монастир розпочав відновлювальні роботи в скиті. У 2015 році було відновлено храм преподобного Іоана Рильського. Наближаються до завершення й роботи з реставрації скиту, які планується закінчити до ювілею наступного року.

На жаль, реставраційних робіт, що проводяться силами монастиря, недостатньо для здійснення повноцінних археологічних та інших досліджень на території обителі. Залучення професійних археологів та застосування відповідних археологічній методики досліджень могло б суттєво заповнити наявні прогалини в історії давньоруського чернецтва на Афоні, і зокрема щодо заснування давньоруського святогірського монастиря Успіння Богородиці «Ксилургу» за часів святого рівноапостольного князя Володимира Київського.

Сергій Шуміло, директор Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні